ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

БІДНІСТЬ В УКРАЇНІ: ВИКЛИКИ, РИЗИКИ, ТЕНДЕНЦІЇ

Проблема бідності як соціального явища існує в усіх без винятку краї­нах. Та на відміну від інших держав бідність в Україні посилена наслід­ками майже десятирічної економічної депресії, через що набула стійкого й затяжного характеру. І якщо для розвинених держав наразі акту­альним завданням є постійне підвищення якості життя населення, то для України пріоритетом виступає подолання бідності й забезпечення необхідних життєвих потреб більшості населення. Ця проблема потре­бує негайного вирішення, оскільки високий рівень бідності – це не лише постійне джерело соціальної напруги в суспільстві, а й стримувальний чинник для стійкого економічного розвитку. Чи зможе Україна подолати бідність за умови виконання оновленої Стратегії?

АБСОЛЮТНО ЧИ ВІДНОСНО БІДНИЙ?

Українці збідніли за остан­ній рік на 10%. Про це заявила колишня Уповноважена з прав людини Ніна Карпачова. За ста­тистикою ООН, за межею бід­ності перебувають 78% україн­ців. Вітчизняна статистика не може вказати точну кількість людей, котрі перебиваються з хліба на воду. Наші фахівці стверджують, що межа бідності може бути національною або міжнародною. У першому ви­падку вона може виглядати як прожитковий мінімум. Він має забезпечувати можливість при­дбати споживчий кошик, себто набір найнеобхідніших товарів і послуг. Та це не означає, що на прожитковий мінімум ре­ально можна вижити. Експерти переконані, що влада зумисне робить уміст кошика занадто низьким, аби поліпшити ста­тистику, а заодно заощадити на розмірі соціальної допомоги офіційно визнаним біднякам.

Одна справа, коли «Я бідна людина» каже індієць або меш­канець однієї з країн Централь­ної Африки. І зовсім інша, коли ця фраза звучить в устах німця чи, наприклад, бельгійця. Від­так аналітики говорять про аб­солютну та відносну бідність.

Міжнародна межа бідності – це рівень доходу в $2 на день. Ще один рубіж – $1 на день – це вже міжнародний рівень біднос­ті. Тобто межа і рівень – це різні поняття. Боротьба в рамках кон­цепції абсолютної бідності – прагнення дати якомога біль­шій кількості людей можли­вість елементарно вижити й за­безпечити на мінімальному рів­ні базові потреби. Словом, не дати вмерти людині з голоду і замерзнути від холоду.

Більш поширений підхід – концепція відносної бідності. Згідно з методикою Організації з економічного співробітництва і розвитку до бідних належать люди, чиї доходи становлять нижче 60% від медіанного дохо­ду суспільства. Цей дохід вира­ховується за дуже складними формулами, часто-густо не зро­зумілими навіть фахівцям.

Та за таких розрахунків у ба­гатьох країнах у категорію «бід­няків» потрапляють люди, рів­ню життя яких позаздрять на­віть «забезпечені» мешканці Ін­дії чи Африки. Та й України та­кож, де нині про абсолютну чи відносну бідність воліють не за­мислюватися. Думки зайняті тим, як елементарно вижити.

Масштаби бідності в Україні набули загрозливих показників, які за останні два роки зросли удвічі. Перший заступник міні­стра соціальної політики Ольга Крентовська заявила, що на по­гіршення показників бідності та зниження доходів громадян вплинули інфляційні чинники і зростання цін. Але переважна більшість суспільства й сама про це знає. Хотілося б іще ді­знатися, які кроки планує здій­снити уряд, аби вирівняти ситу­ацію з абсолютною, а заодно й відносною бідністю. Адже прин­цип затягування пасків уже не спрацює. Паски стали зашмор­гом на шиї українців. Із настан­ням опалювального сезону ше­ренги бідних стануть іще тісні­шими.

ЧЕРГОВА СТРАТЕГІЯ

Влада намагається боротися з бідністю не перший рік. Депу­тати й урядовці пишуть, обгово­рюють, ухвалюють рішення та відповідні закони, вносять до них зміни. Однак бідність на них жодним чином не реагує.

П’ятнадцять років тому до ювілейної річниці незалежності України стратегією подолання бідності потішив суспільство тодішній президент Леонід Куч­ма. Документ вийшов яскравий. Суспільство побачило і відсо­тки подолання бідності, і термі­ни реалізації кожного пункту стратегії. От тільки так і зали­шилися показники на папері. Ніхто з тодішніх урядовців і не збирався виконувати жоден пункт грандіозної програми.

Нинішнього року влада ухва­лює нову Стратегію подолання бідності. Теж із відсотками, ета­пами, термінами тощо. Щоправ­да, з поправкою на те, що в краї­ні війна, корупція, мізерні пен­сії та зарплати, дорога комунал­ка, дуже дорогі харчі й послуги, бензин. Цей перелік можна про­довжувати. Та ми не про це. На­род мав бодай маленьку надію, що в уряді переглянуть хоча б вартість газу. Та ж ні! Володи­мир Гройсман попередив: деше­вого газу не буде. Пояснив: «Ми встановили граничні ринкові ціни на газ. Чи може він бути де­шевшим? Ні, він коштує стіль­ки, скільки коштує у світі, зо­крема у Європі».

А у Стратегії усе, як має бути у серйозному документі. Про сприяння зайнятості населення, зростання доходів та виплат у системі державного соцстраху­вання для забезпечення умов гідної праці, забезпечення досту­пу населення до послуг соціаль­ної сфери, мінімізацію ризиків бідності найбільш уразливих ка­тегорій населення… І низка захо­дів для успішної реалізації.

Основні напрями: активіза­ ція міністерств, відомств у ді­яльності за напрямом, який передбачає зменшення соці­ально незахищених людей. Щойно активізують роботу, побачать групи населення, що потребують підтримки. Май­же вчасно, бо народ зубожіє з кожним днем. Зараз, коли ска­сували державне регулюван­ня цін на соціальні продукти, люди у розпачі. Споживчий кошик обмілів до непристой­ності. Він і так в Україні мав одну вартість, а уряд викорис­товував інший рівень спожив­чих цін. Доходи переважної більшості українців не відпо­відають навіть реальному споживчому кошику.

Експертам іще належить оцінити, наскільки Стратегія подолання бідності прийнят­на для реалізації. Однак пер­ші висновки вже є: держава має працювати над збільшен­ням рівня доходів громадян і заморозити, нарешті, темпи зростання витрат громадян.

Щодо термінів виконання глобального плану подолання бідності, чітких орієнтирів не­має. Глава уряду Володимир Гройсман зауважив, що Украї­на через 3-5 років стане успіш­ною державою. Адже «можли­вості України потенційно є од­ними з найкращих в Європі», вважає прем’єр. То, може, на­род не помічає цих можливос­тей та відверто їх ігнорує?

Народний депутат Юлія Тимошенко заявила, що уряд впроваджує в життя страте­гію «абсолютної бідності українців».

ОСОБИСТА СПРАВА КОЖНОГО

Напередодні Всесвітнього дня боротьби з бідністю прак­тично в усіх країнах порушу­ють цю тему. ООН закликає ліквідувати бідність в усіх її проявах до 2030 року. Це озна­чає, що через 14 років міжна­родну спільноту очікує сталий розвиток і життя-буття у світі, де не знайдеться місця біднос­ті. Та саме поняття «бідність» трактується у країнах по- різному. Приміром, за океа­ном, у ситій і благополучній Америці виходять з того, що бідність – це особистий вибір людини. Відтак державна до­помога жодним чином не по­винна забезпечувати злида­рям аж занадто комфортне іс­нування. Усі отримують допо­могу в однаковому обсязі. Зате такою допомогою охоплені всі нужденні. Систему соціально­го захисту в США відносять до так званої ліберальної моделі. Її дотримуються у Великій Британії та Японії.

Бідність громадян у благо­получних країнах – не така вже й рідкість. Почасти вона стає результатом власного ви­бору, особистою справою кож­ного. Приміром, у Німеччині можна зустріти людей, які з власної волі вирішили стати бідними. Вони вподобали жит­тєвий шлях, позбавлений будь- якого тягаря відповідальності. Людина може працювати два- три дні на тиждень, у чомусь собі відмовляє, але напружу­ватись і працювати повноцін­ний робочий тиждень не нала­штована. Її задовольняє такий режим і відповідна оплата праці за скороченим графіком.

Добровільних жебраків можна зустріти і в інших краї­нах. Вони навіть хизуються та­ким стилем життя. Розважа­ються, подорожують, працюва­ти не хочуть. Чому так стаєть­ся? Аналітики кажуть, що таке явище від багатої економіки. Це коли матеріальні запити конкретної людини скромні­ші, аніж у середньому по сус­пільству, а напружувати м’язи чи мізки людина не хоче.

Раєм для бідняків експерти називають скандинавську мо­дель. Тут усім гарантовано ви­сокий рівень соціального за­хисту, попри те, що людина ніколи не працювала і не сплачувала жодних соціаль­них внесків.

Є низка країн, у яких взага­лі неможливо стати бідним у нашому розумінні. Приміром, уряд Бельгії уважно стежить за тим, аби соціальні стандар­ти та виплати для бідних ім­мігрантів не урізали. Минуло­го року, коли уряд тільки на­тякнув про плани скоротити соціальні виплати, у різних куточках країни відбулися по­тужні страйки, і чиновники миттєво оголосили, що попе­реднє рішення помилкове.

В Україні про плани змен­шення соціальних виплат не попереджають. У нас підвищу­ють тарифи і ціни на харчі й годують обіцянками кращого життя колись. Не виключено, що в найближчій перспективі. Тільки народ втомився від обі­цянок. Втомився бути бідним.

Щодо подолання бідності люди не мають особливих ілю­зій. Бо жодна стратегія не спра­цює, якщо не дати людям нор­мально заробляти і жити. Укра­їнці вміють і люблять працюва­ти. Просто їм не треба заважати.

• КОМЕНТАР

Григорій ОСОВИЙ, Голова Федерації професійних спілок України:

«Так склалося, що жовтень ба­гатий на події, що стосують­ся простих людей. 7 жовтня ми відзначали Міжнародний день боротьби за гідну працю, а 17 жовтня – Всесвітній день боротьби з бідністю. Хоча від початку запровадження цієї дати, а це сталося у 1987 році, цей день назива­ли Всесвітнім днем боротьби за подолан­ня крайньої бідності. Та хоч би як його не називали, мета у нього одна – привернути увагу усього світу до ліквідації злиднів. Нашій владі теж не зайве перейнятися цією проблемою бодай раз на рік.

Зубожіння нації триває, попри гучні заяви, що держава всі сили спрямовує на бороть­бу з бідністю. Хоч би в яку принадну об­гортку не вкладали програми, стратегії, заходи чи тези, користі від популістських намагань політиків немає. І в найближчо­му майбутньому її годі й очікувати. Єдине, чого не приховують політики, то це те, що бідність – глобальне явище і Україна – не виняток. Хоча ніяк не можуть дійти згоди, якого рівня досягли злидні в Україні. Ка­жуть і про 60%, і про 70%. При цьому май­же кожен п’ятий працюючий є бідним. Це сумний феномен української реальності. І профспілки налаштовані рішуче на відсто­ювання законних прав та інтересів, соці­ально-економічного захисту працюючих. Ми не маємо права мовчки спостерігати, що значна частина їх опинилася за межею бідності.

Вимоги, які ставилися під час Всеукраїн­ської акції профспілок 6 липня, виконано лише частково. Позиція уряду щодо ціни на газ і тарифів на житлово-комунальні послуги залишилася незмінною. Не під­тримала пропозицій профспілок щодо за­хисту прав та інтересів людей в умовах шокового підвищення цін і тарифів і Вер­ховна Рада України. Тут, як мовиться, си­тий голодному не товариш. Слуги народу досить своєрідно долають бідність. Май­же дві сотні депутатів отримали по 14 260 гривень із державного бюджету для ком­пенсації вартості оренди житла тільки у липні поточного року. Така собі субсидія за труди праведні.

Президія ФПУ, уся профспілкова спільнота вимагає від Верховної Ради щонайшвид­ше ухвалити закони у сфері оплати праці. Не тільки власної, а всього працюючого люду. Тоді це й буде реальна, а не міфічна боротьба з бідністю».

Ніна КАРПАЧОВА, Уповноважена ВР з прав людини (1998-2006, 2007-2012):

«ООН зазначає, що абсолютну бідність в Україні начебто подолано. Але відносна бідність в Україні, за їхніми критеріями, становить 78%. Тобто стільки українців мають споживчий кошик менший від визнаної у світі межі бідності. Нам потрібно чітко поставити діагноз і подолати цю хворобу. Адже саме через бідність унеможливлюється реалізація більшості прав людини».

Максим ЛАЦИБА, експерт Українського незалежного центру політичних досліджень:

«Що більша кількість людей незаможних, то менш стабільне суспільство й існує ризик утворення тота­літарного режиму. До того ж в умовах бідності вини­кає більше великих підприємців, які зацікавлені у де­шевій робочій силі, вони отримують надприбутки, збуваючи продукцію на експорт. Отримуючи свої шматочки у владі та медіа, вони стають олігархами».

Світлана ПОЛЯКОВА, провідний науковий співробітник відділу дослідження рівня життя Інституту демографії та соціальних досліджень НАНУ:

«Якщо говорити про відносні показники бідності, то вони май­же не змінилися. Але якщо оцінювати бідність за фактичним прожитковим рівнем, то показники зросли вдвічі. Виріс рівень бідності за критерієм ООН для міжнародних порівнянь, у грив­невому еквіваленті та в доларах США за паритетом купівель­ної спроможності, що враховується Світовим банком».

Альона БАБАК, заступник голови Комітету ВР з питань будівництва, містобудування і ЖКГ:

«За останні два роки платоспроможність грома­дян знизилася на 25,4%, а рівень бідності серед працюючих за останні чотири роки зріс із 19,6 до 52,3%. Це вражаюча цифра щодо працюючого населення України. В таких умовах збільшувати вартість послуг, що містить споживчий кошик, не можна».

22.10.2016

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини