ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

КРІЗЬ ПРИЗМУ УКРАЇНСЬКИХ МАЙДАНІВ

Кінець листопада, початок грудня. Нагода вкотре згадати про унікаль­ну здатність українського народу боротися за свої права. 4 роки тому українці вийшли боротися в саме серце країни – Майдан. Тут народжу­валася нова Україна – сильна й незламна. Мирна акція студентів стала початком нової історії держави – початком Євромайдану, початком Ре­волюції гідності. Щойно поширилась новина про жорстоке побиття сту­дентів, тисячі людей, не змовляючись, вийшли на акції протесту. Ніхто не уявляв, які методи у відповідь застосує злочинний режим Януковича. Більше сотні патріотів полягли на Майдані, десятки зникли безвісти.

Четверта по Революції гідності зима – не тільки пам’ять про полеглих, а й привід осмислити, що змінилося в свідомості кожного з нас.

ВІД РЕВОЛЮЦІЇ ДО РЕВОЛЮЦІЇ

Першим українським Майданом стала студентська «Революція на граніті». Першим і доволі успішним ненасильницьким політичним про­тестом проти чинної комуністичної влади в УРСР, який дав потужний поштовх до демократизації україн­ського суспільства. Акції громадян­ської непокори, що прокотились Україною у жовтні 1990 року, закла­ли традиції демократичних та циві­лізованих форм протесту. Акції сту­дентів дали зрозуміти, що в суспіль­стві є сила, здатна протиставити себе офіційному політикуму.

Студентська «Революція на грані­ті» стала найуспішнішою мирною ак­цією боротьби за незалежність Укра­їни, переконані її учасники.

Наступною стала Помаранчева. Чергова осінь, коли народ повстав, висловлюючи незгоду з діями вла­ди. Останньою краплею стало ого­лошення Центральною виборчою комісією результатів другого туру президентських виборів, відповідно до яких Віктор Янукович випередив Віктора Ющенка.

31 жовтня 2004 року відбувся пер­ший тур виборів Президента України, за результатами якого перемогли Ві­ктор Ющенко (Блок Віктора Ющенка «Наша Україна») та Віктор Янукович (Партія регіонів), які набрали 39,87% та 39,32% голосів відповідно. Наступ­ний тур виборів пройшов 21 листопа­да 2004 року. З оголошенням попере­дніх офіційних результатів голосу­вання стало зрозуміло, що вони від­різняються від даних екзит-полів. За твердженням переважної більшості міжнародних організацій, другий тур пройшов з брутальними порушення­ми виборчого законодавства та прав людини, із застосуванням технологій загальнодержавного фальшування результатів голосування, в тому чис­лі втручанням в електронну систему підрахунку голосів у Центральній ви­борчій комісії.

Українці тоді вийшли на Майдан і домоглися повторних виборів. Саме помаранчевий колір став за­барвленням протестів. Відомий по­літолог, експерт з питань націо­нальної безпеки Євген Жеребець­кий переконаний: «Якщо б револю­ція 2004 року не відбулася, я думаю, ми були б на тому ж рівні, на якому нині перебуває Білорусь, Росія, та, зрештою, й інші пострадянські кра­їни, за винятком держав Балтії».

Цей Майдан формально тривав з 22 листопада по 26 грудня 2004 року, але ядро Майдану продовжувало ак­ції аж до інавгурації Президента Ющенка, тобто до 23 січня 2005 року. На відміну від «Революції на граніті» помаранчевий Майдан був значно масовішим, широко відомим за кор­доном, а саме слово «майдан» стало вживатися як синонім масових мир­них вуличних акцій протесту та окса­митової революції.

У листопаді 2013 року українці зно­ву вийшли на Майдан. 4 роки тому, увечері 21 листопада, на майдані Не­залежності почали збиратися учасни­ки мітингу, незабаром їх було вже 1500, а 24 листопада – понад 100 тис. прихильників євроінтеграції. Істори­ки схильні вбачати у датах Помаран­чевої революції та Євромайдану міс­тичні особливості. Офіційним почат­ком Помаранчевої вважають день 22 листопада 2004 року. Євромайдан по­чав свої акції у ніч з 21 на 22 листопада 2013 року, коли близько тисячі киян вийшли протестувати проти рішення влади призупинити реалізацію Угоди про асоціацію з Євросоюзом.

Потім був масовий студентський страйк, а вже через тиждень – веле­людний мітинг із закликами до від­ставки Уряду та дострокових вибо­рів у парламент. Протести перетво­рились з проєвропейських на анти­урядові.

Цей Майдан, на відміну від попе­редніх, став наймасштабнішим та найбільш кривавим в українській історії. Мирні на початку акції про­тесту після кривавого розгону «Бер­кутом» переросли в силові проти­стояння з використанням кийків, каміння, коктейлів Молотова. Май­дан переміг, скинувши Януковича, але ціною життів більше 100 його активістів.

ОСОБИСТИЙ ВИМІР

День гідності урочисто відзначи­ли по всій країні. У великих містах пройшли панахиди та покладання квітів до монументів героїв Євромай­дану і АТО, симфонічні концерти, презентації тематичних книжок і ви­ставок. У столиці запалили Промені гідності на колишній Інститутській.

Цього дня говорили здебільшого про здобутки Революції гідності. З-поміж найбільш істотних позитив­них наслідків Майдану люди вио­кремлюють передусім підписання Угоди про асоціацію з ЄС та отриман­ня безвізового режиму, активізацію громадянського суспільства та во­лонтерського руху, зміну влади вна­слідок усунення режиму Віктора Януковича, консолідацію україн­ської політичної нації та зростання національної свідомості громадян, а також зростання міжнародної під­тримки та довіри до України з боку світової спільноти.

Головне політичне досягнення – повернення в лютому 2014-го до пар­ламентсько-президентської респу­бліки, передбаченої Конституцією 2004 року. Це дозволило поступово розпочати реформи, під виконання яких МВФ позичає Україні гроші. Першою реформою стало створення в липні 2015 року Нацполіції, яка за­мінила міліцію радянського зразка. За 2 роки було очищено банківську систему країни – Нацбанком закриті близько 100 банків, що займалися пе­реведенням у готівку грошей, і бан­ків, названих пірамідами.

Створені і працюють органи бо­ротьби з корупцією на різних рів­ нях. У нинішньому році завершено судову реформу, розпочато пенсій­ну, що дозволила підвищити, хоч і ненабагато, пенсії майже 70% пен­сіонерів. Також стартувала освіт­ня реформа, ухвалено довгоочіку­вану медичну реформу.

Головне, що покращилося, так це ситуація з веденням бізнесу: скасовано безліч принизливих пе­ревірок, стало набагато менше бю­рократії при відкритті і закритті підприємницької діяльності, зни­жений майже вдвічі єдиний соці­альний внесок на зарплату, влада наводить лад з поверненням ПДВ.

Зростають легальні заробітки за­вдяки, не в останню чергу, підви­щенню з цього року вдвічі, до 3200 грн, мінімальної зарплати. Нарешті Україна побудувала боєздатну ар­мію, яка займає 8-ме місце серед ар­мій країн Європи. Економіка поволі виходить з кризи. Досягти рівня 2013 року країні вдасться не раніше 2020-го, але народ сповнений надії, що це відбудеться раніше.

Український дипломат Володи­мир Огризко стверджує, що загаль­ний підсумок Майдану є позитив­ним: Україна набуває ознак міжна­родної правосуб’єктності, держава розвернулася у бік європейської та євроатлантичної інтеграції. Країна визначилася також з партнерами та ворогами.

Експерт із довготермінових стра­тегій Євген Глібовицький ствер­джує: «Марно сподіватися на те, що революція так швидко дасть резуль­тат. Майдан відкрив двері в зміни, значна – я б навіть сказав, критична – частина суспільства ввійшла в ці двері. Мені здається, ми відкрили двері у процес, який триватиме що­найменше покоління».

Для багатьох українців револю­ція має і дуже особистий вимір. Це момент, коли в них змінилася свідо­мість у питаннях відповідальності за свою країну та її свободу.

ЗАЗИРАЮЧИ У ВІКНО МОЖЛИВОСТЕЙ

Однак після 4 років по Революції гідності існує безліч проблем. Ко­рупція, слабка законодавча система і політична нестабільність, як і ра­ніше, залишаються головними про­блемами для бізнесу в Україні. У країні з’явилося Національне анти­корупційне бюро, але багато рефор­маторів вважають, що прогрес іде надто повільно, і критикують вла­ду, що вона недостатньо працює над подоланням корупції. Всі великі майдани перемогли, але жоден з них не призвів до повного здійснен­ня задуманого, і невдоволеність ре­зультатами попереднього Майдану виливається, зрештою, у новий Майдан, але не раніше, ніж за 10 ро­ків. Про таке говорять провідні ві­тчизняні та зарубіжні політологи.

На четвертому році справді ново­го, густо замішаного на горі, втра­тах і крові, нашого життя щонай­менше 10 млн українців не сприй­мають того, що сталося на Майдані, як свою персональну перемогу і шанс змінювати країну на краще. Це треба зрозуміти, усвідомити й, на жаль, прийняти. Але й новий Майдан не організуєш тільки тому, що цього захочеться комусь у Мо­скві чи в Києві, стверджує Віталій Портников. «На вулиці українці ви­ходять самі, а не за запрошеннями чи з примусу», – резюмує експерт.

Чимало аналітиків нині перейма­ються питанням, чи варто очікувати Україні нового Майдану. Голова правління Центру прикладних по­літичних досліджень «Пента» Воло­димир Фесенко, підбиваючи підсум­ки 4-ї річниці революції, зазначив, що основні вимоги все ж вдалося ви­конати: «Інша річ, що очікування на­селення були ширшими й масштаб­нішими. Вони не завжди були фор­малізованими. Якщо називати речі своїми іменами, то більшість людей просто хотіли швидкого покращен­ня життя – збільшення зарплат, кра­щого забезпечення, щоб не було ко­рупції або, принаймні, була в мен­ших проявах. Цього не сталося».

Дехто стверджує, що період піс­ля Революції гідності – час втраче­них можливостей. Справді, ми роз­губили можливість швидких і не­зворотних реформ. Те, що назива­ється «вікном можливостей». Адже чим довше проводяться чи відкладаються реформи, тим біль­шу соціальну ціну за це платить народ, громадянське суспільство. І це головна причина розчаруван­ня, яка впливає на настрої людей.

Однак вагомішим уроком стало те, що люди збагнули: реальні змі­ни не відбуваються лише внаслі­док майданів та повалення режи­му. Ось чому населення не підтри­мало Саакашвілі, який закликав до чергового Майдану.

Аналіз усіх українських майда­нів підштовхує до висновку, що четвертий може відбутися, але не раніше 2020 року. Такий прогноз цілком імовірний, якщо нова вла­да повторюватиме помилки попе­редників. Влада нині боїться но­вих майданів, і в цьому є позитив, адже політики тепер змушені зва­жати на це, коригувати хоч якось свої дії, робити різні поправки. По­літологи вважають акції протесту цивілізованою практикою: на вла­ду треба тиснути, особливо тоді, коли вона не квапиться з виконан­ням задекларованих обіцянок. Та населення не готове щороку вихо­дити на вулиці і в такий радикаль­ний спосіб, як узимку 2014 року, змінювати владу. Українці вчать­ся тиснути на владу на місцях, на Президента, Уряд і парламент.

ЯКЩО ВІРИТИ ДОСЛІДЖЕННЯМ

У 4-ту річницю Революції гід­ності Фонд «Демократичні ініціативи» провів опиту­вання експертів, присвяче­не оцінці подій на Майдані, їх на­слідків та уроків на майбутнє. В опитуванні зголосилися взяти участь 62 експерти. Головними – вже досягнутими – цілями Майда­ну абсолютна більшість експертів називає відновлення курсу на євро­пейську інтеграцію та підписання Угоди про асоціацію, а також пова­лення влади Віктора Януковича та його соратників. Дещо рідше опи­тані висловлюються про успішність запланованих новою владою ре­форм, посилення громадянського суспільства та початок боротьби з корупцією.

15 з 62 опитаних експертів переко­нані, що Майдан, безумовно, пере­міг. Більше половини опитаних – 32, вважають, що Майдан скоріше переміг, ніж програв.

Було в анкеті й запитання, чи мож­ливий новий Майдан в Україні. 11 експертів впевнені, що найближ­чим часом Майдан не виключений, 33 вважають його малоймовірним.

А що думають пересічні українці з цього приводу? Центр соціальних та маркетингових досліджень SOCIS, Київський міжнародний ін­ститут соціології, соціологічна гру­па «Рейтинг» та Центр Разумкова провели свої опитування громадян. Було опитано методом особистого інтерв’ю 20 тис. респондентів у всіх областях України без урахування окупованих Криму та територій До­нецької та Луганської областей. Якщо вірити дослідженням, майже 60% українців не підтримують про­ведення в Україні нового Майдану. Якщо точніше, то ця цифра стано­вить 59,9%. 22,5% опитаних підтри­мують масові акції протесту, проте не збираються брати в них участь. Лише 9,2% готові взяти участь у но­вому Майдані. Не змогли відповісти на запитання про підтримку акцій 8,5% респондентів.

У ході дослідження також з’ясовувалося ставлення громадян України до акції протесту, яка прохо­дить нині під будівлею українського парламенту. Зокрема, повністю під­тримують цю акцію 7,3%, скоріше підтримують 13,9%, зовсім не під­тримують 38,5% і скоріше не підтри­мують 19%. 14,4% нічого не знають про проведення цієї акції, а 6,9% опи­таних не змогли відповісти.

Петро ПОРОШЕНКО, Президент України:

«Нинішня річниця – особлива. З 1 вересня Угода про асоціацію набула чинності. Це означає, що ту першу ключову вимогу, яка вивела на протест мільйони і мільйони людей, ми виконали. Ре­волюція гідності дала нам історичний шанс, відчинила вікно можливостей для кардинальних змін та системних реформ, в основі яких – цінності демократії та свободи.

Це шанс стати успішною країною успішних громадян, і ми його реалізуємо».

Андрій ПАРУБІЙ, Голова Верховної Ради України:

«Майдан став, по суті, живим, яскравим і дуже ефективним втіленням нової, сучасної, єдиної й непереможної України. Тієї України, яку ми нині, крок за кроком, долаючи спротив минулого і відбиваючи удари російського агресора, кожен на своєму місці, з новою силою будуємо в масштабах всієї держави».

Володимир ФЕСЕНКО, голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента»:

«Наслідки є, багато позитивів, є негативи, але головний урок для всіх у тому, що не варто сподіватися, що сама по собі зміна влади через Майдан приведе до позитивних наслідків. Головна проблема, виклик на майбутнє полягає в тому, як навчитися всім – суспільству, політикам конвер­тувати енергію майданів у конструктивну діяльність щодо розбудови нової держави. Цього не вистачає. Руй­нувати навчилися, а от як будувати нове?»

Микола ДАВИДЮК, директор аналітичного центру «Політика»:

«Протестні настрої навряд чи активізуються. І контррево­люції, які ініціюють після кожної революції, часто не від­буваються. Це маргінальні проекти Російської Федерації, які тримаються на фінансових вливаннях Кремля і спря­мовані на провокації, щоб тиснути на українську владу. Небезпека закликів до чергового Майдану в тому, що Кремль може використати це для провокацій, аби пока­зати, що в Україні «режим придушує».

Усі новини