ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Державний контроль у сфері господарювання

Як здійснюється державний контроль і нагляд за господарською ді­яльністю суб’єктів гос­подарювання?

Відповідно до статті 19 Господарського кодексу України суб’єкти госпо­дарювання мають право без обмежень самостій­но здійснювати госпо­дарську діяльність, що не суперечить законо­давству.

Суб’єкти господарюван­ня підлягають держав­ній реєстрації відповід­но до чинного законо­давства.

Держава здійснює контроль і нагляд за гос­подарською діяльністю суб’єктів господарюван­ня у таких сферах:

– збереження та витра­чання коштів і матері­альних цінностей суб’єктами господар­ських відносин – за ста­ном і достовірністю бух­галтерського обліку та звітності;

– фінансових, кредитних відносин, валютного ре­гулювання та податко­вих відносин – за дотри­манням суб’єктами гос­подарювання кредитних зобов’язань перед держа­вою та розрахункової дисципліни, дотриман­ням вимог валютного за­конодавства, податкової дисципліни;

– цін і ціноутворення – з питань дотримання дер­жавних цін на продук­цію і послуги;

– монополізму та конку­ренції – з питань дотри­мання антимонопольно-конкурентного законо­давства;

– земельних відносин – з питань використання і охорони земель;

– водних відносин і лісо­вого господарства – за використанням та охоро­ною вод і лісів, відтво­ренням водних ресурсів і лісів;

– виробництва і праці – за безпекою виробни­цтва й праці,

– дотриманням законо­давства про працю; за пожежною, екологіч­ною, санітарно-гігієнічною безпекою; за дотриманням стандар­тів, норм і правил, яки­ми встановлено обов’язкові вимоги щодо умов здійснення госпо­дарської діяльності;

– споживання – за якістю і безпечністю продукції та послуг;

– зовнішньоекономічної діяльності – з питань технологічної, економіч­ної, екологічної та соці­альної безпеки.

Органи державної влади та посадові особи, упо­вноважені здійснювати держконтроль і нагляд за господарською діяль­ністю, їх статус і загаль­ні умови та порядок здійснення контролю і нагляду визначаються законами.

Незаконне втручання та перешкоджання госпо­дарській діяльності суб’єктів господарюван­ня з боку органів держав­ної влади, їх посадових осіб під час здійснення ними державного контролю та нагляду заборо­няються.

Органи держвлади, поса­дові особи зобов’язані ін­спектувати та перевіря­ти діяльність суб’єктів господарювання неупе­реджено, об’єктивно й оперативно, дотримую­чись вимог законодав­ства, поважаючи пра-ва та законні інтереси суб’єктів господарювання.

Суб’єкт господарювання має право на одержання інформації про резуль­тати інспектування та перевірок його діяльнос­ті не пізніше як через тридцять днів після їх завершення, якщо інше не передбачено законом. Дії та рішення держав­них органів контролю та нагляду, а також їх поса­дових осіб, які проводи­ли інспектування і пере­вірку, можуть бути оскаржені у встановле­ному законодавством порядку.

Усі суб’єкти господарю­вання, відокремлені під­розділи юросіб, виділені на окремий баланс, зобов’язані вести пер­винний (оперативний) облік результатів своєї роботи, складати та по­давати відповідно до ви­мог законодавства ста­тистичну інформацію та інші дані, визначені за­коном, а також вести (крім громадян України, іноземців та осіб без гро­мадянства, які прова­дять господарську діяль­ність і зареєстровані від­повідно до закону як під­приємці) бухгалтер­ський облік та подавати фінансову звітність згід­но із законодавством.

Забороняється вимагати від суб’єктів господарю­вання, відокремлених підрозділів юридичних осіб, виділених на окре­мий баланс, подання ста­тистичної інформації та інших даних, не передба­чених законом або з по­рушенням порядку, вста­новленого законом.

 Дискримінація підприємців

 Чи є дискриміна­цією заборона ке­рівництва міської влади на створен­ня нового підприєм­ства?

 Відповідно до ст. 6 ЗУ «Про обмеження монопо­лізму та недопущення недобросовісної конку­ренції у підприємниць­кій діяльності» дискри­мінацією суб’єктів госпо­дарювання органами державної влади, органа­ми місцевого самовряду­вання та органами адміністративно-господарського управ­ління та контролю визна­ється:

– заборона створення но­вих підприємств чи ін­ших організаційних форм підприємництва в будь-якій сфері діяльнос­ті, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльнос­ті, на виробництво пев­них видів товарів, що призвели або можуть призвести до обмеження конкуренції, примушен­ня суб’єктів господарю­вання до вступу в асоціа­ції, концерни, міжгалузе­ві, регіональні та інші об’єднання підприємств, а також до пріоритетного укладання договорів, першочергової поставки товарів певному колу споживачів, прийняття рішень про централізова­ний розподіл товарів, що призвело або може при­звести до монопольного становища на ринку; – встановлення заборони на реалізацію товарів з одного регіону республі­ки в інший;

– надання окремим суб’єктам господарюван­ня податкових та інших пільг, які ставлять їх у привілейоване станови­ще щодо інших суб’єктів господарювання, що при­звело або може призвес­ти до монополізації рин­ку певного товару, обме­ження прав підприємців щодо придбання та реа­лізації товарів;

– встановлення заборон чи обмежень щодо окре­мих суб’єктів господарю­вання або груп суб’єктів господарювання.

Дискримінацією визна­ється також укладення між органами державної влади, органами місце­вого самоврядування та органами адміністративно-господарського управління та контролю, а також між цими орга­нами та суб’єктами гос­подарювання угод, а та­кож надання цими орга­нами повноважень фі­зичним чи юрособам для провадження дій, перед­бачених пунктом 1 цієї статті.

Законодавчими актами України можуть бути встановлені винятки із положень цієї статті з метою забезпечення на­ціональної безпеки, обо­рони, суспільних інте-ресів.

 Господарські зобов’язання: умови виконання

 Які нормативні акти регулюють за­гальні умови виконання господар­ських зобов’язань і як їх виконує тре­тя особа?

 Відповідно до статті 193 Господарського ко­дексу України суб’єкти господарювання та інші учасники госпвідносин мають належ­но виконувати зобов’язання відповідно до закону та інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до ви­мог, що у певних умовах звичайно став­ляться.

До виконання господарських договорів за­стосовуються відповідні положення Ци­вільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона має вжити усіх заходів, не­обхідних для належного виконання зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підста­вою для застосування господарських санк­цій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Застосування господарських санкцій до суб’єкта, який порушив зобов’язання, не звільняє його від виконання зобов’язання в натурі, крім випадків, коли інше передба­чено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття вико­нання зобов’язання.

Управнена сторона має право не приймати виконання зобов’язання частинами, якщо інше не передбачено законом, іншими нормативно-правовими актами або догово­ром, або не випливає із змісту зобов’язання.

Зобов’язана сторона має право виконати зобов’язання достроково, якщо інше не пе­редбачено законом, іншим нормативно-правовим актом або договором, або не ви­пливає зі змісту зобов’язання.

Зобов’язана сторона має право відмовитися від виконання зобов’язання у разі неналеж­ного виконання другою стороною обов’язків, що є необхідною умовою виконання.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов’язань, окрім випадків, пе­редбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мо­тиву, що зобов’язання другої сторони за ін­шим договором не було виконано належ­ним чином.

Управнена сторона, приймаючи виконання госпзобов’язання, на вимогу зобов’язаної сторони має видати письмове посвідчення виконання зобов’язання повністю або його частини.

Відповідно до статті 194 Господарського ко­дексу виконання госпзобов’язання може бути покладено в цілому або в частині на третю особу, що не є стороною в зобов’язанні. Управнена сторона зобов’язана при­йняти виконання, запропоноване третьою особою – безпосереднім виконавцем, якщо із закону, господарського договору або ха­рактеру зобов’язання не випливає обов’язок сторони виконати зобов’язання особисто. Неналежне виконання зобов’язання тре­тьою особою не звільняє сторони від обов’язку виконати зобов’язання в натурі, крім випадків, передбачених частиною 3 статті 193 Господарського кодексу.

16.08.2013

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини