ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Кому передбачені додаткові пільги на працевлаштування?

Які категорії гро­мадян мають до­даткові гарантії у сприянні працевлаштуванню? Який розмір квоти буде вста­новлено підприємствам у разі прийняття на ро­боту таких працівників?

Відповідно до статті 14 Закону України «Про за­йнятість населення» до категорій громадян, що мають додаткові гаран­тії у сприянні працевла­штуванню, належать:

1) один із батьків або осо­ба, яка їх замінює і має на утриманні дітей віком до шести років; виховує без одного з подружжя дитину віком до 14 років або дитину-інваліда; утримує без одного з по­дружжя інваліда з ди­тинства (незалежно від віку) та/або інваліда I групи (незалежно від причини інвалідності);

2) діти-сироти та діти, по­збавлені батьківського пі­клування; особи, яким ви­повнилося 15 років та які за згодою одного з батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, при­йматися на роботу;

3) особи, звільнені після відбуття покарання або примусового лікування;

4) молодь, яка закінчила або припинила навчання у загальноосвітніх, професійно-технічних і вищих навчальних за­кладах, звільнилася із строкової військової або альтернативної (невій­ськової) служби (протя­гом шести місяців після закінчення або припи­нення навчання чи служ­би) і яка вперше прийма­ється на роботу;

5) особи, яким до настан­ня права на пенсію за ві­ком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов’язкове дер­жавне пенсійне страху­вання» залишилося 10 і менше років;

6) інваліди, які не дося­гли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов’язкове дер­жавне пенсійне страху­вання»;

7) особи, яким виповни­лося 15 років та які за зго­дою одного з батьків або особи, яка їх замінює, мо­жуть, як виняток, при­йматися на роботу.

Для працевлаштування зазначених у частині першій цієї статті грома­дян (крім інвалідів, які не досягли пенсійного віку, встановленого стат­тею 26 Закону України «Про загальнообов’язкове пенсійне страхуван­ня», норматив працевла­штування на роботу яких встановлюється згідно із Законом України «Про основи соціальної захи­щеності інвалідів в Укра­їні») підприємствам, установам та організаці­ям із чисельністю штат­них працівників понад 20 осіб встановлюється кво­та у розмірі 5% середньо­облікової чисельності штатних працівників за попередній календарний рік.

Роботодавці самостійно розраховують квоту, за­значену в частині другій цієї статті, з урахуван­ням чисельності грома­дян, які на умовах повної зайнятості вже працю­ють на підприємствах, в установах та організаці­ях і належать до таких, що неконкурентоспро­можні на ринку праці (крім інвалідів), та забез­печують їх працевлашту­вання самостійно. Робо­тодавці можуть зверну­тися за сприянням для працевлаштування вка­заної категорії громадян до центрального органу виконавчої влади, що ре­алізує державну політи­ку у сфері зайнятості на­селення та трудової мі­грації.

Обов’язковою умовою дотримання роботодав­цями квоти вважається працевлаштування та­ких громадян відповід­но до вимог частини другої цієї статті, про що роботодавці інфор­мують щороку центральний орган виконав­чої влади, який реалізує державну політику у сфері зайнятості насе­лення та трудової мігра­ції у встановленому по­рядку.

Трудова діяльність населення

Який законодав­чий акт визначає поняття «зайняте населення»? Чи належить особа, яка са­мостійно забезпечує себе роботою, до цієї категорії громадян?

Поняття «зайняте насе­лення» визначено у стат­ті 4 ЗУ «Про зайнятість населення». Так, до за­йнятого населення нале­жать особи, які працю­ють за наймом на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених за­конодавством; особи, які забезпечують себе робо­тою самостійно (у тому числі члени особистих селянських господарств); проходять військову чи альтернативну (невій­ськову) службу; на закон­них підставах працюють за кордоном та які мають доходи від такої зайня­тості, а також особи, що навчаються за денною формою у загальноосвіт­ніх, професійно-технічних та вищих навчаль­них закладах і поєдну­ють навчання з роботою.

До зайнятого населення також належать:

непрацюючі працездатні особи, які фактично здій­снюють догляд за дитиною-інвалідом, інвалі­дом I групи або за особою похилого віку, яка за ви­сновком медичного за­кладу потребує постійно­го стороннього догляду або досягла 80-річного віку, та отримують допо­могу, компенсацію та/або надбавку відповідно до законодавства;

батьки-вихователі дитя­чих будинків сімейного типу, прийомні батьки, якщо вони отримують грошове забезпечення відповідно до законодавства;

особа, яка проживає ра­зом з інвалідом I чи II гру­пи внаслідок психічного розладу, який за висновком лікарської комісії ме­дичного закладу потре­бує постійного сторон­нього догляду, та одер­жує грошову допомогу на догляд за ним відповідно до законодавства.

До зайнятого населення не належать іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Украї­ні і зайнятість яких пов’язана із забезпеченням діяльності іноземних по­сольств і місій або вико­нанням своїх професій­них чи трудових обов’язків перед роботодавцем-нерезидентом.

Ринок праці регулює влада

На які органи виконавчої влади покладається формування та ре­алізація державної політики у сфері зайнятості населення?

Відповідно до статті 17 Закону України «Про зайнятість населення» формування та реалізацію державної політики у сфе­рі зайнятості населення забезпечують у межах своїх повноважень Верховна Рада України, Кабінет Міністрів, централь­ний орган виконавчої влади у сфері соці­альної політики, інші центральні органи виконавчої влади, Верховна Рада Авто­номної Республіки Крим та Рада міні­стрів Автономної Республіки Крим, міс­цеві державні адміністрації, органи міс­цевого самоврядування.

У системі центральних органів виконав­чої влади з формування та реалізації державної політики у сфері зайнятості населення головним є центральний ор­ган виконавчої влади у сфері соціальної політики.

Кабінет Міністрів України розробляє і затверджує основні напрями реалізації державної політики у сфері зайнятості населення на середньостроковий період, які визначають шляхи та способи розв’язання проблем зайнятості населення і передбачають заходи з консолідації зу­силь усіх сторін соціального діалогу, спрямованих на регулювання процесів, що відбуваються на ринку праці, для підвищення рівня зайнятості населення.

Основні напрями реалізації державної політики у сфері зайнятості населення розробляються на підставі основних про­гнозних параметрів соціально-економічного розвитку України, державних, галу­зевих і регіональних програм у частині їх впливу на сферу зайнятості населен­ня, розвиток трудового потенціалу з ви­значенням механізму реалізації.

Координацію і контроль за виконанням основних напрямів реалізації державної політики у сфері зайнятості населення здійснює центральний орган виконавчої влади у сфері соціальної політики за участю центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції.

Відповідальність за виконання основних напрямів реалізації державної полі­тики у сфері зайнятості населення по­кладається на міністерства та інші цен­тральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київську та Севастопольську міські державні адміністрації, органи місцевого самоврядування.       

31.01.2014

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини