СЕРГІЙ БИЗОВ: «МИ ПРАЦЮЄМО НАД ЗРОСТАННЯМ АВТОРИТЕТУ ПРОФСПІЛОК У СУСПІЛЬСТВІ»

Без фактів і аргументів

Чергове засідання Окружного ад­міністративного суду Києва із розгляду позову Федерації проф­спілок України до Генеральної прокуратури про визнання не­правомірними дій ГПУ щодо без­підставного втручання у внутрішньо-статутну господарську діяльність профспілок показало, що в прокурорських працівників як не було, так і немає фактів та аргументів на користь їх бурхливої дослідницької роботи. Бракує в них і адекватних відпо­відей на запитання позивача.

І це не дивно. Адже з самого початку кожному, хто зда­тен об’єктивно поглянути на цю «шиту білими нит­ками» справу, зрозуміло: претензії з боку ГПУ є нічим іншим, як спробою незакон­но забрати профспілкову власність. Чому незаконно? Про це піде мова трохи ниж­че. Головне ж полягає в тому, що, розпочавши процес про­ти ФПУ і не «накопавши» до цього часу переконливих до­казів на користь своїх наду­маних припущень, Генпро­куратура сама себе загнала в правову безвихідь.

Щоб ви сказали, якби, на­приклад, ваш сусід забрав­ся до вас у город, зібрав би ваші огірки та помідори, ар­гументуючи це тим, що ко­лись ця земля належала йому? А якби він викликав до вас міліцію лише на під­ставі того, що хтось йому розказав про вкрадені вами речі? Якась нісенітниця, скажете ви. І матимете ра­цію. Але фактично саме так (і це аргументовано дово­дить хід судового процесу) чинять прокурорські пра­цівники стосовно ФПУ.

Важко в це повірити? Су­діть самі. На останньому за­сіданні позивач уже вкотре поставив представникам прокуратури низку запи­тань, на які знов-таки не отримав зрозумілих відпо­відей. Отже, давайте по по­рядку. Підставою для втру­чання в господарські спра­ви ФПУ прокуратура вва­жає приналежність проф­спілкових об’єктів не до профспілкової, а до держав­ної власності.

Водночас Федерація, що володіє цим майном більше 50 років, вважає дії прокура­тури такими, що не відпові­дають ст. 19 Конституції України в частині дій проку­ратури без підстав і поза межами її повноважень. Прокуратура ж посилається на Закон України «Про під­приємства, установи та ор­ганізації союзного підпоряд­кування, розташовані на те­риторії України» від 9 верес­ня 1991 року. Проте суть по­лягає в тому, що об’єктів, які перебувають у власності профспілок, у визначеному законом переліку немає. Більш того, Фонд держмай­на, на який так полюбляє по­силатися Генпрокуратура як на розпорядника держав­ного майна, судячи з доку­ментів, заявляє: ці об’єкти як державна власність у ньо­го відсутні. Коментарі, як кажуть, зайві. Здавалося б, усім все зрозуміло. Усім, але тільки не ГПУ.

Крім того, прокуратура посилається на ту обстави­ну, що майно оздоровниць у 1960 році було передане профспілкам «у відання». Про те, що це майно проф­спілкам не передали, а саме повернули після нетривало­го управління ним Мініс­терством охорони здоров’я, написано достатньо.

Щодо передачі «у віддан­ня». У 2004 році вищий судо­вий орган – Конституцій­ний Суд України в справі про майно «Укоопспілки» дійшов висновку: передача «у віддання» за радянським законодавством є ідентич­ною формою зміни власни­ка за законодавством Укра­їни. Силу юридичного ви­сновку захищає ст. 69 Зако­ну України «Про Конститу­ційний Суд України» – про обов’язковість виконання всіх його рішень. Але, вияв­ляється, не для ГПУ.

Перше ж запитання, яке виникає у зв’язку з відверти­ми нападами ГПУ на ФПУ: що підштовхнуло поважних прокурорів до таких непра­вомірних дій? Аргументова­ної відповіді немає. Нато­мість є пояснення, що не ви­тримує жодної критики. А саме: інформація, яка змуси­ла прокурорських працівни­ків затято атакувати Федера­цію, була, виявляється, отри­мана ними із засобів масової інформації і звернень «низ­ки народних депутатів».

Про звернення депутатів говорити не будемо – всі зна­ють, як вони робляться. А от про правомірність «реагу­вання на сигнал» без його до­сконалої перевірки, погово­рити варто. Пам’ятаєте випа­док, коли сусід викликав мі­ліцію? То які ж підстави для дій прокуратури? Адже вони обов’язково мають бути. Цьо­го вимагає не лише норма за­кону, а й наказ... Генпроку­рора України від 2004 року, в якому затверджено інструк­цію про роботу в органах прокуратури із заявами і по­відомленнями про можливі або здійснені злочини. У двох нормах цієї інструкції та ст. 95 УПК йдеться про від­повідальність тих, хто надає недостовірну інформацію. А бувають і екстрені випадки, коли дозволено діяти без ре­тельної перевірки. Це, на­приклад, повідомлення про заміновані вокзали або шко­ли, замах на життя людини.

Скажіть, будь ласка, у чому терміновість і невід­кладність у випадку з проф­спілковою власністю? Кому так свербить скоріше роз­крутити маховик відчужен­ня? Чому не перевірено ін­формацію? Відповіді від представника ГПУ ми так і не почули. Точніше, відпо­відь була, але якась дуже дивна. Представник ГПУ за­явив, що перевірки не було тому, що рішення про про­ведення таких дій проку­рор... приймає самостійно. Ну що тут додати?

Виходить, захотів – при­йняв, не захотів – відмовив. Але ж це правове беззакон­ня! Це пряме порушення ви­мог КПК і згаданого наказу Генпрокурора. Ще одне за­питання від позивача, та й від будь-якої розсудливої людини: чому ГПУ не ско­ристалася своїм законним правом відрядити свого представника на засідання Президії ФПУ, на якому ви­рішувалися, зокрема, і май­нові питання. Адже ніхто не тримав у секреті місця й часу його проведення!

І ще один нюанс. Попри те, що із 31 травня триває су­довий процес між ФПУ і ГПУ, відтак ці дві організа­ції мають перебувати зараз у процесуальній рівності, прокуратура продовжує не­законні дії щодо ФПУ. Не маючи доказів на свою ко­ристь, ГПУ зловживає по­вноваженнями, які покла­дено на неї законом про про­куратуру, і, як і раніше, «пре­сує» працівників Федерації: вимагає від них матеріалів, викликає на допити.

Тож із цього можна ді­йти висновку: вимоги Адміністративно-процесуального кодексу України про рів­ність сторін процесу і його змагальності – не для проку­ратури. Взагалі з усіх дій ГПУ проти ФПУ стає зрозу­міло, що привід для перевір­ки ФПУ з боку ГПУ – дуже сумнівний, що підтвердило­ся в ході судового процесу. А команди і дії прокуратури не відповідають законам ні за формою, ні за змістом. Правові підстави вважати профспілкову власність дер­жавною – нульові. Здавало­ся б, усе зрозуміло, але про­цес триває. І ми обіцяємо стежити за його розвитком і своєчасно інформувати про його хід.

Олексій ПЕТРУНЯ

«СУДДІ, ПАМ’ЯТАЙТЕ ПРО  ПРИСЯГУ!»

Під таким гаслом 3 жовтня біля будівель Київ­ського апеляційного господарського суду відбулося пікетування, мітинг і мирна хода на підтримку неупередженого та об’єктивного судового розгляду справи щодо профспілкового майна. Саме того дня суд розглядав справу щодо двох дитячих оздо­ровчих таборів у Київській і Черкаській областях.

Мітингувальники скандували: «Прокуратура, руки геть від Укрпрофтуру!», «Ні – тиску Генпрокуратури на суддів!», «Судді, будьте принциповими, пам’ятайте про присягу!», «Не забирайте у дітей табори!».

У рамках заходу пройшов мі­тинг, мета якого – докладно роз’яснити громадськості та засобам масової інформації незаконність вимог прокура­тури. У виступах заступника Голови ФПУ Тетяни Гулечко, заступника голови правління підприємства ПрАТ «Укрпрофтур» Олексія Хворостя­ного, голів обласних рад профспілок і директорів дитя­чих таборів, які можуть втра­тити роботу у зв’язку зі скоро­ченням робочих місць, лунали вимоги припинити втручання у внутрішні справи профспі­лок і чинити тиск на людей.

Далі відбувся збір підписів під колективним зверненням до голови Київського апеляційно­го господарського суду щодо забезпечення неупередже­ності й об’єктивності суддів.

Олена ОВЕРЧУК, «ПВ»

СУДОВИЙ АБСУРД

Під час розгляду справ 3 жов­тня 2011 року за участю «Укрпрофтуру» виникла просто аб­сурдна ситуація. Зокрема, роз­гляд справи щодо дитячого табору «Переяславський» за­тримався на цілу годину, хоча мав бути першим. За твер­дженням прокурора, майно було набуто профспілками шляхом передачі від Міністер­ства охорони здоров’я згідно з постановою КМ УРСР № 606 від 1960 року. У той же час він представив документи, які підтверджують, що майно було створене в 1983 році. По­яснити ж, як об’єкт, створений у 1983 році, потрапив до спис­ку 1960го, прокурор не зміг. Так само як і не зміг знайти спірний об’єкт у списку, який надали представники «Укрпрофтуру» для ознайомлення прокуратурі. За словами судді, згідно з ЦПК УРСР та Конститу­цією УРСР соціалістична влас­ність перебувала у формі дер­жавної, колгоспнокооперативної, профспілкової та ін­ших громадських організацій. Окрім того, існував окремий розділ, присвячений майну профспілок. Коли ж суддя спи­тала, до якої власності нале­жав спірний об’єкт, попри те, що його збудували профспіл­ки, представник прокуратури відповіла: до державної. Про­курор не зміг відповісти на за­питання судді, що мається на увазі під терміном «загально­союзні громадські організації» та «підприємства, установи та організації союзного підпо­рядкування». Хоча саме ці тер­міни лежать в основі позовних вимог прокурора. Представ­ник Фонду державного майна не зміг назвати перелік, під яким значиться спірний об’єкт у Єдиному реєстрі державно­го майна. Ані прокурор, ані представник ФДМУ не змогли назвати точні назви нормативноправових актів, на які посилаються в позовних вимогах. Представник проку­ратури не змогла обґрунтува­ти заяву про забезпечення по­зову та накладення арешту, яку сама ж і подавала.

У справі щодо дитячого табо­ру «Придніпровський» пред­ставники прокуратури навіть не змогли назвати результати розгляду кримінальної справи про притягнення до відпові­дальності представників «Чер­каситурист», БТІ та сільської ради. Хоча саме ці матеріали справи були одним із ключо­вих доказів права власності держави на спірне майно.

09.10.2011

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини