ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

СКОРОЧЕННЯ ШТАТУ: ЗВІЛЬНЕННЯ МАТЕРІ

Мене хочуть звільнити з роботи за скорочен­ням штату працівників, хоча я перебуваю у відпустці по догляду за дитиною до досяг­нення нею 3-річного віку та працюю на умо­вах неповного робочого часу. Чи має влас­ник підприємства на це право?

Відповідно до ст. 179 Кодексу законів про працю Украї­ни (КЗпПУ) за ба­жанням працюючої жін­ки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річ­ного віку з виплатою до­помоги відповідно до за­конодавства. У разі, якщо дитина потребує домаш­нього догляду, жінці в обов’язковому порядку надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визна­ченою у медичному ви­сновку, але не більш як до досягнення ди­тиною 6-річного віку. Якщо жінка пе­ребуває у такій від­пустці, вона в будь- який час може ви­йти на роботу.

Згідно із ч. 8 ст. 179 КЗпПУ за бажанням жінки у період перебу­вання її у відпустці для догляду за дитиною вона може працювати на умо­вах неповного робочого часу або вдома. При цьо­му за нею зберігається право на одержання до­помоги в період відпуст­ки для догляду за дити­ною до досягнення нею 3-річного віку. Закон не визначає, де саме жінка має право працювати на умовах неповного робо­чого дня – на підприєм­стві, з яким вона перебу­ває в трудових відноси­нах, чи на іншому під­приємстві. Отже, жінка має право працювати і на тому ж, і на іншому під­приємстві. Згідно з вимо­гами ч. 3 ст. 56 КЗпПУ ро­бота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обме­жень обсягу трудових прав працівників. Тому жінка, яка доглядає за дитиною до досягнення нею 3-річного віку і пра­цює на умовах неповного робочого часу, має право на щорічну відпустку, при цьому одержуючи до­помогу по догляду за ди­тиною. Це випливає із за­гальних правил про пра­во працівників на одер­жання відпусток.

Згідно із ст. 184 КЗпПУ забороняється звільняти в зв’язку із скороченням чисельності або штату працівників жінок, які мають дітей віком до 3 ро­ків та до 6 років (якщо ди­тина потребує домашньо­го догляду за медичним висновком), одиноких ма­терів за наявності дитини віком до 14 років або дити­ни-інваліда. Звільнення таких жінок (які перебу­вають у відпустці або які працюють) допускається тільки у випадку повної ліквідації підприємства, установи, організації, з обов’язковим їх працевла­штуванням. Обов’язкове працевлаштування здій­снюється також у випад­ках звільнення після закінчення строко­вого трудового до­говору.

Названі кате­горії жінок не можуть бути звільнені не лише з підстав, передбачених ст. 40 і 41 КЗпПУ, а й з інших під­став, що кваліфіку­ються, як звільнення (розірвання) трудового договору з ініціативи власника.

Питання вивільнення жінок, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною, може розгляда­тися тільки після закін­чення цієї відпустки або коли дитині виповниться 3 роки (6 років – якщо ди­тина потребує домашньо­го догляду за медичним висновком) у випадку, якщо жінка працює, або коли дитині виповниться 14 років, якщо у дитини мати є одинокою, та в за­гальному порядку (ст. 42 КЗпПУ), а саме: якщо на підприємстві скорочення чисельності чи штату працівників відбувається в зв’язку із змінами в ор­ганізації виробництва і праці, переважне право на залишення на роботі надається особам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

За рівних умов продук­тивності праці та кваліфі­кації перевага в залишен­ні на роботі надається:

– сімейним – за наяв­ності двох і більше утри­манців (у тому числі ді­тей);

– особам, в сім’ї яких немає інших працівників із самостійним заробіт­ком;

– працівникам з трива­лим безперервним ста­жем роботи на даному підприємстві, в установі, організації;

– працівникам, які на­вчаються у вищих і серед­ніх спеціальних навчаль­них закладах без відриву від виробництва;

– учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширю­ється чинність Закону України «Про статус вете­ранів війни, гарантії їх соціального захисту»;

– працівникам, які діс­тали на цьому підприєм­стві, в установі, організа­ції трудове каліцтво або професійне захворювання.

ПРАВО НА ВІДПУСТКУ У РАЗІ ПЕРЕВЕДЕННЯ НА ІНШЕ МІСЦЕ РОБОТИ

Чи маю я право при переході на іншу роботу взяти другу частину щорічної відпустки, яку не використала на попередній? Якщо так, то яким документом це право передбачено?

Відповідно до ст. 81 КЗпПУ за бажанням працівників, пере­ведених на роботу з одного підприємства, установи, ор­ганізації на інше підприємство, в установу, організацію, які не вико­ристали за попереднім місцем робо­ти повністю або частково щорічну основну відпустку і не одержали за неї грошової компенсації, щорічна відпустка повної тривалості нада­ється до настання 6-місячного тер­міну безперервної роботи після пе­реведення.

Якщо працівник, переведений на роботу на інше підприємство, в установу, організацію, повністю або частково не використав щоріч­ні основну та додаткові відпустки, то до стажу роботи, що дає право на щорічні основну та додаткові від­пустки, зараховується час, за який він не використав ці відпустки за попереднім місцем роботи.

ЗАБОРГОВАНІСТЬ ПРИ ПРИПИНЕННІ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Фізична особа – підприємець хоче припинити свою діяльність, але має заборгованість по податкових платежах. Чи повинен він пога­шати цей податковий борг?

У разі припинення підприємницької діяльності підприємцю доведеться виплатити всю заборго­ваність по податкових платежах. За несвоєчас­ну сплату податків, згідно з п. 16.4.1 ст. 16 Зако­ну України «Про порядок погашення зобов’язань плат­ників податків перед бюджетами та державними ці­льовими фондами», нараховується пеня на суму подат­кового боргу (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності) з розрахунку 120% річних облікової ставки Нацбанку, яка діяла на день виникнення боргу або на день його (або частини) погашення, залежно від того, яка з величин ставок є більшою, за кожен календарний день прострочення сплати.

Щодо штрафів, то у п. 17.1.7 ст. 17 Закону зазначено: при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов’язання, платник податку зобов’язаний сплатити штраф – 10% погашеної суми податкового боргу; від 31 до 90 календарних днів – 20%; понад 90 календарних днів – 50%.

СТРАХОВИЙ СТАЖ ПІДПРИЄМЦЯ

Хто має право внести до трудової книжки фі­зичної особи – суб’єкта підприємницької ді­яльності відомості про роботу в разі припи­нення нею такої діяльності?

Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність суб’єктів господарювання (підприєм­ців) з метою досягнення економічних і соціальних ре­зультатів та одержання прибутку. За такої діяльності громадянин-підприємець ні з ким не перебуває в трудо­вих відносинах, і це означає, що трудова книжка на ньо­го не ведеться, оскільки ведення трудових книжок пе­редбачено на працівників, які працюють на підприєм­ствах, в установах, організаціях або у фізичної особи на умовах трудового договору (ст. 48 КЗпПУ).

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 11 ЗУ «Про загальнообов’язкове дер­жавне пенсійне страхування» фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності, в тому числі ті, які обра­ли особливий спосіб оподаткування (фіксований пода­ток, єдиний податок, фіксований сільськогосподар­ський податок, придбали спеціальний торговий па­тент), підлягають загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню, і період, упродовж якого фі­зична особа провадила підприємницьку діяльність, за­раховується до страхового стажу, потрібного для при­значення відповідного виду пенсії.

Для підтвердження права застрахованої особи на одер­жання послуг та матеріального забезпечення за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням органами Пенсійного фонду видається страхове свідо­цтво, яке є єдиним для всіх видів соцстрахування, відпо­відно до Порядку видачі свідоцтва про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, затвердженого по­становою Кабінету Міністрів України від 22.08.2000 № 1306.

26.11.2016

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини