ВИКОНАВЧИЙ НАПИС НОТАРІУСА: ПІДСТАВИ ЗАСТОСУВАННЯ
Що таке виконавчий напис нотаріуса і в яких випадках його застосовують?
Виконавчий напис – це розпорядження нотаріуса про примусове
стягнення з боржника на користь кредитора грошових сум або передачу чи повернення
майна кредитору, здійснене на документах, що підтверджують зобов’язання боржника.
При вчиненні виконавчих написів нотаріуси керуються нормами Цивільного кодексу
України, Законом України «Про нотаріат», постановою Кабінету Міністрів України
«Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться
в безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» (Постанова
КМУ), Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом
Міністерства юстиції України, ЗУ «Про виконавче провадження» та іншими нормативними
актами.
Можливість вчинення виконавчого напису прямо передбачено законодавством
у наступних випадках:
– при стягненні аліментів за договорами, визначеними ст.
78, 99, 109, 189 Сімейного кодексу України;
– при зверненні стягнення на заставлене майно, відповідно
до ст. 20 ЗУ «Про заставу»;
– при зверненні стягнення на предмет іпотеки, відповідно до
ст. 33 ЗУ «Про іпотеку»;
– при стягненні заборгованості з орендної плати, відповідно
до ч. 6 ст. 19 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна»;
– в разі пред’явлення вимоги про повернення предмета лізингу
при відмові від договору лізингу або при стягненні з лізингоодержувача простроченої
заборгованості, відповідно до ч. 2 ст. 7, ч. 2 ст. 10 ЗУ «Про фінансовий лізинг»;
– при стягненні заборгованості за векселями, опротестованими
нотаріусами, відповідно до ст. 8 ЗУ «Про обіг векселів в Україні»;
– при стягненні за диспашею, відповідно до ст. 292 Кодексу торговельного
мореплавства України.
В окремих випадках законодавством передбачено заборону звернення
стягнення на певне майно, що унеможливлює вчинення виконавчого напису, зокрема:
– на майно, одержане на підставі договору про припинення права
на утримання (ст. 89 Сімейного кодексу України);
– на майно, передане набувачу за договором довічного утримання
(ст. 754 Цивільного кодексу України);
– на майно, що є предметом застави (іпотеки) і належить комунальному
чи державному підприємству або підприємству, більш як 50% акцій (часток, паїв)
якого перебуває у державній власності (ст. 20 ЗУ «Про заставу», ст. 33 ЗУ«Про іпотеку»).
Вчинення виконавчого напису можливе, якщо з дня виникнення права
вимоги минуло не більше 3 років, а у відносинах між підприємствами, установами
й організаціями – не більше 1 року.
ДОКУМЕНТИ ДЛЯ ВСТАНОВЛЕННЯ ЗАБОРГОВАНОСТІ
Які документи потрібно подавати до нотаріуса, щоб встановити
прострочення виконання зобов’язань боржником?
Документи, які подає стягувач, повинні підтверджувати не лише
заборгованість боржника та встановлювати прострочення виконання зобов’язання,
а й безспірність цих фактів.
Безспірною заборгованістю є заборгованість боржника, яка виключає
можливість спору, зокрема щодо її розміру, строків, за яких вона нарахована тощо,
а відтак, і документів, які підтверджують її безспірність і на підставі яких нотаріус
вчиняє виконавчий напис. Документи, що встановлюють заборгованість, насамперед
мають бути однозначними, беззаперечними та стовідсотково підтверджувати наявність
у боржника заборгованості перед кредитором.
Такими документами, залежно від правочину, можуть бути: документи
первинної бухгалтерської документації, оформлені відповідно до норм ст. 9 ЗУ «Про
бухгалтерський облік та фінансову звітність». А саме: платіжні доручення, меморіальні
ордери, виписки з рахунків, на які боржник перераховує кошти, розписки, чеки тощо.
Також однією з умов є наявність у стягувача документа, що підтверджує
заборгованість (оригінал нотаріально посвідченого договору, опротестований вексель
і т. ін.).
Приймаючи рішення про звернення до нотаріуса для вчинення ним
виконавчого напису, стягувачу необхідно надати документи, які б підтверджували
наступні умови:
– чи підпадає заявлена вимога під вид заборгованості, визначений
Постановою КМУ;
– чи наявні та оформлені належним чином документи, передбачені
Постановою КМУ;
– чи підтверджують наявні документи безспірність заборгованості
боржника перед стягувачем і прострочення виконання зобов’язання;
– чи не минув встановлений законодавством строк для вчинення
виконавчого напису.
Подання документів та одержання виконавчого напису здійснюється
безпосередньо стягувачем (кредитором) або уповноваженим ним представником.
ПРАВО НА ВІДПУСТКУ В ПЕРШИЙ РІК РОБОТИ
Чи має право працівник на відпустку в перший рік роботи і яким
терміном визначається її тривалість?
Працівник у перший рік роботи на підприємстві має право отримати
щорічну основну та додаткову відпустку повної тривалості після закінчення 6 місяців
безперервної роботи на цьому підприємстві.
За потреби відпустка може бути надана працівникові до закінчення
6-місячного терміну. В цьому випадку її тривалість визначається пропорційно відпрацьованому
часу.
Працівники, які згідно із ст. 10 ЗУ «Про відпустки» мають право
на отримання відпустки у зручний для них час, можуть за бажанням отримати відпустку
повної тривалості в перший рік роботи до настання 6-місячного терміну. Крім того,
таким правом у перший рік роботи можуть скористатися:
– особи, які звільнилися після проходження військової служби
за призивом, якщо після звільнення працевлаштувалися протягом 3 місяців;
– особи, які працюють за сумісництвом, одночасно з відпусткою
за основним місцем роботи;
– чоловіки, дружини яких перебувають у відпустці по вагітності
та пологах;
– працівники, які мають потребу в санаторно-курортному лікуванні
за наявності путівки;
– працівники, які не використали відпустку за попереднім місцем
роботи та не отримали за неї грошової компенсації.
У разі звільнення працівника до закінчення робочого року, за
який йому була надана відпустка, кошти за дні відпустки, що були надані в рахунок
невідпрацьованої частини, утримуються із зарплати працівника. Перелік підстав
звільнення, за яких кошти не утримуються із зарплати, наведено в ст. 22 ЗУ «Про
відпустки».
22.01.2016
|