ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

А повітряні кульки летять...

1 вересня досі позиціонується як День знань. Або навіть як усесвітній День знань. І тут спрацьовує природна іронічність, яка підказує: а що ж від­бувається у решту 364 дні року? Та зрозуміло, що 1 вересня – свято, і традиційно будуть урочисті ліній­ки, «фанфари й барабанний дріб», гарні новенькі форми, привітання й заклики, урочисті промови, почесні гості, море квітів, радісні усмішки й великі сподівання.

ПРИЄМНО, КОРИСНО, ДОБРОВІЛЬНО, ПРИМУСОВО

День знань традиційно починається з уроку-бесіди, тему якої вчитель зазвичай обирав на власний розсуд. Справді, нове керівництво Міносвіти вважає, що пер­ший урок у День знань – це «вільний момент творчості кожного шкільного колек­тиву й справа бачення та со­вісті кожного вчителя». Проте минулого року мі­ністр освіти і науки Д. Та­бачник повідомив, що те­мою першого уроку в дея­ких школах буде слоган-гасло з президентської кам­панії В. Януковича «Украї­на – для людей». Причому, як пише ЛИГА.net, міністр освіти сказав, що «у цьому гаслі без персоніфікації я нічого заполітизованого чи такого, що заважало б ді­тям, не бачу». Але що озна­чає – без персоніфікації? Тобто вчитель каже: «Укра­їна – для людей», але не має називати дітям прізвища цих людей?

Нині Міносвіти надісла­ло методичні рекомендації загальноосвітнім навчаль­ним закладам, де пропону­ється присвятити Перший єдиний (?) урок темі «Украї­на – наш спільний дім» у зв’язку з 20-річчям незалеж­ності України. А як своє ноу-хау (саме так сказано у згаданих рекомендаціях!) Міністерство освіти, науки, молоді та спорту рекомен­дує «якщо можливо, для підкреслення урочистості події випустити в небо 20 повітряних кульок із тема­тичними написами». При­близно те ж саме радять су­часні психоаналітики – «відпустити» ситуацію. Та якщо без жартів, то хоч би як Міносвіти вкупі з Інсти­тутом інноваційних техно­логій і змісту освіти нама­галися структурувати Пер­ший єдиний урок, «усередині» він усе одно буде ідеоло­гічно недоконаний, а отже, педагог має можливість героїзувати історичні події й окремих особистостей від­повідно до власного бачення нової української іс­торії.

ЗНОВУ ПРО «НАТУРНУ ФОРМУ»

Хоч як це сумно, але хо­тілося б розібратися, як по­любляє казати С. Кара-Мурза, «у речах в їхній до­тичній, натурній формі». Коли вчителів не «прив’язу-ють» жорстко до теми, то вони розмовляють з учнями про те, що їх особисто хви­лює: про нюанси міжстате­вих стосунків, жалюгідну зарплату й злиденне існу­вання педагогів, про те, що діти – дебіли etc. Однак учи­телі – люди дисциплінова­ні, тож, звісно, тему «Украї­на – наш спільний дім» ві­зьмуть на озброєння. Але ж кожен – відповідно до свого досвіду, емоцій, образ і спо­дівань. То чи не повитяга­ють вони із шаф старі скеле­ти марксизму-ленінізму, міжнаціональних непорозу­мінь чи «національно-визвольної боротьби», якій, здається (особливо за­вдяки деяким сучасним письменникам), кінця-краю немає? Вчителі – всього лише люди, і кожен має якусь свою «фішку». То чи не краще використати «єди­ний урок», аби серйозно по­говорити з дітьми про люд­ську гідність, повагу до ін­ших, вимогливість до себе, уміння дякувати й пробача­ти, про міжнаціональну то­лерантність і престижність професіоналізму, про інте­лігентність як ознаку сучас­ної людини?

Погляньмо правді у вічі. Як справедливо пише news.siteua.org, бути вчите­лем в Україні сьогодні, може, й почесно, проте дуже невигідно в матеріальному плані. Недаремно ж навесні цього року країною проко­тилася потужна хвиля про­тестних акцій учителів. Що­року армія педагогів скоро­чується на кілька тисяч. Якщо, за даними Держком­стату, у 1999/2000 навчаль­ному році в Україні працю­вало 576 тисяч педпрацівни­ків, то через десять років їх кількість зменшилася при­близно на 90 тисяч. Контин­гент педагогів невтримно старішає, бо професія не приваблює молодь. Тож ді­тей навчають здебільшого пенсіонери. Скажімо, два роки тому вчителів-предметників до 30 років було лише 17 відсотків, у віці 31–40 років – 25 відсотків, ре­шта – люди немолоді. Інтернет-видання прогнозує, що, попри реформи, через кіль­ка років Україна констату­ватиме погіршення якості середньої освіти – якщо вчи­телі старого гарту таки під­уть на пенсію, а молоді ви­пускники педвишів не захо­чуть працювати у школах. Власне, так воно й відбува­ється просто на наших очах. І це не єдиний тривожний дзвінок для вітчизняної освітньої системи. Бо все ще актуальні, скажімо, про­блеми вкрай погано написа­них підручників, і тенден­ційно написаних підручни­ків, і браку підручників. У багатьох школах навчання перетворилося на «очно-заочне», коли вчителі не ви­кладають тему, а примушу­ють дітей шукати її в Інтер­неті, а як доводиться все ж таки щось розповісти, то ви­являється, що вчитель тему знає погано, до уроків у принципі не готовий. Дехто з вишівських педагогів-гуманітаріїв позиціонує себе як письменник чи поет, який нехтує моральністю та етикою. Дипломи, про що вже не раз писалося, еле­ментарно купуються...

Квіти життя нашого

Отже, якість викладан­ня з різних і, правду кажу­чи, поважних причин може викликати сумніви. Це з од­ного боку. А з другого – діти, зокрема, скажімо, чада нашої еліти. Знаю гім­назію, де в класі по 8–12 ді­тей і де ці мажорики щодня намагаються нав’язати вчителеві іншу соціальну роль – такого собі слуги: мовчи, слухай, бо поскар­жуся татові. І вчителі, уявіть собі, тримаються за принизливу роботу! Або дітки маргіналізованої батьківської спільноти, які

вже з першого класу вплі­тають у мову нецензурні перли, зневажають дисципліну й правила. А заод­но – й «високі матерії», власне, гідність, інтелі­гентність, тонкі й шляхет­ні почуття і вчинки. Неда­ремно ж одна молода вчи­телька літератури, звіль­няючись зі школи, сказа­ла, що краще піде, даруй­те, «на панель», ніж навча­тиме десятикласників, яких, окрім «Луки Муди­щева», нічого не цікавить. Не забуваймо й комп’ютерне сьогодення більшос­ті молодих людей, їхнє ба­гатогодинне перебування у різних мережах, інфор­мація з яких часто здатна геть знищити слабку істо­ту. Викреслити її з актив­ної, тим більше – креатив­ної участі у народногоспо­дарському комплексі. Емо­ційно й душевно бідні, орі­єнтовані на техніку сексу та безпідставну амбіт­ність, погано виховані – ці молоді люди і є тією сірою, безликою, агресивною, ма­лограмотною масою, учас­ті якої у майбутньому дер­жавному будівництві так побоюються культурні й мислячі люди. От вони щосили і намагаються са­мостійно прилучити своїх дітей до прекрасного, різ­номанітного, багатющого світу, виховати їх грамот­ними й професіональними трудівниками, патріота­ми, людьми планетарного масштабу.

ПОТЯГТИ ЗА НИТОЧКУ...

Почуття відповідаль­ності – розмите. У разі будь-яких НП у навчаль­них закладах, за невихова­ність учнів чи брак у них ґрунтовних знань та ідеа­лів сторони звинувачують одна одну. Тим часом нині по-справжньому занепоко­єні педколективи середніх спеціальних навчальних закладів – молодь атакує здебільшого саме такі, бо професія приносить біль­ше грошей. Країна стрімко втрачає кваліфіковані ро­бочі кадри, зокрема, і тому, що тисячі золотих рук по­даються за кордон у пошу­ках кращого життя. Вияв­ляється, у нас таких лиши­лося всього 10 відсотків не­обхідної кількості. Новітні власники економічно ак­тивних підприємств довгий час непатріотично зу­мисне гальмували модер­нізацію, воліючи брати на роботу дешеву робочу силу. Нині такі власники вже вдень зі свічкою не мо­жуть знайти необхідні ви­сококваліфіковані робочі кадри. Як мовиться, що по­сієш... Зате «керівників персоналу», менеджерів, інших начальників, а заод­но і бухгалтерів та юрис­тів, – хоч греблю гати. А за­питаєш такого «менедже­ра» щось у межах його ком­петенції – як правило, пе­реконаєшся, що у «фахів­ця» і з мовленням, і обізна­ністю погано. Не той мав, очевидно, День знань!

Звісно, все взаємопов’язане: міцна й надійна, вироблена професіонала­ми (а не заполітизованою й обмеженою «елітою» та її найближчим довкіллям) система освіти – зарплати педагогів – їхній педагогіч­ний хист, широка ерудиція й справжня любов до учнів – власна людська гідність і широкі знання учнів – їхня затребуваність на вітчиз­няному ринку праці – їхні зарплати...

Тож поки, схоже, День знань має вигляд такої ж нежиттєздатної, хоч і уста­леної ще з радянських ча­сів, традиції, як повага до літніх 1 жовтня, до ветера­нів війни – 9 травня, до жі­нок – 8 березня. А тепер і до нашої незалежності – 24 серпня.

СВЯТО ПОЧИНАЄТЬСЯ...

1 вересня – свято першого дзвоника. Довго­жданий день для тих, хто вперше пересту­пає шкільний поріг. Утім, першокурсники, мабуть, відчувають те саме, що й малеча, адже і ті, й інші вступають у цілком нове життя.

Нинішні школярі відрізняються від тих, хто навчався двадцять-тридцять років тому. Вони набагато освіченіші технічно, краще ін­формовані; часом навіть надто комуніка­бельні, не так гостро відчувають і дотриму­ються дистанції між учнем і вчителем, мо­лодшим і старшим.

Проте сучасні діти менш активні фізично і, на жаль, не всі можуть похвалитися гарним здоров’ям. Тому загалом і від педагогів спра­ведливо чекати певної перебудови щодо віддання переваги консультативно-дорадчому спілкуванню з учнями та поглиблення власних знань у сфері вікової психології.

Тож коли на учнів чекає цікаве й сповнене відкриттів життя, то на викладачів – щоден­ний іспит на професійну відповідність.

НАВЧАЮТЬСЯ ВСІ!

Торік, як повідомляв сайт Освіта.UA, під час формування держзамовлення на видання навчальної літератури не було враховано пропозиції закладів освіти щодо реальної потреби регіонів у кіль­кості й переліку необхідних підручни­ків. Зокрема, навчальну літературу для других, п’ятих і десятих класів замовле­но й надруковано без урахування кон­тингенту учнів та регіональних потреб. Для других класів підготували лише 40,5% фактичної потреби. А щодо під­ручників для десятикласників, то через брак коштів на доставлення по Україні понад 1 млн примірників навчальної лі­тератури зберігався в ДАК «Укрвидав­поліграфія».

Тим часом директор Інституту інноваційних технологій та змісту освіти Міносвіти і на­уки, молоді і спорту Олександр Удод у грудні минулого року заявляв, що програму видан­ня підручників–2010 вико­нано. Проте факти свідчи­ли про зворотнє, тож на вимогу Генпрокура­тури О. Удода було притягнуто до дис­циплінарної відповідальності за нена­лежне виконання службових обов’язків.

Нині, відповідно до повідомлення, роз­міщеного на офіційному веб-сайті Мі­ністерства освіти, 9 червня 2011 року в міністерстві проведено представниць­ку нараду з питань забезпечення учнів підручниками. Докладну інформацію щодо виконання цьогорічного держав­ного замовлення надав перший заступ­ник директора Інституту інноваційних технологій і змісту освіти Святослав Се­ребрянський. Він акцентував, що мініс­терство здійснило всі необхідні заходи для прискорення видання навчальної літератури. До слова, наші одинадцяти­класники навчатимуться за підручника­ми, які перемогли на Всеукраїнському конкурсі рукописів підручників для учнів 11-го класу загальноосвітніх на­вчальних закладів, і вихід їх у світ заздалегідь проавансо­вано. А роз­поділ підруч­ників по регіонах здійснюється від­повідно до затвер­джених тиражів.

01.09.2011

Тетяна МОРГУН, «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини