ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Цивільна дієздатність фізичної особи

Якими норматив­ними актами ви­значено види ци­вільної дієздат­ності особи?

Цивільний кодекс Украї­ни встановлює обсяг ци­вільної дієздатності, який може бути обмеже­ний виключно у випад­ках і в порядку, встанов­лених законом. Існують такі види цивільної дієздатності:

– повна дієздатність;

– неповна дієздатність;

– часткова дієздатність;

– обмежена дієздатність;

– визнання особи недієздатною.

Повна дієздатність на­стає з досягненням повноліття, тобто коли лю­дині виповнюється вісім­надцять років.

У випадках, коли зако­ном дозволяється одру­жуватися до досягнення повноліття, особа, яка скористалася таким пра­вом, набуває повної дієздатності з моменту реє­страції шлюбу. При наро­дженні дитини неповно­літньою жінкою також настає її повна цивільна дієздатність. У разі розі­рвання шлюбу до настан­ня повноліття набута по­вна дієздатність особи зберігається.

Цивільним кодексом України також передбача­ється можливість надан­ня повної цивільної дієздатності особі, якій випо­внилося 16 років і яка пра­цює за трудовим догово­ром або бажає займатися підприємницькою діяль­ністю, а також особі, яка записана матір’ю, бать­ком дитини до досягнен­ня нею (ним) повноліття.

Повна дієздатність нада­ється за заявою зацікав­леної особи органом опі­ки та піклування за пись­мовою згодою батьків або піклувальника, а за від­сутності такої згоди – су­дом. Якщо особа, якій ви­повнилося 16 років, бажає займатися підприємни­цтвом, то за наявності згоди на це батьків або органу опіки та піклуван­ня вона може бути зареє­стрована як підприємець. Особа набуває повної ци­вільної дієздатності у мо­мент її державної реє­страції як підприємця.

Неповну дієздатність ма­ють фізичні особи у віці від 14 до 18 років (неповно­літні). Вони мають право самостійно розпоряджа­тися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами. Вони також са­мостійно здійснюють пра­ва на результати інтелек­туальної, творчої діяль­ності, що охороняються законом, укладають пра­вочини за згодою своїх батьків (усиновлювачів) або піклувальників.

На правочини щодо тран­спортних засобів або не­рухомого майна, які вчи­няються неповнолітніми, батьки (усиновлювачі) або піклувальники ма­ють дати письмову згоду та завірити її нотаріаль­но. Неповнолітні можуть бути учасниками (засно­вниками) юридичних осіб, якщо це не забороне­но законом або установ­чими документами юрособи. Вони самостійно укладають договір бан­ківського вкладу (рахун­ку) та розпоряджаються вкладом, внесеним ними на своє ім’я (грошовими коштами на рахунку). Розпорядження грошови­ми коштами, що внесені іншими особами у фінан­сову установу на ім’я не­повнолітнього, можливе лише за згодою його бать­ків (усиновлювачів) або піклувальників.

Згоду на вчинення непо­внолітньою особою пра­вочину дає будь-хто з батьків (усиновлювачів). У разі заперечення того з батьків, з яким проживає неповнолітня особа, пра­вочин може бути здійсне­ний із дозволу органу опіки та піклування.

За наявності достатніх підстав суд за заявою батьків (усиновлювачів), піклувальника, органу опіки та піклування може обмежити право неповно­літньої особи самостійно розпоряджатися своїм за­робітком, стипендією чи іншими доходами або по­збавити його цього права. Суд скасовує своє рішен­ня про обмеження або по­збавлення цього права, якщо відпали обставини, які були підставою для його прийняття.

Неповнолітній сам несе відповідальність за неви­конання договору, укла­деного зі згоди батьків (усиновлювачів), піклу­вальника. Якщо у непо­внолітнього немає май­на, достатнього для від­шкодування збитків, до­датково (субсидіарно) відповідають батьки або піклувальники.

За шкоду, заподіяну ін­шій особі, неповнолітня особа несе відповідаль­ність на загальних під­ставах.

Часткова дієздатність характерна для осіб ві­ком до 14 років (малоліт­ні), які виступають як са­мостійні суб’єкти цивіль­них відносин.

Правочин, який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності, може бути зго­дом схвалений її батька­ми або одним із них, з ким вона проживає, або опікуном. Правочин вва­жається схваленим, якщо ці особи, дізна­вшись про його вчинен­ня, протягом одного мі­сяця не заявили претен­зії другій стороні.

Діти не несуть відпові­дальності за завдану ними шкоду.

Обмежена дієздатність може бути визначена су­дом особі, яка страждає на психічний розлад, що істотно впливає на її здатність усвідомлюва­ти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Фізична особа може бути визнана недієздатною, якщо вона внаслідок хро­нічного, стійкого психіч­ного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керува­ти ними, відтак над нею встановлюється опіка, що призводить до втрати можливості укладення правочинів.

Призначення дитині опікуна або піклувальника

Хто може бути опікуном або піклувальником для неповнолітньої дитини?

Відповідно до статті 63 Цивільно­го кодексу України опікуна або пі­клувальника призначає орган опі­ки та піклування, крім випадків, встановлених статтею 60 цього Кодексу.

Опікуном або піклувальником може бути лише фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Фізична особа може бути призна­чена опікуном або піклувальни­ком лише за її письмовою заявою.

Опікун або піклувальник призна­чаються переважно з осіб, які пе­ребувають у сімейних, родинних відносинах із підопічним, з ураху­ванням особистих стосунків між ними, можливості особи викону­вати обов’язки опікуна чи піклу­вальника.

При призначенні опікуна для ма­лолітньої особи та призначенні пі­клувальника для неповнолітньої особи враховується бажання підо­пічного.

Фізичній особі може бути призна­чено одного або кількох опікунів чи піклувальників.

Що таке комерційна таємниця?

Під час оформлення на роботу до­велося підписати документ про нерозголошення комерційної та­ємниці? На які відомості поширю­ється це обмеження?

Поняття комерційної таємниці визначено низкою законодавчих актів. Так, комер­ційна таємниця – відомості, пов’язані з ви­робництвом, технологією, управлінням, фінансовою та іншою діяльністю суб’єкта господарювання, використання яких у господарській діяльності надає можливість отримання прибутку та конкурентної пе­реваги чи збереження положення на рин­ку, розголошення яких може завдати шко­ди інтересам суб’єкта господарювання.

Склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, визначаються суб’єктом господарювання відповідно до законодавства.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 9 серпня 1993 р. № 611 «Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці», не можуть бути віднесені до комерційної таємниці:

– установчі документи, а також докумен­ти, що дозволяють займатися підприєм­ницькою чи господарською діяльністю та її окремими видами;

– інформація за всіма встановленими формами державної звітності;

– дані, необхідні для перевірки обчис­лення і сплати податків та інших обов’язкових платежів;

– відомості про чисельність і склад пра­цюючих, їхню заробітну плату в цілому та за професіями й посадами, а також на­явність вільних робочих місць;

– документи про сплату податків та обов’язкових платежів;

– інформація про забруднення довкілля, недотримання безпечних умов праці, ре­алізацію продукції, що завдає шкоди здоров’ю, а також інші порушення зако­нодавства України та розміри заподія­них при цьому збитків;

– документи про платоспроможність;

– відомості про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, спілках, об’єднаннях та інших організаціях, які займаються під­приємницькою діяльністю;

– відомості, що відповідно до чинного за­конодавства підлягають оголошенню.

Підприємства, установи та організації зобов’язані подавати перелічені відомос­ті органам державної виконавчої влади, органам контролю, а також правоохо­ронним органам, іншим юридичним осо­бам відповідно до чинного законодав­ства та на їх вимогу.

Відомості, які можуть бути віднесені до комерційної таємниці, приміром підпри­ємства, повинні мати такі ознаки:

– не містити державної таємниці;

– не завдавати шкоди інтересам суспіль­ства;

– відноситися до виробничої діяльності підприємства;

– мати дієву або потенційну комерційну цінність і створювати переваги в конку­рентній боротьбі;

– мати обмеження у доступі тощо.

Відповідальність за розголошення відо­мостей, що становлять комерційну таєм­ницю підприємства, встановлюється за­конодавчими актами України.

29.06.2014

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини