ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Звільнення чи скорочення– вирішувати вам

Як краще звільня­тися з ро­боти: за скорочен­ням штату чи за угодою сторін? Чим ці поняття відріз­няються, і що в цих випадках я можу втратити?

Ірина СОЛОДОВНИКОВА, м. Сміла, Черкаська обл.

 Згідно з п. 1 ст. 36 Ко­дексу законів про працю України звільнення з роботи за угодою сторін насамперед означає, що ви разом із роботодавцем до­мовляєтесь про розірвання трудового договору до за­кінчення 14-денного строку, необхідного при розірванні договору за вашою власною ініціативою на підставі за­яви. Тобто, за угодою сторін трудові відносини можуть бути припинені в будь-який момент.

Що ж до звільнення в зв’язку із скороченням (п.1 ст.40 КЗпП), то тут у вас як працівника, на підставі ст. 42 і ст. 44 КЗпП, виникають певні пільги, а в роботодав­ця – зобов’язання. Так, від­повідно до ст. 42 КЗпП при скороченні чисельності чи штату працівників у зв’язку із змінами в організації ви­робництва і праці переваж­не право залишитися на роботі надається працівни­кам з більш високою квалі­фікацією і продуктивністю праці. За рівних умов про­дуктивності праці та квалі­фікації перевага в залишен­ні на роботі надається:

– сімейним особам – за наявності двох і більше утриманців;

– особам, у сім’ї яких не­має інших працівників із самостійним заробітком;

– працівникам із трива­лим безперервним стажем роботи на даному підпри­ємстві, в установі, організа­ції;

– працівникам, які на­вчаються у вищих і серед­ніх спеціальних учбових закладах без відриву від ви­робництва;

– учасникам бойових дій, інвалідам війни й осо­бам, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, га­рантії їх соціального захис­ту»;

– авторам винаходів, ко­рисних моделей, промисло­вих зразків та раціоналіза­торських пропозицій;

– працівникам, які діс­тали на цьому підприєм­стві, в установі, організації трудове каліцтво або про­фесійне захворювання;

– особам із числа депор­тованих з України – протя­гом п’яти років з часу по­вернення на постійне місце проживання до України;

– працівникам із числа колишніх військовослуж­бовців строкової служби та особам, які проходили аль­тернативну (невійськову) службу, – протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям праців­ників, якщо це передбачене законодавством України.

Варто звернути увагу також на ст. 44 Кодексу за­конів про працю України, яка зобов’язує при припи­ненні трудового договору з підстав, зазначених у п. 1 ст. 40 КЗпП, виплатити пра­цівникові вихідну допомо­гу в розмірі не менше се­реднього місячного заро­бітку.

 Пільги ветерану праці

 Мій дідусь має звання ветерана пра­ці. Які пільги передбачені чинним за­конодавством для цієї категорії осіб?

Марина БУХАНЮК, м. Рівне

Згідно зі ст. 7 ЗУ «Про основні засади соціального захисту ве­теранів праці та інших грома­дян похилого віку в Україні» ве­теранам праці надаються такі пільги:

1) користування при виході на пенсію чи зміні місця роботи поліклініками, до яких вони були прикріплені за поперед­нім місцем роботи;

2) першочергове безплатне зу­бопротезування (за винятком протезування із коштовних ме­талів);

3) переважне право на забез­печення санаторно-курортним лікуванням, а також на компен­сацію вартості самостійного са­наторно-курортного лікування в порядку і розмірах, що визна­чаються Кабінетом Міністрів України;

4) щорічне медобстеження і диспансеризація із залученням необхідних спеціалістів;

5) першочергове обслугову­вання в лікувально-профілак­тичних закладах, аптеках і пер­шочергова госпіталізація;

6) використання чергової щорічної відпустки в зручний для них час, а також одержан­ня додаткової відпустки без збереження зарплати строком до двох тижнів на рік;

7) переважне право на забез­печення жилою площею осіб, які потребують поліпшення житлових умов, та відведення земельних ділянок для індиві­дуального житлового будів­ництва, садівництва і город­ництва, першочерговий ре­монт жилих будинків і квартир цих осіб та забезпечення їх па­ливом;

8) першочергове одержання позики на індивідуальне (ко-оперативне) житлове будів­ництво з погашенням її протя­гом 10 років починаючи з п’ятого року після закінчення будівництва, а також першо­чергове одержання позики для будівництва або придбан­ня дачних будинків і благоуст­рою садових ділянок;

9) переважне право на вступ до садівницьких товариств (кооперативів), кооперативів по будівництву та експлуатації колективних гаражів;

10) переважне право на вста­новлення домашніх телефонів;

11) звільнення від плати за землю та сплати земельного податку;

12) безплатний проїзд всіма видами міського пасажирсько­го транспорту й автотранспор­том загального користування (за винятком таксі) в сільській місцевості, а також залізнич­ним і водним транспортом приміського сполучення та ав­тобусами приміських марш­рутів у межах області (Респуб­ліки Крим) за місцем прожи­вання.

 Умови роботи центрів підготовки водіїв

 Який нормативний акт визначає умови допуску навчальних закладів до підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів?

Степан БОНДАРЧУК, м. Прилуки, Чернігівська обл.

 Відповідно до Постанови Кабі­нету Міністрів України «Про затвердження Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними за­собами» від 8 травня 1993 року № 340 (зі змінами та до­повненнями) підготовка, пере­підготовка та підвищення кваліфікації водіїв транспорт­них засобів, трамваїв і тролей­бусів проводиться в спеціаль­них закладах, які створюються за наявності відповідної ма­теріально-технічної бази, атес­тованих спеціалістів та після їх акредитації згідно із законо­давством. Такі заклади реєструються в реєстраційно-екзаменаційному підрозділі Державтоінспекції за місцем їх розташування.

Чисельність груп із підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації водіїв транспорт­них засобів становить не біль­ше 30 осіб. Заклади з підготов­ки водіїв зобов’язані не пізні­ше ніж протягом 15 днів після початку занять зареєструвати в реєстраційно-екзаменацій­ному підрозділі Державтоінс­пекції кожну групу.

 Класність – за працю без порушень

 Який порядок присвоєння класності водіям на підприємстві, і хто має проводити процедуру оцінювання?

Микола ДУДАРЧУК, м. Харків

 Присвоєння класів здійснює кваліфікаційна ко­місія, створена на підприємс­тві, до складу якої має входити інженер із техніки безпеки. Рі­шення комісії керівник під­приємства затверджує своїм наказом.

Для присвоєння ІІ класу пос­відчення водія має містити дозвіл на керування транс­портними засобами категорій В, С, Е або D, або D та Е, а та­кож необхідно мати безпере­рвний стаж роботи водієм ІІІ класу на підприємстві не мен­ше трьох років. Для присвоєн­ня І класу потрібен дозвіл на керування транспортними за­собами категорій В, С, D та Е, а також безперервний стаж ро­боти водієм ІІ класу на підпри­ємстві не менше двох років.

Окрім кваліфікаційних вимог, передбачених законодавс­твом, для присвоєння кваліфі­кації ІІ і І класів водії авто­мобілів повинні демонс­трувати задовіль­ні показники в роботі, а також дотримуватися трудової та вироб­ничої дисципліни. Зокрема, не мати за останні три роки роботи порушень правил до­рожнього руху, які спричини­ли дорожньо-транспортні події або призвели до позбав­лення водійських прав, а та­кож протягом останнього року – порушень правил тех­нічної експлуатації, техніки безпеки та робочих інструк­цій.

Якщо водій ІІ чи І класу не ви­конує вимог, передбачених відповідною кваліфікаційною характеристикою, або зазна­чених вище додаткових вимог, йому може бути знижено клас кваліфікації.

 Сторінку підготувала Тетяна РУБАН, «ПВ»

01.08.2012

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини