ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

ПРАВИЛА ВНУТРІШНЬОГО ТРУДОВОГО РОЗПОРЯДКУ

Ст. 142 КЗпП України передбачає, що трудовий розпорядок на підпри­ємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутріш­нього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колек­тивами за поданням власника або уповноваженого ним органу та ви­борного органу первинної профорга­нізації (профспілкового представника) на підставі типових правил. У деяких га­лузях народного господарства для окре­мих категорій працівників діють статути і положення про дисципліну.

Правила внутрішнього трудового роз­порядку складаються в письмовій формі через те, що вони вважаються документом з організації процесів управління.

Крім того, ст. 29 КЗпП України прямо вимагає, щоб до початку роботи за трудо­вим договором власник або уповноваже­ний ним орган ознайомив працівника з правилами внутрішнього трудового розпо­рядку та колдоговором.

Ст. 57 КЗпПУ передбачено, що час по­чатку та закінчення щоденної роботи (змі­ни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками зміннос­ті відповідно до законодавства.

Основним нормативним актом, що ре­гулює питання дисципліни праці та орга­нізації внутрішнього трудового розпоряд­ку на підприємстві, є етапові правила вну­трішнього трудового розпорядку для робіт­ників і службовців підприємств, установ, організацій.

Загалом у правилах внутрішнього тру­дового розпорядку мають бути врегльовані такі питання:

– загальні положення (мета цих правил та їх застосування, на кого вони поширю­ються, в яких випадках переглядаються та інша загальна інформація);

– порядок прийняття на роботу та звільнення з роботи працівників (перелік документів, які працівник має подати при влаштуванні на роботу, опис проце­дури оформлення прийому та звільнення працівників, переведення їх на іншу по­стійну роботу, умови і строк випробуван­ня, підстави припинення трудового дого­вору тощо);

– основні права й обов’язки працівників;

– основні права й обов’язки роботодавця;

– робочий час і час відпочинку (час по­чатку і закінчення робочого дня (змі­ни), обідньої перерви, тривалість ро­бочого дня (зміни) та робочого тиж­ня, вихідні дні, перелік посад пра­цівників з ненормованим робо­чим днем (якщо такі є на підпри­ємстві), тривалість і підстави на­дання щорічних відпусток);

– періодичність і строки ви­дачі заробітної плати;

– заохочення за успіхи в роботі (порядок застосування заходів мо­рального та матеріального заохо­чення);

– відповідальність працівників за по­рушення трудової дисципліни (перелік порушень, за які передбачено дисциплі­нарні стягнення та порядок їх застосу­вання).

Крім того, в правилах внутрішнього трудового розпорядку можуть міститися відомості про порядок використання службових телефонів і автомобілів, опла­ти за користування ними, а також прави­ла комунікації працівників (тобто прави­ла корпоративної поведінки).

На підставі типових правил розробля­ються правила внутрішнього трудового розпорядку з урахуванням умов праці да­ного підприємства.

Разом з правилами внутрішнього тру­дового розпорядку може бути розроблене і положення про персонал. Цей документ відображає питання професійного і соці­ального розвитку трудового колективу, його відносин з адміністрацією, гаранто­ваності зайнятості персоналу тощо.

ПІДСТАВИ ДЛЯ ВСТАНОВЛЕННЯ НЕПОВНОГО РОБОЧОГО ЧАСУ

За яких умов на підприємстві може встановлюватися режим неповного робочого часу?

Відповідно до ч. 1 ст. 50 КЗпПУ тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. Ця норма не може бути збільшена ні колек­тивним, ні трудовим договором.

На конкретному підприємстві, в установі, організації неза­лежно від форми власності і виду діяльності зазначена вище тривалість робочого часу реалізується шляхом уста­новлення режиму робочого часу правилами внутрішнього трудового розпорядку (локальним нормативним актом, який відповідно до ст. 142 КЗпПУ затверджується трудовим колективом за поданням роботодавця і виборного органу первинної профспілкової організації (профспілково­го представника). Це може бути п’яти- або шестиденний робочий тиждень з відповід­ною тривалістю робочого дня.

У межах нормативної тривалості робочого часу законодав­ство допускає за певних умов можливість установлення ро­ботодавцем неповного робочого часу:

– неповного робочого дня;

– неповного робочого тижня;

– неповного робочого дня при неповному робочому тижні.

ВИДАЧА ПРАЦІВНИКОВІ ДОВІДКИ ПРО РОБОТУ ТА ЗАРОБІТНУ ПЛАТУ

Який порядок видачі працівникам довідок про роботу та заробітну плату, і яку відпо­відальність несуть роботодавці у випадку ненадання цих документів?

Відповідно до ст. 49 КЗпПУ власник або уповно­важений ним орган зобов’язаний видати пра­цівникові на його вимогу довідку про його ро­боту на даному підприємстві, в установі, організації із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи і розміру заробітної плати.

Порядком обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов’язковим державним соці­альним страхуванням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 року № 1266 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26 червня 2015 року № 439) (Порядок № 1266) встановлено форму довідки про заробітну плату (грошове забезпечення, винагороду за цивіль­но-правовим договором) для розрахунку виплат за загальнообов’язковим державним соціальним стра­хуванням.

Порядок № 1266 визначає механізм обчислення се­редньої зарплати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв’язку з тимчасовою втра­тою працездатності, у разі настання страхового ви­падку, а також оплати перших п’яти днів тимчасо­вої непрацездатності за рахунок коштів підприєм­ства, установи, організації або фізичної особи, яка використовує працю найманих працівників.

За ненадання довідки на звернення громадян перед­бачена адміністративна відповідальність за ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопору­шення. Так, порушення встановлених термінів ви­плати пенсій, стипендій, зарплати, виплата їх не в повному обсязі, порушення терміну надання поса­довими особами підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та фізичними особа­ми – підприємцями працівникам, у тому числі ко­лишнім, на їхню вимогу документів стосовно їхньої трудової діяльності на даному підприємстві, в уста­нові, організації чи у фізичної особи – підприємця, необхідних для призначення пенсії (про стаж, зарплату тощо), відповідно до ЗУ «Про звернення гро­мадян», або надання зазначених документів, що міс­тять недостовірні дані, порушення терміну прове­дення атестації робочих місць за умовами праці та порядку її проведення, а також інші порушення ви­мог законодавства про працю тягнуть за собою на­кладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власнос­ті та громадян – суб’єктів підприємницької діяль­ності від 30 до 100 неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян.

21.01.2017

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини