Трансплантологія: нові реалії
17
травня Верховна Рада підтримала ухвалення Зако-
ну
України про трансплантацію людських органів та ін-
ших
анатомічних матеріалів людини. Проект пройшов
за
підтримки 255 народних депутатів. У документі за-
кріплено
принципове положення цієї прогресивної для
країни
норми – отримання згоди донора на операцію.
Іншими
словами, кожен громадянин має право погоди-
тися
або відмовитися від вилучення його органів та бі-
ологічного
матеріалу для трансплантації у разі смерті.
Щоб
система трансплантації працювала прозоро і не
призвела
до наслідків, якими лякають популісти, за-
конодавцям
необхідно ще багато чого доопрацювати і
створити.
Насамперед, забезпечити прозорість волеви-
явлення
людей і гарантувати конфіденційність і меха-
нізми
захисту інформації донорів та реципієнтів.
Про
те, чи достатньо тільки законодавчого врегулю-
вання
операцій із трансплантації органів, ідеться на
шпальтах нашого
видання.
ОДИН ВРЯТУЄ
ВІСЬМОХ
Понад
5 тис. українських пацієнтів
щорічно
потребують трансплантації. Се-
редня
кількість пересадок, які здійсню-
ють
в Україні, – усього трохи більше 130.
Медики
наводять сумну статисти-
ку:
щодня дев’ять людей помирають,
не дочекавшись
трансплантації. По-
при
те, що в країні існує закон, ухвале-
ний
ще 1999 року, операції з тран-
сплантації
органів чи біоматеріалу не
набули
популярності через так звану
«презумпцію
незгоди». Взяти органи в
померлого
для пересадки можна лише
за згодою
родичів, проте на такий
крок
погоджуються вкрай нечасто.
Хоча
один українець, який помер здо-
ровим,
після смерті міг би продовжи-
ти життя
щонайменше п’ятьом іншим
людям,
віддавши для пересадки своє
серце,
печінку чи нирки. Деякі експер-
ти роблять
висновок, що врятованих
могло
би бути більше – від 8 до 10.
Цікава
деталь: улітку минулого року
поважна
соціологічна служба провела
опитування,
чи готові українці віддати
свої
органи після смерті? Так от, стверд-
но відповіли
більше 60% опитаних.
Чи означає
це, що після ухвалення
нової
редакції Закону «Про трансплан-
тацію»
у цій царині медицини відбу-
дуться
реальні зміни? Автори закону
стверджують,
що наразі головне – ба-
жання
людей стати донорами. А для
цього
тільки роз’яснювальної роботи
недостатньо.
Насамперед, необхідно
створити
єдину базу реципієнтів, тобто
тих,
хто чекає порятунку.
Новий
закон адаптує вітчизняну
систему
трансплантології до європей-
ської.
Відповідно до неї, весь процес пе-
ресадки
органа від донора до реципієн-
та поділений
та три етапи: забір орга-
на,
його перевезення і власне сама пе-
ресадка.
За кожен з них відповідає
окрема
людина. Зроблено це для того,
аби
уникнути зловживань.
Для
того, аби в процесі не було збоїв,
потрібні
спеціальні фахівці – тран-
сплант-координатори.
Наразі їх недо-
статньо.
У Міністерстві охорони
здоров’я
обіцяють, що буде організова-
но підготовку
таких спеціалістів. Саму
ж операцію-пересадку
зможе зробити
кожен
кваліфікований хірург.
Перед
операцією пацієнт повинен
погодитися
на пересадку. Якщо він не
досяг
14-річного віку, за нього вирішу-
ють
батьки або уповноважені пред-
ставники.
Заступник міністра охорони
здоров’я
Олександр Лінчевський по-
яснює:
«Донор – це людина, яка ле-
жить,
апарат штучної вентиляції пра-
цює
і здіймаються груди, ви берете за
руку
і відчуваєте пульс, а лікар каже,
що найближча
вам людина вже помер-
ла.
І в цій ситуації ви маєте дати згоду.
Чи готові
ви морально до цього? Чи до-
вірятимете
лікарю, який вам покаже,
розкаже,
пояснить? І ця проблема не
вирішується
одним законом. Чи втра-
чатимемо
ми донорів через відмову
родичів?
Безперечно».
Принципова
відмінність нового за-
кону
полягає в тому, що віднині дати
згоду
на пересадку органів за життя
письмово
може кожна «повнолітня і ді-
єздатна
людина». І в будь-який момент
вона
може своє рішення змінити. За ба-
жанням,
у паспорті або посвідченні во-
дія
можуть ставити відмітку про те, що
людина
є донором.
Нововведенням
є те, що будуть
створені
дві бази даних: з інформаці-
єю про
людей, які потребують тран-
сплантації,
та про тих, хто є потенцій-
ним
донором і погодився на вилучен-
ня органів
після смерті.
«Ця
система в автоматичному режи-
мі визначатиме
імунологічно сумісних
донора
та пацієнта, і у випадку смерті
донора
– в стислі строки проводити-
меться
операція. Кожен з нас, ставши
після
смерті донором, може врятувати
життя
8 іншим людям», – запевнила
Ольга
Богомолець.
Виступаючи
в Раді, пані Богомолець
пообіцяла
прорив у медицині після його
ухвалення,
бо, за її підрахунками, за 2
роки
всі потреби українців у пересадці
органів
будуть повністю забезпечені.
На центральному
рівні має бути
створений
єдиний електронний ре-
єстр,
зокрема з волевиявленням щодо
посмертного
донорства. Інформація в
цих
реєстрах буде конфіденційною,
доступ
матимуть лише медичні закла-
ди,
які займаються трансплантацією,
трансплант-координатори
та судмед-
експерти.
Якщо
людина підписала незгоду
щодо
донорства після смерті чи близькі
проти,
ніхто не використовуватиме її
анатомічні
матеріали. Про це чітко вка-
зано
у новій редакції закону.
САМОГО ЛИШЕ
ЗАКОНУ ЗАМАЛО
Закон принципово нічого не змінює.
Він створює передумови для розвитку
трансплантології, але до того, як це за-
працює на рівні Іспанії, ще дуже багато
роботи, наголошують експерти з Мініс-
терства охорони здоров’я. Найперше –
підготовка фахівців у сфері трансплан-
тології. Згідно державної програми на-
вчання ймовірно буде проходити в За-
поріжжі, однак не виключено, що освіт-
ні програми дозволять лікарям вчитися
за кордоном.
Для того, аби весь ланцюжок працю-
вав злагоджено, має функціонувати єди-
ний координаційний центр. Адже дії
при появі донора мають бути чітко ско-
ординованими: від виїзду спеціальної
бригади з вилучення органа до доставки
органів у клініку, де здійснюватиметься
пересадка. Для цього має бути скоорди-
нована доставка реципієнта, який пере-
буває в черзі на донорський орган. Час
іде на години, тож без послуг авіації тут
не обійтись. Відтак повинен бути відпо
відальний чиновник, який буде куриру-
вати
цей напрямок. А загалом – колек-
тивна
відповідальність і колективна
участь
в розвитку трансплантології. І
обов’язково
– єдина інформаційна систе-
ма,
єдиний координаційний центр, який
працюватиме
прозоро і чітко.
Без
комплексного підходу нічого не
зміниться,
які б прогресивні закони не
ухвалювали
народні депутати, переко-
нують
експерти.
Аби
хірург погодився на трансплан-
тацію,
він має бути, з одного боку, юри-
дично
захищеним, а з іншого – вмотиво-
ваним,
зокрема і гідною заробітною
платою.
Провідний лікар-транспланто-
лог
Ігор Писаренко зауважує: в Україні
дуже
мало операцій з пересадки органів
не через
брак донорів, а через відсут-
ність
спеціального обладнання в реані-
маціях
і вкрай низьку кількість діагно-
зів
про смерть головного мозку.
«У нас
випадків діагностики смерті
мозку
близько нуля, бо лише 1,7% реані-
мацій
мають обладнання, щоб постави-
ти цей
діагноз. Тож про жодну трупну
трансплантацію
мова не йде. І тут лише
згоди
пацієнтів на трансплантацію буде
замало.
Органів від цього більше не ста-
не»,
– зазначає хірург, який понад 20 ро-
ків
займається пересадкою органів.
Тому
головним завданням наразі, за
його
словами, є фінансування реаніма-
цій,
створення листів очікування, куди
б вносилися
всі пацієнти, які потребу-
ють
органів, і розбудова інфраструкту-
ри для
трансплантації.
Статистику
про потребу в 5 тис. пере-
садок
на рік він називає неактуальною,
бо реальну
потребу ніхто не досліджу-
вав.
Є лише дані про те, що нині при-
близно
6 тис. людей перебувають на діа-
11.06.2018
Раїса ЧИРВА
|
