Острів надії для ліквідаторів
Тоді, коли сталася
Чорнобильська трагедія, у 1986 році, її ліквідатори були молоді та здорові.
Сьогодні вони інші, обтяжені роками й хворобами — у кожному відлунюється
Чорнобиль. Що їм найбільше потрібно? Увага і здоров’я. Саме це можуть
забезпечити у лікувально-реабілітаційному центрі ім. Гуца, який знаходиться
поблизу Києва.
Цей заклад (ЛРЦ) збудував до 10-річниці
Чорнобильської трагедії Укравтодор за ініціативою колишнього керівника В
іктора
Гуца. Така
цілеспрямована лікувальна перлинка, де проходять реабілітацію ліквідатори
аварії на ЧАЕС — єдина не лише в Україні, а й у світі.
Чорнобиль
у їхніх серцях
Коли
сталася
аварія на ЧАЕС Григорій
Андрусенко працював виконробом у Яготинському райДУ, за покликом серця виїхав
на будівництво державної дороги Зелений мис – Чорнобиль. Напруга була велика.
Він контролював якість робіт. Найскладніше було пролазити крізь 25-метровий
отвір труби, аби перевірити стики. І мости зводили, і мили діючі дороги... Працювали
з дозиметрами, які зашкалювали, але тоді ніхто не думав про небезпеку. Чоловік
був у відпустці, коли зателефонували й сказали: треба терміново замінити
хлопців. Поїхав без роздумів. 10 днів, проведених тоді у Чорнобилі, рівні 10
рокам. Та найбільше болить йому те, що товаришів-ліквідаторів уже немає, що цю
категорію забувають: багато обіцяли, та мало дали.
Іван Кирик теж поїхав на ліквідацію аварії
із Яготинського райДУ. Працював на різній техніці Тоді звезли її з усієї
країни. Там її й залишили —
була
опромінена. Вражала нерозбериха, мародерство, відсутність чітких завдань. Ніхто
нічого не пояснював: сіли у лісосмузі відпочити, а їх ніби кропивою пожалили…
Щороку 26 квітня із ностальгією згадує товаришів-ліквідаторів. Прикро, що до
Чорнобильського знака не завжди приходять перші особи, хоча б раз на рік, що
ображають у маршрутках.
Горнило Чорнобиля пройшов і колишній
начальник Переяслав-Хмельницького ДРП — філії Київського ДЕУ, почесний дорожник
України Михайло Ковальський. У перші дні аварії отримав завдання: вивозити із
зони людей і тварин, забезпечувати безпеку руху. Робили на шляхах розмітку.
Безвідмовно двічі їздив у те пекло. Запам’яталися такі картинки: людей вивезли,
довкола стояла гнітюча тиша, тільки на парканах сиділи коти, півні, блукали безпритульні
собаки. Одного разу його бригада робила розмітку, а у той час їхав начальник
ДЕУ — зупинився, подякував за роботу і застеріг, щоб не обідали у лісосмузі,
адже там найбільше осідає радіації.
Михайло Іванович із вдячністю згадує В
іктора
Гуца,
завдяки якому збудовано лікувально-реабілітаційний центр. І він брав участь у
цих роботах. Тепер ліквідатори охоче тут лікуються і відпочивають. Це рідний
для них заклад, у якому їм завжди раді. Найбільше підкупляє пацієнтів висока
культура обслуговування і спілкування: тут персонал до всіх вітається.
Тут
працюють патріоти і професіонали
У тому, що заклад зберігся і сягнув
високого рівня надання послуг, велика заслуга директора Василя Апостолова. Так
сталося, що через незрозумілі політичні перипетії йому кілька разів доводилося
йти з цього місця, але він завжди повертався і вкотре піднімав із колін ЛРЦ.
«Нас фінансують лише на утримання, але усе зношується, з часу заснування не
було жодного капітального ремонту. Завдяки комерційній діяльності та
благодійності підтримуємо заклад, але... Не раз над ним згущувалися хмари,
хотіли приватизувати ласий шматок, тому й доводили до безладу. На колегії
Укравтодору вирішили із 2016 року відновити лікування ліквідаторів шляховиків і
додали ще й автомобілістів та учасників АТО. Ці категорії, як кажуть —
«вибухонебезпечні», тому колектив налаштовую на витримку і людяність. У нас
працюють високі професіонали. Про це свідчать вдячні слова у книзі відгуків.
Навіть у Кабмін писали листи подяки».
Команда підтримує керівника, вірить йому і
це його надихає. Директор не перестає дивуватися патріотизму свого колективу:
на роботу добираються по півтори-дві години, а не шукають кращі місця.
Фішка закладу — це використання
фізіотерапевтичних процедур: тепло, лазер, вода, грязі, фіточаї, басейн,
спортзал із тренажерами, адже часто організм пацієнтів перенасичені
медпрепаратами. Це царина жінки-новатора, завідувача фізіотерапевтичним
відділенням Елеонори Пендюр. Вона незмінно працює у ЛРЦ із дня його заснування,
тому має можливість спостерігати за своїми пацієнтами. За 21 день лікування
лікар вищої категорії простежує динаміку. «Ми не Боги, але на ноги ставимо і
навіть повертаємо блиск в очах. Позитив і в тому, що людина потрапляє в інші,
гарні умови, і це теж лікування. Добре впливають і зустрічі із знайомими
пацієнтами. І з медперсоналом вони спілкуються, як давні знайомі».
Команду професіоналів закладу не можна
уявити без головного «диригента»
—
головного адміністратора
Олени Ярославської. Вона відповідає за спокій, взаєморозуміння та взаємовиручку
працівників. Як берегиня, підтримує «погоду» у професійній домівці. А ще на ній
—
своєчасний прийом пацієнтів, створення
для них комфортних умов. Головний адміністратор для них як сестра, якій можна
поплакатися, сповідатися. «Коли після фінансової кризи почали знову приймати
пацієнтів, вони аж помолодшали. Ліквідатори почуваються у нас, як у добрій
родині. Їх єднають спільний біль, спогади і одна надія, що їх не залишать
наодинці зі своїми проблемами. Удалося знайти багато однодумців, благодійників,
які підтримують нас. Тісно співпрацюємо із громадською асоціацією при
Житомирській ОДА «Дзвони Чорнобиля», яку очолює один із перших ліквідаторів
аварії генерал-майор Леонід Антонюк».
Для неї не буває дрібниць, якщо це
торкається інтересів людини, гори переверне, а вирішить проблему. Якось один
пацієнт, добираючись до ЛРЦ, зламав милиці. Як тільки довідалася про це Олена
Тимофіївна, послала назустріч бригаду помічників, а сама швидко знайшла нові
милиці…
Незамінною також вважають пацієнти і Юлію
Проскурякову, начальника адміністративно-господарчого відділу, яка
безпосередньо відповідає за поселення і за порядок, як у приміщенні, так і на
території. Вона, відповідальна й беручка, «доросла» до цієї посади. Спочатку
було складно знайти спільну мову із підлеглими — хотіла, щоб її не боялися, а
довіряли. Сьогодні її розуміють із півслова.
Під
захисним крилом профспілки
Працювати з особливими пацієнтами
непросто: це емоційне і моральне навантаження. Тому працівники теж потребують
підтримки й уваги. Цю місію виконує профспілкова організація, яку очолює
прогресивна людина, завідувач клініко-діагностичної лабораторії Тетяна Шутько.
Найбільша її гордість — лабораторія із сучасною апаратурою, зокрема новинка:
аналізатор крові, за допомогою якого можна за 3 хвилини зробити розгорнутий
аналіз крові, що прискорить встановлення правильного діагнозу. Робота в
лабораторії — це її душа, в яку вклала багато праці і часу. Це таємничий світ у
мікроскопі, якого ніхто, крім лаборантів, не бачить. З першого робочого дня її
привчили, що є дві святі категорії: колеги та пацієнти, і до обох — тільки з
повагою.
Відповідально сприйняла обрання головою
профкому й віддається професійним і громадським обов’язкам не на 100, а на 150
відсотків. Коли у закладі був кількарічний період застою, навіть розвалу (тоді
Василь Іванович не працював), профорганізація теж знищувалася, а працівників
змушували писати заяви на звільнення. Тетяну Олександрівну теж змушували, але
вона вивчила трудове законодавство й аргументовано відстоювала свої права, ще й
інших навчала. Тобто мимовільно готувала себе до профспілкової роботи.
Діяльність на посаді голови профкому
розпочала із членством 12 чоловік. Сьогодні у профорганізації — більше ста
спілчан. Відразу так організувала роботу, щоб кожен почувався під профспілковим
крилом захищеним. Надання матеріальної допомоги у складних життєвих ситуаціях —
це свята справа. І голова профкому, і спілчани — легкі на підйом, тож часто
організовують пізнавальні екскурсії, з творчим підходом відзначають професійні
та новорічні свята. По-партнерськи профком співпрацює із керівництвом закладу,
мають дієвий колективним договір, яким зокрема передбачена додаткова щорічна
відпустка — 6 днів.
Мрія і у ліквідаторів, і у працівників
унікального закладу, одна: аби він стабільно працював і ніхто на нього не
зазіхав, щоб «хлопці» мали змогу лікуватися й надалі.
ЛЮДМИЛА
ПОПОВА,
ГОЛОВА КІРОВОГРАДСЬКОГО
ОБКОМУ ПРОФСПІЛКИ ПРАЦІВНИКІВ АВТОТРАНСПОРТУ ТА ШЛЯХОВОГО ГОСПОДАРСТВА,
29.04.2019
|
