Приватизація: нова хвиля

Уряд анонсував чергову хвилю приватизації в Укра­їні. Старт малої відбудеться з червня поточного року, а підготовка до великої вже практично поча­лася. Системну роботу з продажу державних під­приємств Кабмін планує запустити до кінця травня. Успішному процесу має сприяти новий закон. Вер­ховна Рада встановила нові правила приватизації державного майна. Чи можна говорити, що 2018-й стане роком реаль­ної приватизації, з’ясовують «Профспілкові вісті».

ВЕЛИКА РЕВІЗІЯ

Приватизацію обговорюють і планують роками. Але до реалій справа наблизилась тільки зараз. Спонукала до прискорення вирішен­ня питань приватизації і чергова ви­мога Міжнародного валютного фон­ду. Проблема полягає в тому, що слід дуже чітко прорахувати: а що саме підлягає приватизації? Загаль­на кількість державних підпри­ємств – близько 3500. Але майже по­ловина підлягають ліквідації. На переконання виконувача обов’язків глави Фонду державного майна Ві­талія Трубарова, ми їх втратили.

«Ми намагаємось продати активи, які будували наші діди й прадіди. На­віть не батьки. Наймолодшим акти­вам, що підлягають приватизації, – 50 років. Середній вік – 70. Можна, звіс­но, залишити їх у державній власнос­ті, але тоді знову з державного бю­джету будемо їх фінансувати. Чим швидше ми передамо їх у надійні руки, тим усім буде краще», – зазна­чив очільник відомства.

Найчастіше підприємства – просто документи: навіть будівлі промисло­вих комплексів давно розібрали на цеглу і розікрали. Той же «Турбоатом» – шматок заліза, який можна буде хіба що порізати на метал, пояс­нюють експерти. «Багато людей вва­жають, що це якийсь наш національ­ний скарб, який у нас лежить у шух­ляді і, відповідно, може забезпечува­ти нам спокійну старість. Це не так. Навпаки, ці державні підприємства щороку тягнуть з кишені платників податків десятки мільярдів гривень, які ми витрачаємо на компенсацію їхніх збитків, на покриття боргів і т. ін.», – зауважує заступник міністра Міністерства економічного розвитку Максим Нефьодов.

Відтак метою приватизації із цьо­го списку у 3500 підприємств будуть тільки 900 об’єктів. Їх включать у так звану глобальну приватизацію. Існує загальна програма Кабміну до 2020 року. І зрозуміло, що частину об’єктів зможуть приватизувати в 2018 році, якась частина перейде на 2019-й. До чогось дійдуть руки взагалі у 2020-му.

Згідно ухваленого Верховною Ра­дою закону приватизація спрощуєть­ся, скорочуються терміни подання до­кументів. Для того, щоб зробити про­цес приватизації зрозумілим, Мінеко­номрозвитку та Фонд держмайна роз­робили так званий тріаж – сортуван­ня державних активів за групами. Одні залишаться державними в дов­гостроковій перспективі, інші переда­дуть тимчасовому власнику, щось пе­рейде в комунальну власність, части­ну буде продано й ліквідовано.

Держава залишає в своїх руках 15 стратегічних підприємств (Укрзаліз­ниця, Нафтогаз, ключові оборонні та аерокосмічні заводи, енергетичні компанії), а також інші важливі вели­кі підприємства, що пов’язані з оборо­ною та національною безпекою, пра­воохоронною діяльністю, загальнона­ціональною інфраструктурою тощо. Таких нарахували 363.

Водночас законом забороняється продавати «ключові об’єкти, матері­альну основу суверенітету України» – будівлі держорганів, ЗСУ, СБУ та ін­ших «силовиків», надра і копалини державного значення, заповідники, музеї, метро, ядерні матеріали та на­укові об’єкти, засоби спецзв’язку.

Сьогодні уже ні в кого не виникає запитання, чи потрібна Україні при­ватизація. Питання лежить в іншій площині: яка приватизація нам по­трібна? «Якщо ми запитаємо сьогодні українських громадян, як вони став­ляться до приватизації, то всі ска­жуть, що погано. Тому що в 90-х роках, коли робили приватизацію, фактично державу просто пограбували, за ко­пійки скупили те, що коштувало мі­льярди. І тому люди за цим прикла­дом сприймають приватизацію пога­но, і це справедливо», – зауважує Прем’єр-міністр Володимир Грой­сман. Відтак роботу Уряду він вбачає в тому, щоб приватизація не завдала шкоди, пройшла прозоро і принесла очікувані прибутки до державної каз­ни. У Кабінеті Міністрів розрахову­ють щорічно виставляти на продаж до 15 великих і 100–150 дрібних об’єктів.

Фонд державного майна вже за­твердив список державних об’єктів, які планують продати в 2018 році, зо­крема понад 400 малих, серед яких ди­тячі табори, кінотеатри, офісні при­міщення, їдальні, магазини, гаражі, єдині майнові комплекси і навіть ко­раблі. Перелік великих узгоджувати­ме ФДМУ та Кабінет Міністрів.

АУКЦІОНИ ЩЕДРОСТІ

Виокремлюють велику й малу приватизацію. До групи малої прива­тизації потрапляють об’єкти нерухо­мості, невеликі підприємства, а до групи великої приватизації входять об’єкти, активи яких перевищують чверть мільярда гривень. Також ско­рочуються строки підготовки до про­дажу з нинішніх 9–12 місяців до 4–5, збільшується термін для подання за­явок потенційних покупців – із 20–45 до 20–180 днів.

Малі підприємства продавати­муть через електронні аукціони, на кшталт ProZorro. Продажі, які отримають акредитацію від Кабмі­ну. Великі продаватимуть за іншою схемою. Щоб продати державну власність з активами вище 250 млн грн, потрібно залучати так званого інвестиційного радника. Якщо в проекті закону до першого читання це положення було рекомендацій­ним, то після другого – стало обов’язковим.

Інвестиційний радник обирати­меться на відкритому конкурсі. Піс­ля затвердження його кандидатури Кабінетом Міністрів він збиратиме інформацію про об’єкт, готуватиме інформаційний пакет, визначатиме попит на об’єкт приватизації, шука­тиме зацікавлених покупців і на основі цього встановлюватиме стар­тову ціну для аукціону. Свою пропо­зицію він має спрямувати на затвер­дження Кабінету Міністрів або міс­цевого органу виконавчої влади.

Важливо, що здійснюватиметься аналіз потенційних покупців. Закон забороняє продаж державного майна країні-агресору та пов’язаним з нею особам. Також у торгах не матимуть права брати участь особи, які залуче­ні до процесу. Після з’ясування всіх нюансів відбуватиметься аукціон з «трьома шансами», як і у випадку з малими об’єктами.

Що це означає? Якщо перший аук­ціон пройшов невдало, стартову ціну для повторного аукціону знижують на 25% або проводять торги без неї (про­дають тому, хто запропонує найбіль­ше). Третій раз актив виставляють на аукціон «із знижкою» 50% від старто­вої ціни або знову ж таки «без умов».

Окрема умова передбачена для тих, хто орендував державну влас­ність і тепер хоче її купити. Якщо аудиторські висновки засвідчать, що орендар всі роки поліпшував стан держмайна за власні гроші й не має боргів, учасник торгів отримає право його викупити.

Від продажу активів держава роз­раховує вже цього року отримати 22,5 млрд грн. Завдання надскладне, вра­ховуючи невдалу спробу приватиза­ції минулого року. Тоді планували отримати від процесу приватизації 17 млрд грн, але вдалося виручити тро­хи більше мільярда. 2016 рік виявився ще більш невдалим, адже прибуток від приватизації склав менше 1% від запланованого. Експерти вважають, що ухвалення нового закону відіграє позитивну роль у новій хвилі прива­тизації.

Голова Верховної Ради Андрій Па­рубій переконаний, що «цей закон не лише дозволяє розпочати приватиза­цію державних об’єктів. Він також є антикорупційним, створює прозорі правила для приватизації в Україні. Він дозволить одночасно і наповнити бюджет, і знизити корупційні ризики, які, на жаль, існують на державних підприємствах».

В Уряді наголошують, що привати­зація здатна принести не тільки гроші в бюджет, а й спровокувати приріст іноземних інвестицій, прихід нових технологій та створення робочих місць. Однак низка експертів мають сумніви щодо того, чи варто продава­ти державні підприємства, коли в кра­їні триває військове протистояння з агресором. За таких умов навряд чи сюди зайде солідний інвестор. До того ж, реальну ціну державних підпри­ємств сьогодні практично неможливо встановити. Та її зараз ніхто й не за­платить, зважаючи на економічні ри­зики в Україні. Відтак аналітики по­боюються, що вже з літа нинішнього року наші державні підприємства підуть з молотка за безцінь.

В ОЧІКУВАННІ ІНВЕСТИЦІЙ

«Приватизація важлива не тільки грошима, а й пошуком ефективного власника, який забезпечить зростан­ня економіки, випуск конкуренто­спроможної продукції, зростання екс­порту та відновлення валютного ба­лансу держави. Як повітря нам по­трібне зростання прямих іноземних інвестицій. Час, коли ми виживали лише завдяки кредитам, минув. Нині більшість надходжень мають бути за­безпечені у вигляді прямих інозем­них інвестицій, – наголошує Глава держави Петро Порошенко.

Наразі іноземні інвестори уважно вивчають об’єкти державної власнос­ті, що підлягають приватизації в 2018– 2020 роках, бо подібні унікальні мож­ливості вкласти гроші при дуже слаб­кій гривні випадають нечасто. Особли­во в європейській країні з величезною територією і досить великим спожив­чим ринком. Якщо підійти виважено, переконують експерти, міжнародним інвесторам можна отримати шалену прибутковість. У такі рідкісні періоди якраз і потрібно поповнювати інвести­ційні портфелі. До того ж, за новим за­коном, якщо об’єкт приватизації впер­ше виставляється на аукціон із зни­женням стартової ціни, то знижка ста­новить 25%, якщо ж удруге, ціна зни­жується на 50%. Нарешті, запроваджу­ється механізм, який у випадку двох безрезультатних торгів на підвищен­ня ціни дозволятиме проводити аукці­он за голландським форматом на зни­ження. Це позбавить такого явища, коли держпідприємство виставляєть­ся на продаж кількадесят разів.

Наразі нам важливо швидко й ефективно створювати інвестиційно привабливе середовище для всіх заці­кавлених, а також для міжнародних прямих інвестицій у великі державні підприємства, які підлягають прива­тизації у 2018–2020 роках. Звичайно, потрібні і політичні рішення з боку нашої влади.

Не слід ігнорувати головного: іно­земні інвестори ухвалюють рішення на основі двох чинників – прибутку, який приносить об’єкт, і ризиків у зв’язку із здійсненням інвестицій. Ри­зики для іноземних інвесторів поля­гають у наявності захисту приватної власності в державі, куди вони вкла­датимуть гроші, надійності судової системи, забезпеченості відповідної системи захисту всіх їхніх прав, не лише в бізнесі, а й у взаємовідноси­нах з державою, контрагентами, кре­диторами, зазначають експерти.

Інший аспект, пов’язаний з ризика­ми, – це питання стабільності право­вого поля, відсутності будь-яких під­водних каменів. Щоб була належним чином реалізована чітка позиція щодо наявності ліцензій, сертифіка­тів, щоб була можливість легко укла­дати угоди.

На думку багатьох аналітиків, об’єкти, які пропонує Україна, інвес­тиційно привабливі. Хоча є й інші думки. Так, директор Українського інституту аналізу та менеджменту політики Руслан Бортник налаштова­ний досить песимістично: «Зважаючи на те, як у нас чинять з іноземними інвесторами, відбираючи майно, я пе­реконаний, що серйозний західний капітал до нас не прийде. Ці підпри­ємства за офшорні кошти куплять наші олігархи або ж спекулянти, яких цікавитиме лише металобрухт чи знищення конкурентів».

Лондон нас розсудить