ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Разом нас не багато

Прогнози фахівців-демографів, хоча й не одностайні, але вражають. Песимісти пророкують катастрофічне зниження чисельності населення уже в 2025 році до 25–30 млн українців, оптимісти – науковці Інституту демо­графії та соціальних досліджень ім. М. В. Птухи – про­гнозують до означеного терміну зниження до 43,5 млн, а в 2050-му – до 39 млн людей. І ті, й інші характеризують демографічну ситуацію в Україні як катастрофічну, а самій нації визначають статус такої, що вимирає. Може, занадто категорично?

Статус недужої нації

Учені б’ють на сполох: негативні демографічні зміни стосуються не лише кількості, а й здоров’я на­селення. Адже сучасна де­мографічна криза супрово­джується істотним погір­шенням здоров’я людей, а це суттєво знижує середню тривалість життя. Обсте­ження стану здоров’я на­ції, якщо воно було на­справді об’єктивним, за­свідчило, що рівень за­гальної захворюваності в Україні – один з найвищих не тільки серед європей­ських, а й країн колишньо­го СРСР. За цими параме­трами Україна посідає друге місце серед держав СНД. Поширюється захво­рюваність серед дітей та підлітків. Тепер уже на­віть не постає питання про зміцнення здоров’я, аби тільки зберегти його.

Безперечно, відіграють свою роль техногенне і ра­діоактивне забруднення атмосфери, ґрунтів та во­дойм. Практично кожен третій українець дихає по­вітрям, небезпечним для життя. І в такій ситуації на кожного мешканця нашої країни припадає лише 3 до­лари щорічних природоохоронних асигнувань, що в 50 разів менше, ніж у Ні­меччині. Отака арифмети­ка. Якщо оперувати цифра­ми й надалі, можна погоди­тись з ученими, що Украї­на має статус не хворої, а вимираючої нації. На рубе­жі століть на охорону здоров’я одного українця витрачалися 13 доларів, а нині, в розпал кризи, цей показник намагаються не афішувати. До слова, без­посередньо в США ця циф­ра в тисячі разів вища – 3750 доларів.

Статус українців як не­дужої нації з постійним зниженням якості життя гальмує розвиток економі­ки. Адже частка працездат­ного населення катастро­фічно зменшується. А в пе­ріод 2000–2005 років ситуа­ція набула загрозливих форм: загальні втрати ста­новили 30%, зокрема 40% серед чоловіків. Захворю­ваність населення впро­довж останніх 10 років зросла на 38%. Медична га­лузь поки що тільки фіксує цю тривожну тенденцію і практично не впливає на її розвиток.

Фахівці Інституту еко­номіки НАН України в про­цесі розробки прогнозу смертності населення кра­їни до 2025 року розгляда­ють три можливих сцена­рії. Умовно їх назвали пе­симістичним, середнім та оптимістичним. Звісно, зу­пинилися на середньому. За цим сценарієм зробили припущення, що все ж бу­дуть створені умови, які стануть на заваді подаль­шому погіршенню стану здоров’я українців. З’являться передумови зни­ження захворюваності й ін­валідності, певного підви­щення тривалості життя. Та цей варіант можливий при істотному зростанні життєвого рівня, поліп­шенні екологічної ситуа­ції, зміні пріоритетів укра­їнської системи охорони здоров’я. Та ще й збільшен­ні її фінансування на 40–50%. Навряд чи це здій­сненне на тлі економічних потрясінь, але, наголошу­ють науковці, до цього не­обхідно прагнути.

Схиляємось до малодітності?

Як заохотити україн­ських жінок народжувати хоча б двох дітей? Коли Україна почала схилятись до малодітності в родинах? Фахівці стверджують, що сталося це ще за радян­ських часів, а нині міцно закріпилося в свідомості. Жінка зазвичай керується обставинами, що її оточу­ють. Рівень народжуванос­ті – індикатор економічної стабільності. Підтверджен­ня цьому – нечувана інфля­ція 90-х років. Люди були настільки невпевненими в собі, що не наважувалися народжувати навіть одну дитину. Жінки на рівні з чоловіками, а то й на крок попереду долучилися до економічної діяльності, прагнули зробити кар’єру, і як наслідок, у них прак­тично не залишалося часу на материнство. Тоді екс­перти не зважувалися гово­рити, наскільки соціально-економічний розвиток дер­жави пов’язаний з демогра­фічним. Наскільки ці два процеси, мов сіамські близ­нюки, пов’язані між собою. Як тільки погіршується де­мографічна ситуація, краї­на практично втрачає пер­спективи соціально-економічного розвитку.

Потепління настало, коли влада почала матері­ально заохочувати мате­рів. Справді, відтоді, як по­чали виплачувати однора­зову допомогу, народжува­ність дещо підвищилася. Та лише на короткий час. Бо, як стверджують ті, хто скористався одноразовою допомогою, цих грошей ви­стачає хіба що на перші півроку життя дитини, вра­ховуючи невпинне зростан­ня цін на дитячі товари. Тож ейфорія від держав­них щедрот потроху минає. Молоді сім’ї вдячні за під­тримку, однак вважають, що покладатися варто біль­ше на власні сили.

Як свідчать соціологіч­ні дослідження, в Україні все більше родин бажають мати лише одну дитину, а деякі взагалі не планують народжувати дітей. І все це через невпевненість у за­втрашньому дні. Ніхто не дає стовідсоткової гаран­тії, що буде стабільна робо­та, достатня заробітна пла­та, щоб можна було утри­мувати родину, тож мало хто наважується навіть на одну дитину. А отже, сплеск народжуваності, про який зараз говорять експерти, є тимчасовим явищем. І якщо в людей не буде впевненості в майбут­ньому – і йдеться навіть не про систему соціальних га­рантій, наданих владою, а про надію на стабільну ро­боту, стабільну зарплату, стабільний добробут тощо, кількість сімей, що мають одну дитину, з року в рік зростатиме. Адже, як не крути, основними пере­шкодами для народження бажаної кількості дітей є недостатнє матеріальне за­безпечення, відсутність на­лежних житлових умов, не­бажання приватних струк­тур утримувати в штаті ва­гітних та жінок із малень­кими дітьми. Це начебто й заборонено законом, але підприємці цю заборону іг­норують.

Як наслідок, молоді сім’ї мають не більше 1–2 дітей, а для відтворення населення необхідно вихо­вати 2–3 дитини.

Експерти вважають, що зовсім не стимулює наро­джуваність й ставлення українців до створення ро­дини. Майже половина мо­лодих людей надають пере­вагу так званим «цивіль­ним шлюбам». А за кількіс­тю розлучень Україна по­ступається в Європі лише росіянам.

Іще один штрих до укра­їнського феномену: кожна п’ята сім’я з дитиною – не­повна, де малюка виховує один із батьків, як прави­ло, мати. Та після обмежен­ня пільг самотнім матерям далеко не кожна жінка на­важиться народжувати.

Чому Україна стала мачухою?

Демографічна картина в країні була б неповною, якби ми не згадали, скіль­кох людей ми втратили че­рез економічну скруту та політичну безпорадність. За різними підрахунками, за роки незалежності бать­ківщину залишили 6–7 млн українців. А це потужний людський потенціал, зва­жаючи на те, що він пред­ставлений, як правило, осо­бами молодого та серед­нього працездатного віку з високим освітнім рівнем. Еміграція стала викликом тих людей, які прагнуть гідно жити, працювати, лі­куватися та відпочивати. Це відверта брехня, що на заробітки їдуть найбідніші верстви населення. Дослі­дження стверджують, що 58% тих, хто прагне зали­шити Україну, вдома ма­ють роботу. Але за кордо­ном їхня праця оплачуєть­ся краще, ніж на батьків­щині.

Люди виїжджають у більш розвинені країни, щоб встигнути реалізувати себе ще в цьому житті. Не всім, звичайно, вдається здолати численні бюрокра­тичні й інші перешкоди. Однак бажання вижити сильніше за будь-які пере­шкоди.

От і виходить, що Укра­їна продовжує втрачати кваліфіковану робочу силу, яка знаходить тимча­совий, а згодом і постійний прихисток за кордоном.

У спеціальній доповіді Уповноваженого з прав лю­дини наводились кричущі показники експертної оцін­ки, яка свідчить, що через виїзд наукових та висококваліфікованих спеціаліс­тів втрати України станов­лять понад 1 млрд доларів на рік.

Що станеться, коли в на­ших співвітчизників з’явиться більше можли­востей для легальної мі­грації? Скількох мільйонів осіб недорахуються демо­графічні інституції? Споді­ватися, що цю хвилю мож­на зупинити закликами до патріотизму, поки що марно.

На думку експертів, масштаби міграційних втрат зменшуються, однак дуже й дуже повільно. Але вони запевняють, що ми на порозі позитивного сальдо. Та ці ж масштаби настіль­ки мізерні, що істотно вплинути на динаміку чи­сельності населення краї­ни жодним чином не мо­жуть. А щоб цю динаміку зрушити, стверджують фа­хівці демографічних інсти­туцій, потрібно не так уже й багато: стимулювання народжуваності, поліп­шення медичного обслуго­вування, охорони й оплати праці, побутових умов, по­ширення здорового спосо­бу життя, створення широ­кої мережі державних та недержавних служб соці­альної допомоги. А також бажання українців при­множувати націю.

ЦИТАТНИК

Елла ЛІБАНОВА, доктор економічних наук, член-кореспондент НАН України, заступник директора з наукових питань Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України

– Україна перебуває в такому стані, що їй потрібно боротися за кожну дитину, за кожне на­родження. Питання не в тому, що це буде додаткова людина до 47 мільйонів – питання в тому, що це буде додаткова дитина, яка компенсуватиме у віковій структурі високу част­ку людей похилого віку.

Лесь ГЕРАСИМЧУК,  культуролог

– Україна не вимирає, але, на жаль, усталюється кількість населення стосовно реаль­них соціально-економічних, політичних і юридичних умов.

Ірина ПРИБИТКОВА, провідний науковий співробітник Інституту соціології НАН України, доктор економічних наук, професор

– Необхідно усвідомити, що депопуляція в нас не є суто українським феноменом і що подібні речі відбуваються в усіх європейських країнах. Це наслідок переходу України до нового історичного типу від­творення населення, з низь­кою смертністю та низькою народжуваністю, а також трансформації інституту сім’ї.

УКРАЇНСЬКИЙ ФЕНОМЕН

Україна серед усіх європейських країн утримує най­нижчий сумарний рівень народжуваності. На зламі століть він досяг безпрецедентного рівня, якого не було в жодній країні світу – менше 1 дитини на сім’ю. Це найнижчий за весь період післявоєнної історії Укра­їни рівень. Нині ситуація дещо покращилась. Показник становить 1,1 дитини на сім’ю, що порівняно з 1990 ро­ком удвічі менше. Через низьку народжуваність та ви­сокий рівень смертності Україна за роки незалежності втратила майже 6 млн людей.

Зниження рівня народжуваності призвело до того, що нині третина населення досягнула пенсійного віку. На 14 млн пенсіонерів припадає 18 млн працюючого насе­лення, з яких тільки 7 млн трудяться в матеріальній сфері виробництва. сьогодні Україна за часткою насе­лення віком понад 60 років входить до тридцятки най­старіших держав, посідаючи 25/26-те місце (яке вона поділяє з Норвегією) в світовому рейтингу за цим по­казником. а ось показник довголіття (частка осіб віком 80 років і старше в складі літнього населення) в Україні нині в середньому на 5–6 відсоткових пунктів нижчий, ніж у таких країнах Європи, як Швеція, франція, Іспанія.

ДО РЕЧІ

Наприкінці 2010 року наша країна мала рівень тривалості життя, який на 15 років нижчий, ніж у Японії, на 14,5 року нижчий, ніж у Швейцарії, на 14 – ніж в Італії. За середньою тривалістю життя населення України посідає 57-е місце у світі се­ред чоловіків і 45-е – серед жінок.

26.02.2012

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини