Хто врегульовує трудовий конфлікт?
Які органи розглядають індивідуальні трудові спори між працівниками
та роботодавцями?
Відповідно до ст. 221 Кодексу законів про працю України трудові
спори розглядаються:
– комісіями з трудових спорів;
– районними (міськими) судами.
Такий порядок розгляду індивідуальних трудових спорів застосовується
незалежно від того, в якій формі було складено трудовий договір із працівником.
Чинний порядок розгляду трудових спорів не поширюється на спори
про дострокове звільнення з виборної оплачуваної посади членів громадських та інших
об’єднань громадян за рішенням органів, що їх обрали.
Відповідно до ст. 222 КЗпПУ особливості розгляду трудових спорів
суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових
та інших установ прокуратури, котрі мають класні чини, встановлюються законодавством.
Комісії з трудових спорів є обов’язковим первинним органом з
розгляду трудових спорів, що виникають на підприємствах, в установах та організаціях
між працівниками, з одного боку, і власником або уповноваженим ним органом – з
іншого, за винятком спорів, що підлягають розгляду, відповідно до закону, безпосередньо
в районних (міських) судах. Трудовий спір підлягає розгляду в комісії з трудових
спорів, якщо працівник самостійно чи за участю профспілкової організації або іншого
органу, який представляє його інтереси, не врегулював розбіжностей під час безпосередніх
переговорів з власником або уповноваженим ним органом.
Комісії з трудових спорів розглядають такі питання:
– застосування встановлених норм виробітку і відрядних розцінок,
а також умов праці, що забезпечують виконання норм виробітку;
– переведення на іншу роботу й оплата праці при переведенні;
– розірвання трудового договору;
– оплата праці в понаднормовий і нічний час, компенсація за
роботу у вихідні, святкові і неробочі дні;
– виплата компенсацій при відрядженнях, переведенні, прийнятті
або направленні на роботу в іншу місцевість;
– оплата праці при невиконанні норм виробітку, простоях і виготовленні
бракованої продукції;
– оплата праці при суміщенні професій і заміщенні;
– виплата вихідної допомоги;
– виплата заробітної плати за час вимушеного прогулу (за винятком
випадків, коли це питання вирішується при розгляді спору про поновлення на роботі);
– надання щорічної відпустки встановленої тривалості, оплата
відпустки і виплата грошової компенсації за невикористану відпустку при звільненні;
– повернення грошових сум, утриманих із заробітної плати для
покриття збитку, завданого працівником власнику;
– накладення дисциплінарного стягнення.
Комісія є обов’язковим органом з розгляду й інших трудових спорів,
пов’язаних із застосуванням законодавства про працю, колективних трудових договорів,
правил, положень та інструкцій, що регулюють трудові відносини.
Комісія з трудових спорів на підприємствах, в установах та організаціях
із числом працюючих не менше 15 осіб обирається загальними зборами (конференцією)
трудового колективу. Порядок обрання, чисельність, склад і термін повноважень
комісії визначаються загальними зборами трудового колективу. При цьому кількість
робітників має становити не менше половини складу комісії.
За рішенням загальних зборів трудового колективу комісії з
трудових спорів можуть створюватися в структурних підрозділах. Ці комісії обираються
колективами підрозділів і діють на тих самих підставах, що й комісії з трудових
спорів підприємств, установ, організацій у рамках повноважень цих підрозділів.
Змiна iстотних умов праці
За яких умов роботодавець має право перевести працівника на
іншу роботу на тому ж підприємстві?
Відповідно до ст. 32 КЗпПУ переведення на iншу роботу на тому
ж пiдприємствi, в установi, органiзацiї, а також переведення на iнше пiдприємство,
в установу, органiзацiю або в iншу мiсцевiсть, хоча б разом з пiдприємством, установою,
органiзацiєю, допускається тiльки за згодою працiвника, за винятком випадкiв, передбачених
ст. 33 цього Кодексу, та в iнших випадках, передбачених законодавством.
Не вважається переведенням на iншу роботу i не потребує згоди
працiвника перемiщення його на тому ж пiдприємствi, в установi, органiзацiї на
iнше робоче мiсце, в iнший структурний пiдроздiл у тiй же мiсцевостi, доручення
роботи на iншому механiзмi або агрегатi у межах спецiальностi, квалiфiкацiї чи посади,
обумовленої трудовим договором. Власник або уповноважений ним орган не має права
перемiщати працiвника на роботу, протипоказану йому за станом здоров’я.
У зв’язку iз змiнами в органiзацiї виробництва i працi допускається
змiна iстотних умов працi при продовженнi роботи за тiєю ж спецiальнiстю, квалiфiкацiєю
чи посадою. Про змiну iстотних умов працi – систем та розмiрiв оплати працi, пiльг,
режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, сумiщення
професiй, змiну розрядiв i найменування посад тощо, працiвнику має бути повiдомлено
не пiзнiше, нiж за два мiсяцi.
Якщо колишнi iстотнi умови працi не можуть бути збережені, а
працiвник не згоден на продовження роботи в нових умовах, трудовий договiр припиняється
за п. 6 ст. 36 цього Кодексу.
Стягнення за порушення
трудової дисципліни
Які є види стягнення за
порушення трудової дисципліни, і в яких випадках вони застосовуються?
Відповідно до ст. 147 КЗпПУ за порушення трудової дисципліни
до працівника може бути застосований тільки один з таких заходів стягнення:
1) догана; 2) звільнення.
Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть
бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.
Одним із засобів боротьби з неправомірною поведінкою працівників,
що порушили трудову дисципліну, можуть бути заходи правового впливу у вигляді
притягнення до дисциплінарної відповідальності. Порушенням трудової дисципліни
є невиконання або неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових
обов’язків, що виявилось у порушенні правил внутрішнього трудового розпорядку,
посадових інструкцій, положень, наказів та розпоряджень власника, якщо вони мають
законний характер. До таких порушень, зокрема, належать:
а) відсутність працівника без поважних причин на роботі протягом
трьох і більше годин робочого дня, передоручення виконання особистої роботи іншій
особі, перебування не на своєму робочому місці без поважних причин;
б) відмова працівника без поважних причин від виконання змінених
в установленому порядку нових норм праці. Відмова від продовження роботи у зв’язку
із змінами суттєвих умов праці (ч. 3 ст. 32 КЗпПУ) не є порушенням трудової дисципліни,
натомість є підставою для звільнення відповідно до п. 6 ст. 36 КЗпПУ;
в) відмова або ухилення без поважних причин від медичного огляду
працівника, для якого він є обов’язковим, а також ухилення від навчання, інструктажу
і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони й в інших випадках,
передбачених законодавством.
Дисциплінарне стягнення – передбачений у нормативно-правовому
акті захід примусового впливу, що застосовується органом, якому надано право прийняття
на роботу даного працівника відповідно до його компетенції, за вчинений дисциплінарний
проступок. Власник підприємства чи уповноважений ним орган не вправі змінювати
на свій власний розсуд заходи дисциплінарного стягнення.
Крім заходів, передбачених ст. 147 КЗпПУ, законами, дисциплінарними
статутами, положеннями передбачаються й інші види дисциплінарних стягнень.
Так, згідно із ст. 14 Закону України «Про державну службу», до
службовців можуть застосовуватися такі заходи дисциплінарного впливу:
– попередження про неповну службову відповідність;
– затримка до одного року в присвоєнні чергового рангу або призначенні
на посаду.
До прокурорсько-слідчих працівників за невиконання чи неналежне
виконання службових обов’язків можуть застосовуватися такі заходи стягнення:
– догана;
– пониження в класному чині;
– пониження в посаді;
– позбавлення нагрудного знака «Почесний працівник прокуратури
України»;
– звільнення;
– звільнення з позбавленням класного чину.
24.05.2014
|