ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Право на спадкову трансмісію та спадкування

  Що таке спадкова транс­місія? У чому полягають відмінності між спадко­вою трансмісією та спад­куванням?

Спадкова трансмісія – пе­рехід права на прийняття спадщини до спадкоєм­ців особи, яка мала право на спадщину і не прийня­ла її у зв’язку зі смертю. Відповідно до статті 1276 Цивільного кодексу України, якщо спадкоє­мець за заповітом або за законом помер після від­криття спадщини, не встигши її прийняти, право на належну йому частку спадщини перехо­дить до його спадкоєм­ців. Зазначена частка спадщини відходить до його спадкоємців за зако­ном, або, якщо він встиг скласти заповіт, до його спадкоємців за запові­том.

Спадкоємці померлого спадкоємця успадкову­ють лише ту частку спад­щини, яка перейшла б до нього. Отже, спадкова трансмісія не стосується тієї частини спадщини, на яку претендують інші спадкоємці. Крім того, спадкова трансмісія не стосується права на при­йняття обов’язкової част­ки в спадщині, яка має індивідуальний харак­тер, а тому не поширю­ється на спадкоємців осо­би, яка мала право на таку частку.

Право на прийняття спад­щини спадкоємцями, що приймають спадщину в порядку спадкової транс­місії, здійснюється на за­гальних підставах протя­гом строку, що залишив­ся після смерті їх спадко­давця, який прийняв спадщину, але не встиг її отримати у зв’язку зі смертю. Якщо строк, що залишився для подання заяви про прийняття спадщини, менший ніж три місяці, він продовжу­ється до трьох місяців. Строк для прийняття спадщини у порядку спадкової трансмісії може бути продовжений за письмовою згодою спадкоємців або у судово­му порядку, якщо суд ви­знає причини пропуску цього строку поважними.

Спадкову трансмісію слід відрізняти і від тих випадків, коли заклика­ний до спадкування спад­коємець подав до нотарі­ального органу заяву про прийняття спадщини згідно зі статтею 1269 Ци­вільного кодексу, але не одержав свідоцтво про право на спадщину, тоб­то встиг прийняти спад­щину, але не встиг її оформити. Оскільки в по­дібних ситуаціях спадко­ємець вважається таким, що набув право на спад­кове майно, після смерті останнього до його влас­них спадкоємців перехо­дить не право на при­йняття спадщини, а сама спадкова маса.

Відмінності між спадко­вою трансмісією та спад­куванням за правом представлення такі:

– спадкування за правом представлення настає у тому випадку, якщо спад­коємець помер раніше спадкодавця, а спадкова трансмісія застосовуєть­ся, якщо спадкодавець помер раніше, але спад­коємець також помирає і не встиг до цього прийня­ти спадщину;

– спадкова трансмісія по­ширюється як на спадку­вання за законом, так і на спадкування за запо­вітом, тоді як спадкуван­ня за правом представ­лення можливе лише при спадкуванні за зако­ном;

– спадкова трансмісія можлива стосовно будь- якого спадкоємця помер­лого, а за правом пред­ставлення спадкує лише особа, зазначена у статті 1266 Цивільного кодексу України.

Порядок оформлення спадщини в разі спадко­вої трансмісії звичайний: спадкоємці померлого спадкодавця подають за­яву про прийняття спад­щини до нотаріуса за міс­цем відкриття спадщини після спадкодавця, який помер першим.

 СПАДКОВИЙ ДОГОВІР

 Що за документ «спадковий дого­вір»? Які права ма­ють сторони, що його укладають?

 Поняття спадкового до­говору та права сторін, що його укладають, ви­писані у статтях 1202 і 1308 Цивільного кодексу України. Спадковий до­говір укладається у пись­мовій формі і підлягає нотаріальному посвід­ченню, а також держав­ній реєстрації у Спадко­вому реєстрі в порядку, затвердженому Кабіне­том Міністрів України.

