СЕРГІЙ БИЗОВ: «МИ ПРАЦЮЄМО НАД ЗРОСТАННЯМ АВТОРИТЕТУ ПРОФСПІЛОК У СУСПІЛЬСТВІ»

Готівкою чи на банківський рахунок?

 Чи мають право працівники отри­мувати зарплату готівкою та не ко­ристуватися банків­ськими картками, як того вимагає адміні­страція підприємства? Яку відповідальність несе керівництво в разі порушення законодав­ства про оплату праці?

Відповідно до ст. 24 Зако­ну України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівни­кам регулярно в робочі дні та в строки, встанов­лені колективним дого­вором або нормативним актом роботодавця, пого­дженим із виборним ор­ганом первинної проф­спілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво тру­довим колективом орга­ном (а в разі відсутності таких органів – представ­никами, обраними і упо­вноваженими трудовим колективом), але не рід­ше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 кален­дарних днів, та не пізні­ше 7 днів після закінчен­ня періоду, за який здій­снюється виплата.

У разі, коли день випла­ти заробітної плати збі­гається з вихідним, свят­ковим або неробочим днем, заробітна плата ви­плачується напередодні.

Розмір заробітної плати за першу половину міся­ця визначається колек­тивним договором або нормативним актом ро­ботодавця, погодженим з виборним органом пер­винної профспілкової ор­ганізації чи іншим упо­вноваженим на представ­ництво трудовим колек­тивом органом (а в разі відсутності таких орга­нів – представниками, обраними і уповноваже­ними трудовим колекти­вом), але не менше опла­ти за фактично відпра­цьований час з розрахун­ку тарифної ставки (по­садового окладу) праців­ника.

Виплата заробітної пла­ти здійснюється за міс­цем роботи. Забороняєть­ся провадити виплату за­робітної плати у магази­нах роздрібної торгівлі, питних і розважальних закладах, за винятком тих випадків, коли вона виплачується працюю­чим у цих закладах особам.

За особистою письмовою згодою працівника ви­плата заробітної плати може здійснюватися че­рез установи банків, по­штовими переказами на вказаний ними рахунок (адресу) з обов’язковою оплатою цих послуг за рахунок власника або уповноваженого ним ор­гану. За особистою пись­мовою заявою працівни­ка підприємство має пе­реводити його заробітну плату на вказаний ним рахунок у банку.

Своєчасність та обсяги виплати заробітної пла­ти працівникам не мо­жуть бути поставлені в залежність від здійснен­ня інших платежів та їх черговості. Тобто вирі­шення питання запрова­дження виплати заробіт­ної плати через установи банків повинно здійсню­ватись лише на принципі добровільності з боку працівника. В іншому випадку це буде обме­женням прав громадян і порушенням законодав­ства з оплати праці. Нор­ми Закону України «Про оплату праці» поширю­ються на підприємства всіх форм власності та господарювання.

Якщо головний бухгалтер чи інша посадова особа відмовили працівнику в перерахуванні заробітної плати на особистий раху­нок, це є порушенням за­конодавства про оплату праці. Відповідно до ст. 36 Закону, винні особи при­тягаються до дисциплі­нарної, матеріальної, ад­міністративної та кримі­нальної відповідальності згідно із законодавством.

 Хто і як нараховує «мінімалку»?

Якими державни­ми органами встановлюється розмір мінімаль­ної зарплати? Згідно з якими умовами визна­чається її розмір?

Відповідно до ст. 9 ЗУ «Про оплату праці» роз­мір мінімальної зарпла­ти визначається з ураху­ванням потреб працівни­ків та їхніх сімей, вартіс­ної величини достатньо­го для забезпечення нор­мального функціонуван­ня організму працездат­ної людини, збереження її здоров’я набору продук­тів харчування, мінімального набору непродоволь­чих товарів та послуг, не­обхідних для задоволен­ня основних соціальних і культурних потреб осо­бистості, а також загаль­ного рівня середньої зарплати, продуктивності праці та рівня зайнятості.

«Мінімалка» встановлю­ється у розмірі, не нижчо­му від розміру прожитко­вого мінімуму для пра­цездатних осіб. Статтею 10 Закону визначено по­рядок встановлення і пе­регляду розміру міні­мальної зарплати. Так, її розмір встановлюється Верховною Радою Украї­ни за поданням Кабміну не рідше одного разу на рік у законі про Держав­ний бюджет України з урахуванням пропозицій, вироблених шляхом пере­говорів, представників профспілок, власників або уповноважених ними органів, які об’єдналися для ведення колективних переговорів і укладення генеральної угоди, та пе­реглядається залежно від зміни розміру прожитко­вого мінімуму для пра­цездатних осіб.

Розмір мінімальної зарплати не може бути змен­шений у разі зменшення розміру прожиткового мінімуму для працездат­них осіб. Зміни розміру мінімальної зарплати ін­шими законами України та нормативно-правовими актами є чинними виключно після внесен­ня змін до закону про Держбюджет України на відповідний рік.

 Державне регулювання підприємництва

Згідно з якими законодавчими актами здійснюється державне регулювання підприємництва?

Відповідно до ст. 15 ЗУ «Про підприємни­цтво» держава законодавчо забезпечує свободу конкуренції між підприємцями, захищає споживачів від проявів несум­лінної конкуренції та монополізму в будь-яких сферах підприємницької ді­яльності.

Органи державного управління будують свої відносини з підприємцями, викорис­товуючи:

– податкову та фінансово-кредитну полі­тику, включаючи встановлення ставок податків і процентів по державних креди­тах; податкових пільг; цін і правил ціно­утворення; цільових дотацій; валютного курсу; розмірів економічних санкцій;

– державне майно і систему резервів, лі­цензії, концесії, лізинг, соціальні, еколо­гічні та інші норми і нормативи;

– науково-технічні, економічні та соці­альні республіканські й регіональні про­грами;

– договори на виконання робіт і поставок для державних потреб.

Втручання державних органів у госпо­дарську діяльність підприємців не до­пускається, якщо вона не зачіпає перед­бачених законодавством України прав держорганів із здійснення контролю за діяльністю підприємців.

Державні органи і службові особи мо­жуть давати підприємцям вказівки тіль­ки відповідно до своєї компетенції, вста­новленої законодавством. У разі видан­ня державним чи іншим органом акта, який не відповідає його компетенції або вимогам законодавства, підприємець має право звернутися до суду із заявою про визнання такого акта недійсним.

Не допускається прийняття держоргана­ми актів, які визначають привілейоване становище суб’єктів підприємницької діяльності однієї з форм власності щодо суб’єктів підприємницької діяльності ін­ших форм власності.

Збитки, завдані підприємцю внаслідок виконання вказівок державних чи інших органів або їхніх службових осіб, що призвели до порушення прав підприєм­ця, а також унаслідок неналежного здій­снення такими органами або їх службо­вими особами передбачених законодав­ством обов’язків щодо підприємця, під­лягають відшкодуванню цими органа­ми. Спори про відшкодування збитків вирішуються судом.

28.12.2013

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини