ЩОДО ОРГАНІЗАЦІЇ РОБОТИ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ
У яких випадках в умо¬вах воєнного стану робо¬тодавець має право пе¬ревести працівників на дистанційну роботу або запровадити простій?
Г. Головченко,
м. Дніпро
Відповідь.
Зважаючи на надскладну ситуацію на території
України, значна чисельність громадян для збереження життя та здоров’я вимушена
залишити свої домівки і шукати прихистку на більш безпечних територіях, у тому числі
за межами країни.
У кожному окремому випадку слід
виходити з конкретних умов, які склались у відповідній місцевості, а також із
можливості реальної загрози життю та здоров’ю працівників.
Якщо специфіка виконання роботи передбачає можливість її
здійснення віддалено, за допомогою інформаційно- комунікаційних технологій, на час
воєнного стану роботодавець може прийняти рішення про переведення працівника
на дистанційну роботу.
Постановою Кабінету Міністрів від 26.04.2022 р. № 481 «Деякі
питання організації роботи працівників суб’єктів господарювання державного сектору
економіки на період воєнного стану» (далі – постанова № 481) установлено, що на
період воєнного стану для працівників суб’єктів господарювання державного сектора
економіки (далі – суб’єкт господарювання) за рішенням виконавчого органу або
керівника суб’єкта господарювання може запроваджуватися дистанційна робота за наявності
організаційної і технічної можливості для виконання їхніх обов’язків.
Робота працівників, членів виконавчого органу та керівників
суб’єктів господарювання за межами України допускається лише в разі службового
відрядження, оформленого в установленому порядку. У разі перебування працівників
суб’єкта господарювання в робочий час поза межами робочого місця в Україні без
рішення, зазначеного в абзаці 1 п. 1 цієї постанови, або перебування в робочий
час за кордоном, за винятком перебування у відрядженні, оформленому в установленому
порядку, до них може бути застосоване дисциплінарне стягнення відповідно до закону.
Водночас якщо специфіка роботи не передбачає її виконання
віддаленим методом (у тому числі з урахуванням вимог постанови № 481), доцільно
розглянути питання надання за згодою працівників щорічних оплачуваних відпусток,
додаткових відпусток працівникам, які мають дітей, та/або відпусток без збереження
заробітної плати, що надають в обов’язковому порядку, та відпусток без збереження
заробітної плати, що надають за угодою сторін у порядку, визначеному законодавством
(ст. 25 та 26 Закону України від 15.11.96 р. № 504/96-ВР «Про відпустки», ч. 3
і 4 ст. 12 Закону від 15.03.2022 р. № 2136-ІХ «Про організацію трудових відносин
в умовах воєнного стану», далі – Закон № 2136).
Слід зазначити, що надання відпусток без збереження заробітної
плати з ініціативи роботодавця законодавством не передбачено.
У разі неможливості застосування віддаленого методу роботи,
а також відсутності згоди працівника на реалізацію ним права на відпустку у роботодавців
наявні правові підстави для запровадження простою. Оскільки законодавством чітко
не визначено, де саме працівники мають перебувати під час простою, то питання
необхідності присутності або відсутності на роботі працівників (у тому числі перебування
поза межами області, на території якої розташоване підприємство (установа, організація),
або за кордоном) має бути вирішено у Правилах внутрішнього трудового розпорядку
підприємства, колективному договорі підприємства (установи, організації) або у
наказі (розпорядженні) роботодавця про простій.
Згідно з частиною 1 ст. 113 КЗпП час простою не з вини працівника,
в тому числі на період оголошення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів
України, оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки, встановленого
працівникові розряду (окладу).
Враховуючи викладене, на період простою роботодавець повинен
забезпечити збереження мінімальних державних гарантій в оплаті праці за час простою.
Трудовим договором, колективними договорами, угодами можуть бути визначені вищі
рівні оплати за час простою. Водночас за ініціативою роботодавця працівника може
бути звільнено відповідно до ст. 40 та 41 КЗпП.
Також
у
період
дії
воєнного
стану
допускається
звільнення
працівника
з
ініціативи
робо
тодавця
у
період
його
тимчасо
вої
непрацездатності
,
а
також
у
період
перебування
праців
ника
у
відпустці
(
крім
відпуст
ки
у
зв
’
язку
з
вагітністю
та
по
логами
та
відпустки
для
догля
ду
за
дитиною
до
досягнення
нею
трирічного
віку
)
із
зазна
ченням
дати
звільнення
,
яка
є
першим
робочим
днем
,
наступ
ним
за
днем
закінчення
тимча
сової
непрацездатності
,
зазна
ченим
у
документі
про
тимча
сову
непрацездатність
,
або
першим
робочим
днем
після
відпустки
(
ст
. 5
Закону
№
2136).
31.01.2023
ОКСАНА РІЗНІЧУК, ГОЛОВНИЙ СПЕЦІАЛІСТ ДИРЕКТОРАТУ ПРАЦІ ТА ЗАЙНЯТОСТІ МІНІСТЕРСТВА ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ
|