ПРАЦЯ НА ДОМУ: ЗАКОНОДАВЧІ АСПЕКТИ
У яких випадках застосовується праця надомників, які
існують законодавчі аспекти щодо цього і які категорії громадян мають
переважне право працювати вдома?
Відповідно до п. 3 Положення № 275 від 29.09.1981 при
організації праці вдома пріоритет надається виробництву товарів народного
вжитку. Праця надомних працівників регулюється даним Положенням, а також
колективним та трудовим договорами, на них поширюються і норми Кодексу законів
про працю України та інших законодавчих актів.
Серед основних сфер діяльності, де може ефективно
застосовуватися надомна праця, варто виокремити такі:
– складання і ремонт різних видів техніки (побутової,
автомобільних приладів, комп’ютерів) та меблів;
– дизайнерські послуги;
– догляд за хворими і людьми похилого віку;
– навчання дорослих (мова, комп’ютер, спорт, танці, музика
тощо);
– консультативна допомога (юридична, психологічна,
бізнес-консультування, астрологія);
– медична допомога;
– бухгалтерський облік та аудит;
– робота на телефоні;
– розроблення програмного забезпечення і різних
мультимедійних продуктів;
– редагування, переклад, коректура та мала поліграфія;
– приготування обідів, виготовлення окремих видів
кулінарної продукції для реалізації;
– виготовлення різних швейних і в’язаних виробів, взуття,
прикрас, деталей інтер’єра, ікебани;
– розведення домашніх тварин і догляд за ними;
– відеозйомка та виготовлення відеофільмів;
– музичний супровід свят тощо.
Конкретний вид робіт для надомника добирають з урахуванням
його професійних навичок і стану здоров’я. При цьому беруть до уваги характер
обладнання та інструментів, якість сировини й матеріалів, медичні
рекомендації. Забороняється виконувати вдома такі види робіт, які створюють
незручності для сусідів надомника. Також в окремих випадках при виконанні
робіт, пов’язаних з підвищеними вимогами щодо пожежної безпеки та санітарії,
потрібні дозволи відповідних органів контролю.
Робочим місцем надомника може бути його квартира або інші
приміщення, які йому належать, у тому числі не за місцезнаходженням (юридичною
адресою) підприємства, тобто в іншій місцевості (населеному пункті).
Оплата праці надомників здійснюється за відрядними
розцінками за фактично виконані роботи або вироблену продукцію, що відповідає
встановленим вимогам до її якості.
За погодженням сторін надомнику можуть відшкодовуватись
витрати, пов’язані з виконанням для підприємства роботи вдома (електроенергія,
вода тощо).
Оскільки надомники розподіляють робочий час на свій розсуд і
оплата праці провадиться за фактично виконану роботу, табель обліку робочого
часу на таких працівників не ведеться.
Водночас роботодавець зобов’язаний:
– вести облік усіх надомників, яким він надає роботу;
– вести реєстраційні листи робочих завдань, доручених
надомнику, із зазначенням: часу, відведеного для виконання завдань; тарифних
ставок оплати праці; витрат, пов’язаних з виконанням для підприємства роботи
вдома (електроенергія, вода тощо).
Положенням № 275 визначено категорії працівників, яким
надається переважне право на укладання трудового договору на роботу вдома:
– жінки, що мають дітей віком до 15 років;
– інваліди й пенсіонери (незалежно від виду призначеної
пенсії);
– особи зі зниженою працездатністю, яким в установленому
порядку рекомендовано роботу в надомних умовах;
– особи, що доглядають за інвалідами або членами сім’ї,
котрі тривалий час хворіють і за станом здоров’я потребують догляду;
– особи, зайняті на сезонних роботах (у міжсезонний
період), а також які навчаються в навчальних закладах з очною формою навчання;
– особи, які з об’єктивних причин не можуть бути зайняті
безпосередньо на виробництві в цій місцевості (приміром, у районах і
місцевостях, що мають вільні трудові ресурси).
Також трудовий договір про роботу вдома можна укладати з
різними категоріями працівників, якщо при цьому не погіршуватимуться умови їх
праці та не обмежуватимуться права, які вони повинні мати при звичайних умовах
праці згідно із законодавством.
Розірвання трудового договору з надомником здійснюється у
загальновстановленому порядку, як і для всіх інших працівників, згідно з
вимогами Кодексу законів про працю України.
ЯК ОФОРМИТИ НАДОМНИКА НА РОБОТУ?
Який порядок оформлення надомника на роботу і які види
договору при цьому можуть укладатися?
Під час оформлення на роботу надомник, так само як і інші
категорії працівників підприємства, згідно із ст. 24 КЗпП зобов’язаний подати
паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках,
передбачених законодавством, ще й документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію),
про стан здоров’я та інші документи.
Згідно з вимогами КЗпП трудовий договір з працівниками
укладається, як правило, в письмовій формі. Відповідна норма передбачена і
Положенням № 275 для надомників.
У письмовому трудовому договорі мають бути чітко визначені
основні та додаткові зобов’язання сторін, зокрема й ті, що передбачені
законодавством для надомників, а також:
– найменування підприємства-роботодавця;
– конкретні умови праці працівника;
– умови оплати праці;
– види робіт, що підлягають виконанню;
– адреса робочого місця надомника тощо.
Відповідно до ст. 23 КЗпП з надомником, як і з іншими
працівниками, може бути укладено:
– безстроковий трудовий договір, що укладається на
невизначений строк;
– трудовий договір на визначений строк, установлений за
погодженням сторін;
– трудовий договір на час виконання певної роботи.
Укладення трудового договору оформляють наказом чи
розпорядженням роботодавця про прийняття працівника на роботу. Зміст цього
наказу потрібно довести до відома працівника, який виконуватиме роботу
вдома, під розписку.
ТРУДОВИЙ ДОГОВІР ЗА КІЛЬКОМА МІСЦЯМИ РОБОТИ
Чи може працівник одночасно укладати трудовий договір на
кількох підприємствах? Якщо так, то в яких випадках?
Відповідно до ч. 2 ст. 21 Кодексу законів про працю України
працівники мають право реалізувати свої здібності до продуктивної та творчої
праці, тому можуть укладати трудовий договір одночасно на одному або декількох
підприємствах. Водночас, відповідно до тієї ж ч. 2 ст. 21 КЗпПУ, в окремих
випадках самим трудовим договором, домовленістю сторін може бути визначено, що
працювати десь іще не можна.
ВІДШКОДУВАННЯ ЗБИТКІВ
Яка відповідальність покладається на працівника, котрий
завдав матеріальних збитків організації, де працює, а також роботодавця, який
завдав матеріальних збитків працівникові?
За законодавством працівник, що завдав організації
матеріальний збиток, зобов’язаний його компенсувати. Порядок відшкодування
збитку залежатиме від того, як оформлені стосунки цієї фізичної особи і
організації.
При укладенні працівником з організацією трудового договору
питання матеріальної відповідальності працівника перед роботодавцем
регулюються Кодексом законів про працю України, в якому безпосередньо
прописаний обов’язок працівника про відшкодування завданого збитку.
Крім того, працівник несе матеріальну відповідальність і в
тому випадку, коли він пошкодив майно третьої особи, й цю шкоду був вимушений
компенсувати роботодавець.
Працівник може добровільно відшкодувати заподіяний збиток
повністю або частково у грошовій формі чи передати для відшкодування рівноцінне
майно або виправити пошкоджене.
Відшкодування збитку в розмірі, що не перевищує середній
місячний заробіток працівника, проводиться за розпорядженням роботодавця шляхом
утримання із зарплати працівника.
Порядок відшкодування збитку може проводитися через суд,
якщо:
– розмір відшкодування збитку перевищує середній місячний
заробіток працівника;
– якщо сторони не дійшли згоди стосовно суми збитку;
– якщо працівник припинив працювати на вказаному
підприємстві та відшкодування збитку не може бути здійснене шляхом вирахування
із заробітної плати.
Якщо збиток був завданий роботодавцем працівнику, вказаний
спір може бути врегульований шляхом переговорів між сторонами або в судовому
порядку після підготовки і подачі позовної заяви про відшкодування збитку.
12.11.2016
|