СЕРГІЙ БИЗОВ: «МИ ПРАЦЮЄМО НАД ЗРОСТАННЯМ АВТОРИТЕТУ ПРОФСПІЛОК У СУСПІЛЬСТВІ»

Медична реформа чи експеримент?

Реформа охорони здоров’я розпочалася. Принаймні, так стверджують в уряді. Для всіх очевидно, що зміни назріли вже давно. Але чи може нація сподіва­тися, що все зміниться на краще?

ПОДІЛ НА РІВНІ ТА РОЗРЯДИ

Згідно з ухваленим пар­ламентом законопроектом «Про внесення змін до Основ законодавства Укра­їни про охорону здоров’я щодо вдосконалення надання медичної допо­моги», спрямованим на реформування медичної галузі, віднині буде п’ять рівнів медичної допомо­ги. Екстрена допомога – коли життю людини за­грожує небезпека. Це важ­кі травми, серцево-судинні захворювання, ураження струмом, утоплення тощо. Опікуватиметься такими пацієнтами служба швид­кої допомоги. Цей пер­винний рівень обіцяють забезпечити машинами, оснащеними за останнім словом техніки. Вираху­вано навіть час приїзду на виклик – 10 хвилин у міс­тах, 20 – у сільській місце­вості. Цей час відповідає нормативу забезпечення допомоги в критичний для життя термін, і його можна порівняти з нормативами, що застосовуються в Євро­пі. Приміром, у Німеччині такий норматив становить 12 хвилин, але в 95% випад­ків, що є об’єктивнішим параметром. Щодо вико­нання нормативу лікарі та фельдшери «швидкої» в Україні мають великі сум­ніви: нашими дорогами дістатись за викликом і до­правити пацієнта живим і неушкодженим – із царини фантастики.

Наступним рівнем на­дання медичних послуг є первинна допомога. Вона надаватиметься за місцем проживання пацієнта, в амбулаторних умовах, сі­мейним лікарем або ліка­рем загальної практики. Звісно, сімейного лікаря ще треба підготувати, бо, за прогнозами, 75% паці­єнтів будуть обслугову­ватись саме в таких ес­кулапів. Для ефективної роботи сімейного лікаря однією перекваліфікацією не обійтись. У нього має бути житло, клініка, опе­раційна для амбулаторних втручань, обладнання, ав­томобіль.

Законопроект передба­чає ще два рівні допомоги. Вторинна надаватиметь­ся в амбулаторії чи стаці­онарі вузькопрофільними спеціалістами. Третинна – у разі складних випадків захворювання чи важких травм. Цю місію виконува­тимуть високоспеціалізова­ні заклади охорони здоров’я. Приміром, Центр мікрохі­рургії ока, тубдиспансери, онкологічні центри тощо.

Планується впровадити ще один розряд чи рівень допомоги – паліативний. Щось на кшталт хоспісів, де надаватимуть допомогу на останніх стадіях неви­ліковних хвороб. Вона пе­редбачає комплекс заходів, спрямованих на полегшен­ня страждань пацієнтів і психологічну підтримку їхніх сімей.

Поділ медичної допо­моги на окремі рівні чи розряди, на думку авто­рів новації, зроблений в інтересах структурно-організаційного та фінансово-економічного роз­межування між ними. Це стосується перерозподілу між ними фінансів, кадрів, матеріальних цінностей, зміни підпорядкованості тощо.

Ідеологи проекту підра­хували, що ресурси первин­ної ланки охорони здоров’я в Україні в декілька разів нижчі, ніж у країнах ЄС, вторинна ж ланка значно переважає. І ключове за­вдання реформи – встано­вити чи відновити пору­шену рівновагу між цими двома рівнями, перерозпо­діливши ресурси. Експерти кажуть, що 80% людей, які звертаються до лікаря, потребують саме первин­ної допомоги, а не спеціа­лізованої. Але вони, всу­переч логіці, звертаються неодмінно до вузькоспе­ціалізованого медичного фахівця. Та не до одного, а до кількох одразу. Відтак, спеціалісти витрачають, себто марнують, свій час на тих пацієнтів, котрим може допомогти лікар за­гальної практики. В уся­кому разі, так вважають автори реформи.

ПІЛОТІВ КЛИЧУТЬ ДО ШТУРВАЛА

Реформувати медичну галузь почнуть локально. Спершу проект обкатають на трьох пілотних регіо­нах – Вінницькій, Дніпро­петровській і Донецькій областях. Експеримент має вкластися в дворічний термін, ще рік чиновникам знадобиться, аби зробити висновки з експерименту і запровадити реформу в масштабах країни. Голо­вне,

чого не можуть збаг­нути в пілотних регіонах, коли починається відлік запропонованого рефор­мування? Міністр охорони здоров’я Олександр Ані­щенко нещодавно заявив журналістам, що реформу­вання ще не почалось, та й не може початись через відсутність законодавчої бази. А за словами пер­шого заступника Глави Адміністрації Президента Ірини Акімової, реформу­вання почалося взагалі весною минулого року. Сам прем’єр Микола Азаров не міг приховати свого зди­вування, коли йому пові­домили, що законопроект про реформу в медичній галузі пройшов усенарод­не обговорення.

Те, що у владних струк­турах немає згоди в погля­дах на реформу, викликає занепокоєння. Неоднознач­но налаштовані й відпо­відальні за проведення ре­форми в пілотних регіонах. На думку вінницьких меди­ків, реформа зачіпає надто багато інтересів впливо­вих людей у медичному та фармацевтичному бізнесі. Початок оптимізації ліку­вальних закладів розціню­ють як спробу сконцентру­вати хірургічні відділення та пологові будинки в одних руках, бо це найприбуткові­ші «ділянки».

Очікувані результати реформування, навіть по­зитивні, можуть проявити­ся не скоро, на відміну від рецесії, яка неминуче на­стає одразу, щойно вичер­пається запал ентузіастів. Такі революційні зміни можна здійснювати тільки за тотального впроваджен­ня в усій Україні. А так зо­палу покликали пілотів до штурвалу, а куди рухатися, ніхто напевне не знає.

ЧИ СТАНУТЬ ГОСПІТАЛЬНІ ОКРУГИ РЯТІВНИМ КОЛОМ?

Поняття «госпітальний округ» є основною інтри­гою законопроекту. Він передбачає, за задумом авторів, оптимізацію ме­режі медичних закладів. Іншими словами, скоро­чення районних лікарень. На місцях це зрозуміли, як закриття госпіталів. І вия­вились недалекими від іс­тини. Бо, власне, оптиміза­ція і передбачає, що слабкі відділення в заштатних лікарнях будуть закриті з метою економії ресурсів на користь інших лікарень, які краще оснащені, відтак здатні надати більш квалі­фіковану допомогу. А на місці закритих відділень організують інші медичні заклади, приміром хоспіси чи амбулаторії.

Прихильники створен­ня госпітальних округів переконують, що це піде на користь і медикам, і хворим. Скажімо, місцева хірургія може приймати пацієнтів двох чи й більше районів. Доцільніше обла­штувати як слід одне хірур­гічне відділення, розшири­ти реанімацію, ніж ділити по крихті бюджетні кошти між усіма. До того ж гос­пітальний округ завжди буде ближче, ніж будь-яка обласна лікарня, де скон­центровано сильніший ка­дровий потенціал.

Ніхто достеменно не знає, скільки районів буде обслуговувати госпіталь­ний округ, оскільки вони адміністративно не від­повідають областям чи іншим територіальним одиницям. Наприклад, у тій же Дніпропетровській області спочатку передба­чалося утворити 12 округів, тепер їх кількість зросла до 20, у Донецькій пропо­нують створити 33 таких округи, а у Вінницькій об­ласті взагалі вирішили нікого не ображати – кіль­кість округів збігається з кількістю районів. Та й це ще не остаточне рішення. На місцях переконані, що ідея з округами задума­на, аби реалізувати давно виплекану мету керівни­цтва Міністерства охорони здоров’я – ліквідувати ор­ганізаційну незалежність органів охорони здоров’я в містах обласного значення.

ЗА ВСЕ ВІДПОВІСТЬ СІМЕЙНИЙ ЛІКАР

Нас схиляють до думки, що найефективніша мо­дель допомоги хворому – сімейний лікар. От тільки де його взяти? Як іронічно зауважив відомий педіатр Євген Комаровський, тре­ба спершу «зробити» цих сімейних лікарів, створи­ти для них такі умови, щоб випускники вважали най­більш престижними спеці­алізацію не гінеколога чи невропатолога, а сімейно­го лікаря, тобто терапевта широкого профілю.

На переконання ідео­логів реформи, не треба боятися іти працювати сімейним лікарем. Бо по­зитивних моментів тут більше, аніж негативу. Міністерство охорони здоров’я вже не запрошує, а закликає діючих тера­певтів і педіатрів спішно перекваліфікуватись на сімейних лікарів. Заохочу­ють тим, що між лікарями і пацієнтами можна укла­дати угоди на обслугову­вання. І платити залежно від кількості пацієнтів. А тим, від кого хворі «тіка­тимуть», знизити зарпла­ту. Такий порядок вибору та зміни лікаря принесе, на думку самих медичних працівників, більше шко­ди, ніж користі. Бо в бажан­ні неодмінно вилікуватись пацієнти можуть зміни­ти не одного чи двох, а до десятка лікарів загальної практики. Як результат, у гонитві за кращим ліка­рем пацієнт може взагалі втратити здоров’я.

Новий закон варіює і нормативи кількості при­кріплених осіб на одного лікаря загальної практи­ки сімейної медицини – не менше 800 та не більше 2 тисяч. Якість його роботи визначатиметься за пев­ними індикаторами, як це роблять у всьому світі. Приміром, за показником дитячої смертності на «ділянці роботи» лікаря, за кількістю запущених форм туберкульозу, он­кологічних хвороб тощо. Тож головною турботою лікаря стане запобігання хворобам. Заохотити до «повної відповідальності» за здоров’я своїх пацієнтів планують змінами в систе­мі оплати праці.

ПРОСТІР ДЛЯ МАНЕВРІВ

Нововведення суттєві, якщо врахувати, що систе­ма управління охороною здоров’я не змінювалася впродовж останніх 20 ро­ків, тут для реформ – навіть не поле, а цілина. На жаль, законопроект не дає відпо­віді на низку запитань, які хвилюють громадськість: наприклад, чим будуть об­межені лікарські побори, як подолати змову лікаря та фармацевта, як контролювати протоколи лі­кування, як взаємодіяти­муть державні лікувальні установи з приватними клініками тощо. Та, пере­конують ініціатори ново­введень, усе можна буде відкоригувати в процесі самої реформи.

На думку власне ме­дичних працівників, які не менш зацікавлені в ре­формуванні галузі, ніж ми, систему слід поста­вити з голови на ноги. Бо нині кошти виділяються на утримання лікарень, а не на лікування хворих. Ситуація в країні майже абсурдна: забезпечення ліжко-місцями в півтора рази вище, ніж в країнах ЄС, при цьому смертність також вища – втричі. А от коли ці кошти будуть іти за хворим, коли буде здорова конкуренція між лікувальними закладами, коли медпрацівник почне боротися за здоров’я хворо­го, а не навпаки – хворий шукатиме лікаря, тоді по­чнуться позитивні зрушен­ня. Зважаючи на це, можна сказати, що реформа в нас давно почалася. Хворі сьо­годні справді шукають лі­карів.

Бо з кваліфікованими кадрами навіть у столиці, не кажучи про віддале­ні села, дуже напружено. Майже катастрофа. За статистикою, в системі ГУОЗ бракує 3 тис. лікарів і понад 4 тис. медсестер. Гострого кадрового голоду зазнає дільнична служба, де вакантні 412 ставок ліка­рів, із них – 246 терапевтів і 166 педіатрів. Понад 2 тис. медиків, наляканих пен­сійною реформою, пішли з муніципальних лікарень тільки тому, що боялися втратити право на пенсію за вислугою років. І пода­лися хто куди – в приватні клініки, в багаті будинки няньками, масажистами, доглядальницями тощо.

Хто знає, можливо піс­ля зміни цієї влади про реформу медицини теж забудуть. Адже скільки га­ласу свого часу було щодо впровадження страхової медицини, яка потужна агітація проводилась за отримання полісів. Між тим, у нинішньому проекті реформи медичної галузі жодного слова про страхо­ву медицину немає. Отже, є серйозні побоювання, що й ці ініціативи зійдуть на­нівець.

ДОВІДКА

Поняття «лікар загаль­ної практики – сімей­ної медицини» скла­лось еволюційним шляхом в історичних умовах часу в низці єв­ропейських країн. Про­цес запровадження сі­мейної медицини в Ук­раїні почався з експе­рименту в Львівській області 1987 року, коли в місті Дрогобичі було відкрито першу амбу­латорію загальної практики – сімейної медицини. А з 1995 року розпочато підго­товку сімейних лікарів за програмою, затвер­дженою Міністерством охорони здоров’я Ук­раїни.

Запровадження стандартів ліку­вання кожної хвороби дозволить уникнути ситуації, коли лікарі виписують ліки відповідно до роз­міру гаманця свого пацієнта, а не до схеми лікування, лобіюючи та­ким чином зарубіжні фармацев­тичні компанії. Нікого з важ­ко хворих пацієнтів не буде кинуто напризволяще, вони до останнього подиху змо­жуть отримувати медичну допомогу.

Віктор Корж,

заступник голови комітету Верховної ради з питань охорони здоров’я

02.08.2011

Раїса ЧИРВА, «ПВ

Коментарі

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини