ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Як правильно припинити трудові відносини

Роботодавець відмовляється приймати та реє­струвати заяву про звільнення з роботи за власним бажанням. Що робити?

Як повідомляє Депар­тамент правового захис­ту апарату ФПУ, відпо­відно до ст. 43 Конститу­ції України кожен гро­мадянин має право на працю, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Викорис­тання примусової праці забороняється.

Звільнення з роботи за власним бажанням ре­гламентується ст. 38 Ко­дексу законів про працю України. Працівник має право розірвати трудо­вий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповнова­жений ним орган пись­мово за два тижні. Фак­том попередження є письмова заява, подана адміністрації у відповід­ному порядку.

Від правильності по­дання письмової заяви про звільнення зале­жить, чи убезпечить себе працівник від можливих зловживань роботодав­ця. Наводимо основну практичну процедуру, якої працівникові варто дотримуватися при звільненні.

У заяві працівник за­значає дату звільнення та його причину – «за власним бажанням».

У разі коли звільнен­ня зумовлене неможли­вістю працівником про­довжувати роботу (пере­їзд на нове місце прожи­вання; переведення чо­ловіка або дружини на роботу в іншу місце­вість; вступ до навчаль­ного закладу; неможли­вість проживання у да­ній місцевості, підтвер­джена медичним висно­вком; вагітність; догляд за дитиною до досягнен­ня нею чотирнадцяти­річного віку або ди-тиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом та ін.), у заяві обов’язково зазначаєть­ся відповідна поважна причина.

Відповідно до части­ни першої ст. 38 Кодексу законів про працю Укра­їни про розірвання тру­дового договору, укладе­ного на невизначений строк, працівник має по­передити власника або уповноважений ним ор­ган письмово за два тиж­ні. Разом із тим, у разі коли звільнення праців­ника зумовлене наявніс­тю поважної причини, перелік яких наведено вище, а також якщо власник або уповнова­жений ним орган не ви­конує вимоги законодав­ства про працю, умови колективного чи трудо­вого договору, строк по­дання заяви і день звіль­нення визначає сам пра­цівник.

Як свідчить практи­ка, при поданні письмо­вої заяви про звільнення необхідно зареєструвати її у відповідному журна­лі, а на копії, призначе­ній для працівника, ро­ботодавець або відпові­дальний працівник кан­целярії підприємства має поставити відмітку про її отримання (вхід­ний штамп із датою отримання та підписом отримувача).

Заяву про звільнення працівник може подати як під час роботи, так і у випадку відсутності на роботі в зв’язку з від­пусткою, тимчасовою непрацездатністю, від­рядженням або з інших причин. Важливо лише, щоб роботодавець вчас­но, за два тижні, був письмово повідомлений про намір працівника припинити трудові від­носини.

Якщо роботодавець або уповноважена ним посадова особа відмов­ляється прийняти і заре­єструвати заяву, слід на­діслати її рекомендова­ним листом із повідо­мленням про вручення або цінним листом з опи­сом вкладення та повідо­мленням про вручення. При цьому необхідно зберігати поштову кви­танцію та листівку-повідомлення про вру­чення листа роботодав­цю, яка надійде через певний час. У подальшо­му вони можуть знадо­битися в суді як доказ.

 Відпустки педагогам

Які законодав­чі особливості надання відпусток педагогічним пра­цівникам?

Як повідомляє Департа­мент правового захисту апарату ФПУ, право на щорічну відпустку тривалістю до 56 кален­дарних днів надається педагогічним праців­никам незалежно від форми власності та виду діяльності підприємства, установи, організації.

Відповідно до Порядку надання щорічної осно­вної відпустки тривалістю до 56 календарних днів керівним працівникам навчальних закладів та установ освіти, на­вчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічним, науково-педагогічним працівникам та науковим працівникам (далі – Порядок), затвер­дженого постановою Кабі­нету Міністрів України від 14.04.1997 № 346, право на таку відпустку мають педагогічні працівники, які перебувають у трудових відносинах із підпри­ємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та галу­зевої належності.

Таким чином, якщо грома­дянин обіймає посаду, яка міститься в Переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, затвердженому постано­вою Кабінету Міністрів України від 14.07.2000 № 963, він має право на відпустку визначеної у По­рядку тривалості незалеж­но від форми власності та виду діяльності підприєм­ства, установи, організації.

 Незаконне звільнення з роботи

Я пенсіонер, ветеран праці, без мого відома був звільнений з роботи в 2006 році. Коли дізнався про звіль­нення, неодноразово звертався до Держінспекції з питань праці, прокуратури та суду, проте безрезультатно. Роботода­вець відмовляється повертати мені трудо­ву книжку. Як можна захистити свої права?

 Консультує куратор гарячої лінії ФПУ«Ти і право» Анатолій БАШЛОВКА

 Відповідно до ст. 47 КЗпП України, в разі звільнення працівника власник або уповно­важений ним орган зобов’язаний у день звільнення видати ко­пію наказу, повернути працівникові належ­ним чином оформлену трудову книжку й провести з ним розра­хунки (в тому числі за невикористану щоріч­ну відпустку). Належне оформлення трудової книжки при звільненні означає внесення за­пису про звільнення із зазначенням причин (підстав, формулю­вань) та посиланням на закон.

Згідно з пп. 3, 4 по­станови Кабміну «Про трудові книжки праців­ників» від 27.04.1993 № 301, трудові книжки зберігаються на підприємствах, в уста­новах і організаціях як документи суворої звітності, а при звіль­ненні працівника тру­дова книжка видається йому за підписом в журналі обліку. Відпо­відальність за ведення обліку, зберігання і ви­дачу трудових книжок покладається на ке­рівника підприємства, установи, організації. За порушення вста­новленого порядку ведення обліку, збері­гання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених за­коном випадках й іншу відповідальність.

Таким чином, через недотримання робо­тодавцем зазначених вище вимог у Вас є достатньо підстав для звернення до суду.

Особа, яка вважає своє звільнення незакон­ним, відповідно до ст. 232 КЗпП України, незалежно від підстав припинення трудового договору, може звер­нутися безпосередньо до місцевого суду загальної юрисдикції за місцем свого про­живання чи місцезна­ходженням власника-роботодавця із заявою про поновлення на ро­боті, зміну дати і фор­мулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного про­гулу. До вимушеного прогулу прирівнюється невидача трудової книжки звільненому працівникові, що є порушенням вимог розділу 4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок пра­цівників, затвердженої наказом Мінпраці, Мін’юсту, Мінсоц­захисту населення України від 29.07.1993 № 58. У цьому випадку працівникові має бути виплачений середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Працівник може звер­нутися із заявою про вирішення трудового спору до місцевого суду загальної юрис­дикції в тримісячний строк із дня, коли він дізнався або повинен був дізнатись про по­рушення свого права (ч. 1 ст. 233 КЗпП Укра­їни). Не обмежуються жодними строками звернення до суду з позовом про стягнення належної зарплати. У разі задоволення судом позову Вас буде поновлено на роботі та виплачено компенса­цію в розмірі серед­нього заробітку за час вимушеного прогулу. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку, встанов­леному пп. 2.6, 2.10 Інструкції про порядок ведення трудових кни­жок працівників.

 Якщо вам потрібна юридична консультація, звертайтеся до фахівців проекту «Ти і право» за телефоном (безплатно зі стаціонарних і мобільних телефонів):

0 800 21-22-23 (працює цілодобово)

31.10.2012

Коментарі

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини