До Міжнародного дня боротьби з бідністю

  Сьогодні державна соціальна політика далека від конституційних норм – в її основу замість суспіль­но-прийнятних державних соціальних стандартів гідного життя і гідної праці покладено ідею соці­альних мінімумів виживання, що призводить до поширення бідності українських громадян. За даними Мінсоцполітики, рівень бідності серед працюючих у 2018 році за відносним критерієм склав 18,8%.

Г енеральна Асамблея ООН сво­єю Резолюцією від 22 грудня 1992 року оголосила 17 жовтня Міжнародним днем боротьби з бідністю та закликала всі дер­жави присвячувати цей День пропаганді і проведенню заходів, пов’язаних з лікві­дацією злиднів та бідності.

У світі, який характеризується безпре­цедентним рівнем економічного розвитку, технологій та фінансових ресурсів, мо­рально неприйнятним є те, що мільйони людей все ще живуть в умовах крайньої бідності. Бідність – це не лише економічне питання, це, скоріше, багатовимірне яви­ще, яке включає низький дохід та відсут­ність можливостей для гідного життя.

Викорінення бідності, боротьба з не­рівністю та захист прав кожної людини є першочерговим завданням Цілей ста­лого розвитку (2015–2030), затверджених на саміті ООН у вересні 2015 року.

Сьогодні боротьба з бідністю в Украї­ні залишається вкрай важливим та акту­альним питанням, обумовленим заго­стренням соціально-економічної ситуа­ції в країні, що супроводжується погір­шенням матеріального становища пере­важної частини населення, що, як наслі­док, значно стримує розвиток України.

Скорочення бідності та посилення со­ціальної єдності, впровадження в Україні європейських стандартів життя та вихід України на провідні позиції у світі заде­кларовано в стратегічних програмних до­кументах країни – Угоді про асоціацію між Україною та ЄС, Стратегії подолання бідності до 2020 року.

Однак, сьогодні державна соціальна політика далека від конституційних норм – в її основу замість суспільно-при­йнятних державних соціальних стандар­тів гідного життя і гідної праці покладе­но ідею соціальних мінімумів виживан­ня, що призводить до поширення біднос­ті українських громадян (за даними Мін­соцполітики, рівень бідності серед пра­цюючих у 2018 році за відносним критері­єм склав 18,8%).

Так, у проекті Державного бюджету України на 2020 рік в основу розрахунків соціально-економічних показників Уря­дом закладено темпи зростання осно­вних державних соціальних стандартів та гарантій, які не відповідають ані ви­могам національного законодавства, ані міжнародним зобов’язанням України, ані домовленостям сторін соціального діалогу у Генеральній угоді на 2019–2021 роки. Зокрема, передбачається встано­вити прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2020 року у розмірі 2102 грн, що вже сьогодні в 2,2 раза мен­ше за його фактичний розмір, розрахова­ний Мінсоцполітики у цінах серпня 2019 року (4722 грн), а на початок 2020 року це співвідношення ще збільшиться.

Також урядовці пропонують передба­чити мінімальну зарплату меншу від очікуваного фактичного прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а саме – 4723 грн.

Рівень української зарплати досі не наблизився до європейського рівня, а оплата праці в більшості галузей бю­джетної сфери України продовжує зали­шатися нижчою за середню заробітну плату по економіці. При цьому не вирі­шено проблему необґрунтованої нерів­ності в оплаті праці керівників і праців­ників підприємств.

Не вирішується і проблема заборгова­ності із заробітної плати, яка постійно зростає і станом на 1 вересня ц.р. вже сягнула 2,8 млрд грн, з яких більше 1,6 млрд грн – борги економічно активних підприємств.

Зростання заборгованості з виплати за­робітної плати, що відбувається на фоні знецінення трудових доходів та заоща­джень внаслідок підвищення цін та житло­во-комунальних тарифів, спричиняє зни­ження рівня життя працюючих та їхніх сі­мей, прирікає наших громадян на бідність, призводить до загострення соціальної на­пруги в трудових колективах і регіонах.

Через низький рівень зарплати та со­ціального забезпечення в Україні чисель­ність легально працюючих скоротилася до 10,3 млн осіб, на утриманні яких 11,3 млн пенсіонерів. Близько 6 млн громадян виїхали на заробітки у зарубіжні країни. Водночас українська економіка вже за­раз потерпає через брак кваліфікованих кадрів. Близько 4 млн осіб зайнято в «тіні». Ця категорія громадян не сплачує податки, страхові внески. У зв’язку з цим державний бюджет, Пенсійний фонд та фонди соціального страхування недоотримують значні кошти, що впливає на рівень пенсійного забезпечення, розміри страхових виплат та обсяг наданих соці­альних послуг, пенсіонери залишаються найбіднішим прошарком населення.

Головні завдання, над якими послі­довно працює Федерація профспілок України, – збереження і створення нових робочих місць, підвищення гарантій в оплаті праці, ліквідація явища заборго­ваності із заробітної плати, створення безпечних умов праці, захист працівни­ків від усіх форм дискримінації. І сьо­годні, в цей кризовий період, на думку профспілок, наріжним каменем у відро­дженні економіки, зростанні добробуту працівників, подоланні бідності є гідна праця, а соціально відповідальна полі­тика держави має стати запорукою сус­пільного спокою та злагоди в країні.

Федерація профспілок України закли­кає владу та соціальних партнерів до­класти спільних зусиль для забезпечен­ня європейських стандартів якості жит­тя та вирішення найгостріших соціаль­но-економічних питань.

ПРЕС-ЦЕНТР ФПУ

 

Пенсії українців не дотягують до прожиткового мінімуму

Н езважаючи на те, що в останні роки Урядом було прийнято низку рішень щодо підви­щення пенсій, рівень пен­сійного забезпечення за­лишається низьким.

Мінімальний розмір пенсії з 1 липня ц.р. скла­дає 1564 грн, середній роз­мір пенсії – 3006 грн. При цьому і мінімальний, і се­редній розмір пенсії не до­сягають фактичного про­житкового мінімуму для непрацездатних осіб, який у цінах серпня 2019 року становив 3110 грн. Пенсії до зазначеного роз­міру отримують 70% від загальної кількості пенсі­онерів. Співвідношення мінімальної і максималь­ної пенсій становить вже менше 30%.

У березні 2019 року за­проваджено щорічне осу­часнення (індексація) ра­ніше призначених пенсій як інструмент подолання бідності серед пенсіоне­рів та підвищення їх роз­мірів залежно від рівня зростання середньої заро­бітної плати та цін на то­вари і послуги. Проте пен­сії, призначені у 2016–2018 роках, фактично не підви­щені або підвищені не­значною мірою, що пов’язано, зокрема, із зни­женням з 1 жовтня 2017 року величини оцінки од­ного року страхового ста­жу з 1,35 до 1,0%. При цьо­му утворився і продовжує зростати розрив у розмі­рах пенсій, призначених у різні роки, який нині складає майже 1,5 раза.

У зв’язку з цим у сфері пенсійного забезпечення на подальший період ФПУ ставиться завдання щодо наближення розміру міні­мальної пенсії за віком до фактичного розміру про­житкового мінімуму для непрацездатних осіб та проведення індексації пен­сії у розмірах вище, ніж пе­редбачено чинним законо­давством (нині 50% зрос­тання середньої заробітної плати в країні та 50% рівня інфляції), що забезпечить підвищення розмірів пен­сій до рівня, який би забез­печував належний рівень життя одержувачам пен­сійних виплат.

Складна ситуація у сфе­рі загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Різке зниження розміру єдиного соціального внеску із 40% до 22% та скасування сплати єдиного внеску пра­цівниками (3,6%) негативно позначилося на фінансово­му стані системи соціально­го страхування. Пенсійний фонд дефіцитний, постраж­дав і Фонд соціального страхування України, в яко­го виникла заборгованість перед застрахованими осо­бами з виплати допомоги по тимчасовій непрацездат­ності та по вагітності і по­логах, що на липень ц.р. становила вже близько 1,9 млрд грн. Завдяки зусил­лям ФПУ на початок жов­тня зазначену заборгова­ність вдалося зменшити до 800 млн грн.

Було відновлено і забез­печено щорічне підвищен­ня страхових виплат для потерпілих на виробництві та збільшено для них міні­мальний розмір страхової виплати. На жаль, через де­фіцит коштів у Фонді соці­ального страхування щомі­сячні страхові виплати для потерпілих на виробництві з 1 березня 2019 року було перераховано із застосу­ванням коефіцієнта 1,05 (5%), хоча зростання серед­ньомісячної заробітної плати у 2018 році склало 24,8%, а індекс споживчих цін – 10,9%. Профспілкова сторона не підтримала за­значений коефіцієнт під­вищення страхових ви­плат, оскільки вважала, що в усіх випадках він по­винен бути не менше росту споживчих цін, що дозво­лило б зберегти купівельну спроможність страхових виплат.

У 2019 році підвищено мі­німальний розмір допомоги по безробіттю для застрахо­ваних осіб до 1630 грн, проте це становить лише 81,2% прожиткового мінімуму для працездатних осіб. За­значене не відповідає вимо­гам конвенції, якою перед­бачено, що розмір такої до­помоги має бути не менше 45% зарплати некваліфіко­ваного працівника (міні­мальної зарплати), нато­мість на сьогодні становить лише менше 40% мінімаль­ної зарплати. Нині в Україні отримують допомогу у міні­мальних розмірах 39% без­робітних (98 тис осіб), що ставить членів їх сімей на межу бідності.

УПРАВЛІННЯ СОЦІАЛЬНОГО СТРАХУВАННЯ

І ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

 

Сьогодні дві третини дітей не охоплено системою соціального захисту

І сторія відзначення Міжнародного дня боротьби за ліквідацію бідності нероз­ривно пов’язана з датою 17 жовтня 1987 року. У цей день більше 100 тис. людей зібралися на площі Трокадеро в Пари­жі, де в 1948 році була підписана Загальна декларація прав людини, щоб віддати дани­ну пам’яті жертв крайньої бідності, насиль­ства і голоду. Присутні заявили, що крайня бідність є порушенням прав людини, і під­твердили необхідність спільними зусилля­ми добиватися дотримання цих прав.

Своєю резолюцією 47/196, прийнятою 22 грудня 1992 року, Генеральна Асамблея ООН оголосила 17 жовтня Міжнародним днем бо­ротьби за ліквідацію бідності і закликала всі держави присвячувати цей День проведен­ню та пропаганді, в залежності від специфі­ки країни, конкретних заходів, пов’язаних з ліквідацією злиднів і бідності.

Для побудови стійкого майбутнього не­обхідно активізувати зусилля для повної ліквідації бідності і будь-яких проявів дис­кримінації. Права людини мають повною мірою реалізовуватися стосовно всіх людей. Люди, які живуть у злиднях, повинні мати можливість брати участь у процесі при­йняття рішень з питань, що стосуються їх самих і життя їх громад.

Цьогорічною темою Дня є «Спільна ро­бота на благо розширення прав і можли­востей дітей, сімей та громад з метою лік­відації бідності». У цьому році відзнача­ється 30-річчя з дня прийняття Конвенції про права дитини – епохального докумен­та, що забезпечує захист прав дітей на планеті. Зокрема, конвенція визнає право кожної дитини на рівень життя, необхід­ний для її фізичного, розумового, духовно­го, морального і соціального розвитку. Цьогорічна тема вказує на важливість за­безпечення прав і свобод дітей та їх сімей з метою боротьби з бідністю.

17 жовтня в штаб-квартирі ООН відбу­деться захід з нагоди Дня боротьби за лікві­дацію бідності.

•   Антоніу Гутерріш, Генеральний секретар ООН :