ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Організація громадських та інших робіт тимчасового характеру

Як проводиться організація гро­мадських та інших робіт тимчасового характеру, і хто здійснює їх фінансування?

Відповідно до ст. 31 Зако­ну України «Про зайня­тість населення», гро­мадські роботи є видом суспільно корисних оплачуваних робіт в ін­тересах територіальної громади, які організову­ються для додаткового стимулювання мотивації до праці, матеріальної підтримки безробітних та інших категорій осіб і виконуються ними на до­бровільних засадах.

Громадські роботи, що відповідають потребам певної територіальної громади або задовольня­ють суспільні потреби те­риторіальних громад, ор­ганізовуються місцевими державними адміністра­ціями, виконавчими ко­мітетами сільських, се­лищних, міських рад за участю територіальних органів центрального ор­гану виконавчої влади, що реалізує державну по­літику в сфері зайнятості населення та трудової мі­грації, на договірних за­садах.

Порядок організації гро­мадських та інших робіт тимчасового характеру затверджує Кабінет Мі­ністрів України. Види громадських робіт визна­чаються місцевими дер­жавними адміністрація­ми, виконавчими коміте­тами сільських, селищ­них, міських рад за таки­ми критеріями:

1) мають тимчасовий ха­рактер і для їх організа­ції не можуть бути вико­ристані постійні робочі місця та вакансії;

2) можуть виконуватися на умовах неповного ро­бочого дня;

3) мають економічну, со­ціальну та екологічну ко­ристь для регіону;

4) надають можливість тимчасового працевла­штування безробітних на роботи, що не потребу­ють додаткової спеціаль­ної, освітньої та кваліфі­каційної підготовки.

З особами, які беруть участь у громадських ро­ботах, укладаються на строк, що сумарно протя­гом року не може переви­щувати 180 календарних днів, строкові трудові до­говори для працевлашту­вання на створені тимча­сові робочі місця.

На осіб, які беруть участь у громадських роботах, поширюються державні соціальні гарантії, пе­редбачені, зокрема, зако­нодавством про працю та зайнятість населення і загальнообов’язкове дер­жавне соціальне страху­вання. Оплата праці та­ких осіб здійснюється за фактично виконану робо­ту в розмірі, що не може бути меншим, ніж міні­мальний розмір заробіт­ної плати, та відповідно до положень угоди.

Фінансування організа­ції громадських робіт здійснюється за рахунок коштів місцевих бюдже­тів, роботодавців та ін­ших не заборонених зако­нодавством джерел. У разі залучення зареє­строваних безробітних до громадських робіт фі­нансування організації таких робіт здійснюється пропорційно рівними частинами за рахунок ко­штів місцевих бюджетів та Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок без­робіття.

У разі втрати частини за­робітної плати внаслідок вимушеного скорочення до 50% передбаченої за­конодавством тривалос­ті робочого часу в зв’язку із зупиненням (скорочен­ням) виробництва про­дукції працівники мають право без припинення трудових відносин на участь у громадських ро­ботах, у тому числі тих, що оплачуються за раху­нок коштів Фонду загальнообов’язкового держав­ного соціального страху­вання України на випа­док безробіття, у межах строку зупинення (скоро­чення) виробництва.

Для додаткового стиму­лювання мотивації до праці та матеріальної підтримки безробітних та інших категорій осіб роботодавцями організо­вуються строком до шес­ти місяців роботи, що но­сять тимчасовий харак­тер. Для організації та­ких видів робіт тимчасо­вого характеру не мо­жуть бути використані постійні робочі місця та вакансії. З безробітними, які залучаються до вико­нання робіт тимчасового характеру, укладаються трудові договори на строк, що сумарно протя­гом року не може переви­щувати 180 календарних днів. Фінансування орга­нізації робіт тимчасово­го характеру здійснюєть­ся за рахунок коштів ро­ботодавців та інших не заборонених законодав­ством джерел.

Безробітним, які брали участь у виконанні гро­мадських або інших ро­біт тимчасового харак­теру, після виконання таких робіт продовжу­ється виплата допомоги по безробіттю у розмі­рах і в строки, встанов­лені законодавством.

Порядок організації гро­мадських та інших ро­біт тимчасового харак­теру затверджує Кабі­нет Міністрів України.

Пільги молодим працівникам у сільській місцевості

Після закінчення навчання у ме­дичному виші працюватиму лі­карем у селі. Які пільги передбачені державою молодим працівникам, які трудяться в сіль­ській місцевості?

Відповідно до ст. 28 Зако­ну України «Про зайня­тість населення», з метою залучення до роботи за відповідною професією (спеціальністю) в селах і селищах молодому пра­цівникові, який уклав тру­довий договір на строк не менше трьох років з під­приємствами, установами та організаціями, що роз­ташовані в таких населе­них пунктах, надається житло на строк його робо­ти й одноразова адресна допомога в десятикратно­му розмірі мінімальної заробітної плати за раху­нок коштів Державного бюджету України в поряд­ку та за переліком профе­сій (спеціальностей), за­тверджених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо молодий працівник пропрацює в такому насе­леному пункті не менше десяти років, житло пере­дається йому у власність.

Дисциплінарна відповідальність працівника

Що таке дисциплінарна відпові­дальність, і до кого вона застосо­вується?

Дисциплінарна відповідальність настає в разі вчинення працівником дисциплі­нарного проступку. Дисциплінарним проступком визнається неповне невико­нання або неналежне виконання праців­ником покладених на нього законодав­ством про працю, колективним і трудо­вим договорами трудових обов’язків.

Безпосередні обов’язки працівників за­кріплені в ст. 139 Кодексу законів про працю (КЗпП) та правилах внутрішнього трудового розпорядку. Саме за невико­нання або неналежне виконання праців­ником з його вини трудових обов’язків може настати дисциплінарна відпові­дальність.

Дисциплінарна відповідальність може бути загальною і спеціальною. Загальна настає на підставі норм КЗпП і правил внутрішнього трудового розпорядку. Вона поширюється на переважну біль­шість працівників, включаючи сезонних і тимчасових, на яких не поширюється дія статутів і положень про дисципліну та інших спеціальних положень. Навіть у тих галузях народного господарства, де діють статути чи положення про дисци­пліну, значна частина працівників несе загальну дисциплінарну відповідаль­ність. Під відповідальність за статутами і положеннями підпадають лише ті пра­цівники, які безпосередньо зайняті осно­вною експлуатаційною діяльністю дано­го підприємства. Перелік працівників, що підпадають під дію того чи іншого статуту або положення, досить часто міс­титься в самих статутах і положеннях.

Спеціальну дисциплінарну відповідаль­ність несуть працівники, на яких поши­рюється дія статутів і положень про дис­ципліну. Вони визначають сферу їх дії, загальні обов’язки відповідних працівни­ків, заходи дисциплінарного стягнення і коло осіб, які можуть їх застосувати, по­рядок накладення і оскарження стягнень.

Статути і положення про дисципліну в Україні діють в усіх організаціях тран­спорту (крім автомобільного) і зв’язку. Так, Положення про дисципліну працівни­ків залізничного транспорту затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 26 січня 1993 р. № 55 за погодженням з Радою профспілки залізничників і тран­спортних будівельників України. Статут про дисципліну працівників зв’язку за­тверджений постановою Кабінету Міні­стрів України від 30 липня 1996 р. № 877.

Щодо окремих категорій працівників, наділених особливими службовими по­вноваженнями, діють спеціальні поло­ження про дисципліну. До таких катего­рій належать судді, прокурори, слідчі.

09.02.2014

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини