ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Хто може бути суб’єктом господарювання?

Який законодав­чий акт дає визна­чення поняття суб’єкта господа­рювання? Які вони ма­ють права та зобов’язання, реалізуючи гос­подарську діяльність?

Поняття суб’єкта госпо­дарювання визначено статтею 55 Господарсько­го кодексу України (далі – Кодекс).

1. Суб’єктами господарю­вання визнаються учас­ники господарських від­носин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов’язків), мають відо­кремлене майно і несуть відповідальність за свої­ми зобов’язаннями у межах цього майна, крім ви­падків, передбачених за­конодавством.

2. Суб’єктами господарю­вання є:

– господарські організа­ції – юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, кому­нальні та інші підприєм­ства, створені відповідно до Господарського кодек­су України, а також інші юридичні особи, які здій­снюють господарську ді­яльність та зареєстрова­ні в установленому зако­ном порядку;

– громадяни України, іно­земці та особи без грома­дянства, які здійснюють господарську діяльність і зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

3. Суб’єкти господарюван­ня залежно від кількості працюючих і доходів від будь-якої діяльності за рік можуть належати до суб’єктів малого підприєм­ництва, у тому числі до суб’єктів мікропідприєм­ництва, середнього або ве­ликого підприємництва.

Суб’єктами мікропідпри­ємництва є:

– фізичні особи, зареєстро­вані в установленому за­коном порядку як фізичні особи – підприємці, у яких середня кількість праців­ників за звітний період (календарний рік) не пере­вищує 10 осіб і річний до­хід від будь-якої діяльнос­ті не перевищує суму, ек­вівалентну 2 млн євро, ви­значену за середньоріч­ним курсом Національно­го банку України;

– юридичні особи – суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та фор­ми власності, у яких се­редня кількість праців­ників за звітний період (календарний рік) не пе­ревищує 10 осіб і річний дохід від будь-якої діяль­ності не перевищує суму, еквівалентну 2 млн євро, визначену за середньо­річним курсом Нацбанку України.

Суб’єктами малого під­приємництва є:

– фізичні особи, зареє­стровані в установлено­му законом порядку як фізичні особи – підприєм­ці, у яких середня кіль­кість працівників за звіт­ний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб і річний дохід від будь-якої діяльності не переви­щує суму, еквівалентну 10 млн євро, визначену за середньорічним курсом Нацбанку України;

– юридичні особи – суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та фор­ми власності, у яких се­редня кількість праців­ників за звітний період (календарний рік) не пе­ревищує 50 осіб і річний дохід від будь-якої діяль­ності не перевищує суму, еквівалентну 10 млн євро, визначену за серед­ньорічним курсом Нац­банку України.

Суб’єктами великого під­приємництва є юридичні особи – суб’єкти господа­рювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власнос­ті, у яких середня кіль­кість працівників за звіт­ний період (календарний рік) перевищує 250 осіб і річний дохід від будь-якої діяльності переви­щує суму, еквівалентну 50 млн євро, визначену за середньорічним курсом Нацбанку України.

Інші суб’єкти господарю­вання належать до суб’єктів середнього під­приємництва.

4. Суб’єкти господарюван­ня реалізують свою госпо­дарську компетенцію на основі права власності, права господарського ві­дання, права оперативно­го управління відповідно до визначення цієї компе­тенції у цьому Кодексі та інших законах.

5. Суб’єкти господарюван­ня – господарські органі­зації, які діють на основі права власності, права господарського відання чи оперативного управ­ління, мають статус юри­дичної особи, що визнача­ється цивільним законо­давством і цим Кодексом.

6. Суб’єкти господарю­вання, зазначені у пункті першому частини другої цієї статті, мають право відкривати свої філії, представництва, інші відокремлені підрозділи без створення юридичної особи.

Фіктивна діяльність підприємства

Які ознаки свід­чать про фіктив­ність діяльності підприємства і дають право звертати­ся до суду про припи­нення діяльності фі­зичної особи – підпри­ємця?

Відповідно до статті 55-1 Кодексу, ознаки фіктив­ності, що дають підстави для звернення до суду про припинення юридич­ної особи або припинен­ня діяльності фізичною особою – підприємцем, у тому числі визнання реє­страційних документів недійсними, такі:

– зареєстровано (перереє­стровано) на недійсні (втрачені, загублені) та підроблені документи;

– не зареєстровано у дер­жавних органах, якщо обов’язковість реєстрації передбачена законодав­ством;

– зареєстровано (перереє­стровано) в органах дер­жавної реєстрації фізич­ними особами з подаль­шою передачею (оформ­ленням) у володіння чи управління підставним (неіснуючим), померлим, безвісти зниклим особам або таким особам, що не мали наміру провадити фінансово-господарську діяльність або реалізову­вати повноваження;

– зареєстровано (перереє­стровано) й проваджено фінансово-господарську діяльність без відома та згоди його засновників і призначених у законно­му порядку керівників.

Як здійснюється ліквідація?

Який порядок ліквідації суб’єкта господарювання? Хто розрахову­ється із кредиторами у разі за­криття виробництва?

Відповідно до статті 60 Господарського кодексу України (далі – Кодекс) ліквіда­цію суб’єкта господарювання здійснює ліквідаційна комісія, яка утворюється власником (власниками) майна суб’єкта господарювання чи його (їх) представни­ками (органами), або іншим органом, ви­значеним законом, якщо інший порядок її утворення не передбачений цим Кодек­сом. Ліквідація суб’єкта господарювання може також бути покладена на орган управління суб’єкта, що ліквідується.

Орган (особа), який ухвалив рішення про ліквідацію суб’єкта господарювання, встановлює порядок і визначає строки проведення ліквідації, а також строки подання заяви щодо висунення претен­зій кредиторами, які не можуть станови­ти менш ніж два місяці з дня оголошен­ня про ліквідацію.

Ліквідаційна комісія або інший орган, який проводить ліквідацію суб’єкта гос­подарювання, відповідно до закону роз­міщує в друкованих органах повідо­млення про ліквідацію та про порядок і строки заяви кредиторами претензій, а явних (відомих) кредиторів повідомляє персонально у письмовій формі у вста­новлені цим Кодексом чи спеціальним законом строки.

Разом із тим ліквідаційна комісія вжи­ває необхідних заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості суб’єкта гос­подарювання, який ліквідується, та ви­явлення вимог кредиторів, письмово по­відомляючи кожного з них про ліквіда­цію суб’єкта господарювання.

Ліквідаційна комісія оцінює наявне май­но суб’єкта господарювання, який лікві­дується, і розраховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс і подає його власнику або органу, який призна­чив ліквідаційну комісію. Достовірність і повнота ліквідаційного балансу переві­ряються у встановленому законодав­ством порядку з обов’язковою перевіркою органом доходів і зборів, у якому перебу­ває на обліку суб’єкт господарювання.

Порядок розрахунків із кредиторами у разі ліквідації суб’єкта господарювання визначений у статті 61 Кодексу. Так, пре­тензії кредиторів до суб’єкта господарю­вання, що ліквідується, задовольняють­ся з майна цього суб’єкта, якщо інше не передбачено цим Кодексом та іншими законами.

У разі ліквідації платоспроможного суб’єкта господарювання вимоги його кредиторів задовольняються в порядку черговості, що її встановлено Цивіль­ним кодексом України.

У разі визнання суб’єкта господарюван­ня банкрутом вимоги його кредиторів за­довольняються у порядку черговості, встановленої ЗУ «Про відновлення пла­тоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

22.12.2013

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини