ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Робочий час та умови виробничої діяльності

За якими критері­ями визначається робочий час? Яки­ми документами він регулюється?

Законодавство про пра­цю встановлює нормаль­ну, скорочену і неповну тривалість робочого часу.

Відповідно до ст. 50 Ко­дексу законів про працю України нормальна трива­лість робочого часу пра­цівників не може переви­щувати 40 годин на тиж­день. Скорочена трива­лість робочого часу мен­ша порівняно з нормаль­ною і встановлюється за­коном залежно від суб’єктів трудових правовідно­син або умов праці. Так, скорочена тривалість ро­бочого часу для працівни­ків у віці від 16 до 18 років становить 36 годин на тиж­день, для осіб у віці від 15 до 16 років (учнів від 14 до 15 років, які працюють у період канікул) – 24 годи­ни на тиждень. Тривалість робочого часу учнів, які працюють протягом на­вчального року у вільний від навчання час, не може перевищувати половину максимальної тривалості робочого часу для осіб від­повідного віку.

Для працівників, за­йнятих на роботах із шкід­ливими умовами праці, тривалість робочого часу не може перевищувати 36 годин на тиждень. Пере­лік виробництв, цехів, професій і посад із шкід­ливими умовами праці, що дають право на скоро­чену тривалість робочого часу, затверджується в по­рядку, встановленому за­конодавством.

Оплата праці при ско­роченому робочому часі провадиться як за повний робочий час.

Підприємства та орга­нізації за рахунок влас­них коштів можуть вста­новлювати скорочену три­валість робочого часу для жінок, які мають дітей у віці до 14 років або дитину-інваліда (ст. 51 КЗпП).

Неповна тривалість ро­бочого часу (неповний ро­бочий день або неповний робочий тиждень) вста­новлюється за угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом як при прийнятті на роботу, так і пізніше. Проте власник або упо­вноважений ним орган зобов’язаний встановити неповний робочий день або неповний робочий тиждень на прохання ва­гітної жінки, жінки, яка має дитину віком до 14 ро­ків або дитину-інваліда, а також жінки, яка має на опікуванні хворого члена сім’ї (відповідно до ме­дичного висновку) або здійснює за ним догляд. Робота на умовах непо­вного робочого часу не спричиняє жодних обме­жень обсягу трудових прав працівників. Оплата праці у цих випадках про­вадиться пропорційно від­працьованому часу або за­лежно від виробітку (ст. 56 КЗпП).

Для окремих категорій керівників і фахівців може встановлюватися ненормований робочий день. Перелік працівни­ків із ненормованим робо­чим днем найчастіше вка­зується в колективному договорі. Для виконання своїх трудових обов’язків такі працівники повинні без додаткових розпоря­джень керівника процесу праці працювати понад нормальну тривалість ро­бочого часу. Такий пере­робіток не вважається на­дурочною роботою і ком­пенсується наданням до­даткової відпустки.

Робоча зміна – це три­валість щоденної роботи відповідно до правил вну­трішнього трудового роз­порядку (графіка зміннос­ті). Робота понад встанов­лену тривалість робочої зміни вважається наду­рочною. Надурочні робо­ти, як правило, не допус­каються. Вони можуть провадитися тільки у ви­няткових випадках, зазна­чених у ст. 62 КЗпП, і лише за погодженням з проф­спілковим комітетом під­приємства, установи, орга­нізації (ст. 64 КЗпП).

Згідно із ст. 63 КЗпП за будь-яких ситуацій не можна залучати до надурочних робіт: вагітних і жінок, які мають дітей ві­ком до 3 років; осіб молод­ше 18 років; працівників, які навчаються в загаль­ноосвітніх школах і професійно-технічних училищах без відриву від виробництва, в дні занять. Жінки, які мають дітей у віці від 3 до 14 років або дитину-інваліда, можуть залучатися до надуроч­них робіт тільки за їхньою згодою. Інвалідів допус­кається залучати до надурочних робіт (ст. 172 КЗпПУ) лише за їхньою згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям.

 Обмеження на заміщення посад родичами

Якими нормативно-правовими актами визнача­ється порядок обмеження спільної роботи родичів і свояків на підприємствах, в установах та організаціях?

 Обмеження спільної роботи родичів та свояків на підприєм­ствах державної форми власнос­ті встановлено постановою Ради народних комісарів УРСР «Про суміщення посад і служб у роди­чів в установах, на підприєм­ствах та в організаціях усуспіль­неного сектора» від 4 червня 1933 року (в редакції постанови Ради Міністрів УРСР від 3 листопада 1980 року № 593).

Зазначене обмеження прямо передбачено ст. 12 ЗУ «Про дер­жавну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-XII, згідно з якою не можуть бути обраними або при­значеними на посаду в державно­му органі та його апараті особи, які в разі прийняття на службу бу­дуть безпосередньо підпорядкова­ні або підлеглі особам, які є їх близькими родичами чи свояка­ми. Таке ж застереження містить­ся й у п. 7 Порядку проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців, за­твердженому постановою уряду від 15 лютого 2002 року № 169.

Відповідно до п. 4 ст. 12 ЗУ «Про службу в органах місцевого само­врядування» від 7 червня 2001 року № 2493-III на службу в органи міс­цевого самоврядування не можуть бути прийняті особи, які в разі при­йняття на службу в ці органи бу­дуть безпосередньо підпорядкова­ні або підлеглі особам, що є близь­кими родичами чи свояками.

Передбачені законодавством об­меження спільної роботи родичів стосуються виключно посад безпо­середньої підпорядкованості, під­контрольності або підлеглості.

 Акція протесту як форма боротьби

Що таке акція протесту, і в яких формах вона може проводитися?

Акція протесту – це соціальний про­тест, спрямований, в основному, проти соціальної нерівності, економічних про­блем.

Акції протесту можуть мати різно­манітний характер.

1. Мітинг – зібрання великої кількості людей для обговорення питань, що хви­люють їх. Також мітинги проводяться на підтримку будь-яких вимог або для ви­словлення протесту. Ця акція проходить на відкритому повітрі, до неї можуть при­єднатися всі охочі й однодумці.

2. Демонстрація – це організована хода незгодних із чимось людей із пла­катами, транспарантами й іншою агіта­цією, яка зазвичай проходить по голо­вних вулицях населеного пункту до бу­дівлі уряду, де вже можуть виступити лідери цієї акції з промовою протесту.

3. Пікет збирає не таку велику кіль­кість протестувальників, як демонстрація.

4. Бойкот – повне припинення відно­син з організацією, підприємством, окремою особою. Застосовується як фор­ма політичної чи економічної боротьби. Цю акцію протесту проводять, примі­ром, організовано відмовляючись йти на вибори, купувати продукцію будь-якого підприємства.

5. Страйк – це припинення роботи на підприємстві або в організації з метою домогтися поліпшення умов праці, збільшення зарплати. Вимоги можуть бути й іншими, але в результаті страй­ку досягається угода з керівництвом щодо всіх претензій працівників.

Форми страйку різноманітні: повне або часткове припинення праці, праця за правилами (формальне виконання обов’язків), уповільнення праці, сидя­чий та італійський страйк (різке зни­ження темпу праці, а то й цілковите її припинення при залишенні на робочих місцях). Розрізняють локальні страйки (на одному підприємстві чи в одному районі), галузеві, що охоплюють якусь галузь господарства, і загальні (гене­ральні), що охоплюють всю країну.

6. Голодування – добровільна відмова від їжі однієї людини або групи людей. Ця акція протесту проводиться, щоб до­могтися вирішення певної проблеми го­лодуючих – політичної, економічної, соціальної або особистої.

7. Флешмоб – організація цієї акції здійснюється через інтернет або мобіль­ний телефон. Дії групи людей (моберів) заздалегідь обумовлюються і викону­ються в певному місці в призначений час. Учасники флешмобу можуть про­тестувати проти чого завгодно або про­сто висловлювати своєю акцією свої по­чуття, лідери та дійові особи змінюють­ся і не знають один одного.

21.06.2013

Коментарі

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини