ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Плюс європейський вибір

Про роль Конституційного Суду ска­зано й написано чимало. Свого часу він усупереч букві і духу Основного Закону визнав другий президентський термін Кучми першим, але Майдан – 2004 тоді зірвав ретельно виписаний сценарій «Кучма – рятівник України», який би дав змогу Леоніду Даниловичу після дискредитації Ющенка і Януковича ще раз стати «законно обраним» главою держави. Пізніше КС «уславився» легі­тимізацією здійсненого режимом Яну­ковича державного перевороту, фіналь­ною точкою якого стало рішення від 1 жовтня 2010 року, за яким було скасова­но конституційну реформу 2004 року, а чинний глава держави отримав права імені Кучми.

Проте у лютому 2014 року під час по­дій Євромайдану, під тиском україн­ських та закордонних політиків прези­дент Янукович мусив погодитись на від­новлення редакції Конституції 2004 року, і 21 лютого 2014 року Верховна Рада про­голосувала за відповідне рішення. Але одразу ж після цього Янукович утік з країни, і його було усунуто від влади.

Із початком 2015 року починається новий етап внесення змін до Конститу­ції. Президент створив Конституційну комісію для опрацювання пропозиції з трьох ключових напрямів змін: децен­тралізація, реформування системи пра­восуддя та забезпечення прав людини.

Чинний Глава держави Петро Поро­шенко заявив, що «головна ідея наступ­них конституційних змін – побудова сильної держави через добробут і ста­лий розвиток громад».

Колишній генеральний прокурор, екс-суддя Конституційного Суду Украї­ни Віктор Шишкін констатує: «За цей період Конституцію так спотворили, так вихолостили той текст 1996 року, що я сьогодні починаю думати про те, що нам потрібно прийняти новий текст Консти­туції». При цьому пан Шишкін вважає, що нову Конституцію необхідно ухвалю­вати виключно на референдумі.

Головна вада Конституції лежить за межами цього документа – це недотри­мання Основного Закону насамперед владою і намагання весь час якимось чином «підрихтувати» її під себе.

Якби її дотримувалися, ми б спокійно жили і за суперпрезидентської влади, і за парламентсько-президентської, якби вона була реальною. А вона була б реальною, якби її дотримувалися всі – і Президент, і Верховна Рада, яка сьогодні не хоче вико­нувати власні повноваження, яка мирить­ся з тим, що перетворилася на збіговисько людей, які тиснуть на кнопки.

ЧЕРГОВІ ПОПРАВКИ

У прагненні переписати Конституцію започатковується новий етап. Президент Петро Порошенко наполягає на тому, щоб у Конституції було зафіксовано прагнен­ня України до членства в Європейському Союзі та НАТО. Мовляв, ідеї інтеграції до Європи та НАТО, за даними соціологів, мають підтримку суспільства. «Прагнен­ня до членства в Євросоюзі та НАТО мож­на було б зафіксувати в преамбулі до Кон­ституції, для цього достатньо підтримки двох третин від складу Верховної Ради», – зазначив Петро Порошенко. Він переко­наний, що внесення євроатлантичної ін­теграції до Основного Закону було б стра­ховкою від радикальних змін політики держави у майбутньому та «імперативом для всіх політичних сил на роки вперед».

Команда Президента України тільки задекларувала намір внести зміни до Конституції, щоб закріпити норми щодо європейської та євроатлантичної інтеграції, однак на практиці це дуже складно втілити. Сама процедура вне­сення змін довга і складна. Зміни ма­ють вноситися до розділу І Конституції України «Загальні засади». А цей розділ передбачає особливий порядок. Спочат­ку президент вносить відповідний зако­нопроект до Верховної Ради, за який ма­ють проголосувати дві третини депута­тів перший раз, і ще дві третини – вдру­ге, пояснюють аналітики.

Якщо депутати проголосують, має відбутися всеукраїнський референдум, який фактично затверджує зміни до Конституції. Загалом до Конституції декілька разів вносилися зміни, але в такому порядку – жодного разу.

Експерти переконані, що чинну Кон­ституцію насправді потрібно переписати. Але не так, щоб це було вигідно нинішній владі, а потім прийшла інша й знову по­чала все змінювати «під себе». Конститу­ція – це Основний Закон України, тому писати її потрібно не для чиновників, а для народу. У ній все має бути викладено дуже чітко і зрозуміло, без спеціальної термінології, аби кожен громадянин міг знайти відповіді на найважливіші питан­ня. Ідеальний приклад – 10 Божих запові­дей, в яких дуже лаконічно втілено зако­ни етики і моралі, спираючись на які, лю­дині дуже просто зорієнтуватися в житті. У нас же мало хто з простих громадян без юридичної підготовки може подужати всі статті Конституції.

Провідні експерти вважають, що у Конституції мають бути виписані осно­вні норми і положення про державу і пра­ва громадян цієї держави. Решта повинні регулюватися окремими нормативними актами й законами, що потрапляють під ту чи іншу царину права. Та найважливі­ше, щоб перед Конституцією, як Осно­вним Законом країни, всі були рівними. Не на папері, а в реальному житті.

Та от парадокс. З одного боку, звичай­ний громадянин вважає, що політики і чи­новники цинічно порушують Основний Закон. Але якщо поцікавитись, як саме представники влади порушують Консти­туцію, у відповідь почуємо загальні фра­зи. Виходить замкнене коло. Політики без докорів сумління порушують Конститу­цію, користуючись тим, що народ не стане її захищати. Та й як захищати, якщо гро­мадяни її навіть не читали. Експерти вва­жають, що жоден варіант Конституції України не спирається на народну згоду, тому будь-яка українська влада сильно кульгає з точки зору легітимності. А кож­на наступна намагатиметься переглянути «правила гри», підганяючи їх під себе.

Президент Інституту виборчого права Юрій Ключковський зауважує про необов’язковість якихось конституцій­них змін задля вступу до євроатлантич­них структур і навіть наводить досвід Латвії. «Латвія змогла вступити до ЄС на основі Конституції 1922 року, хоча в доку­менті прописана непорушність суверені­тету держави. Але це не завадило цій кра­їні вступити до ЄС. Залежить все від того, яким є загальний настрій суспільства, чи має воно бажання для вступу. Тут важли­віше взяти і зробити, а не проголошувати. Проголосити можна хіба для того, щоби потім нікому не хотілося від цього намі­ру відрікатися», – резюмує експерт.

РАЇСА ЧИРВА

Григорій Осовий, Голова Федерації професійних спілок України:

«Сьогодні багато розмов довкола того, чи потрібні зміни до Конститу­ції України. На переконання проф­спілок, чинний Основний Закон України потребує внесення прин­ципових змін. За період з 1996 року практичного застосування його норм виявились вади, прогалини й недосконалості. Але спілчани кате­горично проти того, аби вносились зміни заради змін.

Натомість мають бути прописані на­дійні механізми гарантування зако­нами встановлених Конституцією трудових, соціально-економічних та громадянських прав. А ще – юри­дична відповідальність посадових осіб державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рів­нів за порушення норм Конституції, порушення чи незабезпечення кон­ституційного права людини. Бо на­віть встановлені Конституцією тру­дові, соціальні та інші права не за­безпечуються через відсутність від­повідних гарантій у законах.

Теза про соціальну державу, запи­сана в першій же статті Конституції, видається відверто лицемірною на тлі зростання тарифів на послуги ЖКГ і тотального зниження соціаль­них зобов’язань держави. Цілеспря­мованість процесу підтверджує і той факт, що майже щомісяця Каб­мін скорочує соціальні пільги. Через такий «соціальний демарш» можна дійти висновку, що для нинішньої влади національною ідеєю є не со­ціальна держава, а бездефіцитний бюджет, як того вимагає МВФ.

Саме тому законодавцем, виконав­чою владою, роботодавцями відвер­то ігноруються право на працю, на безпечні і здорові її умови, на гідну заробітну плату, право кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї родини, право на безоплатну медичну допомогу та освіту, право на участь в управлінні державними справами.

Безумовно, влада започаткувала низ­ку реформ, однак їх реалізація зна­чно обмежує соціальні права, гаран­товані Конституцією України, зокре­ма на гідну оплату праці, освіту, пен­сійне забезпечення, медичну допомо­гу. Цю низку порушень можна продо­вжувати. У підсумку – сумний висно­вок: норми цих статей Конституції, на жаль, в Україні не виконуються по­вною мірою. Відбувається урізання соціальних норм і стандартів, відсут­ній діалог держави із своїми громадя­нами. Відтак назвати українську Кон­ституцію Основним Законом, який працює, стоїть на сторожі прав і сво­бод громадян, можна лише з вели­кою натяжкою. Вона поки що радше інструмент політичної боротьби. Може, тому для більшості українців 28 червня так і не стало справжнім святом державної ваги значення. Просто в календарі додався ще один вихідний. Цілком законний.

У Конституції України записано, що профспілки – це правозахисна ор­ганізація. Отож, наша основна функція – захищати права праців­ників. Наша робота – це постійна боротьба. Сьогодні вся країна в реформах. І нам теж потрібно ста­вати іншими в сучасному вимірі».

Петро Порошенко, Президент України:

«Членство в Альянсі – це наша стратегічна мета. І найближчим часом я планую ініціювати внесення змін до Консти­туції для того, щоб зробити цей про­цес незворотним, вказавши у Кон­ституції стратегічну мету розвитку держави: членство в Європейському Союзі і членство у Північноатлантич­ному Альянсі. Я віддав розпоря­дження готувати проект поправок до Конституції, який на рівні Осно­вного Закону закріпить наше праг­нення до НАТО і ЄС».

Леонід Кравчук, перший президент України:

«Ми прийня­ли п’ять кон­ституцій, і жодна з них не виконувалася президента­ми України. Таким чином, ми створили унікальну си­туацію, коли Конституція приймається для форми, а не для життя людей. І сус­пільний договір між владою і народом, який має бути оформлений конституцією, не був укладений ніколи. Кожна конституція прийма­лася під президента. Це треба змінити в новому до­кументі. Моя позиція поля­гає в тому, щоб остаточні зміни робити після місце­вих виборів, коли багато що може змінитися».

Олександр Москалюк, експерт з конституційного права:

«При прийнятті змін до Конституції Украї­ни в 1996 році Леонід Кучма зробив усе можливе, щоб процедура імпічменту до нього ніколи не могла бути застосована. Недаремно на останньому етапі цієї про­цедури депутати, відповідно до Осно­вного Закону, мають проголосувати трьома чвертями конституційного скла­ду. Такої норми я не зустрічав у жодній конституції світу. Навіть конституція РФ передбачає, що для усунення з посади президента необхідні дві третини голо­сів. До речі, саме норма статті 111 Консти­туції України якоюсь мірою вплинула на те, що парламент так і не розпочав про­цедуру імпічменту – так як це мало бути в 2014 році. Відтак, сьогодні потрібно пе­редбачити, що для імпічменту президен­та Верховна Рада має проголосувати за це рішення двома третинами голосів».

Євген Магда, директор Інституту світової політики:

«Ініціатива про за­кладення в Кон­ституцію європейської і євроатлан­тичної інтеграції України, попри те, що вона ще не набула чітких обри­сів, мені імпонує з однієї простої причини: це елемент національних інтересів… Європейська та євроат­лантична інтеграція в Конституції України – це дуже серйозний по­дразник для Російської Федерації… Президент опікується оборонною і міжнародною політикою, тому це у сфері його повноважень».

Усі новини