ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Концесії. Концесійний договір

Якими законодавчими актами регулюється кон­цесійна діяльність в Україні?

Концесійна діяльність України регулюється господарським законо­давством України та за­конодавством про конце­сії. Так, згідно із статтею 406 Господарського ко­дексу України (далі – Ко­декс) концесія – це на­дання з метою задово­лення суспільних потреб уповноваженим органом державної влади чи орга­ном місцевого самовря­дування на підставі кон­цесійного договору на платній та строковій основі вітчизняним або іноземним суб’єктам гос­подарювання (концесіо­нерам) права на створен­ня (будівництво) та/або управління (експлуата­цію) об’єктом концесії за умови взяття концесіоне­ром на себе відповідних зобов’язань, майнової відповідальності і під­приємницького ризику.

Сфери господарювання, в яких дозволяється кон­цесійна діяльність, об’єкти права державної або комунальної влас­ності, що можуть надава­тися в концесію, а також види підприємницької діяльності, які не дозво­ляється здійснювати на концесійній основі, ви­значаються законом.

Концесійна діяльність в Україні базується на та­ких засадах:

– поєднання державного регулювання концесій­ної діяльності та здій­снення її на підставі кон­цесійного договору;

– вибір концесіонерів пе­реважно на конкурсній основі;

– комплексне та оплатне використання об’єкта концесії, участь держа­ви, органів місцевого са­моврядування у частко­вому фінансуванні об’єктів концесії соціаль­ного призначення;

– взаємна вигода сторін у концесійному договорі, розподіл ризиків між сторонами концесійного договору;

– державне гарантуван­ня інвестицій концесіо­нерів; стабільність умов концесійних договорів;

– забезпечення прав та законних інтересів спо­живачів продукції (по­слуг), що надаються кон­цесіонерами.

Концесійна діяльність здійснюється на основі концесійних договорів, що укладаються відпо­відно до законодавства України з концесіонера­ми, в тому числі інозем­ними інвесторами, Кабі­нетом Міністрів України або уповноваженим ним органом виконавчої вла­ди, або визначеними за­коном органами місцево­го самоврядування.

Строк дії концесійного договору встановлюєть­ся сторонами договору залежно від характеру та умов концесії. Цей строк не може бути менш ніж десять та більш як п’ятдесять років.

Кабінет Міністрів Украї­ни може затверджувати типові концесійні дого­вори для здійснення пев­них видів концесійної ді­яльності.

Вимоги до концесійних договорів, порядок їх укладення, а також інші питання правового регу­лювання концесійної ді­яльності визначаються законом про концесії, а також іншими законами.

Припинення державного або комунального під­приємства, майно якого передається у концесію, здійснюється шляхом ліквідації цього підпри­ємства, з припиненням права господарського ві­дання на майно, закрі­плене за цим державним або комунальним під­приємством.

Умовами концесійного договору має передбача­тися максимальне вико­ристання у концесійній діяльності праці грома­дян України, в тому чис­лі звільнених у зв’язку з ліквідацією державного або комунального під­приємства, майно якого передано в концесію.

Відносини, пов’язані з концесійною діяльністю, регулюються Кодексом, Законом України «Про концесії», іншими нор­мативно-правовими ак­тами, прийнятими відпо­відно до них.

Спеціальними законами можуть визначатися осо­бливості здійснення кон­цесійної діяльності в окремих сферах господа­рювання.

  ОБ’ЄДНАННЯ ПІДПРИЄМЦІВ

Який порядок cтворення об’єднання підприємців та які головні засади його діяльності ? Що таке торгово-промислова палата?

 Відповідно до статті 21 Господарського кодексу України для сприяння розвитку національної економіки, її інтеграції у світове господарство, а також створення сприят­ливих умов для підпри­ємницької діяльності в Україні можуть створю­ватися торгово-промис­лові палати як добро­вільні об’єднання під­приємців та організацій. Торгово-промислова па­лата є недержавною са­моврядною статутною організацією, створеною на засадах членства, що має статус юридичної особи.

Держава сприяє торгово- промисловим палатам у виконанні ними статут­них завдань.

Порядок утворення та ді­яльності торгово-про­мислових палат встанов­люється законом.

Суб’єкти господарюван­ня – роботодавці мають право на об’єднання в ор­ганізації роботодавців для реалізації та захисту своїх прав.

Організації роботодавців є самоврядними статут­ними організаціями, що утворюються на засадах добровільності та рівно­правності з метою пред­ставництва і захисту за­конних інтересів робото­давців. Організації робо­тодавців можуть об’єднуватися у спілки та інші статутні об’єднання роботодавців.

Порядок утворення та за­сади діяльності організа­цій та об’єднань робото­давців визначаються законом.

  УПРАВЛІННЯ ГОСПОДАРСЬКОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ

 Які особливості управління господарською діяльністю у державному секторі економі­ки?

 У статті 22 Господарського кодексу України визначено, що держава здійснює управлін­ня державним сектором економіки відпо­відно до засад внутрішньої та зовнішньої політики.

Суб’єктами господарювання держсектору економіки є суб’єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб’єкти, державна частка у статутному ка­піталі яких перевищує п’ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує дер­жаві право вирішального впливу на госпо­дарську діяльність цих суб’єктів.

Повноваження суб’єктів управління у дер­жавному секторі економіки – Кабінету Мі­ністрів України, міністерств, інших органів влади та організацій щодо суб’єктів госпо­дарювання визначаються законом.

Закон визначає види господарської діяль­ності, яку дозволяється здійснювати ви­ключно державним підприємствам, устано­вам і організаціям.

Держава реалізує право державної власнос­ті у держсекторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб’єктів господарювання, що належать до цього сектору і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління.

Правовий статус окремого суб’єкта госпо­дарювання у державному секторі економі­ки визначається уповноваженими органа­ми управління відповідно до вимог цього Кодексу та інших законів. Відносини орга­нів управління з названими суб’єктами гос­подарювання у випадках, передбачених за­коном, можуть здійснюватися на договір­них засадах.

Держава застосовує до суб’єктів господарю­вання у державному секторі економіки всі засоби державного регулювання господар­ської діяльності, передбачені цим Кодек­сом, ураховуючи особливості правового статусу суб’єктів.

Законом встановлюються особливості здій­снення антимонопольно-конкурентної по­літики та розвитку змагальності у держав­ному секторі економіки, які мають урахову­ватися при формуванні відповідних дер­жавних програм.

Процедура визнання банкрутом застосову­ється щодо державних підприємств з ураху­ванням вимог, зазначених у главі 23 цього Кодексу.

Органам управління, які здійснюють орга­нізаційно-господарські повноваження сто­совно суб’єктів господарювання державно­го сектору економіки, забороняється деле­гувати іншим суб’єктам повноваження щодо розпорядження державною власністю і повноваження щодо управління діяльніс­тю суб’єктів господарювання, за винятком делегування названих повноважень відпо­відно до закону органам місцевого самовря­дування та інших випадків, передбачених

27.07.2014

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини