ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

ЗАКОН ПРО РЕІНТЕГРАЦІЮ ДОНБАСУ: ШЛЯХ ДО МИРУ ЧИ КАМІНЬ СПОТИКАННЯ?

Один з найбільш суперечливих нормативних актів останнього часу – Закон про реінтеграцію Донбасу – очікує на підпис Президента. Документ пройшов складний шлях від ідеї до реалізації, зазнав сут­тєвих змін, перебував під загрозою скасування. Проте 18 січня він таки був проголосований, а минулого тижня народні депутати оста­точно розблокували процес, що дозволило спікеру Андрію Парубію його підписати. «Профспілкові вісті» аналізують закон, наводячи аргументи як його прихильників, так і супротивників.

РОСІЯ – АГРЕСОР: ВИЗНАЧЕНО ЗАКОНОМ

Закон про деокупацію, або ре­інтеграцію, Донбасу – так для зручності скорочували назву проекту. Повна його назва зву­чить так: проект закону про осо­бливості державної політики із забезпечення державного суве­ренітету України над тимчасово окупованими територіями в До­нецькій та Луганській областях. Епопея щодо обговорення та ухвалення документа тривала майже 3 місяці. Перед остаточ­ним ухваленням до нього було внесено понад 600 поправок. Зре­штою, 18 січня парламент ухва­лив документ у другому читан­ні та в цілому. З цим не погоди­лися депутати від «Опозиційно­го блоку», які внесли на розгляд колег проект постанови про ска­сування результатів голосуван­ня за цей закон, через що Голова Верховної Ради не міг його під­писати. Однак постанова «Опо­блоку» не знайшла підтримки в сесійній залі, і 6 лютого Верхо­вна Рада внесла остаточні прав­ки до закону, згладжуючи неузгодженості. Зокрема, було внесено низку як технічно-юри­дичних, так і змістових правок. За словами секретаря Комітету ВРУ з питань національної без­пеки та оборони Івана Вінника, у законі було прописано норму, яка передбачала строк дії вій­ськово-цивільних адміністрацій до 28 лютого 2018 року. Але депу­тати внесли поправку, згідно з якою строковість ВЦА було ви­ключено. Крім того, парламен­тарі уточнили кілька смисло­вих визначень.

Отже, за що проголосували депутати? Закон містить кілька суттєвих нововведень. Насампе­ред, Росія чітко названа краї­ною-агресором. У тексті це ви­значення згадується двічі: в преамбулі та прикінцевих поло­женнях. Так само чітко визначе­ні і дії РФ на території Доне­цької і Луганської областей: це – збройна агресія за допомогою збройних формувань. Також згідно із законом можуть бути перейменовані і дії України про­ти Росії: замість антитерорис­тичної операції можуть розпо­чатися заходи із забезпечення національної безпеки й оборо­ни, стримування і відсічі росій­ської збройної агресії. Щоправ­да, в разі введення воєнного або надзвичайного стану.

Законом визначено, що саме потрібно вважати тимчасово окупованими територіями: це земля, річки, озера, внутрішні морські води, надра та повітря­ний простір над цими територі­ями. Чіткі межі цих територій визначає Президент за подан­ням Міністерства оборони, під­готовленим на основі пропози­цій Генштабу ЗСУ.

Також документом визнача­ється, що тимчасова окупація Росією українських територій – скільки б вона не тривала – не дає РФ жодних територіальних прав. Більше того, всі збитки – матеріальні та нематеріальні – нестиме саме держава-агресор. А особи, котрі брали участь у бо­йових діях на боці РФ, мають не­сти кримінальну відповідаль­ність. При цьому «ДНР» та «ЛНР», які раніше називалися терористичними організаціями, відтепер називатимуться «пред­ставниками окупаційних адмі­ністрацій РФ». А українські гро­мадяни, що незаконно утриму­ються у полоні цих організацій, вважатимуться не заручника­ми, а військовополоненими.

Також закон передбачає, що Україна визнаватиме лише два документи, які видаються на оку­пованій території: свідоцтво про народження та смерть. Що стосу­ється переміщення товарів та осіб на або з окупованих території, то цей процес визначається Кабіне­том Міністром і здійснюється че­рез контрольні пункти пропуску. Командувач об’єднаних сил може обмежити право в’їзду та виїзду до цих територій.

Крім того, в документі випи­саний алгоритм дій при запро­вадженні воєнного стану. У та­кому випадку координацію і контроль на окупованій терито­рії здійснює Об’єднаний опера­тивний штаб ЗСУ під керівни­цтвом Генштабу. Раніше ця функція належала до Служби безпеки України.

ПІСЛЯ УХВАЛЕННЯ: ГОЛОСИ «ЗА» І «ПРОТИ»

Більшість парламентарів, журналістів та експертів сприй­няли законопроект схвально. Вони зійшлися на думці, що у за­коні речі названо своїми імена­ми. «Ухвалений закон нарешті приводить у відповідність наше правове поле з нормами міжна­родного права і розставляє всі крапки над «і». Росія визнана державою-агресором, території окремих районів Донбасу – тим­часово окупованими, незаконні структури, які там керують, – ро­сійською окупаційною адміні­страцією. Відповідальність за всі наслідки агресії і окупації згідно з міжнародним правом покладено на державу-агресо­ра», – переконана позафракцій­ний депутат Ганна Гопко.

Але були й критичні заува­ження. Наприклад, особливі пе­рестороги викликали норми щодо використання зброї, пере­вірки документів, огляду речей та транспортних засобів, обме­жень на дорогах, повноваження для правоохоронних органів проникати в інтересах нацбез­пеки до приміщень громадян та організацій. Також у законі йдеться про те, що силовики мо­жуть використовувати тран­спорт та засоби зв’язку грома­дян, щоправда, за їх згодою.

Низка претензій до документа стосувалися розмитості форму­лювань, розширення повнова­ жень Президента, ризиків пору­шення прав людини, можливо­го скасування заборони торгів­лі з окупованими територіями.

Точилися суперечки і щодо повноважень Президента. З од­ного боку, їхній перелік пропи­саний у Конституції. З іншого – закон передбачає, що всі рішен­ня в зоні проведення заходів нацбезпеки на Донбасі ухвалює Командувач Об’єднаного опера­тивного штабу ЗСУ, чию канди­датуру затверджує Президент. Він же визначає межі тимчасово окупованих територій на Донба­сі та затверджує факт остаточно­го виведення російських зброй­них формувань. Все це розши­рює повноваження Глави держа­ви, що викликало занепокоєння депутатів у сесійній залі.

Нарікання спричинило й те, що в документі не прописано дати початку російської оку­пації. На цьому особливо на­полягали депутати з фракції «Самопоміч», на думку яких, чітка фіксація дати полегши­ла б Україні відстоювання сво­їх прав у міжнародних судах.

Крім того, депутати не мо­гли дійти згоди щодо торгівлі з тимчасово окупованими те­риторіями. Іван Вінник запев­нив, що жодного слова про від­новлення торгівлі в законі не­має. Йдеться лише про «пере­міщення товарів».

ЩО ЗАЛИШИЛОСЯ «ЗА ДУЖКАМИ»

Після гарячих суперечок до закону не потрапили окремі норми, що передбачалися рані­ше. Судячи з назви законопро­екту, окупованими в нас зали­шаються тільки Луганська та Донецька область, а не Крим. Хоча заради справедливості слід зазначити, що в самому документі є посилання на ста­тус Криму, визначено й дату початку окупації півострова.

Також Рада в остаточній ре­дакції відмовилася включити до законопроекту поправку № 652 про денонсацію Догово­ру про дружбу, співробітни­цтво і партнерство між Украї­ною і Російською Федерацією. Раніше пропонувалося вписа­ти до закону норму про те, що Кабмін має денонсувати цю угоду в місячний термін.

Але головне, що із законо­проекту зникли будь-які згад­ки про Мінський процес. Це теж було одним з каменів спо­тикання. Президент Петро По­рошенко та його команда вва­жали, що вилучення будь- яких згадок про Мінськ може викликати невдоволення за­хідних партнерів. А також призведе до неминучої ескала­ції конфлікту.

Однак супротивники вклю­чення згадок про Мінськ у за­конопроект наводили цілком слушні аргументи. Адже мін­ські домовленості – це доку­мент, що постійно еволюціо­нує. Тільки останнім часом його зміст змінювався тричі. А такий документ не може стати частиною національно­го законодавства.

За словами першого віце- спікера Верховної Ради Ірини Геращенко, головне завдання ухваленого закону про реінте­грацію Донбасу – зафіксувати нинішній стан речей. «Усі роз­мови, що він перекреслює мін­ські домовленості, є слово­блуддям та спробою переклас­ти з хворої голови на здорову. Це щоденне порушення режи­му тиші й постійні обстріли українських населених пунк­тів і позицій військових, вбив­ства наших солдатів і цивіль­ного населення перекреслює мінські угоди, а не закон про реінтеграцію», – заявила вона.

Геращенко нагадала, що мінські домовленості фіксу­ються в інших законодавчих актах, прийнятих парламен­том. Зокрема, проголосовани­ми в першому читанні змінами до Конституції й законом про особливості місцевого само­врядування в окремих районах від вересня 2014 року, а також законом про амністію. «Закон про реінтеграцію не лише фік­сує реальність – окупацію, вво­дить певну міжнародну термі­нологію, як то «ефективний контроль», а й покликаний ви­рішити низку гуманітарних питань, а отже, апріорі не су­перечить логіці мирного врегу­лювання ситуації на Донбасі», – додала народний депутат.

Крім того, депутати звертали увагу на те, що якщо прописати мінські угоди в законопроекті, вони стануть обов’язковими лише для України.

Розійшлися в думках і євро­пейські експерти. Частина з них вважають, що відмова за­фіксувати мінські угоди в за­конодавстві – це помилка, й такий «демарш» може мати ефект «червоної ганчірки» для Кремля, особливо після берез­невих виборів у Росії. Але більшість західних партнерів усе ж дотримуються думки, що відсутність згадки про мін­ські домовленості аж ніяк не означає, що Україна припиняє брати участь у мінському фор­маті або прагнути миру на сході України.

СВІТ ВІДРЕАГУВАВ НА ДЕОКУПАЦІЙНИЙ ЗАКОН

М іжнародна спільнота хоча й підкреслює щоразу, що ухва­лені закони – це суто внутріш­ні процеси, в які ніхто не втру­чається, проте оминути увагою Закон про реінтеграцію Донбасу в Європі, США та Росії не могла. Спецпредстав­ник США Курт Волкер закликає не пе­ребільшувати «сенсаційність» закону, адже в ньому йдеться лише про те, що «ми і так бачимо на власні очі». Волкер схвально поставився до того, що закон впорядковує військову операцію. «Адже упродовж кількох років це називалося антитерористичною операцією, коли є справжньою військовою операцією для захисту країни», – наголосив він.

Також Волкер зазначив, що документ формалізує право українських громадян, котрі живуть на окупованій території, що теж важливо. Що стосується відсут­ності згадки про «Мінськ», він не вважає це припиненням мінського процесу: «Те, що там немає згадки про «Мінськ», не означає, що він протидіє «Мінську». Україна є учасником мінських угод, бере участь у Тристоронній контактній групі кожні кілька тижнів. Вона ухвалила за­кон про спеціальний статус, закон про амністію, готова до проведення місце­вих виборів, коли для цього будуть ство­рені умови. Тож я думаю, що Україна до­тримується угоди». Тепер, на його дум­ку, головне, щоб і російська сторона ви­конала свої зобов’язання, зокрема до­тримувалася режиму перемир’я.

На ухвалений закон відреагували і в Єв­ропі. Там вважають, що він спрямований на врегулювання внутрішнього грома­дянського та військового порядку в Україні та запевняють про незмінність підтримки мінського та нормандського процесів. «Цей закон стосується вну­трішньої організації українських грома­

18.02.2018

Раїса ЧИРВА

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини