ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

ЖИТИ ЗА ОСНОВНИМ ЗАКОНОМ КРАЇНИ

Щорічно День Конституції України відзначається 28 червня. Влас­не, саме ця дата стала визначною для нашої країни в 1996 році, коли Верховною Радою було прийнято першу Конституцію незалежної України. Учора по всій країні пройшли святкові заходи. Привітання, урочистості, концерти, фестивалі, виставки, вшанування пам’яті ви­датних українців. Усе, аби підкреслити важливість державного свята – Дня Конституції.

Однак за 21 рік історії вона так і не стала основоположним докумен­том, що задає правовий тон вітчизняній державності. З кожним ро­ком дедалі більше статей втрачають навіть формальну актуальність. Чому? Над цим питанням розмірковують «Профспілкові вісті».

ДЕМОКРАТИЧНА І СОЦІАЛЬНО ОРІЄНТОВАНА?

На момент написання Осно­вного Закону України 1996 року його цілком серйозно можна було назвати однією з найдемо­кратичніших і найбільш соці­ально орієнтованих Конституцій у Європі. На цьому наголошува­ли як вітчизняні, так і зарубіжні юристи, хоча сам процес ство­рення Конституції був тривалим та доволі проблематичним. З мо­менту проголошення України як вільної та самостійної держави виникла гостра необхідність у розробці та прийнятті головного законодавчого документа, який буде регулювати діяльність кра­їни та створювати гідні умови для її розвитку. Протягом до­вгих 5 років діючі політики обго­ворювали і вносили зміни в текст документа. І лише на по­чатку весни 1996-го він був внесе­ний на розгляд засідання парла­менту, а вночі з 27 на 28 червня депутати нарешті прийняли Конституцію України.

Народжена вночі, Конститу­ція стала непростим компромі­сом парламенту та тодішнього президента Леоніда Кучми. Де­бати, суперечки, дискусії. Чис­ленні перерви на обдумування і політичні торги. І все це на межі політичної кризи. Леонід Кучма наполягав на своєму варіанті устрою з надзвичайною концен­трацією повноважень у Глави держави. Парламент на такий крок уперто не погоджувався. Президент вирішив заручитись підтримкою народу й оголосив про референдум, який мав відбу­тися 25 серпня 1996 року. Тодіш­ній склад Верховної Ради такий сценарій відверто налякав. По­чалися відчайдушні спроби де­путатського корпусу уникнути референдуму. Впродовж однієї доби практично безперервного засідання Верховна Рада ухва­лює Конституцію, яка запрова­дила компромісну президент­сько-парламентську модель. Пе­реважна більшість експертів оцінила її позитивно, бо в ній було зафіксовано національні інтереси і принципи, на яких мав базуватися розвиток Украї­ни як національної держави.

Загалом, історію прийняття Конституції потрібно починати не з 27 червня, коли розпочалося найдовше засідання українсько­го парламенту, а набагато рані­ше. Конституція в Україні була і раніше – радянська, переробле­на, із зупиненими частинами, доданими статтями, але вона була. Однак нова країна потре­бувала оновленого «паспорта». Робота над Основним Законом переривалася через особистісні конфлікти та глухі кути ще в 1993 році, але з виборами 1994-го відновилася з новою інтенсив­ністю. Нова Конституція була необхідна новому президенту Леоніду Кучмі. З одного боку, потрібні були чіткі і ясні повно­важення всіх гілок влади, а з ін­шого, і звинувачення в цьому звучать донині, було бажання концентрації влади.

Так чи інакше, після бурхли­вої ночі у Верховній Раді на ра­нок 28 червня народ отримав власну Конституцію, а в кален­дарі з’явилося нове державне свято. Відтоді з нагоди кожної річниці було сказано чимало гучних слів про чинну Консти­туцію. Та якщо у перші 5 чи 6 ро­ків домінували хвалебні епіте­ти на її адресу, з кожним роком посилюється критичний тон ви­словлювань. Наразі так звана конституційна ніч, на переко­нання низки політологів, стала синонімом недоречності в кон­ституційному процесі.

Які аргументи наводять екс­перти? Не будемо перебирати всі, а назвемо лише один: 52 млн українців не брали участі в роз­робці і прийнятті Конституції своєї країни. Відтак не випадко­во, що за фактом від основопо­ложних статей документа, ухва­леного 1996 року, в українській дійсності вже не залишилося майже нічого. А словосполучен­ня «соціально орієнтована» у пе­реважної більшості населення викликає стійке роздратування.

СКАЛЬПЕЛЕМ ПО КОНСТИТУЦІЇ

За час існування Конституції кожен президент намагався пере­кроїти Основний Закон під себе. І завжди в жорсткому протистоян­ні з депутатським загалом. Це вже стало традицією – змінювати баланс влади в країні.

10 років Україна існувала як президентсько-парламентська республіка. Із 2006 до 2010 років – парламентсько-президентська, далі – повернення до президент­ської моделі, а нині – знову роз­ворот на 180 градусів до парла­ментсько-президентської. Екс­перти переконують, що поява парламентсько-президентської республіки завжди зумовлюва­лася побоюваннями частини елі­ти повністю позбутися влади і бажанням зберегти свої позиції в сильному парламенті. І завжди це відбувалося після Майдану – 2004-го і 2014-го. І як правило, за­вжди після цього президенти тя­жіли до узурпації влади. Хтось – поверненням до минулого режиму, як Віктор Янукович, а хтось – через глибокі зміни Основного Закону, як сьогодні це робить Петро Порошенко.

А перші зміни до Конститу­ції ініційовані ще 2003 року. Вони були тісно пов’язані з по­діями виборів президента на­прикінці 2004-го та Помаран­чевою революцією. Вони по­слабили владу президента, давши старт освоєнню парла­ментсько-президентської фор­ми правління.

Обраний у 2004 році Віктор Ющенко намагався ініціюва­ти зміни до Конституції, але реалізувати свої плани так і не наважився. Його наступ­ник на посаді президента Ві­ктор Янукович пішов шляхом внесення змін до Конституції не через конституційний про­цес, а через рішення Консти­туційного Суду, який 1 жов­тня 2010 року визнав некон­ституційними зміни, ухвалені в грудні 2004 року, під час По­маранчевої революції.

Про роль Конституційного Суду сказано й написано бага­то. Дехто досить категорично називає його «кишеньковим» індикатором настроїв прези­дентів. Свого часу він усупереч букві і духу Основного За­кону визнав другий президент­ський термін Кучми першим, але Майдан-2004 перекреслив ретельно виписаний сценарій «Кучма – рятівник України», який би дав змогу Леоніду Да­ниловичу після дискредитації Ющенка і Януковича вкотре стати «законно обраним» Гла­вою держави. Згодом КС «усла­вився» легітимацією здійсне­ного режимом Януковича дер­жавного перевороту, фіналь­ною точкою якого стало рішен­ня від 1 жовтня 2010 року, за яким була скасована конститу­ційна реформа 2004 року, а чинний Глава держави отри­мав права імені Кучми.

А вже в лютому 2014 під час подій Євромайдану та під тис­ком українських і закордон­них політиків президент Яну­кович змушений був погоди­тись на відновлення редакції Конституції 2004 року. 21 лю­того 2014 року Верховна Рада проголосувала за відповідне рішення. Янукович, боячись за своє життя і награбовані в народу мільярди, кинувся на­втьоки до свого кремлівського покровителя.

Із січня 2015 року почався новий етап внесення змін до Конституції. Президент ство­рив Конституційну комісію для опрацювання пропозиції з трьох ключових напрямів змін: децентралізація, рефор­мування системи правосуддя та забезпечення прав людини. Причому Петро Порошенко не­одноразово заявляв, що «голо­вна ідея наступних конститу­ційних змін – побудова силь­ної держави через добробут і сталий розвиток громади». Себто, це про нас із вами. Та ні­кого із нас – пересічних україн­ців, до процесу змін Основного Закону не залучили, а до обго­ворення не запросили. Лиш за­декларували, що «парламент, державні політичні та громад­ські сили і всі громадяни Укра­їни повинні діяти консолідова­но в справі вдосконалення Основного Закону».

В ОЧІКУВАННІ ЗМІН

Теза про соціальну держа­ву, записана в першій же стат­ті Конституції, видається від­верто лицемірною на тлі зрос­тання тарифів на послуги ЖКГ і тотального зниження соціальних зобов’язань держа­ви. Цілеспрямованість проце­су підтверджує і той факт, що майже щомісяця Кабмін урі­зає соціальні пільги. Напере­додні Дня Конституції, напри­клад, вийшла постанова, якою зменшується перелік профе­сій, що мають право на достро­ковий вихід на пенсію. В Уряді вже порахували, що повне ска­сування норми раннього вихо­ду на пенсію дозволить заоща­дити бюджету Пенсійного фонду 50–60 млрд грн. Через та­кий «соціальний демарш» можна дійти висновку, що для нинішньої влади національ­ною ідеєю є не соціальна дер­жава, а бездефіцитний бю­джет, бо цього вимагає МВФ.

Однак експерти перекону­ють, що діючу Конституцію насправді треба «підправити» з урахуванням існуючих реа­лій. Але не так, щоб це було вигідно нинішній владі, бо по­тім прийде інша й почне змі­нювати закон «під себе».

Тож настав час, нарешті, збагнути, що Конституція – це Основний Закон України, тому писати її по-новому потрібно не для влади та її чиновників, а виключно для народу.

У ній все має бути викладено дуже чітко і зрозуміло, без спе­ціальної термінології, аби ко­жен громадянин міг знайти від­повіді на найважливіші питан­ня. Ідеальний приклад – 10 Бо­жих заповідей, в яких дуже ла­конічно втілено закони етики і моралі, спираючись на які, лю­дині дуже просто зорієнтувати­ся в житті. У нас же мало хто з простих громадян без юридич­ної підготовки може подужати всі статті Конституції.

Провідні експерти вважа­ють, що у Конституції мають бути виписані основні норми і положення про державу і пра­ва громадян цієї держави. Усе інше повинно регулюватися окремими нормативними ак­тами й законами, що потра­пляють під ту чи іншу царину права. Та найважливіше, щоб перед Конституцією, як Осно­вним Законом країни, всі були рівними. Не на папері, не фор­мально, а в реальному житті. Бо наразі назвати українську Конституцію Основним Зако­ном, який працює, стоїть на сторожі прав і свобод грома­дян, можна лише з великою на­тяжкою. Вона поки що радше інструмент політичної бороть­би. Може, тому для більшості українців 28 червня так і не стало справжнім святом дер­жавного значення. Просто в календарі додався ще один ви­хідний. Цілком законний.

• КОМЕНТАР

Григорій ОСОВИЙ, Голова Федерації професійних спілок України:

«С ьогодні багато розмов довкола того, чи потрібні зміни до Конституції України. На переконання профспілок, чинний Основний Закон України потребує внесення принципових змін. За період з 1996 року практичного застосування його норм виявились вади, прогалини й недосконалості. Але спілча­ни категорично проти того, аби вноси­лись зміни заради змін.

Натомість мають бути прописані надійні механізми гарантування законами вста­новлених Конституцією трудових, соці­ально-економічних та громадянських прав. А ще – юридична відповідальність посадових осіб державної влади і місцево­го самоврядування, депутатів усіх рівнів за порушення норм Конституції, порушення чи незабезпечення конституційного права людини. Бо навіть встановлені Конститу­цією трудові, соціальні та інші права не за­безпечуються через відсутність відповід­них гарантій у законах. Саме тому законо­давцем, виконавчою владою, роботодав­цями відверто ігноруються право на пра­цю, на безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, право кожного на достат­ній життєвий рівень для себе і своєї роди­ни, право на безоплатну медичну допомо­гу та освіту, право на участь в управлінні державними справами.

Влада започаткувала низку реформ, реа­лізація яких значно обмежує соціальні права, гарантовані Конституцією України, зокрема на гідну оплату праці, освіту, пенсійне забезпечення, медичну допомо­гу. Цю низку порушень можна продовжу­вати. У підсумку – сумний висновок: нор­ми цих статей Конституції, на жаль, в Україні не виконуються повною мірою. Відбувається урізання соціальних норм і стандартів, відсутній діалог держави із своїми громадянами.

Нинішня антисоціальна політика «жор­сткої економії» призвела до катастрофіч­ного падіння вартості праці та зубожіння населення. Найболючішим є питання за­йнятості населення, бо вже втрачено по­над 2 млн робочих місць, не виконується Програма сприяння зайнятості населення і створення нових робочих місць.

Коли мене запитують, невже за таке жит­тя боролися на Євромайдані, скажу від­верто: не знаю, що відповісти своїм спіл­чанам. Але профспілковий загал нині на­лаштований рішуче. Якщо будуть якісь зміни до Конституції, то тільки через ши­роке всенародне обговорення. Змін зара­ди змін профспілки не допустять».

Марина СТАВНІЙЧУК, експерт Венеціанської комісії, голова правління ГО «За демократію через право»:

«Ситуація із збройною агресією, конфліктами, кризами у владі показує, що нинішня Конституція України, як Основний Закон перехідного періоду, до певної міри вичерпала себе. З одного боку, це пов’язано з тим, що, на жаль, влада не вважає за не­обхідне виконувати норми Конституції України. В сучасних українських реаліях як ніколи існує формальна Конституція і Конституція фактична. Про це свідчать відносини Президента і парламенту: хто ініціює закони, як вони ухвалюються».

Ігор КОЛІУШКО, голова правління Центру політико- правових реформ:

«Конституція – це не декларація і не домовленість політиків, а суспільний договір між нами всіма. Це правила для суспільства, в якому ми хочемо жити. Жодному політику, хто порушує умови суспільного договору (Кон­ституції), не повинно бути місця у владі. Зміни, напрацьовані Конституцій­ною комісією, чи те, що стане компромісом у політичній грі і буде частиною Конституції, не працюватиме в щоденному житті громадян, якщо вони не будуть залучені до вироблення цих змін. Громадяни України не повинні більше залишатися в позиції «поставлених до відома» щодо конституцій­них змін або отримати як дар від політиків оновлену Конституцію України».

Володимир ПИЛИПЕНКО, Представник України у Венеціанській комісії 2013–2017 років:

«Схоже, що в Україні зміни до Конституції України вносяться зара­ди самих змін. Жодної користі для громадян чи посилення їхніх конституційних прав даний документ узагалі не несе. Хоч якось пояснити необхідність змін до Конституції в частині прав і свобод людини можна було б, якби її запропонували доповнити новими положеннями, що виникли в зв’язку з плином часу і появою абсо­лютно нових правовідносин. До прикладу, правом на збройний захист свого життя або додатковими можливостями на захист своїх прав у мережі Інтернет».

Віктор ШИШКІН, екс-суддя Конституційного Суду України:

«Коли мене запитують, чому не виконуються статті Консти­туції, зазвичай відповідаю так: закони ухвалювали популіст­ські. Деякі з них апріорі не можуть бути виконаними. Маю на увазі в тій ситуації, в якій ми наразі перебуваємо – макроеко­номічній, фінансовій, промисловій. Адже їх ще виголосили в Конституції Сталіна, розвинув Брежнєв, якщо згадати Радян­ський Союз. Проте ніхто їх не дотримувався, особливо щодо особистих прав людини: право на недоторканість, на свобо­ду, на волевиявлення, право релігійної діяльності тощо».

Усі новини