Відпустка під час роботи у фізичної особи
Яка тривалість щорічної відпустки у працівників, які
трудяться за трудовим договором у приватного підприємця?
Постановою Кабінету Міністрів України від 29 жовтня 2009
року № 1168 визначено, що форма трудового договору між працівником та фізичною
особою, яка використовує найману працю, затверджується Міністерством праці
та соціальної політики України. Наказом Мінсоцполітики від 08 червня 2001
року № 260 (зі змінами, внесеними наказом від 14 жовтня 2010 року № 320),
зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27 червня 2001 року за №
554/5745, затверджена форма трудового договору між працівником і фізичною
особою, яка використовує найману працю.
Пунктом 6 трудового договору передбачено визначення
сторонами договору тривалості відпустки.
Статтею 74 Кодексу законів про працю України (КЗпП)
встановлено, що громадянам, які працюють за трудовим договором у фізичної
особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на
їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.
Відповідно до статті 75 Кодексу щорічна основна відпустка
надається працівникам тривалістю не менш ніж 24 календарних дні за відпрацьований
робочий рік із дня укладення трудового договору. Особам віком до вісімнадцяти
років надається щорічна основна відпустка тривалістю 31 календарний день. Згідно
зі статтею 6 Закону України «Про відпустки» інвалідам I і II груп надається
щорічна основна відпустка тривалістю 30 календарних днів, а інвалідам III
групи – 26 календарних днів.
Відповідно до статей 78, 78-1 КЗпП дні тимчасової
непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку, а також
відпустки у зв’язку із вагітністю та пологами до щорічних відпусток не
включаються. Святкові та неробочі дні при визначенні тривалості щорічних
відпусток не враховуються.
Статтею 79 Кодексу визначено, що щорічні основна та
додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи надаються
працівникам після закінчення шести місяців безперервної роботи у роботодавця.
У разі надання зазначених відпусток до закінчення шестимісячного терміну
безперервної роботи їх тривалість визначається пропорційно до відпрацьованого
часу, крім визначених законом випадків, коли ці відпустки за бажанням
працівника надаються повної тривалості.
У разі звільнення працівника йому виплачується грошова
компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також
додаткової відпустки працівникам, які мають дітей (стаття 83 Кодексу). За
бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією.
При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток
не має бути меншою, ніж 24 календарних дні. Особам віком до вісімнадцяти років
заміна всіх видів відпусток грошовою компенсацією не допускається.
Згідно зі статтею 195 Кодексу щорічні відпустки працівникам
віком до вісімнадцяти років надаються у зручний для них час. Щорічні
відпустки працівникам віком до вісімнадцяти років повної тривалості у перший
рік роботи надаються за їхньою заявою до настання шестимісячного терміну безперервної
роботи у роботодавця.
Відсторонення
працівника від роботи
У яких випадках
працівника можуть відсторонити від роботи?
Відповідно до статті 46 КЗпП відсторонення працівника від
роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі появи на
роботі в нетверезому стані, стані наркотичного або токсичного сп’яніння;
відмови або ухилення від обов’язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу
і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках,
передбачених законодавством.
Під відстороненням слід вважати тимчасове недопущення працівника
до роботи з підстав, передбачених законодавством. На відміну від звільнення,
при відстороненні від роботи трудовий договір із працівником не припиняється,
трудова книжка не видається і розрахунок не провадиться.
На період усунення від роботи за працівником зберігається
його робоче місце. Ця процедура використовується як тимчасовий захід до
ухвалення остаточного рішення про можливість чи неможливість виконання
працівником обов’язків, установлених трудовим договором.
Відсторонює від роботи власник підприємства, установи,
організації або уповноважений ним орган через видання наказу (розпорядження)
по підприємству, в якому зазначаються підстави відсторонення з посиланням на
нормативні акти та період, на який працівник відсторонюється від роботи. У
такому разі про допущення працівника до роботи окремого наказу видавати не
потрібно. Працівник має ознайомитися з наказом під підпис, а в разі його
відмови складається акт. Працівник має право оскаржити наказ про відсторонення
від роботи в установленому законом порядку.
Запис про відсторонення до трудової книжки не заноситься.
Після закінчення терміну відсторонення від роботи
працівника залежно від підстав може бути допущено до роботи, переведено на
іншу роботу або звільнено.
Як оскаржити дії
власника у зв’язку зі звільненням?
Який порядок
оскарження дій власника підприємства у разі звільнення працівника з роботи?
Відповідно до статті
24 Кодексу законів про працю України укладення трудового договору оформляється
наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про
зарахування працівника на роботу.
Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи
розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.
Отже, працівник має право вимагати від фактичного роботодавця оформлення
трудових відносин належним чином.
У разі його відмови можна звернутися до суду з відповідною
позовною заявою. Крім позову, до суду необхідно подати належні докази, які
підтверджують факт роботи на підприємстві (приміром, наряди на виконання
роботи, покази свідків, фотографії процесу роботи тощо).
У випадку звільнення з роботи з ініціативи власника або
уповноваженого ним органу без законної підстави ви можете звернутися до
районного, районного в місті, міського чи міськрайонного суду із заявою про
вирішення трудового спору в місячний строк із дня вручення копії наказу про
звільнення або із дня видачі трудової книжки (ст. 2ЗЗ КЗпП).
Про порушення трудових прав під час дії трудового договору
до суду із заявою слід звертатися у тримісячний строк із дня, коли працівник
дізнався або мав про це дізнатися.
Згідно із статтею 234 КЗпП у разі пропуску строків звернення
з поважних причин суд може поновити ці строки.
Виплата зарплати раз
на місяць
Працівники
підприємства з початку 2011 року написали заяви про відмову від одержання
авансу, тобто хочуть отримувати зарплату раз на місяць. Чи не вважається це порушенням
чинного законодавства?
Згідно зі статтею 21
КЗпП України власник підприємства (уповноважена ним особа) як сторона трудового
договору зобов’язаний виплачувати працівникові зарплату в строки і терміни,
визначені чинним законодавством.
Статтею 115 КЗпП та статтею 24 Закону України «Про оплату
праці» встановлено, що зарплата виплачується працівникам регулярно в робочі дні
в строки, встановлені в колдоговорі, але не рідше двох разів на місяць через
проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів. Якщо день
заробітної плати збігається з вихідними, святковими або неробочим днем,
зарплата виплачується напередодні.
Тобто законодавством чітко визначено зобов’язання власника
підприємства або уповноваженої ним особи нараховувати та виплачувати заробітну
плату працівникам не рідше двох разів на місяць.
Відповідно до статті 41 Кодексу України про адміністративні
правопорушення за порушення встановлених термінів виплати заробітної плати
посадова особа, винна у цьому, може бути притягнута до адміністративної
відповідальності.
Щодо права працівника «вільно розпоряджатися своєю
заробітною платою», яке надається йому статтею 25 Закону України «Про оплату
праці», то він може одержувати її в касі підприємства або за письмовою згодою
через установи банків, поштовими переказами тощо та витрачати на власний розсуд.
28.11.2014
|