За спадковим договором одна сторона (набувач) зобов’язується виконува­ти розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набу­ває право власності на майно відчужувача.

Відчужувачем у спадко­вому договорі може бути подружжя, один із по­дружжя або інша особа.

Набувачем у спадково­му договорі може бути фізична або юридична особа.

Набувач у спадковому договорі може бути зобов’язаний вчинити певну дію майнового або немайнового характеру до відкриття спадщини або після її відкриття.

Предметом спадкового договору може бути май­но, яке належить по­дружжю на праві спіль­ної сумісної власності, а також майно, яке є осо­бистою власністю будь- кого з подружжя.

Спадковим договором може бути встановлено, що в разі смерті одного з подружжя спадщина пе­реходить до другого, а в разі смерті другого з по­дружжя його майно пере­ходить до набувача за до­говором.

На майно, визначене у спадковому договорі, но­таріус, який посвідчив цей договір, накладає за­борону відчуження.

Заповіт, який відчужу­вач склав щодо майна, вказаного у спадковому договорі, є нікчемним.

Відчужувач має право призначити особу, яка буде здійснювати контроль за виконанням спадкового договору піс­ля його смерті.

У разі відсутності такої особи контроль за вико­нанням спадкового дого­вору здійснює нотаріус за місцем відкриття спадщини.

Спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу відчужувача у разі невиконання набу­вачем його розпоря­джень.

Спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу набувача у разі неможливості виконан­ня ним розпоряджень відчужувача.

 СКАСУВАННЯ УГОДИ НА ДАРУВАННЯ

 Чи може дарувальник розірвати договір дарування на подароване приміщення?

 Статтею 727 Цивільного кодексу України визна­чено, що дарувальник має право вимагати розі­рвання договору дарування нерухомих речей чи іншого особливо цінного майна, якщо обда­ровуваний умисно вчинив злочин проти життя, здоров’я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей. Якщо обдарову­ваний вчинив умисне вбивство дарувальника, спадкоємці дарувальника мають право вимага­ти розірвання договору дарування.

Дарувальник також має право вимагати розі­рвання договору дарування і у разі, якщо обда­ровуваний створює загрозу безповоротної втрати дарунка, що має для дарувальника ве­лику немайнову цінність. Це означає, що дару­вальник може ставити перед судом питання про розірвання договору дарування будинку, якщо обдарований не дбає про утримання бу­динку в належному стані, сприяє його псуван­ню або руйнуванню. Таке розірвання правочи­ну спрямоване на запобігання втраті дарунка з умисної вини обдарованого. Слід мати на ува­зі, що при розірванні договору з такої підстави потрібно довести, що обдаровуваному було ві­домо, яку саме цінність для дарувальника має цей дарунок. Таким доказом можуть бути до­кументи, які, приміром, свідчать про усвідом­лення обдарованого щодо особливості архітек­тури подарованого будинку за авторством ко­гось із членів сім’ї, щодо значної моральної цінності цього майна внаслідок особистого творчого внеску дарувальника у створення предмета дарування тощо. Такий дарунок по­кладає на обдаровуваного важливе зобов’язання сумлінно та дбайливо ставитися до дарунка, запобігати його псуванню та забез­печувати його схоронність.

Дарувальник також має право вимагати розі­рвання договору дарування за умови встанов­лення факту недбалого ставлення обдаровува­ного до речі, що становить історичну, наукову, культурну цінність, за умови наявності небез­пеки, що ця річ може бути знищена або істотно пошкоджена. У такому разі дарувальник, готу­ючи позов до суду, має забезпечити позовні ма­теріали доказом про наявність документів, що підтверджують культурну цінність подарова­ної речі. У разі розірвання договору дарування у судовому рішенні має бути зазначено, що об­даровуваний зобов’язаний повернути дарунок у натурі.

До вимог про розірвання договору дарування за вимогою дарувальника встановлюється тер­мін позовної давності – один рік.

22.09.2014

Коментарі

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини