Угоди про примирення та про визнання винуватості
У
кримінальному законодавсті
існують два види угод: угода про примирення і угода про визнання винуватості.
Чим вони відрізняються та який порядок їх укладання?
Угода (правочин) – це домовленість між сторонами, спрямована
на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.
Статтею 468 Кримінального процесуального кодексу України встановлено,
що в кримінальному провадженні можуть бути укладенні два види угод.
1. Угода про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим
(угода про примирення). Така угода може бути укладена за ініціативою потерпілого,
підозрюваного (обвинуваченого). Домовленість щодо угоди про примирення може проводитися
потерпілим і підозрюваним (обвинуваченим), захисником і представником, за допомогою
іншої особи, погодженої сторонами кримінального провадження. Участь у домовленості
не можуть брати слідчий, прокурор або суддя.
Угода про примирення може бути укладена в провадженні щодо кримінальних
проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості та в кримінальному провадженні
у формі приватного обвинувачення. Слідчий, прокурор зобов’язані повідомити підозрюваного
та потерпілого про їхнє право на примирення, роз’яснити механізм його реалізації
та не чинити перешкод в укладенні угоди про примирення.
У разі якщо кримінальне провадження здійснюється щодо кількох
осіб, які підозрюються (обвинувачуються) у вчиненні одного або кількох кримінальних
правопорушень, і згода щодо укладення угоди досягнута не з усіма підозрюваними
(обвинуваченими), угода може бути укладена з одним (кількома) з підозрюваних
(обвинувачених). Кримінальне провадження щодо особи (осіб), з якими досягнуто угоди,
підлягає виділенню в окреме провадження. У разі якщо в кримінальному провадженні
беруть участь кілька потерпілих від одного кримінального правопорушення, угода
може бути укладена та затверджена лише з усіма потерпілими.
2. Угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про
визнання винуватості (угода про визнання винуватості). Така угода може бути укладена
за ініціативою прокурора або підозрюваного (обвинуваченого).
Угода про визнання винуватості може бути укладена у провадженні
щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості, тяжких
злочинів, унаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам.
Укладення угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні, в якому
бере участь потерпілий, не допускається.
При вирішенні питання щодо укладення угоди про визнання винуватості
прокурор зобов’язаний враховувати наступні обставини: ступінь та характер сприяння
підозрюваного (обвинуваченого) у проведенні кримінального провадження щодо нього
або інших осіб; характер і тяжкість обвинувачення (підозри); наявність суспільного
інтересу в забезпеченні швидшого досудового розслідування і судового провадження,
викритті більшої кількості кримінальних правопорушень; наявність суспільного інтересу
в запобіганні, виявленні чи припиненні більшої кількості кримінальних правопорушень
або інших більш тяжких кримінальних правопорушень.
Укладення угод про примирення або про визнання винуватості можуть
ініціюватися в будь-який момент після повідомлення особі про підозру і до виходу
суду до нарадчої кімнати для ухвалення вироку. У разі недосягнення згоди щодо
укладення угоди факт її ініціювання і твердження, що були зроблені з метою її досягнення,
не можуть розглядатися як відмова від обвинувачення або як визнання своєї винуватості.
Завданнями вищезазначених двох угод є: зменшення навантаження
на правоохоронні органи й органи судової влади України; спрощення і швидкий розгляд
кримінальних проваджень; зменшення державних витрат і видатків на розгляд кримінальних
проваджень тощо.
Крім того, згідно з положеннями ст. 46 Кримінального кодексу
України, особа, яка вперше вчинила злочин невеликої чи середньої тяжкості або
необережний злочин середньої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності,
якщо вона примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула
заподіяну шкоду. Така правова норма є закріпленням способу примирення сторін.
Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням
винного з потерпілим дає змогу зекономити державні кошти, винній особі – звільнитися
від кримінальної відповідальності, а потерпілій стороні – швидше отримати компенсацію
за шкоду, нанесену їй унаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Волонтери, їхні права
та
обов’язки
Хто такі волонтери та яким законодавством регулюється їхня
діяльність?
Волонтерський рух в Україні регулюється Законом України «Про
волонтерську діяльність». Волонтер – це фізична особа, яка добровільно здійснює
соціально спрямовану неприбуткову діяльність шляхом надання волонтерської
допомоги.
Відповідно до статті 7 ЗУ «Про волонтерську діяльність»
волонтерами можуть бути громадяни України, іноземці й особи без громадянства,
які перебувають в Україні на законних підставах та є дієздатними. Особи віком
від 14 до 18 років здійснюють волонтерську діяльність за згодою батьків
(усиновлювачів), прийомних батьків, батьків-вихователів або піклувальника.
Особи віком від 14 до 18 років не можуть надавати волонтерську допомогу за
напрямами, визначеними абзацами восьмим та дев’ятим частини третьої статті 1 цього
Закону, а також у медичних закладах.
Іноземці та особи без громадянства здійснюють волонтерську
діяльність через організації та установи, що залучають до своєї діяльності
волонтерів, інформація про які розміщена на офіційному веб-сайті центрального
органу виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері волонтерської
діяльності.
Волонтери надають волонтерську допомогу на базі організації
чи установи, що залучає до своєї діяльності волонтерів, на підставі договору
про провадження волонтерської діяльності, укладеного з такою організацією чи
установою, або без такого договору.
Волонтери можуть надавати волонтерську допомогу
індивідуально, при цьому вони зобов’язані повідомляти отримувачів волонтерської
допомоги про те, що вони не співпрацюють з організаціями та установами, які
залучають до своєї діяльності волонтерів. Волонтери не можуть надавати
волонтерську допомогу індивідуально за напрямами, визначеними абзацами сьомим і
восьмим частини третьої статті 1 цього Закону.
Волонтер може отримати посвідчення волонтера, здійснюючи
волонтерську діяльність в організаціях та установах, що залучають до своєї
діяльності волонтерів.
Волонтер має право на: належні умови здійснення
волонтерської діяльності, зокрема отримання достовірної, точної та повної
інформації про порядок та умови провадження волонтерської діяльності,
забезпечення спеціальними засобами захисту, спорядженням та обладнанням;
зарахування часу здійснення волонтерської діяльності до навчально-виробничої
практики в разі її проходження за напрямом, що відповідає отримуваній
спеціальності, за згодою навчального закладу; відшкодування витрат, пов’язаних
із здійсненням волонтерської діяльності, передбачених статтею 11 цього Закону;
інші права, передбачені договором про провадження волонтерської діяльності та
законодавством.
Волонтер зобов’язаний: сумлінно та своєчасно виконувати
обов’язки, пов’язані з провадженням волонтерської діяльності; у випадках,
визначених законодавством, проходити медичний огляд та надавати довідку про
стан здоров’я; у разі необхідності проходити подальшу підготовку
(перепідготовку); не допускати дій і вчинків, що можуть негативно вплинути на
репутацію волонтера, організації чи установи, на базі якої провадиться
волонтерська діяльність; дотримуватися правового режиму інформації з обмеженим
доступом; у разі укладення договору про провадження волонтерської діяльності та
одностороннього розірвання договору з ініціативи волонтера відшкодовувати прямі
збитки, завдані ним, якщо це передбачено договором; відшкодовувати майнову
шкоду, заподіяну внаслідок здійснення ним волонтерської діяльності, відповідно
до закону.
25.04.2015
|