ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

РЕФОРМА ШКОЛИ ПОТРІБНА НЕ ЛИШЕ ОСВІТЯНАМ

ДВАНАДЦЯТИРІЧКА: ЗА І ПРОТИ

Розвинуті країни Європи, США, Канада, Японія вже пройшли шлях реформування освіти і вчать дітей по-новому. Ми поки що дискутуємо, обираємо «оригінальний» шлях. Ін­шими словами, зволікаємо. Говоря­чи про європейський вибір, не мо­жемо відштовхнутись від звичного і застарілого.

Найбільше дискусій точаться до­вкола питання запровадження два­надцятирічної освіти. Воно без пере­більшення розділило суспільство на­впіл. Одні, орієнтуючись на розвине­ні західні країни, де діти навчаються стільки ж років, підтримують таку ідею. Інші, згадуючи, що раніше осві­ту здобували і за 10 років, проти. Можна зрозуміти і тих, і інших. Бо навряд чи щось нове сприймається однозначно. Далеко не всім подоба­ється «зайвий» рік навчання, однак треба бачити реалії і реагувати на них. До того ж, майже всі країни по­страдянського простору, окрім Укра­їни, Росії та Білорусі, перейшли на дванадцятирічну систему навчання.

Чому взагалі акцент переносить­ся на «додатковий» рік? Адже діти, які закінчують школу в 16–17 років, часто не готові прийняти правильне рішення щодо подальшого вибору професії. Експерти наголошують, що насправді учням треба більше часу, аби бути готовими до подаль­шої ролі в суспільстві. Фахівці ка­жуть, що йдеться не просто про один додатковий рік, а про зміну системи та структури школи загалом.

Безумовно, що говорити про пере­ваги й недоліки нової системи освіти, напевно, можна буде тільки тоді, коли в Україні з’явиться перше поко­ління випускників. Ті, хто агітує за одинадцятирічне навчання, висува­ють свої аргументи. Мовляв, перева­га полягає в тому, що не втрачається можливість швидше отримати путів­ку в життя і визначитися з професі­єю. Крім того, це економія бюджет­них коштів та робота за напрацьова­ною системою, яка не принесе неочі­куваних «сюрпризів» та проколів.

Опоненти стверджують, що осно­вні переваги 12 років у школі – про­фільне навчання у старших класах, що дозволить молодим людям ви­значитися з поглибленим вивчен­ням предметів. І тоді проблема «на­таскування» при тестуванні не стоя­тиме настільки гостро, як зараз, а репетиторство відпаде само собою.

Прислухаючись до думок при­хильників і супротивників, не мож­на оминути фінансове питання. Адже на друк нових підручників, переформатування шкільної про­грами, ба, навіть звичайний добір педагогів знадобиться не один мі­льярд гривень. Не слід відкидати й того, що нині держава переживає далеко не найкращі часи в еконо­мічному плані. Тож виникають ціл­ком логічні сумніви щодо фінансо­вої спроможності та впровадження цієї реформи як такої взагалі. Про це говорять і в освітянських колах, і в учнівських колективах. Проана­лізувавши їхню реакцію, можна зробити висновок: якщо справді з’явиться профільна школа, й дити­на зможе приділяти уваги тому, що її цікавить, то бажання вчитись збільшиться. Тож говорити, що до таких змін будуть не готові школя­рі, мабуть, завчасно. Психологи вважають, що саме учнівська мо­лодь ніколи не боялась фундамен­тальних перетворень. Більше стра­ху наганяють батьки, котрі чомусь впевнені, що лави майбутніх випус­кників поповнять заміжні дами з дитячими візочками.

На такого роду скепсис відповідає головний експерт групи «Освіта» Во­лодимир Бахрушин: не варто забува­ти, що в українських випускників, які забажають вчитися в європей­ських університетах, виникнуть про­блеми тільки тому, що їм не випо­внилося 18 років і вони не прослуха­ли певну кількість годин з різних предметів.

СТАТУС УЧИТЕЛЯ В ІНТЕР’ЄРІ РЕФОРМИ

Пригадуєте, як Борис Грінченко колись писав: «Тільки тоді, коли вчитель не думатиме про порвані чоботи, він буде віддавати всі сили школі». Така ситуація була більш ніж століття тому. Та тільки пробле­ма порваних чобіт загострилась до краю нині. Бо сучасний український педагог середньої школи після уні­верситету має посадовий оклад у 1751 грн. Про які нові чоботи мова? Тут би якось до прожиткового міні­муму дотягти. Та ми не про молодих фахівців. Вчителька, маючи педаго­гічний стаж 15–20 років, отримує максимальну зарплату 3432 грн. А це трохи менше 137 дол. США.

В якій ще європейській державі вчитель отримує 137 дол.? Отож бо! Тому жоден закон не вартий при­йняття, якщо не буде вирішено про­блему вчителя. Найголовніше – його матеріальне забезпечення, аби він не благав директора школи ви­ділити йому ще половину ставки, аби якось прогодувати сім’ю.

Однак питання зарплати – не єди­не і не головне для людей, котрі оби­рають професію педагога. Важливим є чинник суспільного визнання та збереження відчуття власної гіднос­ті. А це означає, що сучасна школа повинна дати вчителю можливість реалізуватися не тільки як фахівцю, а й як активному громадянину, який прагне принести користь своїй школі і своїй країні загалом. Якщо ми орі­єнтуємося на європейську спільноту, освітяни за рівнем доходів і соціаль­ним статусом мають належати до се­реднього класу. Та про це, кажуть самі педагоги, можна лише мріяти.

Український учитель постійно перебуває під тиском, у стані стре­су, стверджують експерти. Найго­ловніший стрес не через погану успішність своїх підопічних, а че­рез те, що доводиться перебувати в статусі прохача. Учитель просить батьків поміняти вікна у школі, по­фарбувати парти, відремонтувати підлогу… Цей перелік можна про­довжувати нескінченно. Але про­блема залишається. Учитель по­стійно думає про побутові негараз­ди, мусить весь час «випрошувати», відчуває несвободу. Як можна гово­ рити про позитивну енергію, коли педагог з наставника чи натхнен­ника перетворюється на елемен­тарного передавача знань? В укра­їнських реаліях під загрозою тако­го професійного «знищення» опи­няються більшість учителів.

Фіни кажуть: «Якщо ти хочеш змі­нити світ, обирай професію вчителя».

Україна – не виняток, що стосу­ється мотивації професійного ви­бору більшості вчителів, але виня­ток за ставленням держави до них. При навантаженні 720 годин на рік Українська держава платить своє­му вчителю 3,6 тис. дол. на рік. Для прикладу, Фінляндія при наванта­женні 550 годин платить понад 40 тис. дол. Ось чому молоді талано­виті люди оминають професію вчи­теля в українських умовах. Споді­ватися, що вчителі пенсійного віку зважаться на реальні реформи марно. Бо кожен новий міністр чергового складу Уряду пропонує перезавантаження освіти, та тіль­ки віз ніяк не зрушить з місця.

Якщо ми в системі освіти хочемо виховувати гідних громадян, то ма­ємо забезпечити гідне становище вчителя. Проблема заслуговує на­лежної уваги як з боку представни­ків верхніх ешелонів влади, так і з боку громадянського суспільства, особливо владних представників місцевого самоврядування. Наші діти мають зростати розумними, креативними, перспективними. Якщо ми, звісно, й справді прагне­мо до Європи.

ПРОФСПІЛКИ НА ЗАХИСТІ ГАРАНТІЙ ОСВІТЯН

Українські профспілки не могли лишитися осторонь такої значущої проблеми, як реформа освіти. Тому абсолютно закономірно, що представ­ники Профспілки працівників освіти і науки України були активними учасниками робочих груп, нарад, кру­глих столів та засідань профільних комітетів Верховної Ради України.

Окремі положення Закону «Про освіту» викликають питання у представників профільної проф­спілки. Зокрема, норма про визна­чення розмірів посадових окладів педагогічних працівників залежно від прожиткового мінімуму та його трикратності замість прийня­тих в першому читанні положень про встановлення посадового окла­ду педагогічного працівника най­нижчої кваліфікаційної категорії в розмірі не менше трьох мінімаль­них заробітних плат. ЦК профспіл­ки спрямував кілька звернень до комітетів та окремих депутатів Верховної Ради щодо неприпусти­мості передбачення у новому зако­ні «Про освіту» цієї норми.

Крім того, стурбованість викли­кають пропозиції щодо визначення найнижчого посадового окладу на­уково-педагогічного працівника у розмірі, що перевищуватиме оклад педагогічного працівника за най­нижчою посадою лише на 25%. Адже таким чином оклад виклада­ча-стажиста, що нині відповідає 15 тарифному розряду, буде на 1 тис. грн менше від окладу педпрацівни­ка, що оплачуватиметься також за 15 тарифним розрядом.

В освітянській профспілці вважа­ють, що для розрахунків оплати пра­цівникам освіти потрібно застосову­вати об’єктивні показники, такі як ВВП, середня заробітна плата у га­лузях економіки, промисловості. І під цією позицією підписалися по­над 650 тис. освітян.

Також профспілковий актив не може погодитися з тим, що до складо­вих робочого часу педагогічних пра­цівників, крім навчальної роботи, включається методична та організа­ційна робота. Це призведе до збіль­шення робочого тижня до 36 годин або навіть більше. Будь-яка робота, що виходить за межі суто навчальної, має оплачуватися додатково.

У профспілці освітян перекона­ні: потрібно законодавчо передба­чити видатки на освіту в розмірі, не менше 10% ВВП, проти запропоно­ваних 7%. Адже, як свідчить сучас­ний стан фінансування галузі, фак­тичні його обсяги в розмірі 6–7% ВВП забезпечують лише 40% від по­треб на оплату праці освітян, гаран­тованих статтею 57 чинного закону «Про освіту», та часткове фінансу­вання комунальних послуг для на­вчальних закладів.

Згідно з основним освітянським законом така доступність та безо­платність усіх рівнів освіти в дер­жавних та комунальних навчаль­них закладах мала б гарантуватися державою видатками в обсязі не менше 10% національного доходу.

Також для профспілок дуже важ­ливе забезпечення належного рівня професійної освіти. За статистикою, підготовка висококваліфікованих ро­бітників зазнала значного занепаду. З 1991 по 2016 роки випуск робітничих кадрів знизився з 338 тис. до 152,8 тис., а прийом на навчання з 377,4 тис. до 157,9 тис. осіб. Кількість професій­но-технічних навчальних закладів зменшилась з 1251 до 787 одиниць, а учнів – з 648,4 тис. до 285,8 тис. осіб.

У Швейцарії майже 70% учнів обирають професійне навчання з опануванням близько 230 професій, і лише 20–30% – академічне навчан­ня, результатом якого є отримання професій, що вимагають універси­тетської освіти. В Україні лише 27% учнів здобувають цей рівень освіти в навчальних закладах.

Чи не тому в нас такий занепад економіки і низький рівень життя?

Георгій ТРУХАНОВ, голова Профспілки працівників освіти і науки України:

«Р еформа освіти вкрай важлива. Адже це 7,2 млн. осіб, які навча­ються, та 1,4 млн пра­цюючих у галузі. Стаття 53 Конститу­ції України гарантує забезпечення державою доступності та безоплат­ності дошкільної, повної загальної се­редньої, професійно - технічної, вищої освіти в державних і комунальних на­вчальних закладах.

Особливо важливе питання професій­но-технічної освіти. Ми вважаємо, що потрібно відновити її фінансування з державного бюджету України в по­вному обсязі. Адже окрім реалізації основного завдання – підготовки ква­ліфікованих робочих кадрів, профе­сійно - технічна освіта на сьогодні є тим соціальним стабілізатором, який ство­рює умови для зайнятості, підвищен­ня освіченості та культури молоді.

Оновленню змісту професійної освіти має відповідати також належний якіс­ний склад педагогічних працівників. А для цього необхідно створити умови для їхнього професійного зростання як шляхом підвищення кваліфікації, стажування, так і гідного рівня оплати праці, що є чи не найголовнішим.

Не виправдала себе нова система сти­пендіального забезпечення. Значно звужено коло стипендіатів. Часто сту­денти - відмінники не потрапляють у ліміт стипендіатів через його обме­ження 45% за однією спеціальністю за наявності 1–2 бюджетних місць. За­тверджений механізм стипендіально­го забезпечення не стимулює студен­тів до якісного навчання.

Ще одна проблема. Склалася ситуа­ція, особливо у великих містах, що пов’язана з інтенсивним будівни­цтвом багатоквартирних будинків та житлових комплексів за відсутності будівництва нових шкіл та дошкіль­них навчальних закладів. За даними Держстатистики, завантаженість міських дошкільних навчальних за­кладів, тобто кількість в них дітей у розрахунку на 100 місць, у 2016 році загалом становила 124 дитини. Рі­шення органів влади про одночасне будівництво новобудов для забезпе­чення громадян житлом та об’єктів інфраструктури, зокрема шкіл, до­шкільних закладів, сприятиме ство­ренню нових робочих місць для пра­цівників галузі та поліпшенню умов праці».

Лілія ГРИНЕВИЧ, міністр освіти і науки України:

«У законі «Про освіту» закладено автономію вчителя, коли він зможе створювати власні програми. На цьому тримається вся прогресивна (зокрема, початкова) школа. За цією систе­мою вчителю «спускають» з гори тільки результати навчання, а як він цих результатів досягатиме – його справа. Він може сам створювати навчальні програми, плани. Тому ми виріши­ли, що дамо вчителям модельні програми, на які вони б орі­єнтувалися. Не можна, не розвинувши творчий потенціал учителів, вимагати від них чогось кардинально нового».

Ірина ЄГОРЧЕНКО, експерт громадської організації «Точка росту: освіта і наука»:

«Щоб люди повірили в реформу, братися до роботи слід уже зараз. І по­чинати з простих речей. Потрібно скасувати всі види робіт у школі, які стимулюють списування і плагіат. Це реферати, примусові роботи Малої академії наук, які пишуть вчителі. Навіщо це потрібно? Варто зменшити кількість конкурсів у школах: діти до них готуються і виступають на них замість уроків, але це марна трата часу вчителів і перевантаження учнів. МОН має проаналізувати, що саме викликає спротив у школах, і обгово­рювати ці теми, а недоліки – усувати».

Володимир СПІВАКОВСЬКИЙ, власник першої в Україні приватної школи «Гранд»:

«Як змінювати освіту? Змінити контент, старі знання на нові. Варто запровадити 50% науки і 50% практики, уроки особистісного рос­ту, уроки щастя, харизми, спадковості, успіху. Це виграшні кейси. Ввести інші пропорції у вивченні іноземних мов та всього іншого: 30% – на заучування, 60% – на переказ та 10% – на генерування власних думок, адже кожна дитина потребує особливого підходу. У світі це високо цінується. Школи повинні виглядати сучасно, яскраво, аби мотивація до навчання зростала».

Ірина КОГУТ, експерт освітнього напрямку аналітичного центру Cedos:

«Реформа освіти може зіткнутися з низкою про­блем. Термін до початку її реалізації занадто ма­лий, і до навчального року 2018–2019 років важко ліквідувати всі пробіли середньої освіти. Третина вчителів теж можуть залишитися без роботи, а ба­гатьом доведеться пройти переатестацію. Навряд чи всіх учителів, які викладають у старшій школі, зможуть перевчити».

Усі новини