ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

БОРГИ НАШІ ТЯЖКІ

У ЗОНІ ТОТАЛЬНОГО БЕЗГРОШІВ’Я

У той час, коли практично що­дня знецінюється гривня, підви­щуються тарифи та дорожчають харчі, сотні тисяч українців не отримують зарплати по кілька місяців. Уряд зважає на ситуацію лише тоді, коли на вулицю Гру­шевського під стіни Кабміну з’їжджаються протестувальники: шахтарі, аграрії, медики, вчите­лі… 4 серпня поточного року п’ятеро шахтарів оголосили голо­дування у будівлі Міністерства енергетики та вугільної промис­ловості України. 9 серпня один із голодуючих, доведений до від­чаю, спробував вчинити акт са­моспалення. Тим часом глава ві­домства Ігор Насалик причиною затримки виплати зарплат шах­тарям назвав людський чинник, вказавши при цьому на Міністер­ство фінансів.

Фінансисти воліють списати усі проблеми на війну. Проте тільки Донбасом проблема забор­гованості не обмежується. Забор­гованості із заробітної плати за­фіксовані в усіх без винятку об­ластях. За минулий рік вона зрос­ла майже втричі. Кількість тих, хто вчасно не отримує кровно за­роблене, сягнула майже півміль­йона людей. Утім, точної цифри не може назвати ніхто.

Не платити людям гроші – це ставити під питання їх існуван­ня. Зайвий раз провокувати бун­ти й протести. Та виходу у людей просто немає. Право на своєчасне отримання зарплати захищене законом. Проте виявляється, що лише на словах. Замість того, щоб контролювати своєчасність виплат працівникам зароблених грошей, уряд займається аб­страктними бюрократичними процедурами. До такого висно­вку спонукає План заходів щодо ліквідації боргів від 22 липня цьо­го року. На переконання експер­тів, це набір чергових порожніх гасел на кшталт «вдосконалити», «посилити», «рекомендувати», «проаналізувати».

Законотворці ж діють за прин­ципом «своя рука – владика». На черговому засіданні Верховної Ради ухвалюють рішення про підвищення власних зарплат майже до 40 тисяч гривень. Це без урахування премій і доплат за «сумлінну роботу». І це тоді, коли розмір мінімальної зарплати в країні залишається на рівні 1450 гривень з перспективою підви­щення її до кінця наступного року до 1762 гривень.

Щоправда, прем’єр Володимир Гройсман заявив, що не підтри­мує таку ініціативу депутатів. «Це питання нині не на часі. За­раз усім нам потрібно насампе­ред думати про те, як підвищити доходи звичайним людям», – за­певнив глава уряду. Можна було б повірити у щирість такого каят­тя, але своїм останнім рішенням на посту спікера парламенту саме Володимир Гройсман підви­щив зарплати своїм колегам до 17,5 тисячі гривень.

Ініціатива нардепів обурила українців. Проти цього рішення активно виступили профспілкові лідери країни. ФПУ закликає тру­дящих вийти на всеукраїнську акцію протесту 17 листопада за відновлення соціальної справед­ливості у бюджетному процесі.

ГОЛОДНІ НЕ БУНТУЮТЬ

Коли людині виплачують низьку зарплату або ж не пла­тять за роботу, то колективні стосунки нагадують умови джунглів: людина мусить вибо­рювати свої гроші, вдаючись до різних методів. Буквально вири­вати з рук «хазяїв». А це вже, за твердженням психіатра Романа Кечура, «забавки з вогнем». Та роботодавців це, схоже, не дуже турбує. Вони усе списують на кризу. Неважливо – глобальну чи місцевого значення. На пере­конання експертів, затримувати зарплату – це найоптимальні­ший і найдешевший варіант для роботодавців. Бо звільнення пра­цівника обійдеться значно до­рожче. До того ж масові звіль­нення нині начебто під заборо­ною. Відтак заборгованість зрос­тає і має тенденцію до ще біль­шого зростання. І на приватних, і на державних підприємствах.

Однак експертів турбує ще й інша проблема. Ситуація із за­боргованістю справді дуже складна, адже це може бути не просто реакція бізнесу на кризу, а ще й спекуляції на цій пробле­мі, стверджують аналітики. За­тримуючи зарплату, роботода­вець тим самим збільшує обіго­ві кошти для свого підприєм­ства. Виходить, що він позичає ці гроші з фонду заробітної пла­ти і при цьому не платить кре­дитну ставку своїм працівни­кам. Щось на зразок безвідсоткової позики. А при виплаті за­триманої заробітної плати дале­ко не кожен нараховує праців­никові відповідну компенсацію, як це передбачено законодав­ством. Це дуже приваблива пер­спектива для роботодавців – зе­кономити гроші в умовах кризи на своїх працівниках, кажуть економісти.

Безробіття та недосконалість законів дозволяє виплачувати найменшу в Європі зарплату і затримувати її. Залежність пра­цівників посилюється тим, що боси можуть не виплачувати премії, котрі іноді становлять третину заробітку. Навіть піс­ля зменшення ЄСВ власникам компаній вигідно офіційно сплачувати «мінімалку», а ре­шту видавати в «конвертах». Їхній головний аргумент – рин­кова економіка не передбачає адміністративного регулюван­ня заробітних плат. Тож коли видавати людям зарплату – ви­рішувати виключно керівни­цтву компанії.

Значна частина підпри­ємств «маневрує» заробітною платою, не виплачуючи її вза­галі або виплачуючи в конвер­тах. Тому створення таких умов, аби було економічно не­вигідно затримувати зарпла­ту, стало б істотним чинни­ком детінізації зарплат, стверджують експерти.

Держава тим часом не вда­ється до суворих важелів впливу на ситуацію – ані роз­порядження президента Укра­їни, ані накази прем’єра не ви­конуються. За таких умов за­тримки заробітної плати ста­ють соціальною нормою.

То чому народ не бунтує? Що стримує розгортання соці­альних конфліктів? Найпер­ше, кажуть аналітики, побою­вання втрати робочого місця. Другий фактор полягає в тому, що громадянам бракує колек­тивного захисту своїх соціаль­них і трудових прав. Експерти стверджують про психологіч­ну неготовність працівників до колективного відстоювання своїх прав та інтересів. А це саме та ситуація, коли один у полі – не воїн. Відтак держава впевнена, що наявність сис­темних проблем не призведе до соціального вибуху.

РОЗПЛАТА ЗА ЗАРПЛАТУ

Зазвичай керівництво чи державного, чи приватного під­приємства знаходить безліч причин, якими мотивує за­тримку зарплати. Проте людям від цього не легше: у всіх сім’ї, діти та й життя на сьогодні в нашій країні щодня дорожчає. Опинившись в такій ситуації, кожен діє по-різному: хтось «за­тягує паски» і склавши руки че­кає, поки роботодавець випла­тить гроші, багато хто з праців­ників просто звільняється, а хтось оббиває пороги кабінету керівництва і вимагає віддати чесно зароблені гроші. Варто знати, що право на своєчасне одержання винагороди за пра­цю захищається законом, тому не слід боятися вимагати від роботодавця дотримуватися своїх зобов’язань перед вами.

Що загрожує роботодавцеві за невиплату зарплат?

У статті 175 Кримінального кодексу України передбачено кримінальну відповідальність за безпідставну невиплату за­робітної плати більш ніж за один місяць, вчинену умисно керівником підприємства, установи чи організації неза­лежно від форми власності. Такі дії караються штрафом від п’ятисот до тисячі неопо­датковуваних мінімумів дохо­дів громадян або виправними роботами на строк до двох ро­ків, або позбавленням волі на строк до двох років, з позбав­ленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, пояснюють юристи.

Та у будь-якому випадку, в цій справі працює один голо­вний закон – що активнішими будуть дії працівників, то біль­шими будуть шанси отримати позитивний та очікуваний ре­зультат. Коли роботодавець зрозуміє, що люди мають на­мір до останнього відстоювати свої права, йому не залишиться нічого іншого, як розрахувати­ся з ними і цим самим уникну­ти можливих перевірок та про­блем з правоохоронними орга­нами. Суд в цій ситуації буде повністю на боці скривджених, тому слід бути особливо напо­легливими. Можливо, це стане уроком для недобросовісного керівника, і своїми діями хтось врятує усіх інших працівників цього підприємства, яких робо­тодавець більше не намагати­меться обдурювати, побоюю­чись мати проблеми із законом.

Профспілкові лідери радять звертатися до роботодавця з відповідною колективною за­явою, підписаною всіма спів­робітниками, яким затриму­ють зарплату. Такий важіль впливу буде суттєвішим, аніж одна чи дві заяви від людей, котрим урвався терпець.

Можна нагадати робото­давцеві про штрафи. Тільки суми штрафів їх чомусь не ля­кають. То для кого ж тоді пи­шуть накази, постанови та, зрештою, закони?

І до чого всі ці байки про со­ціально відповідальний біз­нес, якщо у нас донині існує га­небна проблема невиплати зарплати? Допоки це питання не постане на політичному по­рядку денному, ми й надалі просто створюватимемо ком­фортні умови для диктатури капіталу.

• КОМЕНТАР

Григорій ОСОВИЙ, Голова Федерації професійних спілок України:

«Заборгованість із зарплати є вічною темою. Не тільки у нас. У ринковій економіці це також вічна тема. Водночас держави, зокрема Європейського Союзу, створили інструмент захисту людини, за­вдяки якому працівник не має страждати внаслідок неплатоспроможності підпри­ємства-боржника. Тому там створені га­рантійні установи, які виплачують кошти працівникам, яким з тих чи інших причин заборгували зарплату.

Спираючись на досвід зарубіжних країн, Федерація профспілок виступає за ство­рення спеціального Фонду гарантування виплати заборгованості із заробітної плати.

Такий Фонд має виплачувати працівникам заборгованість за 3-6 місяців і висувати ар­гументовані претензії підприємству-борж­нику. Законодавчий акт про створення та­кого закладу буде розроблено до грудня. Іншого виходу розв’язання цієї проблеми профспілки не бачать. Усі заходи уряду – від планів, графіків погашення заборгова­ності до стратегій – очікуваного результату не дають. Влада посилається на різні при­чини, в тому числі на брак коштів у бюдже­ті. На мою думку, такий Фонд можна ство­рити за умови, якщо під час ухвалення рі­шення про зниження єдиного соціального внеску частину вивільнених коштів підпри­ємства спрямувати до Фонду.

Профспілковий актив і надалі бороти­меться з таким ганебним явищем, як за­боргованість із зарплат. Інструментів у ак­тиві профспілок достатньо. Це і колектив­ний договір, й індивідуально-трудові та колективно-трудові спори, і обстоювання прав члена профспілки в судах, і як край­ній та вимушений захід – страйк.

Ми ставимо питання, аби в судовій систе­мі, нарешті, з’явилась спеціалізація так званих трудових спорів. Нинішня система недостатньо орієнтована на розв’язання таких індивідуально-трудових спорів. Ро­ботодавець більше озброєний – юридич­на та кадрова служби захищають його у разі невиплати заборгованості із заробіт­ної плати, аніж працівник, на боці якого лише профспілкова організація (якщо вона є). Тому профспілки діятимуть, орієн­туючись на ситуацію: невиплата зарплати є зловживанням власника чи йдеться про об’єктивні фактори? Відповідно до цього профспілки обиратимуть спосіб та форми боротьби за права працівників».

Андрій НОВАК, голова Комітету економістів України:

«План виплати боргів має містити лише конкретний графік. Тобто треба порахувати заборгованість на кожному підприємстві й вказати, яка сума має бути виплачена на певну дату. Інші механізми тут не працюватимуть. Оприлюднений план погашення заборгованості від Кабміну є фікцією, а озвучені «заходи» – не більше ніж гаслами, що мають на меті показати, ніби уряд щось робить для вирішення вкрай гострого питання».

Людмила СУПРУН, експерт з питань бюджетної політики:

«Заборгованість із зарплати становить понад 2 млрд гривень. Та я вважаю, що є ще й приховані показники, оскільки дуже багато людей , котрі працюють на дер­жавних підприємствах, у тому числі у сфері освіти, медицини, на вугільних шахтах, скаржаться на за­тримки із виплати заробітної плати. Думаю, що при­ховано ще 50% від цієї суми».

Олександр ОХРІМЕНКО, президент Українського аналітичного центру:

«В Україні нині й так заробітна плата «нижче плінтуса», і при цьому її виплату ще й затриму­ють. Борги із зарплати зростають. І от що ціка­во: ніхто не зважується виходити на Майдан. Це й зрозуміло. Одна справа – підписання Уго­ди про асоціацію з ЄС, яку ніхто не читав, а інша – своя зарплата, яку не хочуть чи не мо­жуть виплачувати вчасно».

Матвій ХОЛОШИН, заступник директора ГО «Публічний аудит»:

«Борги із зарплат українців продовжать своє зростання, оскільки держава витрачає величезні кошти на обороноздатність. Тож бюджетники цілком можуть стати заручниками такої ситуації. Я не бачу жодних позитивних тенденцій, які могли б «зіграти на руку» великим підприємствам, зокрема важкого машинобудування. Адже їх продукцію експортували переважно в країни колишнього СРСР. З країнами ЄС ми не налагодили прогнозованих відносин, тож говорити, чи припиниться подальше зростання заборгова­ності із зарплат в Україні, надзвичайно складно».

27.10.2016

Раїса ЧИРВА

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини