ВІДСТОРОНЕННЯ ПРАЦІВНИКА ВІД РОБОТИ
У яких випадках можливе відсторонення
працівника від роботи і яким документом це передбачено?
В
ідстороненням слід вважати тимчасове недопущення
працівника до роботи з підстав, передбачених законодавством.
За статтею 46 Кодексу законів про працю України
відсторонення працівника від роботи власником або уповноваженим ним органом
допускається в таких випадках: поява на роботі в нетверезому стані, стані
наркотичного або токсичного сп’яніння; відмова або ухилення від обов’язкових
медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та
протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
На відміну від звільнення при відстороненні від
роботи трудовий договір з працівником не припиняється, трудова книжка не
видається і розрахунок не проводиться.
На період усунення від роботи за працівником
зберігається його робоче місце. Ця процедура використовується як тимчасовий
захід до ухвалення остаточного рішення про можливість чи неможливість
виконання працівником обов’язків, установлених трудовим договором.
Власник підприємства, установи, організації або
уповноважений ним орган відсторонює від роботи через видавання наказу
(розпорядження) по підприємству, в якому зазначаються підстави відсторонення
з посиланням на нормативні акти та період, на який працівник відсторонюється
від роботи. У такому разі про допущення працівника до роботи окремого наказу
видавати не потрібно. Працівник повинен ознайомитися з наказом під підпис,
а в разі його відмови складається акт.
Оскільки заробітна плата виплачується за виконану
роботу, то, з одного боку, відстороняти від роботи доцільно було б без
збереження заробітної плати. Однак законодавством установлені окремі випадки,
коли заробітна плата в разі відсторонення від роботи зберігається повністю,
частково або працівникові виплачується допомога із соціального страхування.
Вирішуючи питання щодо оплати періоду
відсторонення, необхідно керуватися нормою, якою передбачено підстави для
відсторонення.
Запис про відсторонення до трудової книжки не
заноситься.
Працівник має право оскаржити наказ про відсторонення
від роботи в установленому законом порядку.
Після закінчення
терміну відсторонення від роботи працівника залежно від підстав може бути допущено
до роботи, переведено на іншу роботу або звільнено.
ПРАВО НА СОЦІАЛЬНУ ВІДПУСТКУ ТА КОМПЕНСАЦІЯ ЗА НЕВИКОРИСТАНІ ДНІ
Які категорії працівників мають право
на соціальну відпустку та чи передбачена компенсація за невикористані дні відпустки?
Н
адання додаткових відпусток
працівникам, які мають дітей, регламентується статтею 182 КЗпПУ та статтею 19
Закону України «Про відпустки», в яких зазначено, що жінці, яка працює та має
двох або більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, або яка усиновила
дитину, одинокій матері, батьку, який виховує дитину без матері (у тому числі
й у разі тривалого перебування її в лікувальному закладі), а також особі, яка
взяла дитину під опіку, чи одному з прийомних батьків надається щорічна додаткова
оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і
неробочих днів. За наявності кількох підстав для надання такої відпустки її
загальна тривалість не може перевищувати 17 календарних днів. Щорічна
додаткова відпустка надається понад щорічну основну відпустку на одній
підставі, обраній працівником.
Щорічні додаткові відпустки за бажанням працівника можуть надаватися
одночасно із щорічною основною відпусткою або окремо від неї. Загальна
тривалість щорічних основної та додаткових відпусток не може перевищувати 59
календарних днів. Щорічні основна та додаткові відпустки надаються
працівникові з таким розрахунком, щоб вони були використані, як правило, до
закінчення робочого року.
Право працівника на щорічні основну та додаткові відпустки повної
тривалості у перший рік роботи виникає після закінчення 6 місяців безперервної
роботи на підприємстві. У разі надання зазначених щорічних відпусток до
закінчення 6-місячного терміну їх тривалість визначається пропорційно до
відпрацьованого часу.
Статтею
10 ЗУ «Про відпустки» встановлені винятки для певних категорій працівників, які
за бажанням можуть піти у відпустку до закінчення 6-місячного терміну. У разі,
коли працівник, який має право на соціальну відпустку, з якихось причин не скористався
цим правом у році досягнення дитиною певного віку або ж за кілька попередніх років,
він має право використати цю відпустку, й у випадку звільнення, незалежно від
підстав, йому має бути виплачена компенсація за всі невикористані дні відпусток,
як це передбачено статтею 24 ЗУ «Про відпустки».
ДЕ І ЯК ОТРИМАТИ СТРАХОВЕ СВІДОЦТВО?
Як отримати страхове свідоцтво про
загальнообов’язкове державне соціальне страхування?
С
трахове свідоцтво – це єдиний
для всіх видів загальнообов’язкового державного соціального страхування
документ, що видається кожній застрахованій особі та відповідно до норм
чинного законодавства підтверджує право людини на отримання різних страхових послуг
і матеріального забезпечення.
Залежно від страхового випадку є декілька видів
загальнообов’язкового державного соціального страхування: пенсійне; у зв’язку з
тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та
похованням; від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання,
які спричинили втрату працездатності; на випадок безробіття; медичне тощо.
Порядок видачі та зразок свідоцтва про загальнообов’язкове державне
соцстрахування затверджені постановою Кабінету Міністрів України від
22.08.2000 за № 1306. Видається це посвідчення на підставі анкети, яку
застраховані особи заповнюють власноруч. До неї вносяться відомості з паспорта
та довідки про присвоєння ідентифікаційного номера.
Щоб отримати страхове свідоцтво:
– працюючим громадянам необхідно звернутися до роботодавця
(страхувальника) для заповнення анкети. У разі виконання робіт у різних фірмах
і компаніях бланк установленої форми заповнюється за основним місцем роботи, а
роботодавець передає пакет із заповненими анкетами до територіального органу
Пенсійного фонду України;
– ті, хто забезпечує себе роботою самостійно (займається
підприємницькою, адвокатською, нотаріальною, творчою та іншою діяльністю, пов’язаною
з одержанням доходів), а також непрацюючі особи, які раніше перебували у
трудових відносинах з роботодавцями й сплачували внески на загальнообов’язкове
державне соцстрахування, повинні особисто звернутися до територіальних органів
Пенсійного фонду України за місцем постійного проживання.
Виглядає страхове свідоцтво як ламінована картка, на лицевому боці
якої зазначені ідентифікаційний номер, прізвище, ім’я та по батькові
застрахованої особи, дата її народження, а на звороті – серія, номер документа
та порядок його застосування. Оскільки свідоцтво не містить фотокартки громадянина,
воно дійсне лише у разі пред’явлення паспорта або документа, що посвідчує
особу.
На підставі страхового свідоцтва кожна застрахована особа має
можливість оперативно отримати інформацію в будь-якому органі Пенсійного фонду
України про сплачені за неї внески на пенсійне страхування, користуватися
послугами центрів зайнятості, одержувати допомогу для догляду за дитиною до
досягнення нею 3-річного віку.
За допомогою
цієї картки застраховані особи можуть самостійно здійснювати контроль за теперішніми
та майбутніми пенсійними виплатами.
15.04.2017
|