ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Як іноземцю офіційно працевлаштуватися?

 Які законодавчі акти регулюють застосування пра­ці іноземців та осіб без громадянства на території України?

Відповідно до статті 42 Закону України «Про за­йнятість населення» під­приємства, установи та організації мають право на застосування праці іноземців та осіб без гро­мадянства на території України на підставі до­зволу, що видається те­риторіальними органа­ми центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну полі­тику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, на строк до од­ного року, якщо інше не передбачено міжнарод­ними договорами Украї­ни, згода на обов’язковість яких надана Верхо­вною Радою України.

Роботодавець отримає дозвіл на застосування праці іноземця або особи без громадянства за умо­ви, якщо в Україні (регіо­ні) відсутні кваліфікова­ні працівники, які спро­можні виконувати відпо­відну роботу, або надано достатнє обґрунтування доцільності застосуван­ня їхньої праці, якщо інше не передбачено міжнародними договора­ми України, згода на обов’язковість яких нада­на Верховною Радою.

Дозвіл видається також на застосування праці:

– іноземців, яких напра­вив в Україну закордон­ний роботодавець для ви­конання певного обсягу робіт (послуг) на підставі договорів, укладених між вітчизняним та іно­земним суб’єктом госпо­дарювання, за умови, що відсоток кваліфікованих іноземців, які залуча­ються в рамках договору, не перевищує половини загальної чисельності осіб, що працюватимуть на умовах договору;

– іноземців, які відповід­но до графіка специфіч­них зобов’язань у секторі послуг Протоколу про вступ України до СОТ (стаття 2 Генеральної угоди про торгівлю по­слугами) належать до ка­тегорії «внутрішньокор­поративні цесіонарії»;

– осіб, стосовно яких ухва­лено рішення про оформ­лення документів для ви­рішення питання надан­ня статусу біженця.

Порядок видачі, продо­вження дії та анулюван­ня дозволу на застосуван­ня праці іноземців та осіб без громадянства і розмір плати за видачу дозволу, яка зараховується до бю­джету Фонду загальнообов’язкового державно­го соцстрахування Украї­ни на випадок безробіття, визначаються Кабінетом Міністрів.

Іноземці та особи без гро­мадянства мають право провадити в Україні ін­вестиційну, зовнішньоекономічну та інші види діяльності відповідно до законодавства.

Іноземці та особи без гро­мадянства не можуть призначатися на посаду або займатися трудовою діяльністю у разі, коли відповідно до законодав­ства призначення на від­повідну посаду або про­вадження відповідного виду діяльності пов’язане з належністю до гро­мадянства України, якщо інше не передбаче­но міжнародними дого­ворами України, згода на обов’язковість яких нада­на Верховною Радою.

Без передбаченого цією статтею дозволу здій­снюється працевлашту­вання:

1) іноземців, які постійно проживають в Україні;

2) іноземців, які набули статусу біженця відповід­но до законодавства Укра­їни або одержали дозвіл на імміграцію в Україну;

3) іноземців, яких визна­но особами, що потребу­ють додаткового захис­ту, або яким надано тим­часовий захист в Україні;

4) представників інозем­ного морського (річково­го) флоту та авіакомпа­ній, які обслуговують такі компанії на терито­рії України;

5) працівників закордон­них засобів масової ін­формації, акредитованих для роботи в Україні;

6) спортсменів, які набу­ли професійного статусу, артистів та працівників мистецтва для роботи в Україні за фахом;

7) працівників аварійно-рятувальних служб для виконання термінових робіт;

8) працівників іноземних представництв, які зареє­стровані на території України в установленому законодавством порядку;

9) священнослужителів, які є іноземцями і тимча­сово перебувають в Укра­їні на запрошення релі­гійних організацій для провадження канонічної діяльності лише у таких організаціях з офіційним погодженням з органом, який здійснив реєстра­цію статуту (положення) відповідної релігійної організації;

10) іноземців, які прибу­ли в Україну для участі у реалізації проектів між­народної технічної допо­моги;

11) іноземців, які прибули в Україну для проваджен­ня викладацької діяльнос­ті за фахом у державних вищих навчальних закла­дах на їх запрошення;

12) інших іноземців у ви­падках, передбачених за­конами та міжнародни­ми договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою.

Залучення висококвалі­фікованих іноземних спеціалістів і робітників, потреба в яких є відчут­ною для національної економіки, здійснюється на підставах, визначених Законом України «Про імміграцію».

 Організація підприємницької діяльності

Як держава сприяє самозайнятості населення та створенню нових робочих місць суб’єктами малого підприємництва?

Відповідно до статті 27 ЗУ «Про зайнятість населення» для стимулювання самозайнятості громадян, підприємницької ініціативи центральний орган виконавчої влади, що реалізує відповідну державну політику, забезпечує надання безплатних індивідуальних і групових консультацій із питань організації та провадження підприємницької діяльності із залученням на громадських засадах працівників органів державної влади у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади у сфері соцполітики.

Безробітним із числа застрахованих осіб, які виявили бажання провадити підприємницьку діяльність, виплачується одноразова допомога з безробіття для її організації.

У разі припинення або нездійснення підприємницької діяльності впродовж двох років із дня держреєстрації юрособи чи фізособи – підприємця особа більше не має права на чергове одноразове отримання допомоги з безробіття для організації підприємницької діяльності.

Суб’єктам малого підприємництва, які працевлаштовують безробітних строком не менше ніж на два роки за направленням терорганів центрального органу виконавчої влади, що реалізує держполітику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, на нові робочі місця в пріоритетних видах економічної діяльності, щомісяця компенсуються фактичні витрати у розмірі єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соцстрахування за відповідну особу за сплачений місяць.

Умови та тривалість виплати допомоги з безробіття

Чи може особа стати на біржу пра­ці за умови, що вона звільнилася за власним бажанням без поваж­них причин. З якого дня почина­ється виплата допомоги з безробіття?

Умови та тривалість виплати допомоги з безробіття виписані у статті 22 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (далі – Закон).

Так, право на допомогу з безробіття залеж­но від страхового стажу мають застрахова­ні особи, яких визнано в установленому по­рядку безробітними і страховий стаж яких упродовж 12 місяців, що передували реє­страції статусу безробітного, за даними Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування становить не менш ніж шість місяців.

Застраховані особи, визнані в установле­ному порядку безробітними, які протя­гом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної, за даними Держав­ного реєстру загальнообов’язкового дер­жавного соціального страхування мають страховий стаж менше шести місяців або звільнені з останнього місця роботи з підстав, передбачених статтею 37, пунктами 3, 4, 7 і 8 статті 40, статтями 41 і 45 Кодексу законів про працю України, особи, зазначені у частині другій статті 6 Закону, мають право на допомогу з без­робіття у мінімальному розмірі.

Допомога з безробіття виплачується з восьмого дня після реєстрації застрахо­ваної особи в установленому порядку в Державній службі зайнятості.

Відповідно до статті 23 застрахованим особам, зазначеним у частині першій статті 22 Закону, розмір допомоги з безро­біття визначається у відсотках до їхньої середньої заробітної плати (доходу), ви­значеної відповідно до порядку обчис­лення середньої заробітної плати (дохо­ду) для розрахунку виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого Кабінетом Міністрів, залежно від страхового стажу, а саме: до двох років – 50%; від двох до шести років – 55%; від шести до десяти ро­ків – 60%; понад десять років – 70%.

Допомога з безробіття виплачується за­лежно від тривалості безробіття у відсотках до визначеного розміру: пер­ші 90 календарних днів – 100%; упро­довж наступних 90 календарних днів – 80%; надалі – 70%.

Особи, зазначені у частині другій статті 22 Закону, отримують допомогу з безро­біття у мінімальному розмірі, який вста­новлює правління Фонду.

Особам, які звільнилися з останнього місця роботи за власним бажанням без поважних причин, допомога з безробіття призначається відповідно до частин пер­шої та другої цієї статті, а її виплата по­чинається з 91-го календарного дня.

19.01.2014

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини