А повітряні кульки летять...
1 вересня досі
позиціонується як День знань. Або навіть як усесвітній День знань. І тут
спрацьовує природна іронічність, яка підказує: а що ж відбувається у решту 364
дні року? Та зрозуміло, що 1 вересня – свято, і традиційно будуть урочисті
лінійки, «фанфари й барабанний дріб», гарні новенькі форми, привітання й
заклики, урочисті промови, почесні гості, море квітів, радісні усмішки й великі
сподівання.
ПРИЄМНО, КОРИСНО,
ДОБРОВІЛЬНО, ПРИМУСОВО
День знань
традиційно починається з уроку-бесіди, тему якої вчитель зазвичай обирав на
власний розсуд. Справді, нове керівництво Міносвіти вважає, що перший урок у
День знань – це «вільний момент творчості кожного шкільного колективу й справа
бачення та совісті кожного вчителя». Проте минулого року міністр освіти і
науки Д. Табачник повідомив, що темою першого уроку в деяких школах буде
слоган-гасло з президентської кампанії В. Януковича «Україна – для людей».
Причому, як пише ЛИГА.net, міністр освіти сказав, що «у цьому гаслі без
персоніфікації я нічого заполітизованого чи такого, що заважало б дітям, не
бачу». Але що означає – без персоніфікації? Тобто вчитель каже: «Україна –
для людей», але не має називати дітям прізвища цих людей?
Нині Міносвіти
надіслало методичні рекомендації загальноосвітнім навчальним закладам, де
пропонується присвятити Перший єдиний (?) урок темі «Україна – наш спільний
дім» у зв’язку з 20-річчям незалежності України. А як своє ноу-хау (саме так
сказано у згаданих рекомендаціях!) Міністерство освіти, науки, молоді та спорту
рекомендує «якщо можливо, для підкреслення урочистості події випустити в небо
20 повітряних кульок із тематичними написами». Приблизно те ж саме радять сучасні
психоаналітики – «відпустити» ситуацію. Та якщо без жартів, то хоч би як
Міносвіти вкупі з Інститутом інноваційних технологій і змісту освіти намагалися
структурувати Перший єдиний урок, «усередині» він усе одно буде ідеологічно
недоконаний, а отже, педагог має можливість героїзувати історичні події й
окремих особистостей відповідно до власного бачення нової української історії.
ЗНОВУ ПРО
«НАТУРНУ ФОРМУ»
Хоч як це сумно,
але хотілося б розібратися, як полюбляє казати С. Кара-Мурза, «у речах в
їхній дотичній, натурній формі». Коли вчителів не «прив’язу-ють» жорстко до
теми, то вони розмовляють з учнями про те, що їх особисто хвилює: про нюанси
міжстатевих стосунків, жалюгідну зарплату й злиденне існування педагогів, про
те, що діти – дебіли etc. Однак учителі – люди дисципліновані, тож, звісно,
тему «Україна – наш спільний дім» візьмуть на озброєння. Але ж кожен –
відповідно до свого досвіду, емоцій, образ і сподівань. То чи не повитягають
вони із шаф старі скелети марксизму-ленінізму, міжнаціональних непорозумінь
чи «національно-визвольної боротьби», якій, здається (особливо завдяки деяким
сучасним письменникам), кінця-краю немає? Вчителі – всього лише люди, і кожен
має якусь свою «фішку». То чи не краще використати «єдиний урок», аби серйозно
поговорити з дітьми про людську гідність, повагу до інших, вимогливість до
себе, уміння дякувати й пробачати, про міжнаціональну толерантність і
престижність професіоналізму, про інтелігентність як ознаку сучасної людини?
Погляньмо правді
у вічі. Як справедливо пише news.siteua.org, бути вчителем в Україні сьогодні,
може, й почесно, проте дуже невигідно в матеріальному плані. Недаремно ж
навесні цього року країною прокотилася потужна хвиля протестних акцій
учителів. Щороку армія педагогів скорочується на кілька тисяч. Якщо, за
даними Держкомстату, у 1999/2000 навчальному році в Україні працювало 576
тисяч педпрацівників, то через десять років їх кількість зменшилася приблизно
на 90 тисяч. Контингент педагогів невтримно старішає, бо професія не приваблює
молодь. Тож дітей навчають здебільшого пенсіонери. Скажімо, два роки тому
вчителів-предметників до 30 років було лише 17 відсотків, у віці 31–40 років –
25 відсотків, решта – люди немолоді. Інтернет-видання прогнозує, що, попри
реформи, через кілька років Україна констатуватиме погіршення якості
середньої освіти – якщо вчителі старого гарту таки підуть на пенсію, а молоді
випускники педвишів не захочуть працювати у школах. Власне, так воно й
відбувається просто на наших очах. І це не єдиний тривожний дзвінок для
вітчизняної освітньої системи. Бо все ще актуальні, скажімо, проблеми вкрай
погано написаних підручників, і тенденційно написаних підручників, і браку
підручників. У багатьох школах навчання перетворилося на «очно-заочне», коли
вчителі не викладають тему, а примушують дітей шукати її в Інтернеті, а як
доводиться все ж таки щось розповісти, то виявляється, що вчитель тему знає
погано, до уроків у принципі не готовий. Дехто з вишівських
педагогів-гуманітаріїв позиціонує себе як письменник чи поет, який нехтує
моральністю та етикою. Дипломи, про що вже не раз писалося, елементарно
купуються...
Квіти життя
нашого
Отже, якість
викладання з різних і, правду кажучи, поважних причин може викликати сумніви.
Це з одного боку. А з другого – діти, зокрема, скажімо, чада нашої еліти. Знаю
гімназію, де в класі по 8–12 дітей і де ці мажорики щодня намагаються
нав’язати вчителеві іншу соціальну роль – такого собі слуги: мовчи, слухай, бо
поскаржуся татові. І вчителі, уявіть собі, тримаються за принизливу роботу!
Або дітки маргіналізованої батьківської спільноти, які
вже з першого
класу вплітають у мову нецензурні перли, зневажають дисципліну й правила. А
заодно – й «високі матерії», власне, гідність, інтелігентність, тонкі й
шляхетні почуття і вчинки. Недаремно ж одна молода вчителька літератури,
звільняючись зі школи, сказала, що краще піде, даруйте, «на панель», ніж
навчатиме десятикласників, яких, окрім «Луки Мудищева», нічого не цікавить.
Не забуваймо й комп’ютерне сьогодення більшості молодих людей, їхнє багатогодинне
перебування у різних мережах, інформація з яких часто здатна геть знищити
слабку істоту. Викреслити її з активної, тим більше – креативної участі у
народногосподарському комплексі. Емоційно й душевно бідні, орієнтовані на
техніку сексу та безпідставну амбітність, погано виховані – ці молоді люди і є
тією сірою, безликою, агресивною, малограмотною масою, участі якої у
майбутньому державному будівництві так побоюються культурні й мислячі люди. От
вони щосили і намагаються самостійно прилучити своїх дітей до прекрасного, різноманітного,
багатющого світу, виховати їх грамотними й професіональними трудівниками,
патріотами, людьми планетарного масштабу.
ПОТЯГТИ ЗА
НИТОЧКУ...
Почуття
відповідальності – розмите. У разі будь-яких НП у навчальних закладах, за
невихованість учнів чи брак у них ґрунтовних знань та ідеалів сторони
звинувачують одна одну. Тим часом нині по-справжньому занепокоєні педколективи
середніх спеціальних навчальних закладів – молодь атакує здебільшого саме такі,
бо професія приносить більше грошей. Країна стрімко втрачає кваліфіковані робочі
кадри, зокрема, і тому, що тисячі золотих рук подаються за кордон у пошуках
кращого життя. Виявляється, у нас таких лишилося всього 10 відсотків необхідної
кількості. Новітні власники економічно активних підприємств довгий час
непатріотично зумисне гальмували модернізацію, воліючи брати на роботу дешеву
робочу силу. Нині такі власники вже вдень зі свічкою не можуть знайти
необхідні висококваліфіковані робочі кадри. Як мовиться, що посієш... Зате
«керівників персоналу», менеджерів, інших начальників, а заодно і бухгалтерів
та юристів, – хоч греблю гати. А запитаєш такого «менеджера» щось у межах
його компетенції – як правило, переконаєшся, що у «фахівця» і з мовленням, і
обізнаністю погано. Не той мав, очевидно, День знань!
Звісно, все
взаємопов’язане: міцна й надійна, вироблена професіоналами (а не
заполітизованою й обмеженою «елітою» та її найближчим довкіллям) система освіти
– зарплати педагогів – їхній педагогічний хист, широка ерудиція й справжня
любов до учнів – власна людська гідність і широкі знання учнів – їхня
затребуваність на вітчизняному ринку праці – їхні зарплати...
Тож поки, схоже,
День знань має вигляд такої ж нежиттєздатної, хоч і усталеної ще з радянських
часів, традиції, як повага до літніх 1 жовтня, до ветеранів війни – 9 травня,
до жінок – 8 березня. А тепер і до нашої незалежності – 24 серпня.
СВЯТО
ПОЧИНАЄТЬСЯ...
1 вересня – свято
першого дзвоника. Довгожданий день для тих, хто вперше переступає шкільний
поріг. Утім, першокурсники, мабуть, відчувають те саме, що й малеча, адже і ті,
й інші вступають у цілком нове життя.
Нинішні школярі
відрізняються від тих, хто навчався двадцять-тридцять років тому. Вони набагато
освіченіші технічно, краще інформовані; часом навіть надто комунікабельні, не
так гостро відчувають і дотримуються дистанції між учнем і вчителем, молодшим
і старшим.
Проте сучасні
діти менш активні фізично і, на жаль, не всі можуть похвалитися гарним
здоров’ям. Тому загалом і від педагогів справедливо чекати певної перебудови
щодо віддання переваги консультативно-дорадчому спілкуванню з учнями та
поглиблення власних знань у сфері вікової психології.
Тож коли на учнів
чекає цікаве й сповнене відкриттів життя, то на викладачів – щоденний іспит на
професійну відповідність.
НАВЧАЮТЬСЯ ВСІ!
Торік, як
повідомляв сайт Освіта.UA, під час формування держзамовлення на видання
навчальної літератури не було враховано пропозиції закладів освіти щодо
реальної потреби регіонів у кількості й переліку необхідних підручників.
Зокрема, навчальну літературу для других, п’ятих і десятих класів замовлено й
надруковано без урахування контингенту учнів та регіональних потреб. Для
других класів підготували лише 40,5% фактичної потреби. А щодо підручників для
десятикласників, то через брак коштів на доставлення по Україні понад 1 млн
примірників навчальної літератури зберігався в ДАК «Укрвидавполіграфія».
Тим часом
директор Інституту інноваційних технологій та змісту освіти Міносвіти і науки,
молоді і спорту Олександр Удод у грудні минулого року заявляв, що програму
видання підручників–2010 виконано. Проте факти свідчили про зворотнє, тож на
вимогу Генпрокуратури О. Удода було притягнуто до дисциплінарної
відповідальності за неналежне виконання службових обов’язків.
Нині, відповідно
до повідомлення, розміщеного на офіційному веб-сайті Міністерства освіти, 9
червня 2011 року в міністерстві проведено представницьку нараду з питань
забезпечення учнів підручниками. Докладну інформацію щодо виконання
цьогорічного державного замовлення надав перший заступник директора Інституту
інноваційних технологій і змісту освіти Святослав Серебрянський. Він
акцентував, що міністерство здійснило всі необхідні заходи для прискорення
видання навчальної літератури. До слова, наші одинадцятикласники навчатимуться
за підручниками, які перемогли на Всеукраїнському конкурсі рукописів
підручників для учнів 11-го класу загальноосвітніх навчальних закладів, і
вихід їх у світ заздалегідь проавансовано. А розподіл підручників по регіонах
здійснюється відповідно до затверджених тиражів.
01.09.2011
Тетяна МОРГУН, «ПВ»
|