Тероризм по-українськи

 На щастя, Україна – досить спокій­на країна щодо тероризму. Наша держава не входить до військових блоків, не веде війн і намагається збе­рігати нейтралітет. Але і в нас трапляються вибухи, про що свід­чить нещодавня трагедія у Дніпро­петровську. «Профспілкові вісті» на­магалися розібратися, що за ними криється: вибрики психопатів, ба­нальне хуліганство чи справжній теракт? І чи слід українцям бояти­ся того, перед чим уже понад десять років тремтить увесь світ – міжна­родного тероризму?

 Небезпека сміттєвого бака

Перший вибух у Дніпро­петровську пролунав у п’ятницю, 27 квітня, о 12-й годині. Пізніше, з інтерва­лами в півгодини, нажахані мешканці міста почули другий, третій і четвертий вибухи. З’ясувалося, що ви­бухові пристрої були закла­дені у смітники. Тому ті, хто не перебував поблизу смертельно небезпечних урн, були поранені не стіль­ки вибухівкою, скільки уламками тих самих баків.

Ці події спричинили па­ніку в місті, яку, звичайно, легко пояснити й виправ­дати. Почали поширювати­ся чутки, що вибухів було не чотири, а з десяток, і що насправді є загиблі, тільки влада приховує ці факти. Насправді місцеві пред­ставники управління охо­рони здоров’я звітували: унаслідок терактів у Дні­пропетровську постражда­ло 30 людей, загрози їхньо­му життю немає. Щоправ­да, вимушені були визна­ти, що одному чоловікові, який постраждав від вибу­хів, довелося ампутувати руку, а 16-річній дівчині медики ледь урятували око.

Трагедія спровокувала паніку по всій країні. Поча­ли говорити про введення комендантської години. А у Київському метрополітені навіть подекуди обшукува­ли пасажирів, що мали при собі підозрілі пакунки.

Події у Дніпропетров­ську сколихнули не лише Україну, а й інші держави. Свою допомогу в розсліду­ванні причини вибухів уже запропонували Росія, Біло­русь і Польща. В Євросоюзі теж шоковані цими подія­ми. Але особливого удару зазнав імідж нашої країни, адже за місяць ми прийма­тимемо у себе футбольний чемпіонат Євро–2012. І хоча керівництво УЄФА запев­нило, що події у Дніпропетровську не вплинуть на проведення чемпіонату, почали надходити повідо­млення, що громадяни ба­гатьох країн, зокрема Ні­меччини, масово здають квитки на матчі Євро–2012.

Незважаючи на те, що дніпропетровська трагедія сталася напередодні трав­невих свят, про неї досі не забули. Небажання право­охоронців говорити на цю тему, а то й замовчування фактів, породжує чутки. Справжній бум за кількіс­тю переглядів викликало відео дніпропетровських вибухів, які зафіксували камери, що їх встановлено на перетині вулиць Сєрова та проспекту Карла Марк­са. Складено навіть фото­роботи трьох підозрюва­них. Окрім того, у пресі з’явилася інформація, що деякі постраждалі від ви­бухів померли у лікарнях. А з центру Дніпропетров­ська прибрали всі сміттєві урни – від гріха подалі.

Яка країна – такі й теракти?

Дніпропетровськ може по праву називатися міс­том із найнебезпечнішими сміттєвими баками. Адже це не перші вибухи у цьому місті: восени минулого року там уже вибухнув смітник. Тоді загинув фі­нансовий директор місце­вої будівельної фірми. Оскільки було невідомо, чи людину вбили зумисне, чи йому просто фатально не пощастило, криміналь­ну справу перекваліфіку­вали з «навмисного вбив­ства» на «теракт».

Якщо згадати інші ви­падки загибелі людей уна­слідок вибухів, то знову ж таки згадується Дніпропе­тровськ: два з половиною роки тому у результаті ви­буху газу загинув відомий бізнесмен В’ячеслав Брагін­ський. Як можна здогадати­ся, йшлося не про звичайну побутову недбалість.

На щастя, історія україн­ського тероризму не така багата на події, як в інших країнах. Якщо не брати до уваги «буремні 90-ті» з їх кримінальними розборами, то вибухи почали лунати в Україні тільки останні 5–7 років. Наприклад, у серпні 2004 року на київському ринку «Троєщина» вибух­нув сміттєвий бак, а згодом – візок прибиральниці. В ре­зультаті загинула жінка і 14 людей були поранені. У квітні 2008 року смітник ви­бухнув у столичному парку Шевченка – постраждали дві студентки. Тоді влада навіть не заїкалася про те­ракти: йшлося про бешке­тування підлітків.

 У липні 2010 року пролу­нав іще один вибух – у Свято-Покровському монасти­рі Запоріжжя. Загинула 80-річна монахиня, близько десяти людей дістали по­ранення. Провину взяв на себе місцевий паламар, але служителі храму ствер­джували, що слідчі просто вибили з нього показання.

У жовтні того ж року ви­бухнуло три сміттєвих баки у Кіровограді. Стало­ся це напередодні візиту до міста президента Віктора Януковича. На щастя, ніх­то не постраждав.

13 жовтня 2011 року сміт­ник вибухнув у Харкові. Невідомі навіть підклали записку з погрозами.

Справжнім терактом можна вважати події, що сталися у Макіївці Доне­цької області в січні 2011 року. Якщо за попередні вибухи сміттєвих баків ніх­то не брав на себе відпові­дальності й не висував жодних вимог, то цього разу – інша історія. Нагада­ємо, кілька вибухів пролу­нало біля будівлі ДП «Ма­кіїввугілля» та місцевого торгового центру. Терорис­ти вимагали значну суму грошей – 4,2 млн євро, по­грожуючи новими вибуха­ми. Згодом підозрюваних у вибухах у Макіївці зна­йшли, і ця історія подава­лася у пресі як приклад успішної боротьби з теро­ризмом.

Як стверджували в СБУ, минулого року вдалося за­побігти масштабному теракту до Дня незалеж­ності: було знешкоджено банду терористів у Василь­кові під Києвом. Також там знайшли цілий арсенал ви­бухівки й листівки з погрозами на адресу прези­дента.

Кому це потрібно

Після серії вибухів у Дні­пропетровську почали з’являтися різні версії – кому це потрібно й вигідно. Дніпропетровським терак­там було навіть присвячено кілька політичних шоу, де влада звинувачувала опо­зицію (мовляв, дестабіліза­ція ситуації вигідна їм як нікому), опозиція – владу (мовляв, під цим приводом хочуть «закрутити гайки»), і в результаті відповіді ніх­то не отримав.

Правоохоронці поки що утримуються від оцінок і закликають політиків ро­бити те саме. Тому аналі­тикам доводиться робити припущення та висувати версії, керуючись логікою та інтуїцією.

Перша версія – політич­на. У жовтні в Україні від­будуться парламентські вибори. Враховуючи, що після зміни виборчої систе­ми ми матимемо не лише тих кандидатів, які підпо­рядковуються партійній лінії та дисципліні, а й са­мовисуванців, це підвищує ризик різних провокацій. Більшість експертів цю версію відкидають, ствер­джуючи, що дестабілізація ситуації не вигідна ані вла­ді, ані опозиції.

Ще одна версія пов’язана з проведенням Євро–2012. Ця історія не нова: будь-яка країна, що приймає спор­тивні чемпіонати – фут­больні або Олімпіаду – страждає від терористич­них погроз. Можна припус­тити, що так хтось намага­ється зірвати проведення чемпіонату в Україні, або ж принаймні змусити вболі­вальників з інших країн відмовитися від відвідуван­ня країни у цей час.

Але ця версія має значні недоліки. Адже, по-перше, чому вибухи сталися у Дні­пропетровську, який не має прямого стосунку до Євро, а не в одному з міст, у яких, власне, відбувати­муться футбольні матчі? По-друге, задуми терорис­тів все одно не реалізува­лися б, адже скасувати чемпіонат або так швидко перенести його проведення до іншої країни вже техніч­но неможливо.

Нарешті, третя версія: вибухи у Дніпропетров­ську скоїли психічно не­врівноважені люди, яким подобається увага до їхніх (хоча й анонімних) справ. Або ж ідеться про банальне хуліганство, вибухи заради вибухів. І такі теракти на­багато страшніші за «ідео­логічні», тобто ті, за якими стоять конкретні вимоги.

Експерти також не ви­ключають, що у Дніпропе­тровськ, у якому останнім часом досить часто вбива­ють бізнесменів, поверну­лися 90-ті роки. І подібні вибухи – це частина гри, у якій хтось відстоює свої економічні інтереси. Як ві­домо, півтора місяця тому в Дніпропетровську був розстріляний відомий біз­несмен Геннадій Аксель­род, й існує версія, що його соратники поклялися пом­ститися тим, хто брав у цьому участь, на сороко­вий день після його смерті. Щоправда, виникає слуш­не запитання: чим завини­ли люди, які випадково опинилися біля небезпеч­них баків?

Російський досвід

 Сусідня Росія недарма запропонувала нам свою допо­могу після дніпропетровських терактів. У цій країні добре знають, що таке жити у страху перед новими вибухами. Так, починаючи з червня 1996 року регу­лярно лунають вибухи у Московському метрополітені, які забирають життя десятків людей. Унаслідок остан­нього вибуху в московському метро – у березні 2009 року – загинуло 40 людей.

Росіяни досі здригаються, коли згадують вибухи у під­земному переході на Пушкінській площі, Черкізов­ському ринку, в торговому центрі «Охотный ряд», транспорті, житлових будинках, наприклад, на Кашир­ському шосе.

Багато людей досі бояться відвідувати театральні ви­стави: москвичі добре пам’ятають мюзикл «Норд-Ост», коли 900 людей стали заручниками терористів, а 120 із них – загинули.

Останній страшний теракт стався у московському ае­ропорту Домодєдово 24 січня минулого року. Тоді се­ред багатьох загинула одеський драматург Анна Яблонська.

 Україна в епіцентрі терористичної загрози

Останнім часом правоохоронці все часті­ше вживають слово «тероризм». Причому не лише у контексті вибухівки у сміттєвих баках. Керівництво СБУ все частіше попе­реджає про небезпеку біологічного теро­ризму – тобто невідомих хвороб та інфек­цій, які невидимі, але смертельно небез­печні. Крім того, за словами правоохорон­ців, наша країна стає розсадником так званого кібертероризму. Нагадаємо: за­криття відомого файлообмінника ex.ua кілька місяців тому спровокувало хвилю хакерських атак на Інтернет-сторінки дер­жавних органів влади. Впоратися з мере­жевими зловмисниками вдалося не відра­зу, тому в СБУ було створено спеціальний підрозділ, який відповідає за інформацій­ну безпеку.