Від солідарної – до накопичувальної

Солідарну пенсійну систему, яка поки що залишиться основним джерелом пенсійних виплат, передбачається доповнити другим рівнем – накопичувальним. Авторам законопроекту нарешті вистачило рішучості, попри за­гальний скепсис та величезну недовіру, запропонува­ти громадянам схему самостійного пенсійного накопи­чення. Запровадити другий рівень пенсійної системи в Україні планують з початку наступного року. До 1 лип­ня Кабмін повинен внести пропозиції щодо впрова­дження «інституційних компонентів». Уряд поспішає, однак чи є наразі економічні пере­думови запроваджувати накопичувальні пенсії та зобов’язувати людей відраховувати на майбутню пен­сію додаткові кошти? Відповіді на ці запитання – у сві­жому номері «ПВ».

АРИФМЕТИКА ПЕНСІЙНИХ РІВНІВ

Українці повинні отримувати пенсії з трьох джерел, тоді і розмір виплат буде на рівні 40–60% зарплати, як це пе­редбачено Міжнародною організацією праці (МОП). Не виходить, бо з трьох рівнів повноцінно працює лише один – солідарний. Відтак на пенсію можна розраховувати у межах приблизно 30% від останньої зарплати.

Солідарний рівень – базовий, він по­винен забезпечити мінімальні соціаль­ні стандарти. Усі працюючі платять до Пенсійного фонду, а там уже перерозпо­діляють гроші між чинними пенсіоне­рами. Але навіть за великого бажання платити високі пенсії з «базового» рівня не вийде. Тим більше в українських ре­аліях, коли роботодавці платять зарпла­ти в конвертах, а один працюючий пови­нен утримувати одного пенсіонера. Екс­перти прогнозують, що співвідношення працюючих і пенсіонерів буде тільки погіршуватись, оскільки старіння нації – процес неминучий.

Другий рівень пенсійної системи – обов’язковий накопичувальний – на­магаються запровадити в Україні ро­ків з 12, однак досі ситуація не зміни­лась. А по суті, це друга пенсія, яку могли б отримувати українці. Третій рівень – добровільний накопичуваль­ний (приватні пенсійні фонди) пра­цює, але беруть в ньому участь всього близько 800 тис. осіб. А загалом у кра­їні 29 млн працездатних, які потенцій­но можуть «збирати» на щасливу й без­бідну старість.

Україна вже багато років вивчає до­свід накопичувальних систем інших країн, але на реальний прорив так і не наважилась. Наразі чиновники доопра­цьовують пропозиції, а експерти сумні­ваються, що з 1 січня 2019 року відбу­деться старт накопичувальної пенсій­ної системи.

Запуск накопичувального рівня, згід­но з оцінками комісії з цінних паперів та фондового ринку, дозволить значно збільшити коефіцієнт заміщення (розмір пенсії у відсотках від останньої зарпла­ти). На практиці це має виглядати так: якщо віддавати із зарплати на накопичу­вальні пенсії 7%, то розмір «другої» пен­сії складе 10,2% від останньої зарплати для чоловіків і 7,3% для жінок. При вне­ску в 10% – 14,6% для чоловіків і 10,4% для жінок, при внеску в 15% – 21,7% для чоловіків і 15,4% для жінок.

Нині українці платять єдиний соці­альний внесок у розмірі 22% , з яких 18,15% надходять до Пенсійного фонду. Цих коштів не вистачає навіть на солі­дарну систему, тож дефіцит доводиться компенсувати з бюджету країни. Це означає, що накопичувальний рівень доведеться фінансувати додатковим «податком».

Експерт з пенсійного забезпечення Олександр Ткач стверджує, що ми упус­тили сприятливий момент для можли­вого використання частини ЄСВ у пен­сійних накопиченнях у 2015 році, коли ставку знизили з 37% до 22%. «Саме в той час можна було умовити роботодав­ців «поступитися» кількома відсотками на користь найманих працівників – під гаслом зменшення податкового наван­таження на бізнес. На жаль, податкові лобісти просто вирішили зробити робо­тодавцям поступку, нічого не вимагаю­чи від них натомість. Тепер переконати бізнесменів у необхідності будь-яких додаткових відрахувань до пенсійних рахунків працівників майже неможли­во», – пояснює аналітик.

Загалом, на думку низки експертів, платниками накопичувальної пенсійної системи мали б одночасно виступати три сторони процесу: працівник, робото­давець та держава за схемами так звано­го спільного фінансування. Переклада­ти відповідальність за накопичення ви­ключно на одну сторону неефективно.

Треба зробити так, аби накопичу­вальні програми не стали обтяжливими в першу чергу для працівника. Українці сьогодні й так чимало відраховують із своєї зарплати – майже 20%. От тільки як заохотити при економічній скруті на додаткові відрахування, чіткої відпові­ді експерти із соціальних проблем не дають. Експерт з питань пенсійної сис­теми «Реанімаційного пакету реформ» Галина Третьякова переконана, що іде­альною була б формула 2х2. Це коли обов’язкові накопичувальні відрахуван­ня у розмірі 2% робить роботодавець і такий же відсоток – сам працівник.

А загалом, переконані профспілкові активісти, держава має запропонувати прийнятні для усіх сторін стимули та джерела накопичення.

МІНІМІЗАЦІЯ РИЗИКІВ

Стратегія накопичувальної системи більш або менш узгоджена. Однак бо­ротьба за неї очікується серйозна, бо надто багато питань залишаються від­критими. І стосовно джерел фінансуван­ня, і зберігання й управління активами, і державного регулювання та нагляду. Тут треба враховувати і недовіру насе­лення до будь-яких фінансових новацій.

Але в будь-якому разі для майбутніх пенсіонерів, яких зобов’яжуть самостій­но накопичувати гроші на пенсійних рахунках, чи не найважливіший мо­мент при запровадженні обов’язкового накопичувального рівня – це питання гарантій. Бо насправді ніхто не гаран­тує, що гроші до моменту виходу люди­ни на пенсію не знеціняться, а багато хто взагалі сумнівається, що їх повер­нуть. І тут українці мають рацію, зважа­ючи на маніпуляції банків з власними заощадженнями громадян, діяльність фінансових пірамід тощо.

Член Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку Олександр Панченко наполягає на тому, що мають бути або прямі державні гарантії на розмір внесків, або страхування вкла­дів, або постійний контроль з боку дер­жави. «Перший варіант призведе до суттєвого навантаження на державний бюджет, тому ймовірність його вибору мінімальна, – вважає чиновник. – Дру­гий – до зниження прибутковості пен­сійних накопичень через регулярні від­рахування на страхування вкладів. Тре­тій варіант не дає прямих гарантій, але має на меті встановити якісний показ­ник – бенчмарк – і постійно стежити за його дотриманням».

Мінімізація ризиків уже прорахову­ється спеціалістами Національної ко­місії з цінних паперів та фондового ринку (НКЦПФР). Головний чинник такої мінімізації – високі вимоги до професійних посередників, які працю­ватимуть з пенсійними активами. Не менш важлива складова – єдина облі­кова політика для всіх установ і єдине програмне забезпечення.

При цьому консолідація інформа­ції дозволить оперативно реагувати – давати рекомендації Компанії з управління активами щодо структур­них ризиків під час інвестування в разі надмірної концентрації. А консо­лідація нагляду за всіма установами накопичувальної системи в одному регуляторі (НКЦПФР), який нестиме повну відповідальність, підвищить якість цього нагляду.

Однак убезпечити повністю не вдасться, стверджують аналітики. «Най­складніший і найвідповідальніший про­цес у роботі цієї системи – інвестування. Аби гроші не знецінилися внаслідок ін­фляції, аби був якийсь чистий, реальний інвестиційний дохід, щоб люди дійсно отримали якомога більшу пенсію, по­трібно мати надійні й прибуткові інстру­менти, куди ці гроші вкладати, – зазна­чає Лідія Ткаченко, провідний науковий співробітник Інституту демографії та со­ціальних досліджень ім. М.В. Птухи НАН України. – Для економіки було б краще, щоб пенсійні кошти вкладалися безпосередньо в акції підприємств. Але з цим у нас проблема: кількість великих підприємств постійно скорочується, за­мало повноцінних корпорацій, бракує корпоративного духу управління».

Щоб налагодити процес інвестуван­ня, потрібна ще й політична воля, пере­конані аналітики. Плюс неухильне до­тримання законів. Бо, з одного боку, ці заощадження людина робить для себе. З іншого, не можна бути вільним від дер­жави, в якій живеш. Тобто, кажуть екс­перти, якщо ви живете в країні, де не все гаразд з дотриманням законів, де не дуже добре працюють державні устано­ви, де поки що доволі слабкий фінансо­вий нагляд, ризики будуть завжди, в усіх формах накопичення. А тому в те, що обов’язковий накопичувальний рівень пенсійної системи зробить українських пенсіонерів реально багатшими, вірить­ся не дуже. Може статись так, що в один момент люди перестануть розуміти, на­віщо їм «скидатися» до загального котла, якщо від цього через 20–35 років розмір їх пенсії особливо не зміниться.

ХТО У ВИГРАШІ?

Кожному працівникові, якому на рік запровадження другого рівня – з 1 січня 2019 року ще не виповниться 35 років, у системі персоніфікованого обліку в Пенсійному фонді України, в обов’язковому порядку буде відкрито індивідуальний пенсійний рахунок (ІПР) для обліку його пенсійних накопи­чень, що складатимуться із сплачених пенсійних внесків (як внесених робото­давцем, так і працівником), а також до­ходу від подальшого інвестування цих коштів. Ті, кому на момент запрова­дження системи буде від 35 до 55 років, матимуть право на добровільну участь в накопичувальній системі.

З цим підходом погоджується мі­ністр соціальної політики Андрій Рева. Чиновник упевнений, що другий рівень жодним чином не повинен перетинати­ся із солідарною системою щодо дже­рел доходів. Для солідарної системи таким є єдиний соціальний внесок (ЄСВ). «Якщо ми говоримо про накопи­чення, то накопичувати повинні люди, які сьогодні працюють, але не за раху­нок тих, хто сьогодні повинен отриму­вати пенсію за рахунок їх внесків», – за­явив міністр, нагадавши, що зниження ЄСВ з 38 до 22% і так створило серйозну напругу з поточною виплатою пенсій.

Віце-прем’єр-міністр України Павло Розенко вважає, що відповідний законо­проект необхідно ухвалити в цілому вже до середини липня, аби встигнути до наступного року запровадити нако­пичувальні пенсії. «Тягнути з цим про­цесом немає причин», – зазначив він.

Пересічні громадяни погоджуються з таким «поспіхом» частково. Головна причина скепсису, як правильно обра­ти недержавний пенсійний фонд (НПФ)? Співавтор законопроекту про другий рівень пенсійної системи, за­ступник голови парламентського Комі­тету з питань економічної політики Юрій Соловей взагалі не вважає це пе­решкодою. На його переконання, люди­на, що платить внески, не тільки може самостійно обрати НПФ, а й при бажан­ні змінити його на надійніший. До того ж, за задумом депутатів, всі НПФ, які претендують працювати в другому пенсійному рівні, повинні стати члена­ми Фонду гарантування вкладів, що, в свою чергу, має убезпечити заоща­дження громадян на випадок неплато­спроможності Пенсійного фонду. Зао­щадження можна буде передати в спа­док і, при необхідності, використовува­ти у «складних життєвих ситуаціях», зазначає Юрій Соловей. «Ці гроші не зникають у разі смерті людини. Їх лю­дина може використовувати для ліку­вання важких захворювань, своїх чи близьких родичів», – пояснює парла­ментар. Також гроші з пенсійного ра­хунку можна буде використовувати для придбання нерухомості, якщо та­кої взагалі немає, або, наприклад, для оплати освіти. Але, крім соціального ефекту, накопичувальний рівень дозво­лить пожвавити фондовий ринок та збільшити кредитування економіки. Це «тривалий» фінансовий ресурс, який, за оцінками авторів законопроек­ту, за наступні 10 років, починаючи із ставки 2% у 2019 році з поступовим збільшенням до 7% в 2023 році, дозво­лить залучити в економіку 420 млрд грн, або приблизно 15 млрд дол. США.

Насправді запровадження системи обов’язкових пенсійних накопичень – це не якась новація. І хоч законодавство для трирівневої пенсійної системи, яку, за словами віце-прем’єр-міністра Павла Розенка, слід було запустити ще 14 ро­ків тому, загалом сформовано, питання впровадження її другого рівня нині пе­редусім політичне. І урядовці, і чимало народних депутатів переконані, що саме другий рівень пенсійної системи, тобто обов’язкове накопичення, – це шанс для наших громадян на забезпе­чену старість.

 

Григорій Осовий, Голова Федерації професійних спілок України:

«Питання, пов’язані із запроваджен­ням обов’язкової накопичувальної пенсійної системи в Україні, жваво обговорюються профспілковим ак­тивом країни. Ретельно вивчаємо й аналізуємо законопроект «Про вне­сення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження загальнообов’язкового державного пенсійного страхування». Він має бути внесений на розгляд парла­менту уже найближчим часом.

Згідно із запропонованими законо­давчими змінами, планується з по­чатку наступного 2019 року надати працівникам можливість формува­ти обов’язкові особисті пенсійні на­копичення, за рахунок яких вони в майбутньому одержать додаткове до їх пенсій із солідарної системи джерело пенсійних виплат, що має на меті покращення матеріального забезпечення пенсіонерів.

При цьому профспілки мають бути впевненими, що очікувані зміни – на користь громадянам.

Для обговорення стану реформуван­ня пенсійної системи в цілому, зако­нодавчих змін, пов’язаних із запрова­дженням другого рівня накопичу­вальної пенсійної системи, аналізу практики діяльності вже створених недержавних пенсійних установ ми залучили фахівців Департаменту пен­сійного забезпечення Міністерства соціальної політики України, пред­ставників недержавних пенсійних фондів, спеціалістів з усього спектру питань пенсійного забезпечення.

Головне, на чому наголошують профспілкові лідери в конструктив­ній дискусії, це те, що при запрова­дженні другого рівня накопичу­вальної пенсійної системи мають бути передбачені державні гарантії із збереження сплачених внесків та здійснення пенсійних виплат, у тому числі фінансового покриття у разі повної чи часткової втрати пенсійних накопичень. Для цього вирішено створити робочу групу для напрацювання профспілкової позиції із зазначеної актуальної для більшості громадян проблеми.

Саме робоча група має зайнятись глибоким і всебічним аналізом га­рантій збереження накопичених коштів, розміру пенсійних внесків до професійних пенсійних про­грам, розміру пенсійних виплат, аби це в підсумку було вигідно учаснику системи.

І ще: профспілки вимагають еконо­мічного обґрунтування впрова­дження нової системи, аби вона ви­кликала довіру у громадян, особли­во молодого віку. На моє переко­нання, краще було б запустити якісь пілотні проекти подібної системи в кількох регіонах, зважити всі «за» і «проти», і тільки тоді впроваджува­ти нову систему по всій країні. Бо в тих економічних умовах, в яких сьо­годні живе країна, профспілки не можуть дати однозначної згоди на запровадження накопичувальної системи. Адже це пов’язано з ба­гатьма ризиками, а відтак того ефек­ту, на який сподіваються автори за­конопроекту, може й не бути».

 

Лідія Ткаченко, провідний науковий співробітник Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М.В. Птухи НАН України:

«Спроба покласти частину фіскального тяга­ря із сплати внесків до другого рівня на робото­давців може призвести до гальмування зростання зарплат, адже роботодавці всіма способами намагати­муться зробити це не за рахунок своїх прибутків, а в рамках тих самих витрат на оплату праці. Якщо спробувати запровадити другий рівень у рамках іс­нуючого фіскального поля, без припливу «но­вих», дійсно додаткових коштів, система навряд чи зможе генерувати справді додаткові доходи».

 

Тарас Козак, координатор групи «Пенсійна реформа» ГП «Нова країна»: