ВІКТОРІЯ СІРЕНКО: «КОЖЕН З НАС, ЯК МОЖЕ, ВНОСИТЬ СВІЙ ВНЕСОК, НАБЛИЖАЮЧИ ПЕРЕМОГУ»

ЗИМОВИХ СВЯТ БАГАТО НЕ БУВАЄ

СВЯТИЙ МИКОЛАЮ, ДО НАС ЗАВІТАЙ!

Нині ми пов’язуємо Свято Ми­колая виключно з подарунками дітлахам під подушку і навіть не здогадуємося про глибоке релігій­не коріння та особливості відзна­чення цього свята нашими пред­ками. А про те, що святий Мико­лай – реальна історична особа, знають хіба що історики та релігієзнавці. Насправді Святий Ніколаус – візантійський єпис­коп, що прославився своєю любов’ю до дітей і допомогою бід­ним. Він чи не найбільший благо­дійник в історії людства. Творив добрі справи не заради слави, а таємно та від усієї душі. Прино­сив у домівки нужденних людей теплі речі для дітей, іграшки, ліки для недужих.

Вважається, що Святий Мико­лай є опікуном подорожніх, моря­ків і рибалок. Адже згідно з житі­єм Святий неодноразово прихо­див на допомогу людям під час стихійного лиха – силою молитви зупиняв грозу чи бурю. Так до­вгий час вважалось і в Україні – кожен рибальський курінь обов’язково мав ікону цього свя­того, перед якою в часи негоди, стихійного лиха служили моле­бень. Й нині у храмах саме перед іконою Святого Миколая молять­ся, вирушаючи в далеку дорогу, а також при освяченні різноманіт­них транспортних засобів.

Життя Святого Миколая є при­кладом віри, стійкості, подвижни­цтва та інших душевних чеснот. Пам’ять про вчинки Святого може допомогти кожній людині стати на шлях самовдосконалення.

З прадавніх часів день Святого Миколая святкувався весело. Люди заздалегідь готували пода­рунки, пекли традиційне печиво – «миколайчики», запрошували музик та скликали гостей.

Сьогоднішній світ, який живе за законами споживання, звик ви­тісняти живі християнські обра­зи, замінюючи їх на відповідні ко­мерційні символи. Про комерціа­лізацію свят нині говорять бага­то. Сучасні діти в листах до Свя­того Миколая просять не печиво з цукерками чи теплі светрики, а здебільшого ноутбуки, гаджети, «круті» телефони, велосипеди або ролики. Такі бажання україн­ських дітей – у кожному четверто­му посланні до Миколая. Третій рік поспіль в одній з найстаріших споруд Києво-Печерської Лаври відкривається резиденція Свято­го Миколая. Сюди й стікається уся кореспонденція. Треба сказа­ти, що не тільки за століття, а й за 10 останніх років прохання карди­нально змінилися. Бо колись дав­но діти просили в Святого Мико­лая здоров’я для себе і близьких, успіхів у навчанні, книжку, олів­ці, фарби… Життя змінилося, але в ньому залишилися й ті діти, ко­трі нічого, окрім здоров’я собі чи близьким у Святого Миколая не просять. А ще – припинення війни та повернення до родин батьків, яким пощастило вціліти.

Тож зводити це свято тільки до радісно усміхнених дітей, які че­кають на подарунки під подуш­кою, не варто. Це свято має нага­дати про суспільну несправедли­вість, людський біль, злидні. Саме в цей день, просять церковні служителі, ми повинні відчути їх гостріше, аніж в будь-який інший. Згадати безпритульних дітей, літ­ніх людей, що бідують у великих містах і малих селах, а то й про­сто зазирнути до будинку ветера­нів і подарувати його мешканцям теплі рукавички чи капці. Начеб­то від Святого Миколая.

ЩОБ УСЕ, ЯК У ЄВРОПІ

Після довгих дебатів та досить емоційного обговорення україн­ський парламент таки зробив 25 грудня вихідним днем. На голо­сування законопроект виносився кілька разів і зібрав необхідну кількість голосів після чергової спроби. Відтак уперше будемо святкувати Різдво саме в цей день. Тобто перше Різдво – католицьке, а пізніше – 7 січня – традиційне православне. Депутати дійшли ви­сновку, що «перехід на святкуван­ня Різдва за більш новим і точним григоріанським календарем – ознака європейськості».

Святкувати саме тоді, коли це роблять більшість християн сві­ту, дуже логічно і зручно. Взагалі важко пояснити, чому в повсяк­денному житті ми користуємося григоріанським календарем, а кілька разів на рік – юліанським. Віднині будемо святкувати Різд­во з усім світом.

Католицьке Різдво вважається одним з найважливіших свят християн. Крім того, воно є офі­ційним державним святом і ви­хідним днем у більш ніж 100 краї­нах світу. Цього дня Різдво від­значають також багато право­славних, протестантів, лютеран.

Тож у Верховній Раді виріши­ли, що ухвалення законопроекту сприятиме об’єднанню та кращо­му порозумінню між християн­ськими релігійними громадами як усередині, так і за межами України, а також оптимізації святкування Різдва Христового та Нового року. Адже ми – остання країна в Європі, яка не має вихід­ного дня 25 грудня.

Експерти вже встигли охрести­ти закон «міною уповільненої дії». Адже не зовсім цивілізовано буде виглядати країна, що свят­кує два Різдва – 25 грудня і 7 січ­ня. Одне так чи інакше доведеть­ся скасувати. З огляду на нинішні політичні тенденції, «зайвим» ви­явиться саме православне Різдво. Ця ситуація буде ставити конфе­сії, які називають себе православ­ними, перед вибором: підкорити­ся волі держави та перейти в бого­служінні на світський григоріан­ський календар, або ж залишити­ся в споконвічній православній богослужбовій традиції – юліан­ському календарі.

Релігієзнавець Олексій Смир­нов стверджує: «Найменше прийнятий закон стосується пова­ги прав релігійних меншин. Його мета – виключно політична: від­волікти увагу від соціальних про­блем, створити ілюзію руху в Єв­ропу, до нового життя і так далі. Користі для більшості українців небагато, зате з’являється мож­ливість для піару».

Викладач релігієзнавства Ужгородського національного університету Федір Шандор має свою думку: «Різдва не може бути два: Ісус народився лише раз. Якщо ми прийняли григорі­анський календар на побутово­му рівні, у світському житті, то й церква мусить теж прийняти цей факт. Поступово це стане традицією, років через 5 ми буде­мо сприймати цю новацію наба­гато спокійніше».

До слова, практично всі депу­тати, які виступали на підтрим­ку даного законопроекту, акцен­тували саме на тому, що 25 груд­ня – це свято «всього цивілізова­ного світу», а от 7 січня – це руди­мент радянської епохи.

Згідно із статистичними дани­ми департаменту у справах релі­гій та національностей Міністер­ства культури України близько 23172 чинних релігійних право­славних, греко-католицьких і дея­ких інших християнських громад відзначають Різдво Христове 7 січня за юліанським календарем. Водночас на сьогодні в Україні на­раховуються близько 11 тис. релі­гійних католицьких і протестант­ських громад, що складає близько 30% від усіх релігійних організа­цій України, які святкують Різдво Христове за григоріанським ка­лендарем, тобто 25 грудня. Таким чином, значна кількість вірян України відзначає це релігійне свято іншого дня, ніж визначено на законодавчому рівні як вихід­ний день. Крім цього, загалом у світі більшість християнських церков відзначає Різдво Христове саме 25 грудня. Для багатьох укра­їнців така дата також є прийнят­ною з огляду на оптимізацію свят­кування релігійного свята Різдва Христового, що супроводжується постом, та світського Нового року.

МОРОЗЯКУ – НА ГІЛЛЯКУ?

Серед так званих рудиментів радянської епохи несподівано опинився і традиційний Дід Мо­роз. Ясна річ, разом із своєю онучкою Снігуронькою.

Нещодавно українська пись­менниця та громадська акти­вістка Лариса Ніцой запропону­вала альтернативу радянському символу Нового року. Вона пере­конує, що Діда Мороза доцільні­ше замінити на Святого Мико­лая: «Нехай він уже відпочиває. Вже прийшов Святий Миколай, точніше, повернувся до нас. Він глибший персонаж. Дідусь Мо­роз роздавав усім подарунки на шару, а святий Миколай – тільки за добро, з вірою в добро». Така ідея, попри всі сподівання, не знайшла одностайного відгуку серед українців. Дехто катего­рично проти того, аби в примусо­вому порядку у дітвори відібра­ли символ Нового Року. Інші ра­дять ініціаторам звернути увагу на більш вагомі соціальні про­блеми, замість таких, на їх дум­ку, не надто важливих речей.

Однак є категорія людей, яку відверто дратує поява бороданя з онукою на святкових ранках у садочках та школах. Жителі прикарпатської столиці надісла­ли петицію до міського управ­ління освіти. Суть звернення проста: заборонити Діда Мороза і тим самим «декомунізувати» цей пережиток минулого. Були в петиції і зовсім гнівні вимоги: морозяку – на гілляку!

Не виключено, що нинішньої зими в Івано-Франківську на Но­вий рік таки відправлять на за­служений відпочинок «безсмерт­ного» дідуся та його незмінну супутницю.

Якщо вірити результатам опитувань, то українці з біль­шим нетерпіння очікують на день Святого Миколая та охоче роблять один одному подарунки від імені чудотворця. 37% укра­їнців вірять в Миколая, 24% – у Діда Мороза. Географія переко­нань передбачувана: Миколая більше чекають західні регіони країни, Діда Мороза – східні.

Однак стверджувати, що ідея відмовитись від Діда Мороза на користь Миколая вже прижи­лась, передчасно. Так само, як і сподівання, що суперечку, хто насправді головний на святі, ви­рішать на законодавчому рівні.

«Не держава має вирішувати, хто приноситиме подарунки ди­тині – Дід Мороз, Миколай чи Санта-Клаус, – зазначає голова Українського інституту націо­нальної пам’яті Володимир В’ятрович. – Країна прибирає з громадського простору символи комуністичного тоталітарного режиму, що відображені в на­звах, топонімах, пам’ятниках. Але немає навіть наміру застосо­вувати політику до свят чи Ново­го року. Мені здається, що й без заборон Дід Мороз поступово програє битву Санта-Клаусу та Святому Миколаю і відійде у ми­нуле разом з іншими елемента­ми радянської доби».

Низка експертів наполягають на тому, що скасовувати Діда Мо­роза якимись нормативними доку­ментами просто безглуздо. Інак­ше, кажуть аналітики, ми зробимо з нього своєрідного дисидента, якого частина суспільства назве жертвою. І буде зайвий привід вва­жати, що суспільство незграбно бореться з непотрібними елемен­тами радянських традицій.

Тож чи минув зоряний час для бороданя, народ вирішить сам, без жодних підказок згори.

• РІЗДВЯНІ ТРАДИЦІЇ ЄВРОПИ

У країнах Західної Європи власні давні традиції. Католики Англії, Франції та Німеччини святкують приблизно однаково. У ніч перед Різдвом дітлахи ставлять на підвіконня чи прив’язують до каміна свій черевичок. Вони впевнені, що добрий гном неодмінно зазирне до них у віконце. Для цього вони розмальовують шибки акварельними фар­бами. Зазвичай ялинкові іграшки виготов­ляють власноруч.

Незвичайна різдвяна традиція в Ірландії. Напередодні Різдва двері кожного без ви­нятку будинку відкриваються, і кожен, хто з’явиться на порозі, буде найбажанішим гостем. Його саджають на почесне місце, наливають келих найкращого вина і прого­лошують тост: «За мир у цьому домі і в усьому світі!».

Шотландці відкривають двері своїх будин­ків, коли стрілки годинника наближаються до 12 і тримають їх відкритими, поки не пролунає останній удар – таким чином, вони проводжають старий і зустрічають новий рік. А гостю належить принести із собою маленьку вуглинку, щоб кинути її в сімейний камін і побажати, аби вогонь у ньому горів ще довго.

А в Голландії, навпаки, двері наглухо зачи­няються, стіл накривають білосніжною скатертиною, на яку викладають дитячі че­ревички. Ранком діти галасливою юрбою розбирають взуття, наповнене солодоща­ми та подарунками. Це означає, що Святий Ніколас побував у гостях.

Скандинави, як правило, починають Різдво з домашніх пряників – безлічі маленьких і одного великого, який потім треба з’їсти всім разом за святковим столом. А ще на вечерю готують спеціальну кашу. Кажуть, що той, хто знайде в улюбленій страві го­ріх, точно одружиться в наступному році.

У Болгарії головний звичай на Різдво поля­гає в колядуванні, в якому беруть участь тільки чоловіки, які в різдвяну ніч збирають­ся в дружини і виходять на вулиці, з піснями і танцями вітаючи один одного. Під Різдво болгари часто гадають на продуктах: срібна монета в шматку хліба означає щастя, по­вний горіх – здоров’я, а порожній – хвороба.

У Румунії вечір перед Різдвом також бага­тий різними колядками. Ледь спускається сонце, в кожному будинку запалюють свіч­ку з чистого воску перед іконою Христа, яка повинна палати всю ніч, «щоб щастя могло зайти в дім».

Але як би не відзначали Різдво в усьому світі, якими б традиціями не дорожили представники різних національностей, у Різдво всіх об’єднує молитва, щоби в кож­ному домі, у кожній родині, у кожній країні запанував спокій, мир і щастя.

Андрій ПАРУБІЙ, Голова Верховної Ради України:

«Ми будуємо європейську державу, ми об’єднуємо укра­їнську націю, тому вважаю надзвичайно важливим і сим­волічним відзначення Різдва Христового і запроваджен­ня вихідного і 25 грудня, і 7 січня. Звільняємось із москов­ської ментальної окупації та повертаємося до родини вільних народів світу! Наші сусіди – Молдова та Білорусь – ухвалили на законодавчому рівні запровадити 25 груд­ня і 7 січня святкування Різдва Христового й оголосити ці дні вихідними. Тепер так буде і в Україні!»

Андрій ЮРАШ, директор департаменту у справах релігій та національностей Міністерства культури:

«Поява законопроекту і його підтримка у Верховній Раді не може сприйматися як якийсь випадковий чи дивний факт. Вже щонайменше два десятиріччя, як тільки підходить Різдво (а та­кож і Пасха, яку переважно святкують порізно, згідно з юліан­ським і григоріанським календарями), то щороку виникає запи­тання: чому так, чому ми святкуємо не з усім світом? Щороку ці два великі свята стають нагодою згадати, чому приймався гри­горіанський календар і чому ми досі на юліанському».

Валерій ПАЦКАН, депутат від Блоку Петра Порошенка:

«Верховна Рада прийняла рішення, яке, напевно, найбільше порадує саме закарпатців. Відтепер 25 грудня, день, коли святе Різдво свят­кують вірники західного обряду, також вихідний. Відомо, що у на­шому краї багато змішаних родин, у яких християнські свята святку­ють як за юліанським, так і за григоріанським календарем. Відтепер всі спокійно зможуть відзначити в родинному колі улюблене свято.

Розумію, що знайдеться багато людей, які проти збільшення вихід­них днів. Я з ними цілковито погоджуюсь. Тому разом з уведенням вихідного дня 25 грудня Верховна Рада скасувала вихідний 2 трав­ня. Тож загальна кількість вихідних в Україні не змінилася».

Максим ВАСІН, виконавчий директор ГО «Інститут релігійної свободи»:

«Російська агресія як реакція на європейський ви­бір України все більше підштовхує українських громадян до того, щоб повернутися до загальних християнських цінностей, на основі яких побудо­вані розвинуті західні суспільства. І розділити ра­дість Різдва Христового з двома мільярдами хрис­тиян по всьому світу – це особливе відчуття єд­ності. Для віруючих людей є важливим перене­сення уваги із світського свята на релігійне».  

Усі новини