ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Застосування праці іноземців та осіб без громадянства

Дозвіл роботодавцю на за­стосування праці інозем­ця або особи без громадян­ства видається за умови, що в Україні (регіоні) від­сутні кваліфіковані пра­цівники, спроможні вико­нувати відповідний вид роботи, або є достатнє об­ґрунтування доцільності застосування їхньої пра­ці, якщо інше не передба­чено міжнародними дого­ворами України, згода на обов’язковість яких нада­на Верховною Радою.

Дозвіл видається також на застосування праці:

– іноземців, які направле­ні закордонним робото­давцем в Україну для ви­конання певного обсягу робіт (послуг) на підставі договорів, укладених між вітчизняним та іноземним суб’єктом господарюван­ня, за умови, що відсоток кваліфікованих іноземців, які залучаються в рамках договору, не перевищує по­ловини загальної чисель­ності осіб, що працювати­муть на умовах договору;

– іноземців, які відповід­но до графіка специфічних зобов’язань у секторі по­слуг Протоколу про вступ України до СОТ (стаття ІІ Генеральної угоди про торгівлю послугами) на­лежать до категорії «вну­трішньокорпоративні цесі­онарії»;

– осіб, стосовно яких при­йнято рішення про оформ­лення документів для ви­рішення питання щодо на­дання статусу біженця.

Порядок видачі, продо­вження дії та анулюван­ня дозволу на застосу­вання праці іноземців та осіб без громадянства і розмір плати за його ви­дачу, яка зараховуєть­ся до бюджету Фонду загальнообов’язкового дер­жавного соціального стра­хування на випадок безро­біття, визначаються Кабі­нетом Міністрів України. Для осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу бі­женця, плата за видачу до­зволу не справляється.

Іноземці та особи без гро­мадянства мають право провадити в Україні інвес­тиційну, зовнішньоеко­номічну та інші види ді­яльності відповідно до за­конодавства. Іноземці та особи без громадянства не можуть призначатися на посаду або займатися тру­довою діяльністю у разі, коли відповідно до зако­нодавства призначення на відповідну посаду або провадження відповідного виду діяльності пов’язане з належністю до громадян­ства України, якщо інше не передбачено міжнарод­ними договорами Украї­ни, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою.

Без передбаченого цією статтею дозволу здійсню­ється працевлаштування:

– іноземців, які постійно проживають в Україні;

– іноземців, які набули статусу біженця відповід­но до законодавства Украї­ни або одержали дозвіл на імміграцію в Україну;

– іноземців, яких визнано особами, що потребують додаткового захисту, або яким надано тимчасовий захист в Україні;

– представників іноземно­го морського (річкового) флоту та авіакомпаній, які обслуговують такі компа­нії на території України;

– працівників закордонних засобів масової інформа­ції, акредитованих для ро­боти в Україні;

– спортсменів, які набули професійного статусу, ар­тистів та працівників мис­тецтва для роботи в Украї­ні за фахом;

– працівників аварійно-рятувальних служб для ви­конання термінових робіт;

– працівників іноземних представництв, які за­реєстровані на території України в установленому законодавством порядку;

– священнослужителів, які є іноземцями і тимчасово перебувають в Україні на запрошення релігійних ор­ганізацій для проваджен­ня канонічної діяльності лише в таких організаціях з офіційним погодженням з органом, який здійснив реєстрацію статуту (поло­ження) відповідної релі­гійної організації;

– іноземців, які прибули в Україну для участі у реа­лізації проектів міжнарод­ної технічної допомоги;

– іноземців, які прибули в Україну для провадження викладацької та/або на­укової діяльності у вищих навчальних закладах на їхнє запрошення;

– інших іноземців у випад­ках, передбачених закона­ми та міжнародними дого­ворами України, згода на обов’язковість яких нада­на Верховною Радою.

Залучення висококваліфі­кованих іноземних спеціа­лістів і робітників, потре­ба в яких є відчутною для національної економіки, здійснюється на підставах, визначених Законом Укра­їни «Про імміграцію».

Компенсація за роботу в святкові та вихідні дні

Як здійснюється оплата праці у ви­хідні та святкові дні?

У своєму листі від 09.12.2014 № 922/13/155-14 Мінсоцполітики України роз’яснює порядок компенсації за роботу в святкові та вихід­ні дні. Так, компенсація за роботу в святко­ві (неробочі), вихідні дні є обов’язковою для підприємств (установ, організацій) усіх форм власності й господарювання, в тому числі закладів охорони здоров’я державної та ко­мунальної форм власності. Режим роботи (зокрема, й у вихідні дні) затверджує робо­тодавець або вповноважена ним особа за по­годженням із профкомом або іншим уповно­важеним на представництво трудовим ко­лективом органом у правилах внутрішнього розпорядку або графіках виходу на роботу. Вихідні дні визначаються залежно від уста­новленого на підприємстві для відповідної категорії працівників режиму робочого часу. Водночас спосіб компенсації роботи у вихід­ний день (надання іншого дня відпочинку чи підвищена оплата) визначається за угодою сторін трудового договору в наказі про залу­чення працівника до роботи у вихідний день.

Підвищеній оплаті в подвійному розмірі підлягає робота у вихідний день, якщо вона не компенсована наданням іншого дня від­починку. При визначенні годинної ставки для оплати відпрацьованих годин у святко­ві, неробочі, вихідні дні місячний посадовий оклад працівника ділиться на місячну нор­му тривалості робочого часу, затверджену правилами внутрішнього трудового розпо­рядку для певного підрозділу (працівника).

Для працівників, які працюють за графіка­ми й робота яких у святкові та неробочі (ви­хідні) дні включається до місячної норми робочого часу, оплата праці провадиться відповідно до норм ст. 107 Кодексу законів про працю України.

09.05.2015

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини