ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Будинки-інтернати: умови і порядок перебування

 Який статус у гері­атричних пансіо­натів, і чи мають право інваліди, які тут перебувають, са­мостійно виходити до міста?

Як повідомляє департа­мент правового захисту апарату ФПУ, основні за­сади державної політики щодо ветеранів праці, ін­ших громадян похилого віку визначені в ЗУ «Про основні засади соціаль­ного захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» (далі – Закон).

Положення зазначеного Закону гарантують вете­ранам праці та громадя­нам похилого віку рівні з іншими громадянами можливості в економіч­ній, соціальній, політич­ній сферах, сприятливі умови для повноцінного способу життя. Із цією ме­тою в системі соцзахисту населення створено мере­жу соціально-медичних установ загального типу для постійного прожи­вання громадян похилого віку, ветеранів війни та праці, інвалідів, які по­требують стороннього до­гляду, побутового та медобслуговування.

Статтею 37 Закону визна­чено, що в установах, призначених для прожи­вання громадян похилого віку, їм гарантується гід­ний рівень життя, нада­ються впорядковані при­міщення, що відповіда­ють санітарно-гігієнічним нормам, достатнє харчування, необхідні одяг і взуття з урахуван­ням сезонних і кліматич­них особливостей, забез­печуються геріатрична меддопомога і культурне обслуговування, посиль­на участь у трудових про­цесах. При цьому умови проживання тут мають бути максимально набли­женими до домашніх.

Основними нормативни­ми актами, які регулю­ють правові засади діяль­ності зазначених установ є згаданий Закон і Наказ Мінпраці та соцполітики України від 29.12.2001 за № 549, яким затверджено Типове положення про будинки-інтернати (пан­сіонати) для громадян похилого віку, інвалідів та дітей (далі – Поло-ження).

Згідно з п. 1.1. Положен­ня до соцмедустанов на­лежать будинки-інтернати для громадян похилого віку та інвалі­дів, геріатричні пансіо­нати, пансіонати для ве­теранів війни та праці, об’єднані загальною на­звою «будинок-інтернат». До будинку-інтернату приймаються на держутримання осо­би, які досягли пенсійно­го віку, а також інваліди І і ІІ груп старше 18 років, які за станом здоров’я по­требують стороннього догляду, побутового об­слуговування, медичної допомоги, яким згідно з медвисновком не проти­показане перебування в будинку-інтернаті та які не мають працездатних родичів, зобов’язаних їх утримувати за законом. Приймання до будинку-інтернату здійснюється на підставі особистої за­яви громадянина похило­го віку чи інваліда про його прийняття до будинку-інтернату, тоб­то за принципом добро­вільної згоди особи на проживання в такому за­кладі.

Відповідно до ст. 55 ЦКУ опіка та піклування вста­новлюються з метою за­безпечення особистих не­майнових і майнових прав та інтересів повно­літніх осіб, які за станом здоров’я не можуть само­стійно здійснювати свої права і виконувати обов’язки.

У випадках, передбаче­них чинним законодав­ством, щодо підопічних, яким органами опіки чи піклування опікуни (пі­клувальники) не призна­чені, їх обов’язки виконує адміністрація будинку-інтернату. Цей захід, від­повідно до ст. 65 ЦКУ, є тимчасовим і застосову­ється лише до встанов­лення опіки або піклу­вання і призначення опі­куна чи піклувальника таким особам.

Опікун (піклувальник) зобов’язаний дбати про підопічного, про створен­ня йому необхідних побу­тових умов, забезпечення його доглядом і лікуван­ням, а також вживати за­ходів щодо захисту ци­вільних прав та інтересів підопічного.

Контроль за діяльністю будинку-інтернату, згід­но з Положенням, здій­снюють відповідно Мін­соцполітики України, Мінпраці та соцполітики АРК, головні управління праці та соцзахисту насе­лення облдержадміні­страцій, головні управ­ління соцзахисту насе­лення Київської міськдержадміністрації, Управління праці та соц­захисту населення Севас­топольської міськдер­жадміністрації, а також інші спеціально уповно­важені органи.

 Розрахунок – вчасно

 Чи існують мож­ливості для ви­плати зарплати в строки, визначені за домовленістю між працівником і робото­давцем?

 Як повідомляє департа­мент правового захисту апарату ФПУ, відповід­но до ст. 115 КЗпП Украї­ни та ст. 24 ЗУ «Про опла­ту праці» зарплата ви­плачується працівни­кам регулярно в робочі дні та в строки, встанов­лені колдоговором або нормативним актом ро­ботодавця, погодженим із виборним органом первинної профорганіза­ції чи іншим уповнова­женим на представни­цтво трудовим колекти­вом органом, але не рід­ше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 кален­дарних днів, та не пізні­ше 7 днів після закінчен­ня періоду, за який здій­снюється виплата. У разі, якщо день виплати зарплати збігається з ви­хідним, святковим або неробочим днем, зар-плата виплачується на­передодні.

Отже, право працівника на отримання зарплати не рідше двох разів на мі­сяць належить до числа умов, визначених зако­нодавством, і не може бути змінено ні за зго­дою сторін, ні на підставі колективного договору.

 Як уникнути проблем із поручительством?

 Мій брат взяв у банку кредит, поручителем якого виступив я. Ось уже кілька місяців він не сплачує кредитні кошти. Нещо­давно до мене звернулися із відді­лення банку з вимогою повернути борг. Що робити далі?

Консультує керівник проекту ФПУ «Ти і право» Анатолій Башловка

 Відповідно до поло­жень Цивільного ко­дексу України за дого­вором поруки поручи­тель поручається пе­ред кредитором борж­ника за виконання ним свого обов’язку. Слід зазначити, що поручи­тель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, відсотків, неустойки, відшкодування збит­ків, якщо інше не встановлене договором поруки. Це означає, що якщо Ваш не зо­всім добросовісний брат вирішив не пла­тити за кредит, то рано чи пізно банк, ко­лектори або виконавча служба будуть ви­магати оплати у Вас.

Якщо ж Вас таки зобов’язали платити по чужим рахункам, то з’ясовувати стосун­ки з банками краще в судовому порядку. Приміром, можна подати позов про ви­знання договору поруки недійсним (або припиненим). А от підстави для цього можуть бути різними:

– якщо буде доведено, що договір поруки без належної на те згоди звужує права чи розширює обов’язки поручителя за дого­вором кредиту. Прикладом цього може бути зміна розміру процентів за осно­вним зобов’язанням боржника і строків їх виплати без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди;

– якщо одна із сторін правочину навмис­но ввела іншу сторону в оману щодо об­ставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 230 ЦКУ). Непоодинокі випадки, коли позичальник для отримання значної суми кредиту надає банку довідку, яка свідчить про «захмарні» доходи, а на­справді отримує копійки;

– якщо при укладанні договору поруки немає жодних відомостей про матеріаль­ний стан поручителя і його здатність ви­конувати договір поруки. Якщо поручи­тель виявляється неплатоспроможним і нездатним виконувати договір поруки (з моменту його укладення), у випадку по­рушення боржником договору кредиту такий договір поруки є недійсним, оскільки на час його укладання він не був і не міг бути спрямованим на настання правових наслідків, що ним обумовлені (фіктивний правочин);

– якщо поручителем по кредиту дово­диться виступати одному з подружжя без згоди на те «другої половини»;

якщо поручитель підписував договір поруки в не зовсім «адекватному стані» (тобто в момент підписання договору не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними). Підтвердження цьо­го – висновок судової експертизи про не­здатність приймати виважені рішення при підписанні договору поруки.

 Якщо вам потрібна юридична консультація, звертайтесь безкоштовно до фахівців проекту «Ти і право» за тел.:

0 800 21-22-23

(працює цілодобово)

29.11.2012

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини