ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Звільнення за угодою сторін або за власним бажанням

Останнім часом у пра­цівників і роботодавців виникає багато запитань щодо порядку звільнен­ня за угодою сторін або за власним бажанням. У чому відмінності між цими форма­ми розірвання трудових від­носин?

Відповідно до статті 21 Кодексу законів про пра­цю України трудовий до­говір – це угода між пра­цівником і власником підприємства, установи, організації або уповнова­женим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконува­ти роботу, визначену цією угодою, з підляган­ням внутрішньому тру­довому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним ор­ган чи фізична особа зобов’язується виплачу­вати працівникові заро­бітну плату і забезпечу­вати умови праці, необ­хідні для виконання ро­боти, передбачені зако­нодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Угода сторін на звільнен­ня може бути досягнута незалежно від того, хто перший проявив цю іні­ціативу. Пункт 1 статті 36 КЗпП є універсальною підставою припинення трудового договору, що не потребує будь-яких додаткових пояснень. Цією підставою можна замінювати будь-які інші, передбачені зако­нодавством, навіть у разі звільнення з ініціативи роботодавця, коли пра­цівник погодився замі­нити, приміром, звіль­нення за прогул чи систе­матичне невиконання своїх обов’язків на угоду сторін.

Підтвердженням ініціа­тиви працівника про звільнення за угодою сторін є, як правило, його письмова заява. Основним документом будь-якого розірвання трудового договору є на­каз керівника про звіль­нення працівника, за яким проводиться оста­точний розрахунок і ви­дається трудова книжка.

Інший порядок застосо­вується при розірванні трудового договору, укладеного на невизна­чений строк, з ініціативи працівника (звільнення за власним бажанням). У частині 1 статті 38 КЗпП передбачено, що праців­ник має право розірвати трудовий договір, укла­дений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмо­во за два тижні.

Якщо роботодавець і пра­цівник обопільно домов­ляться про скорочення строку попередження, а підставу звільнення змі­нять із власного бажання працівника на угоду сто­рін, то допускається звільнення за пунктом 1 статті 36 КЗпП. Для цього працівник має написати нову заяву про звільнен­ня не за власним бажан­ням, а за угодою сторін.

Якщо працівник вимагає звільнення за власним бажанням у зв’язку з тим, що роботодавець не виконує вимог законо­давства про працю, умов колдоговору чи угоди, то працівник відповідно до частини 3 статті 38 КЗпП має право на підставі статті 44 КЗпП отримати вихідну допомогу в роз­мірі, передбаченому кол­договором, але не менше тримісячного середнього заробітку. При звільнен­ні за угодою сторін такі виплати законодавством не передбачені.

Працівник може звільни­тися за власним бажан­ням раніше двотижнево­го строку в разі, коли в заяві зазначить причи­ну, яка унеможливлює подальшу роботу:

– переїзд на нове місце проживання;

– переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість за межі населеного пункту;

– вступ до навчального закладу з відривом від виробництва;

– неможливість прожи­вання в даній місцевос­ті, підтверджена медич­ним висновком;

– вагітність, догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятиріч­ного віку або за дити­ною-інвалідом, догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медично­го висновку або інвалі­дом І групи без медвис­новку;

– вихід на пенсію;

– прийняття на роботу за конкурсом, а також з ін­ших поважних причин, підтверджених доку­ментально.

Роботодавець у цих ви­падках повинен розірва­ти трудовий договір у строк, про який просить працівник. Такі ж вимо­ги встановлено статтею 39 КЗпП для достроково­го розірвання строково­го трудового договору з ініціативи працівника. Ця норма закону конкре­тизує дострокове звіль­нення працівника, якого було прийнято на роботу за строковим договором, і її не можна підміняти статтею 38 КЗпП про ро­зірвання безстрокового трудового договору.

ВИПРОБУВАННЯ ПІД ЧАС ПРИЙНЯТТЯ НА РОБОТУ

Чи передбачено ви­пробування при при­йнятті на роботу для випускника, який за­кінчив вище професійно- технічне училище?

Відповідно до статті 26 КЗпП при укладенні тру­дового договору можли­ве обумовлене угодою сторін випробування з метою перевірки відпо­відності працівника ро­боті, яку він виконувати­ме. Умова про випробу­вання має міститися в наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу.

На час випробування на працівників поширюєть­ся законодавство про працю.

Випробування не вста­новлюється при прийнят­ті на роботу:

– осіб, які не досягли ві­сімнадцяти років;

– молодих робітників піс­ля закінчення професій­них навчально-виховних закладів;

– молодих спеціалістів після закінчення вищих навчальних закладів;

– осіб, звільнених у запас з військової чи альтерна­тивної (невійськової) служби;

– інвалідів, направлених на роботу відповідно до рекомендації медико-соціальної експертизи.

Випробування не вста­новлюється також у разі прийняття на роботу в іншу місцевість і при пе­реведенні на роботу на інше підприємство, в установу, організацію, а також в інших випадках, якщо це передбачено за­конодавством.

ПРАВО НА СТАТУС БЕЗРОБІТНОГО

За яких умов можлива реєстрація в центрі зайнятості членів особистого селянського господарства?

Умови реєстрації членів особистих селян­ських господарств визначені у пп. 2 п. 4 По­рядку реєстрації, перереєстрації безробіт­них та ведення обліку осіб, які шукають ро­боту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2013 №198.

З урахуванням вищезазначеної норми, пра­во на отримання статусу безробітного мають члени особистого селянського господарства, які протягом 12 календарних місяців, що пе­редували дню реєстрації в ДСЗ, перебували у трудових відносинах або займалися іншим видом діяльності не менше шести місяців.

У випадку, якщо члени особистого селян­ського господарства протягом 12 календар­них місяців, що передували дню реєстрації, перебували у трудових відносинах (займа­лися іншим видом діяльності) менше шести місяців, реєстрація в ДСЗ проводиться за умови подання довідки про припинення ве­дення особистого селянського господарства або вихід з такого господарства, що її видає сільська, селищна або міська рада за місцезнаходженням земельної ділянки (крім осіб, які закінчили або припинили навчання у за­гальноосвітніх, професійно-технічних і ви­щих навчальних закладах, звільнилися із строкової військової або альтернативної (не­військової) служби та вперше приймаються на роботу).

КАТЕГОРІЯ – ЗАЙНЯТЕ НАСЕЛЕННЯ

Які категорії громадян належать до зайнято­го населення?

Відповідно до статті 4 ЗУ «Про зайнятість на­селення» до зайнятого населення належать особи, які працюють за наймом на умовах трудового договору (контракту) або на ін­ших умовах, передбачених законодавством, особи, які забезпечують себе роботою само­стійно (у тому числі члени особистих селян­ських господарств), проходять військову чи альтернативну (невійськову) службу, на за­конних підставах працюють за кордоном та які мають доходи від такої зайнятості, а та­кож особи, що навчаються за денною фор­мою у загальноосвітніх, професійно-техніч­них і вищих навчальних закладах та поєдну­ють навчання з роботою.

До зайнятого населення також належать:

– непрацюючі працездатні особи, які фактич­но здійснюють догляд за дитиною-інвалі­дом, інвалідом I групи або за особою похило­го віку, яка за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду або досягла 80-річного віку, та отримують допомогу, компенсацію та/або надбавку від­повідно до законодавства;

– батьки-вихователі дитячих будинків сімей­ного типу, прийомні батьки, якщо вони отри­мують грошове забезпечення відповідно до законодавства;

– особа, яка проживає разом з інвалідом I чи II групи внаслідок психічного розладу, який за висновком лікарської комісії медзакладу потребує постійного стороннього догляду, та одержує грошову допомогу на догляд за ним відповідно до законодавства.

15.06.2014

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини