ПРИЗЕМЛЕНІ ІНТЕРЕСИ. КОМУ ВИГІДНО ВІДКРИТИ РИНОК ЗЕМЛІ
Одне з найбільш
дискусійних питань, яке роками не зникає з порядку денного, – ринок землі. Дозволити
продавати землю чи залишити мораторій на неї? Як забезпечити конституційні права
власників паїв розпоряджатися земельними ділянками й при цьому не дозволити скупити
українську землю за безцінь? «Профспілкові вісті» занурилися в проблематику і зробили
об’єктивний аналіз ситуації.
РЕФОРМА – ДЛЯ СЕЛЯНИНА ЧИ НА ДОГОДУ МВФ?
На Україну очікує чергова земельна
реформа. На початку 2000-х країна пережила одну реформу, коли 7 млн громадян
отримали право на приватизацію 28 млн га земельних паїв. Щоправда, приватизацією
цей процес назвати важко: люди землю мали, але повноцінно розпоряджатися нею не
могли. Бо з 1 січня 2002 року було законодавчо введено мораторій на продаж
аграрних земель. Коли ця норма ухвалювалася, планувалося, що вона буде
тимчасовою і діятиме до ухвалення закону про обіг земель. Але минуло 15 років,
і нічого не змінилося.
У квітні цього року Кабмін
анонсував масштабні зміни на ринку землі. У планах Уряду – провести земельну
реформу до 2020 року. Тим більше, що на цьому наполягав Міжнародний валютний
фонд, від фінансової допомоги якого ми постійно залежимо. Тому 2 квітня на
урядовому сайті «Громадянське суспільство і влада» Кабмін представив концепцію
майбутньої реформи, оприлюднивши законопроект «Про обіг земель
сільськогосподарського призначення».
У МФВ передбачали, що Україна
вирішить питання з ринком землі до кінця травня цього року, проте реальні
терміни проведення – наприкінці року. Тягнути немає куди, адже мораторій на
продаж сільгоспземель спливає у 2018 році.
Як пояснює Прем’єр-міністр Володимир
Гройсман, мета реформи – розвиток дрібного та середнього фермерства. Для цього
землю продаватимуть не більше 200 га в одні руки, а купити її зможуть лише фізичні
особи – громадяни України. Прем’єр вважає, що земельна реформа запустить
вільний обіг землі сільськогосподарського призначення серед українців.
Один з ініціаторів реформи –
заступник міністра сільського господарства
Максим Мартинюк переконаний,
що запровадження ринку землі в Україні має базуватись на принципах етапності та
поступового, обережного звуження обмежень для інвесторів.
За його словами, позиція
Уряду полягає в тому, що в основу концепції ринку землі має бути покладено
орієнтир на дрібних і середніх агровиробників. Для цього на першому етапі
близько 10 років триватиме пільговий період, коли землю зможуть купувати лише
фермери.
Мартинюк пояснює, що покупцями
сільськогосподарської землі зможуть бути лише громадяни України. Юридичні
особи й іноземці не допускатимуться на ринок. Адже за юридичними особами теж
можуть ховатися іноземні громадяни.
Також у законопроекті
закладено обмеження – 200 га землі в одні руки. За словами Мартинюка, якщо обмеження
не буде, то після відкриття ринку землі власники зміняться блискавично.
Натомість рішення продавати в одні руки максимум 200 га землі буде, за словами
заступника міністра, стимулювати утворення середнього класу на селі.
Після запровадження реформи відбудеться пробний
продаж сільськогосподарських земель державної форми власності. Планується, що
протягом цього періоду буде допущено окремі категорії приватних власників для
продажу на вторинному ринку ділянок, що були придбані в процесі земельних
аукціонів. Або ж громадянами, які успадкували земельні паї.
ЗНІМАТИ НЕ МОЖНА ЗАЛИШИТИ
Верховна Рада, на відміну від Кабінету Міністрів,
не налаштована на швидкі зміни у земельному питанні. 18 травня парламент не
підтримав проект постанови про формування покрокової дорожньої карти проведення
земельної реформи в Україні. На голосування ставилася постанова про
рекомендації парламентських слухань на тему: «Регулювання обороту земель
сільськогосподарського призначення: пошук української моделі». За неї
проголосували лише 17 народних депутатів. Цією постановою передбачалося створення
концепції обороту земель сільськогосподарського призначення.
На думку аграріїв, запропонований Урядом
законопроект не досягає жодної з поставлених цілей, проте веде до того, що
земля буде скуплена корупціонерами і людьми, які до сільського господарства не
мають жодного стосунку. На думку голови Всеукраїнської аграрної ради
Андрія
Дикуна, у разі відкриття ринку землі виграють лише ті, у кого є вільні
кошти. Дикун провів свої розрахунки. Якщо взяти поточні ціни на гектар землі –
близько 1 тис. доларів, і припустити, що обмеження буде 200 га в одні руки, то
40 млн га української землі, розділені на 200 га, опиняться в руках 200 тис.
осіб – приблизно 40 тис. найбагатших сімей.
«Виходить, що аграрних виробників, які обробляють
землю і хочуть її купити для продовження виробництва, з цього ринку усувають.
Ми створюємо модель, за якою землею будуть володіти ті, хто планує здавати її
в оренду. В результаті виробники зіткнуться з жорстким диктатом цін та умов
оренди з боку «нуворишів». Тобто виробники залежатимуть від людей, чия мета –
стягувати ренту з купленої за безцінь землі», – вважає голова Всеукраїнської
аграрної ради.
Про те,
що законопроект не відповідає інтересам аграріїв, говорить і голова Аграрної партії
Віталій Скоцик. «Не можна починати продаж землі в країні, в якій триває
війна; в якій понад 60% населення, за даними ООН, живуть за межею бідності; в якій,
згідно з дослідженням Ernst & Young, рівень корупції найвищий серед 41 країни
регіону Європи, Близького Сходу, Індії та Африки! Якщо влада на це наважиться, це
може дестабілізувати всю Україну і вплинути на ситуацію в Європі», – зазначив аграрій.
Крім
того, за словами В. Скоцика, 80% українців виступають проти продажу землі. І
Аграрна партія починає Всеукраїнський збір підписів «Не дамо вкрасти землю!».
На його думку, це єдиний спосіб об’єднати весь народ і отримати документальне
підтвердження його волі.
Підписи
проти відкриття ринку землі збирає і партія «Батьківщина». Її представник, член
Комітету з питань аграрної політики та земельних відносин
Вадим Івченко
,
називає земельну реформу від Уряду «земельною аферою».
«Ця афера кардинально відіб’ється на
житті пересічного українця. Вона стане фатальною для майбутнього України. «Батьківщина»
намагалась відродити діалог між владою та українцями, запропонувавши
проведення Всеукраїнського референдуму щодо продажу української землі, аби люди
висловили свою думку: як вони хочуть жити далі та чи хочуть продажу
сільськогосподарської землі. Влада успішно заблокувала цю вимогу через судове
рішення», – сказав він.
Вадим Івченко неодноразово обговорював
свою позицію з ФПУ. На початку квітня відбулася його зустріч з галузевими
профільними профспілками. Тема земельної реформи була однією з ключових. За
словами голови Профспілки працівників агропромислового комплексу України Ігоря
Сопелкіна, профспілки проводили опитування лідерів суспільної думки, найбільш
авторитетних аграріїв – близько 20 осіб. Жоден з них не підтримав ідею зняття
мораторію на продаж землі у найближчій перспективі.
РИНОК ЗЕМЛІ – РОЗВИТОК СЕЛА
Між тим, голоси за відкриття ринку землі теж лунають, хоча й
тихіше. Так, перший заступник міністра аграрної політики та продовольства
Максим Мартинюк вважає, що 15-річний мораторій на продаж землі призвів до катастрофічної
ситуації у соціальній сфері села. Натомість скасування мораторію, яке дасть
селянам повноцінне право власності на землю, стимулює та заохотить розвиток
дрібного та середнього фермерства, яке в усіх розвинутих країнах є основною
рушійною силою розвитку села.
За словами народного депутата, члена «аграрного» Комітету ВР
Андрія
Вадатурського, потрібно дати людям право вирішувати, чи продавати землю.
«Ті політики, котрі сьогодні кажуть, що вони проти продажу
землі, бо її скуплять іноземці, займають антинародну позицію і йдуть супротив
7 млн людей, які мають земельну власність. Українські селяни отримують найнижчу
орендну плату за землю у світі – 40-70 доларів на рік, тоді як у сусідній
Польщі вона вдесятеро вища. Єдиний, хто зацікавлений у продовженні мораторію –
фермери і агрохолдинги, які за безцінь орендують землю», – вважає А.
Вадатурський.
Хоча, на думку економіста IMF-Group
Григорія Кукурузи, малим
та середнім фермерам реформа вигідна. Адже урядова модель земельної реформи дозволить
їм брати участь у торгах на земельні ділянки на пільгових умовах та уникнути
конкуренції з великим бізнесом.
«Юридичні особи та іноземці не будуть допущені до ринку землі.
Відповідно, малі та середні фермери зможуть викупити земельні фонди на більш
лояльних умовах», – зазначив він.
Окрема думка у народного депутата, члена «бюджетного» Комітету
ВР
Сергія Рудика. На початку 2015 року він зареєстрував законопроект,
суть якого – продавати не землю, а право дострокової оренди. «У нас зараз
через аукціони великі ділянки землі віддаються в оренду землекористувачам.
Потрібно зробити право довгострокової оренди речовим правом на дві сівозміни
– по 7 років. Тобто, на 14 років. А можливо, продовжити до 49 років. І тоді
селянин отримає адекватні кошти, бо вартість землі на довгостроковій оренді
буде відповідною повноцінному праву на землю. Крім того, орендарі більш
виважено ставитимуться до землі. Нині, коли вони беруть землю в короткострокову
оренду, це не стимулює їх до вкладення коштів у землю. Вони зацікавлені в
тому, щоб витиснути з неї якнайбільше», – зазначив парламентар.
Депутати визнають: дискусія
щодо ринку землі точиться тим активніше, чим ближче дата закінчення дії мораторію.
І хоча за лібералізацію ринку землі поки що висловилися меншість представників
депутатського корпусу, всі визнають, що жорсткий мораторій на продаж сільськогосподарських
земель без жодних змін вичерпав себе.
А ЯК ЗА КОРДОНОМ?
О
днодумцями України щодо мораторію на
продаж землі є лише п’ять держав: КНДР, Куба, Венесуела, Конго і Таджикистан.
Що стосується обмеження ринку землі для іноземного капіталу, його дотримуються
18 країн. Це республіки колишнього Радянського Союзу – Молдова, Казахстан,
Росія, Вірменія, Киргизстан, країни Балканського півострова (Албанія, Сербія,
Боснія і Герцеговина), а також кілька країн Африки та Близького Сходу. При
цьому середнє значення ціни на землю тут становить 3833 дол. США за гектар,
орендної ставки – 205 дол. за гектар.
У
розвинутих країнах Західної Європи земельна реформа тривала кілька десятиліть.
Але її метою не було забезпечення права землевласників на володіння майном,
як, наприклад, в Україні. Йшлося про те, аби створити збалансований ринок,
залучити інвестиції до агросектору та стимулювати фермерів виробляти продукцію
з максимальною доданою вартістю.
У більшості
країн ЄС продавати землю можна, і необов’язково власним громадянам. При цьому
угод з продажу земель сільськогосподарського призначення в Євросоюзі
укладається не так багато – на рівні 1–3% від загального обсягу земель.
Такої
ж політики дотримуються Японія, США, Уругвай, Домініканська Республіка і
Камерун. У результаті середня ціна за 1 га тут сягає 19336 дол., а середнє
значення вартості оренди – 360 дол.
Приклади
інших країн доводять, що лібералізація ринку землі призводить до суттєвого зростання
середньої вартості на землю. У тій же Румунії після відкриття земельного ринку
вартість «чорного золота» зросла на 37,5% протягом кількох років.
У
Литві після відкриття земельного ринку вартість землі зросла втричі – від 340
дол. за гектар в 1991 році до 1100 за гектар в 2012-му.
Цікавий приклад – Швейцарія.
Ринок сільгоспактивів у цій країні дуже відкритий і високотехнологічний. І незважаючи
на те, що у сфері АПК зайнято лише 3,2% населення, країна забезпечує себе продуктами
харчування на 55–60%. У Швейцарії 100% земельної власності перебувають у приватних
руках, і немає жодного державного регулювання. Щоправда, є одна умова: покупець
землі повинен самостійно управляти своїм фермерським господарством. Для цього він
повинен мати відповідний досвід та кваліфікацію.
Володимир Гройсман, Прем’єр-міністр України:
«У цьому питанні, надзвичайно
чутливому для України, потрібно діяти дуже професійно і дуже виважено. Модель,
яку ми можемо запропонувати, – це продаж фізичним особам- українцям з обмеженням
до 200 га, і це може бути добрим початком якісної земельної реформи. Я не підтримаю
земельну реформу, яка може бути використана або великими агрохолдингами, або іноземцями,
які приїдуть в Україну і почнуть скуповувати землю. Ми говоримо про відносини між
власниками землі, про те, щоб створити міцний якісний середній клас фермерів. Це
відповідає інтересам України».
Володимир Саєнко, заступник Голови ФПУ:
«За даними експертних організацій,
відкриття ринку згенерує близько 100 млрд дол. приросту ВВП до 2025 року. Прогнозується
приплив до сільського господарства інвестицій і створення нових робочих місць.
Однак, потрібно зважати на те, що позитивні результати такого кроку – поки лише
теорія. Натомість поспішне скасування заборони на продаж землі загрожує втратою
найбільш вартісної цінності, яка належить українському народові. Наразі не врегульовані
базові питання земельного обігу, існує небезпека рейдерських захоплень, монополізації
землі великими агрохолдингами та іноземцями. Усе це слід врахувати та розробити
дієві механізми щодо недопущення негативних наслідків проведення земельної реформи,
а вже потім говорити про запуск ринку землі».
Сергій Рудик, народний депутат, голова підкомітету з питань державного
боргу та фінансування державного бюджету Комітету Верховної Ради України з питань
бюджету:
«Не підтримую ні тих, хто
пропонує продовжити мораторій, ні тих, хто поспішає продавати землю. Постійні мораторії
на продаж не дають жодних відповідей, тільки відтерміновують прийняття виваженого
рішення. З іншого боку, Україна не дозріла до того, щоб продавати землю. Якщо ринок
бездумно відкриють, ми отримаємо короткостроковий ефект, наслідком якого стане
розпродаж землі, яка є у них у власності. Як би не декларувалося Урядом, що до продажу
не будуть допущені іноземці, я в це мало вірю. Є багато тіньових схем, яким чином
це можна зробити».
Віталій Скоцик, голова Аграрної партії України:
«Згідно з даними опитування,
проведеного науковцями Житомирського національного агроекологічного університету,
96% аграріїв не зможуть скористатися можливістю купити землю, на якій працюють,
бо не мають коштів. Неважко спрогнозувати, хто правитиме бал на ринку землі: великий
капітал, який має спекулятивну природу. А тисячі агровиробників, які годують Україну,
не зможуть нормально працювати. Це обернеться підривом продовольчої безпеки, дорожнечею
харчів і глибокою кризою».
|