СЕРГІЙ БИЗОВ: «МИ ПРАЦЮЄМО НАД ЗРОСТАННЯМ АВТОРИТЕТУ ПРОФСПІЛОК У СУСПІЛЬСТВІ»

Смертельна фізкультура

Цей випадок трапився на Буковині. Чотирнадцятиріч­ний підліток не дотягнув до фінішу стометрівки яки­хось 12 метрів. Помер практично відразу. Вітчизняні телеканали не втрималися, аби показати новину но­мер один у звичній манері: і хлопчика в домовині, і рида­ючих батьків, і гори вінків, і спантеличеного вчителя фізкультури, який від хвилювання не міг двох слів зв’язати. А наостанок – резюме кореспондента, який побував на жалобній церемонії: чергова смерть на уроці фізкультури. Перевантажили, у гонитві за дотриман­ням шкільної програми проігнорували стан здоров’я хлопчини. А в нього, як з’ясували телевізійники, цілий букет хвороб. Звісно, краще було б знати про це заздале­гідь. І не журналістам, а тим, кого має непокоїти стан здоров’я учнів. Адже дитяча смертність на уроках фіз­культури погрожує перерости у невтішну тенденцію, і від того не менш страшну. Чому насправді діти гинуть саме на уроках фізичного виховання?

Замість комп’ютера – шведська стінка

Якщо запропонувати на вибір чотирирічному ма­люкові, який подарунок на день народження він хоче отримати – шведську стін­ку чи комп’ютер, можна не сумніватися, що він обере електронну іграшку. На­віть не вимовляючи літеру «р», забажає неодмінно комп’ютер. А до нього – найновіший і наймодні­ший арсенал ігор. Переко­нувати його на користь тре­нажера марно. По-перше, у Даші чи Наталки такий комп’ютер є, а в нього, бач­те, немає. По-друге, він же не мавпенятко, аби шаста­ти по тій стінці, хай навіть з імпортною назвою. По-третє, за комп’ютером мож­на сидіти скільки завгод­но, а повзати по драбині швидко набридає. Наре­шті, віртуальне життя таке привабливе: у комп’ютерній грі всього вдосталь. Тут можна легко «добрати» собі здоров’я, набираючи очки, й навіть життя.

Час, згаяний перед екра­ном телевізора чи моніто­ром, спливає швидко. Дві години, три, а то й п’ять, якщо дорослі зайняті свої­ми справами. Їм, дорослим, така ситуація навіть вигід­на: не заважає, не набри­дає. Про те, що дитина псує зір, наживає болячок від малорухливого способу життя, перейматися не хо­четься. Тож батьки відбу­ваються черговою фразою: діти нині без комп’ютера жити не можуть. І щоб остаточно заспокоїти своє сумління, додають: та чи ж мій один такий? Діти нині всі однакові. Себто вони змалку приймають спосіб життя, який їм дозволяють чи нав’язують батьки. Пе­реважно – телевізійно-комп’ютерний. У шкільно­му віці учні спілкуються між собою виключно в електронний спосіб. Через соціальні мережі. Піти по­ганяти у футбол – зайняття для «лузерів».

То чого ж тоді ми дивує­мося, що кожен сучасний школяр має одну чи дві хронічні болячки. Медики напряму пов’язують цю статистику з недостатньою фізичною активністю саме через надмірне захоплення комп’ютерами й телевізо­рами. Практично в усіх без винятку учнів лікарі кон­статують викривлення хребта до десяти градусів. У третини школярів вияв­лено серйозні проблеми із зором. Майже половина учнів схильні до ожиріння та страждають від зайвої ваги. То, може, самі батьки програмують негаразди зі здоров’ям своїх дітлахів? Не зумисне, звісно, а через невігластво або власні лінощі.

Замість переліку хвороб – карти здоров’я

Автори шкільних про­грам діють у таких спосіб: вони визначають, наскіль­ки дитина хвора, або які вона має відхилення. Це в корені неправильно. Треба виміряти рівень здоров’я, саме він покаже можливос­ті дитини до занять фіз­культури. Фахівці одно­стайні в думці, що це осно­вна проблема школярів на уроках фізкультури, не ви­ключаючи і смертельних випадків. Завідувач кафе­дри медицини і саналогії Національної медичної академії ім. Шупика про­фесор Геннадій Апанасен­ко на підтвердження цієї тези зазначає: «Дитину можна порівняти з автомо­білем. Він справний, тобто здоровий, але двигун у ньо­го слабенький. Ресурсів його здоров’я часто бракує на виконання всіх норма­тивів, що їх закладено в шкільній програмі з фізич­ного виховання. Тож без досконалого вивчення рів­ня здоров’я дитини вчите­лю немає потреби заходи­ти до спортивної зали або на майданчик».

На підтримку вченого виступає і колишній мі­ністр освіти Станіслав Ні­колаєнко: «Щоразу, коли учень помирає на уроці фізкультури, з’ясовується, що його або не обстежили як слід, або відбулися звич­ним формулюванням – здо­ровий. Ні фактичного діа­гностування, ні профілак­тики».

Директор Українського центру спортивної медици­ни, президент Асоціації фа­хівців зі спортивної меди­цини й лікувальної фіз­культури Юрій Дехтярьов переконаний, що діагнос­туванням і профілактикою можна і треба займатися, не посилаючись на брак ко­штів чи кадрів: «Існують спеціальні комп’ютерні програми, за допомогою яких можна швидко й ре­тельно перевірити стан здоров’я дитини, провести диспансеризацію, надати рекомендації не тільки на допустимі фізичні наван­таження, а й щодо лікуван­ня і навіть харчування. Та якщо такі програми до­ступні не для всіх, то фізза­рядка, провітрювання при­міщень, трав’яні цілющі напої – не така вже й уто­пія».

Про необхідність почи­нати шкільний день із фі­зичної розминки говорять усі й багато. До честі екс-міністра освіти Станіслава Ніколаєнка, 2006 року він видав наказ про обов’язкову рухливу активність на уроках. Керуючись цим розпорядженням, педагоги мали два-три рази виводи­ти учнів на свіже повітря. Та ця практика чомусь не прижилася. Зазвичай дітей «запускають» до шкільних коридорів уранці, вистав­ляють охорону на дверях, а після завершення занять випускають на вулицю. «Від тривалого перебуван­ня у шкільних класах, які до того ж рідко провітрю­ються, діти нагадують хво­рих на жовтяницю, – каже Станіслав Ніколаєнко. – Я продовжую стояти на своє­му: слід неодмінно почина­ти шкільний день із фізич­ної зарядки. Інакше корис­ті від двох уроків фізкуль­тури на тиждень – нуль».

Нині міністерство осві­ти і науки, молоді та спор­ту планує скасувати оцін­ку з фізкультури в загаль­ноосвітніх школах. Це буде передбачено новими на­вчальними програмами, які поетапно буде впрова­джено з 1 вересня 2012 року. Може, таке пом’якшення буде стимулом до занять фізкультурою та спортом. Хоча більшість фахівців переконують, що діти по­мирають не від фізичних навантажень, а через їх від­сутність, і негативно сприймають постійне зни­ження нормативів фізич­них навантажень. Як і те, що батьки перекладають відповідальність за здоров’я і життя своїх дітей виключно на педагогів і не хочуть помічати власних прорахунків.

Замість «Мівіни» – вівсянка

Медики б’ють на спо­лох: головною причиною нездужання нинішніх школярів є вкрай низька культура харчування. Чіп­си, гамбургери, снеки, хот­доги, низькопробні соло­дощі, газовані напої – ось продукти, які, попри засте­реження фахівців, часто переважають у раціоні ді­твори. Додайте сюди харчі довготривалого зберіган­ня, інші досягнення сучас­ної хімії та генетики і не дивуйтеся, чому кров піс­ля вживання такої гидоти стає густою й не може вільно рухатися по суди­нах. А якщо раптом дити­на від народження має слабкі судини – це вже сер­йозний діагноз. Жоден учитель фізкультури, на­віть найвищої кваліфіка­ції, не зможе передбачити наслідків від бодай незна­чного фізичного наванта­ження.

Знов-таки: чому батьки не контролюють, на яку їжу витрачають кишенько­ві гроші їхні діти? У шкіль­них їдальнях і буфетах уже заборонили продавати чіп­си й хотдоги. А от у кіос­ках, якими переповнені наші міста й селища, таких харчів – хоч греблю гати. Заради виторгу продавці не гребують пригостити дитину продуктовим набо­ром, термін придатності якого давно минув.

Про шкідливість часто­го вживання снеків, хотдо­гів, гамбургерів сто разів казано-переказано. Однак школярі, попри заборони й застереження, вперто їх споживають. Окрім наван­таження на підшлункову залозу, такі продукти ма­ють іще одну підступну властивість: призводять до появи зайвої ваги і, як ре­зультат, – до ожиріння. Тринадцятирічному шко­ляреві завважки 80 кілогра­мів, ясна річ, проблематич­но втриматися на турніку або віджатися від підлоги. Тут зниженням нормати­вів не зарадиш.

Серед ймовірних при­чин нездужання сучасного учнівства фахівці назива­ють хронічне зневоднення організму. Тож немає чого звинувачувати вчителів фізкультури. Діти – від­дзеркалення дорослих. На­самперед батьків. Якщо до­рослі не звикли пити воду, то й діти не будуть її пити. Колись академік О. Бута­кова оприлюднила невтіш­ний висновок: «На Землі майже сто тисяч видів жи­вих істот, і тільки людина п’є все, що завгодно, тільки не воду».

Нинішні школярі сма­кують газовану воду, не за­мислюючись, якої шкоди завдають організмові, який росте, а значить, потребує не менше двох літрів на добу звичайнісінької води. Медики констатують, що багато внутрішніх хвороб виникають від поєднання гамбургерів і газованих на­поїв.

Однак справжня біда в іншому: сучасні школярі часто тамують спрагу сер­йознішими напоями: пи­вом, вином, горілкою. За­попадливі продавчині в кі­осках не переймаються, продаючи спиртне хлопча­кам і дівчатам, яким до ві­сімнадцяти – ой як далеко. Головне, аби платили гро­ші… Їм байдуже, що іще одна біда постукає у двері – дитячий алкоголізм.

Абсолютно очевидно, що у проблемі дитячої смертності на уроках фіз­культури немає когось од­ного винного. Для того, щоб подолати цю біду, по­трібно наполегливо працю­вати всім: і батькам, і вчи­телям, і урядовцям. Від ді­тей теж багато чого зале­жить. Вони, нарешті, ма­ють, усвідомити, що запа­си здоров’я в реальному світі (на відміну від вірту­ального) неможливо попо­внити, сидячи перед комп’ютерним монітором…

Руслан Романишин, лідер громадської організації «Рух за здоровий спосіб життя»:

Нові прилади, за­вдяки яким за лічені секунди можна вимі­ряти об’єм легень дитини, її силу, характеристи­ки серця й визначити, варто їй робити ту чи іншу вправу, коштують недорого, однак у школах їх вперто відмовля­ються впроваджувати.

Юрій Дехтярьов, директор Українського центру спортивної медицини:

Абсолютно здо­рових дітей над­звичайно мало, усього 11 відсотків. Переважна більшість ді­тей мають незначні відхи­лення. Відтак, в одній групі з фізичного виховання, що передбачає максимальні навантаження, діти не мо­жуть перебувати. Учні на­віть із невеликими пробле­мами мають відвідувати підготовчу групу.

Станіслав Ніколаєнко, екс-міністр освіти:

Нині питанням харчування дітей ніхто серйозно не опікується. Генно­модифіковані організми, гербіциди – усе це містять продукти, котрі споживають діти. Вони не отримують не­обхідної кількості вітамінів, білків, відтак – украй висна­жені. А чого ж можна чекати, якщо на харчування однієї дитини виділяється 4,57 гривні на день?

УЧИТЕЛЬ ФІЗКУЛЬТУРИ – ДОКТОР АЙБОЛИТЬ

Гірко усвідомлювати, але багатьох дитячих смертей можна було б уникнути, якби серед дорослих чи школярів хтось володів навичками надання першої невідкладної допомо­ги. Або хоча б могли зорієнтуватися і не були бездіяльни­ми. Минулого року в одній із київських шкіл семикласниці стало зле після бігу. Педагоги викликали карету швидкої допомоги, але вона прибула запізно. За ці півгодини, ка­жуть в управлінні освіти Оболонського району, дитину можна було на руках доправити до лікарні, розташованій усього за сто метрів від школи. Шанси на порятунок було втрачено. дівчинка померла від зупинки серця.

Нещодавно на Волині почали діяти курси для вчителів фіз­культури. Фахівці навчають їх основ першої медичної до­помоги: зробити штучне дихання, непрямий масаж серця тощо. Актуальність таких знань висока, зважаючи на ста­тистику дитячої смертності на уроках фізкультури. На кур­сах побіжно вчать, як без спеціальних приладів визначити рівень здоров’я дитини. очевидно, є потреба запровади­ти такі курси по всій країні. Тоді шанси врятувати дитину, що помирає від перенавантаження або серцевої недостат­ності, значно зростуть.

НЕХАЙ КРАЩЕ МІКРОБИ...

Фахівці стверджують, що фізичне здоров’я напряму залежить від екології. І не тільки у масштабному ро­зумінні цього поняття. Звичайно, чорнобильська біда жодному з українських школярів не додала здоров’я. Тож ми мусимо бути обачнішими у ставлен­ні до екологічного простору в себе вдома. Проаналі­зуймо, скільки хімічних засобів ми використовуємо для прання, миття посуду, прибирання? Сучасні гос­подині, не замислюючись, витрачають купу грошей на придбання «рекламних» помічників, нехтуючи прадавніми засобами на кшталт харчової соди й гос­подарського мила. А тоді бідкаються, що у дітей ви­никають алергічні реакції невідомого походження.

Згадайте, якими засобами ви користувалися, коли починали ремонт у дитячій кімнаті? Тож не дивуйте­ся, що після «чистоти й комфорту», якого було досяг­нуто, дитина занедужає на ту чи іншу алергічну хво­робу, у неї з’явиться за­дишка, коли вона пішки підніматиметься на тре­тій поверх. Тож краще за­мінити новомодні хімічні засоби на звичайну хар­чову соду. І дешевше, і безпечніше.

04.02.2012

Раїса ЧИРВА, «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини