ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

УКРАЇНА ВЗЯЛА КУРС НА НАТО

10 липня Київ відвідала Північноатлантична рада НАТО під головуван­ням генерального секретаря альянсу Йєнса Столтенберга. Говорили про реформи в Україні, північноатлантичні перспективи країни, кібера­таки та багато чого іншого. Президент Петро Порошенко визнає: про членство України в альянсі поки що не йдеться. Але наближатися до стандартів НАТО, проводячи всі необхідні реформи, потрібно вже зараз. Про що говорили Столтенберг з Порошенком у Києві, якою була історія взаємин України з НАТО, чи змінилося ставлення українців до цього непростого питання – у свіжому номері «Профспілкових вістей».

УКРАЇНА – НАТО: ЯК РОЗВИВАЛИСЯ ВІДНОСИНИ

Історія взаємин між нашою краї­ною та Північноатлантичним альян­сом триває 25 років. Почалося все у 1992 році, коли Україна стала краї­ною-партнером НАТО. Цей формат дозволяє українським миротворцям брати участь в операціях альянсу в усьому світі.

Для скріплення співробітництва було навіть відкрито Посольство України у Брюсселі. А за три роки – у 1995-му – було ухвалено першу інди­відуальну програму партнерства (ІПП) України з НАТО.

Наступним етапом у співробітни­цтві України і Північноатлантично­го альянсу став Мадридський саміт 9 липня 1997 року. Під час заходу було підписано низку основоположних до­кументів, зокрема Хартію про осо­бливе партнерство. Документ, що складається з п’яти розділів, значно розширив можливості співпраці обох сторін – у сфері запобігання та врегу­лювання конфліктів, з питань гума­нітарних операцій, роззброєння та боротьби з наркотрафіком тощо.

Переломний момент у відноси­нах між НАТО та Україною міг ста­тися у 2002 році. Тоді Україна мала реальний шанс отримати План дій щодо членства в альянсі (скорочено – ПДЧ). Він був опублікований 22 листопада 2002 року і складався з 5 розділів. Документом закріплюва­лися обов’язки обох сторін. З боку України – зробити пріоритетом сво­єї зовнішньої політики повну інте­грацію до євроатлантичних струк­тур, гармонізувавши своє законо­давство, а також вдосконалити інф­раструктуру Збройних сил України.

Отримати ПДЧ 2002 року завади­ли кілька факторів. Головний з них – відсутність політичної волі з боку тодішнього президента Леоніда Куч­ми, котрий заявив про намір приєд­натися до проросійської Єдиної еко­номічної зони. Після цієї заяви від­бувся ще один відкат – з військової доктрини України було вилучено по­ложення про вступ до НАТО.

У 2005 році, після приходу нової політичної команди, діалог між Північноатлантичним альянсом і НАТО відновився. 21 квітня 2005 року сторони розпочали інтенсифі­кований діалог щодо членства України в НАТО. Віктор Ющенко навіть доручив Кабміну сформува­ти орган, який займеться підготов­кою до вступу в альянс.

У 2006 році керівництво НАТО ого­лосило про початок політики «від­критих дверей» по відношенню до України. А за 2 роки президент Ві­ктор Ющенко, прем’єр Юлія Тимо­шенко та спікер парламенту Арсеній Яценюк подали офіційну заяву про можливість членства в альянсі. Вва­жалося, що на саміті у Бухаресті в квітні 2008 року Україна вже точно отримає ПДЧ. Проте свою роль зігра­ла різка позиція Росії, а також зволі­кання Франції та Німеччини. Процес набуття членства нашої країни в НАТО знову загальмувався.

Жодного НАТО, тільки позабло­ковий статус – такою була політика наступного президента Віктора Яну­ковича. Прийшовши до влади, він ліквідував державні органи, які опі­кувалися питаннями євроатлантич­ної інтеграції України. І через так звані «Харківські угоди» підтвердив подальшу співпрацю з Росією.

Після чергової зміни влади у 2014 році знову було взято курс на євро­пейську інтеграцію та НАТО. У груд­ні того ж року Верховна Рада прийня­ла законопроект про відмову від по­заблокового статусу. А стратегічним пріоритетом у зовнішній політиці було оголошено зближення з НАТО. Тим більше, що цього бажають і біль­шість українців: за останні 4 роки кількість громадян, котрі підтриму­ють вступ країни до альянсу, зросла з 16 до 54%.

НОВИЙ ПОШТОВХ СПІВРОБІТНИЦТВА З НАТО

Останній раз представники НАТО приїжджали до Києва у червні 2008 року. Отже, візит генерального се­кретаря НАТО Йєнса Столтенберга до української столиці – добрий знак у контексті майбутнього співробіт­ництва України та НАТО.

Так, на спільній прес-конференції за підсумками зустрічі Пе­тро Порошенко заявив, що Україна має намір знову поборотися за на­буття членства в Північноатлан­тичному альянсі.

«Ми вважаємо за необхідне, і сьогодні про це чітко заявили, почати дискусію про надання плану дій щодо членства, і наші пропозиції щодо дискусії були із задоволенням прийняті», – заявив Порошенко.

При цьому в українського Пре­зидента немає ілюзій щодо мож­ливості швидкого вступу України до НАТО. Насамперед – серйозні тривалі реформи.

У свою чергу, Столтенберг за­певнив, що НАТО і надалі прово­дитиме політику зближення з Україною, а також допомагатиме нашій країні у реформах та пере­ході на стандарти альянсу.

Під час зустрічі українського Президента та генсека НАТО порушувалися й інші серйозні питання. Зокрема, нещодавня кібератака, що паралізувала ін­тернет-сторінки державних ор­ганів влади, банків, установ тощо. За словами Йєнса Стол­тенберга, Україна може розрахо­вувати на обладнання від НАТО, яке дозволить виявити джерело кібератак.

«Одна із сфер, якій ми надаємо велику увагу у співпраці з Украї­ною, – це кібербезпека. Ми нині перебуваємо в процесі надання Україні нового обладнання для деяких ключових урядових інсти­туцій і структур влади, що дозво­лить Україні розслідувати, хто криється за тими чи іншими кібе­ратаками, оскільки реагування на них має надзвичайне значен­ня», – повідомив генсек.

Ще одна тема, яку не могли оминути співрозмовники, – ситуа­ція на Донбасі, зокрема формат Мінських домовленостей та місія ОБСЄ. Йєнс Столтенберг запевнив, що НАТО повністю підтримує ви­конання сторонами Мінських до­мовленостей, які здатні врегулю­вати ситуацію на сході України.

Санкції проти Росії, на думку Столтенберга, теж мають бути продовжені – до того часу, поки РФ не змінить своєї поведінки щодо України.

Натомість Петро Порошенко пе­реконаний: для того, аби змусити Росію відмовитися від своєї агре­сивної політики, потрібна узгодже­на стратегія з євроатлантичними структурами. «Нам потрібна узго­джена стратегія для негайного впровадження пакета Мінських до­мовленостей, включаючи припи­нення вогню, виведення з україн­ських територій російських військ і російських систем залпового вог­ню, танків, озброєнь. І щоб почався процес звільнення заручників, а та­кож забезпечення роботи наглядо­вої місії ОБСЄ, в тому числі на кор­доні України і Росії», – заявив Гла­ва Української держави.

Він підкреслив, що РФ букваль­но «витискає» з Донбасу місію ОБСЄ, створюючи спостерігачам нестерпні умови для роботи. При цьому український Президент пере­конаний: робота ОБСЄ дуже важли­ва, це єдина надія на передання правдивої інформації щодо ситуа­ції на Донбасі.

ПРАЦЮЄМО ДАЛІ!

Незважаючи на те, що в най­ближчій перспективі про вступ України до НАТО не йдеться, між Україною та альянсом існує до­сить інтенсивна співпраця. Зокре­ма, згідно з Хартією про особливе партнерство між нашою країною та НАТО, підписаною у Мадриді 1997 року, до 2019 року Збройні сили України повинні перейти на стандарти НАТО. Наразі військо­ве співробітництво з альянсом розгортається в 13 областях за 40 цільовими напрямами.

Також проводяться регулярні зустрічі між Україною та НАТО на рівні Північноатлантичної ради, взаємні візити високого рівня, розпочала роботу військо­ва місія зв’язку України при Штаб-квартирі НАТО.

Співпраця ведеться у п’яти ро­бочих групах. Вони займаються військовою реформою, економіч­ною безпекою, наукою й охоро­ною навколишнього середовища та надзвичайними ситуаціями цивільного характеру.

Після того, як Україна зазнала російської агресії, Північноатлан­тичний альянс заснував низку трас­тових фондів, у тому числі з кібер­безпеки, фізичної реабілітації вій­ськовослужбовців, поранених у ході конфлікту, логістики тощо. Загаль­ний обсяг фондів – близько 6 млн євро. Після масштабної кібератаки, якої зазнала Україна 27 червня че­рез поширення комп’ютерного віру­су, альянс розширив відповідний трастовий фонд ще на мільйон євро. А під час зустрічі із Столтенбергом Петро Порошенко запропонував НАТО створити ще один трастовий фонд – для психічної реабілітації українських воїнів.

Українське керівництво підкрес­лює: альтернативи НАТО немає, і потрібно робити все, аби наблизити час вступу до альянсу. Так, 6 липня Президент підписав Закон України «Про внесення змін до деяких зако­нів України щодо зовнішньополі­тичного курсу України», який пар­ламент ухвалив у червні.

Законом вносяться зміни до за­конів України «Про основи націо­нальної безпеки України» та «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» у частині євроатлантич­ної інтеграції. У документі чітко зазначено, що одним з пріоритетів національних інтересів України є інтеграція до Євроатлантичного безпекового простору з метою на­буття членства в Організації Пів­нічноатлантичного договору.

На підтвердження серйозності намірів України нещодавно було відкрито нове приміщення Пред­ставництва НАТО в нашій країні. Виступаючи на церемонії відкрит­тя, віце-прем’єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України Іванна Клим­пуш-Цинцадзе зазначила, що альянс уперше в своїй історії ство­рює подібне представництво. На думку віце-прем’єра, це має симво­лічне значення, адже відкриття нового приміщення – нова сторін­ка у відносинах України і НАТО.

Звісно, не всі країни в захваті від поглиблення стосунків Украї­ни з Північноатлантичним альян­сом. Від Кремля вже пролунали за­стереження, що зближення Украї­ни з НАТО становить небезпеку для стабільності на Європейсько­му континенті.

Натомість посол Туреччини Йо­нет Джан Тезель заявив, що його країна підтримує політику відкри­тих дверей щодо вступу України до НАТО.

«Україна намагається гармоні­зувати країну, покращити свій по­тенціал, аби відповідати стандар­там НАТО, що ми підтримуємо. Туреччина підтримує політику відкритих дверей для України», – зазначив посол.

Тепер багато чого залежить від України. І Президент, і члени Уряду, і військові налаштовані на реформу­вання і наближення до стандартів НАТО. І якщо робота проводити­меться наполегливо й інтенсивно, в альянсі це обов’язково оцінять.

КРИТЕРІЇ ДЛЯ ВСТУПУ В НАТО: ОБОРОНОЗДАТНІСТЬ ТА БАЗОВІ ЦІННОСТІ

П івнічноатлантичний альянс – потужна організація із забез­печення колективної безпеки. З моменту створення блоку в квітні 1949 року з НАТО не вийшла жодна країна. Для того, щоб приєдна­тися до альянсу, потрібно відповідати чітким критеріям членства і вимогам.

Наприклад, всі міжнародні суперечки, а також міжетнічні конфлікти, зовніш­ні територіальні питання держави по­винні вирішувати мирним шляхом, і країни мають зробити все для вста­новлення добросусідських відносин. Держави, що хочуть відповідати кри­теріям НАТО, повинні утримуватися від загрози силою чи застосування сили будь-яким чином, що не відпові­дає цілям ООН, а також сприяти роз­витку мирних та дружніх міжнарод­них відносин шляхом зміцнення своїх вільних інституцій та завдяки сприян­ню стабільності й благополуччю.

Збройні сили держави, яка прагне приєднатися до НАТО, повинні пере­бувати під належним демократич­ним та громадським контролем.

Важливо для вступу до НАТО дотри­муватися і базових цінностей: прин­ципів верховенства права та прав лю­дини, економічної свободи, соціаль­ної справедливості та відповідаль­ності за охорону довкілля.

Крім того, претендент на членство в НАТО повинен робити внесок вій­ськового характеру в колективну обо­рону та виконання нових завдань, що постають перед альянсом, і перебува­ти у постійній готовності вдоскона­лювати свою обороноздатність.

Частина критеріїв вступу стосується технічних питань, зокрема країни – претенденти на вступ до НАТО зобов’язуються створювати необхідну структуру з питань планування та ви­конання воєнних бюджетів, які б від­повідали визначеним пріоритетам у сфері оборони та передбачали відпо­відні схеми навчання для ознайом­лення персоналу з існуючими в НАТО практикою та процедурами з метою підготовки до можливої в майбутньо­му участі в роботі структур альянсу.

Ну і, звичайно, претендент на вступ до Північноатлантичного альянсу по­винен брати участь у роботі всіх установ та комісій НАТО, знайомити­ся з правовими механізмами та уго­дами, якими керується НАТО для за­безпечення співробітництва в своїй структурі, та формальним юридич­ним процесом, що передує членству.

Петро ПОРОШЕНКО, Президент України:

«Наш пріоритет – інтеграція до Євроатлантичного про­стору з метою отримання членства в Організації Північно­атлантичного договору. Реформування та посилення обо­роноздатності України – це першочергове завдання для нашої взаємодії з НАТО на сучасному етапі. НАТО – це ефективний інструмент світової безпеки. І його роль ще більше зростає в контексті тих подій, які відбуваються на­вколо України. Російська агресія спонукала НАТО серйоз­но активізуватися. НАТО прокинулось, і це надало альян­су другого дихання».

Йєнс СТОЛТЕНБЕРГ, генеральний секретар НАТО:

«Поки що ми ведемо дискусію щодо членства України у НАТО. На мою думку, це важливо. Україна має механізми, і вона повинна йти до НАТО за допомогою того, що ми називаємо «субстантивне партнерство», і ми можемо зро­бити разом набагато більше. Зараз важливо зо­середитися на діях: як зміцнити українські обо­ронні інститути, допомогти в модернізації Збройних сил країни».

Павло КЛІМКІН, міністр закордонних справ України:

«Я впевнений, що інтеграція у НАТО можлива. І вона є єдино можливою і для України, і для НАТО. Я вважаю, що ми прийдемо в НАТО швидше, ніж думають багато з тих, хто зараз у ніщо не вірить. Коли ми починали переговори щодо Угоди про асоціацію або, наприклад, щодо безвізу, багато колег, навіть в ЄС, говорили мені, що це буде мож­ливим у перспективі. А зараз ми все це маємо. Тому моя перспектива дуже проста – це не питання десятиліть, як дехто іноді говорить, не якогось абсолютно абстрактного майбутнього, а цілком осяжної перспективи».

Пауль ІВАН, аналітик Центру європейської політики у Брюсселі:

«Вступ до НАТО – це довгий і складний процес, що добре видно на прикладі інших країн, які вступили до альянсу. Існують безліч питань, зокрема дуже складних, які потрібно вирішити перед тим, як наблизи­тись до вступу. Потрібно розуміти, що мета розширення будь-якого військового чи військово-політичного союзу – це його посилення. НАТО не розширюватиметься, якщо поява нового члена означатиме потенційне послаблення альянсу та ставитиме його в ситуацію кон­флікту з іншими країнами. Невід’ємною умовою для цього є певний рі­вень стабільності та відсутність конфлікту між майбутнім членом та його сусідами».

Усі новини