СТРАХОВА МЕДИЦИНА: УКРАЇНСЬКІ РЕАЛІЇ ТА ПЕРСПЕКТИВИ
Ініціативи щодо запровадження обов’язкового медичного страхування
в Україні не є новими. Проекти законів періодично виносять на громадське
обговорення, однак так і не переходять рубіж ухвалення. Наразі дискусії та
обговорення довкола реформування медичної галузі спалахнули з новою силою. У
парламенті зареєстровано три альтернативних законопроекти про обов’язкове
медичне страхування населення України. В уряді кажуть, що процес переходу до
страхової медицини вже практично розпочався, а за прогнозами Кабміну, має
повністю завершитися до 2020 року.
«Профспілкові вісті» долучилися до вивчення надто актуальної
та болючої для громадян теми.
ПАНАЦЕЯ ЧИ ЕВТАНАЗІЯ?
Те, що українська система охорони здоров’я давно й безнадійно
хвора, ні для кого не секрет. Корупція у сфері закупівель, корупція під час
працевлаштування на «хлібне» місце. Стали традицією неофіційні платежі за
послуги, гонорари лікарям за підвищення в аптеках попиту на дорожчі та, як
правило, непотрібні ліки. Серед недоліків галузі – фінансування на основі
кількості ліжко-місць, що створює спотворені стимули для заповнення лікарень
пацієнтами, які не потребують стаціонарного лікування. Низку проблем можна
доповнювати десятками аргументів, чому саме медична галузь потребує
нагального реформування. Але чи здатна з усіма цими проблемами впоратися
страхова медицина?
Стаття 49 Конституції України, що передбачає доступність та
безкоштовність надання медичної допомоги, нині функціонує хіба що на папері.
Треба чесно зізнатися, що безкоштовної медицини у нас давно вже немає.
Медикаментозне забезпечення відбувається зазвичай за рахунок пацієнтів та
їхніх родин. Навіть простирадла з подушками треба нести до стаціонарного
відділення, якщо в госпіталізації виникне потреба. У держави аргументація
залізна: коштів немає і в майбутньому навряд чи будуть. Нині на лікування
пацієнта в стаціонарі держава виділяє від 1 до 5 гривень на день. Про яку
якість лікування може йти мова? А що мають робити мільйони людей, у яких теж
немає грошей на лікування? Питання з розряду риторичних.
Вже 16 років товчуть воду в ступі, а закон з медичного страхування
так і не прийнятий, тож значна більшість населення не може отримати медичну
допомогу на належному рівні.
Наші співгромадяни визнають, що корупція в царині медицини
набула нечуваних масштабів, однак кладуть лікареві в кишені 200–300 гривень
за консультацію, тим самим породжуючи корупцію. Одна поважна компанія провела
дослідження, за результатами якого українці поставили на перше місце за рівнем
корупції медичну галузь, віддавши за неї 61% голосів. Експерти стверджують, що
наша медицина на 49% фінансується за рахунок простих громадян. Майже як у
Штатах. Але чи можна порівняти медицину та рівень розвитку всіх сучасних
технологій лікування у нас і за океаном?
У питаннях запровадження обов’язкового медичного страхування
(ОМС) ми також орієнтуємось на досвід тих самих США, однак українські реалії
допоки навіть не наближаються до американських стандартів. Те, що медичне
страхування покликане забезпечити соціальний захист населення у сфері охорони
здоров’я, а саме гарантувати населенню отримання медичної допомоги у разі
виникнення страхового випадку, сприймається без заперечень, однак до втілення
так і не доходить.
ДО СПІЛЬНОГО ЗНАМЕННИКА
Міністерство соціальної політики починає перехід на принцип
фінансування медичних послуг. Про це заявив віце- прем’єр-міністр Павло Розенко.
За його словами, у 2017 році розпочнеться процес переходу на застосування
принципів страхової медицини, який триватиме протягом трьох років, аби не
«шокувати» як пацієнтів, так і лікарів.
В ідеалі перехід на страхову медицину має відучити лікарів брати
хабарі або прикриватися добровільними пожертвами. Пацієнти повинні будуть зрозуміти,
що відрахування на обов’язкове страхування та медичні поліси дадуть медицині й
страховому фонду величезні кошти, які будуть фігурувати в системі легально.
Тому, коли приходитимемо до лікаря на прийом, зникне потреба платити йому
нелегально та ще й по другому колу.
Народні депутати вже підготували законодавчу базу для
впровадження страхової медицини. У Верховній Раді лежать цілих три
законопроекти, що стосуються страхової медицини. Вони були зареєстровані у
липні, перед парламентськими канікулами. Йдеться про проект № 4981 (автор
Людмила Денісова), № 4981-1 (Олег Мусій) та № 4981-2 (Ольга Богомолець).
Спільним представницьким органом об’єднань профспілок докладно,
майже скрупульозно, розглянуто зазначені законопроекти. Аргументовані висновки
оперативно надіслали до Комітету Верховної Ради України з питань соціальної
політики, зайнятості та пенсійного забезпечення. Профспілковий актив ніколи
не стояв осторонь такого питання, як соціальне страхування. В результаті
аналізу виявилося, що законопроекти Людмили Денісової та Ольги Богомолець –
неприйнятні. І якщо вони не змінять концептуальні підходи щодо запровадження
загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування в Україні,
то про ухвалення цих документів не може йти мова.
Єдиний законопроект, який можна підтримати з доопрацюванням
окремих положень, поданий народним депутатом Олегом Мусієм, колишнім міністром
охорони здоров’я. Законопроект, на думку профспілкового загалу, найповніше
відповідає законодавству у сфері державного соціального страхування. Чітко
викладено принципи страхування, окреслено коло застрахованих осіб, дотримано
принципи управління медичним страхуванням, у тому числі управління Фондом
медичного страхування. Прописано, яким має бути контроль у такій новій справі,
як ОМС.
Саме цей законопроект СПО об’єднань профспілок пропонував
Комітету ВР взяти за основу. З низкою побажань та рекомендацій, які мали б
бути враховані при доопрацюванні законопроекту. Однак Комітет ВР не тільки не
дослухався до позиції профспілок, а й відверто їх проігнорував. Інакше як можна
пояснити той факт, що 5 жовтня на своєму засіданні ухвалюється рішення рекомендувати
Верховній Раді взяти за основу законопроект Людмили Денісової та її команди з
«Народного фронту». Профспілки вважають цей варіант найгіршим з усіх, адже він
прямо порушує Конституцію України.
БРАТСЬКА МОГИЛА ЗІБРАНИХ ГРОШЕЙ
Те, що пропонує пані Денісова, експерти уже охрестили
перерозподілом коштів та зміною моделі фінансування всередині галузі. Вона
пропонує передати кошти від медичного страхування в розпорядження акціонерних
товариств. Тобто створити модель приватного медичного страхування як нового
системного бізнесу і дати можливість приватним страховим компаніям користуватися
практично новим мільярдним бюджетом, отримуючи надприбутки.
Профспілкові активісти категорично не погоджуються з
планами створення нової комерційної моделі. На їхнє переконання, держава має
бути гарантом збереження і безприбуткового використання коштів медичного
страхування. Згадаймо тотальне банкрутство фірм з автомобільного
страхування, які теж обіцяли золоті гори своїм клієнтам.
Проте на засіданні Комітету ВР із соціальної політики,
зайнятості та пенсійного забезпечення про ризики банкрутства, шахрайства та
обману людей ніхто навіть не обмовився.
Пересічні громадяни однозначно за те, що треба реформувати
медичну галузь країни, оскільки переважна більшість не може скористатися
нинішніми медичними послугами. До того ж лікарі зазвичай «пропонують»
сплатити за свої послуги у твердій валюті. Щодо обов’язкового медичного
страхування остаточної думки пацієнти ще не склали. А от до приватних
страхових компаній ставляться з пересторогою. Киянка Віра С., яка страждає на
серцеве захворювання, зауважила: «Якщо страхування віддадуть у приватні руки,
це буде братська могила зібраних коштів. Таке собі страхування без страховки».
Що скажуть народні обранці під час обговорення законопроектів,
допоки не зовсім зрозуміло. Автор альтернативного законопроекту Олег Мусій
каже: «Поки що не можуть домовитися, хто керуватиме Фондом медичного страхування
– приватні страхові компанії, структури Міністерства охорони здоров’я чи все ж
таки органи державного соціального страхування. Насправді це боротьба за
управління 40 мільярдами гривень, адже приблизно стільки буде акумульовано на
рахунках Фонду щороку».
Нарешті стала відомою позиція міністерства охорони
здоров’я. Так само, як і профспілки, профільне міністерство виступає проти
ухвалення Верховною Радою законопроекту автора Людмили Денісової. Бо це,
вважають у відомстві, намагання перекласти турботу про українців на плечі
роботодавців. Якщо їх змусять сплачувати ще й страхові внески за працівників,
у компаній буде велика спокуса ще глибше у тінь сховати зарплатні фонди. В
результаті коштів у страховому фонді набереться небагато, держава відмежується
від фінансування лікарень, а українці ризикують узагалі залишитися без
медичної допомоги.
Досвід Сполучених Штатів, про який ми згадували, досить
повчальний. Це єдина країна, де є добровільне медичне страхування. Хоча
добровільним його можна назвати з великою натяжкою. Без страховки там не
отримаєш жодної медичної допомоги. Системи загального обов’язкового страхування
там не існує, тож кожен може вибирати, що і як він хоче застрахувати. Як
свідчить статистика, страхові поліси в Америці мають 80% громадян. Страховка
покриває чітко обмежений перелік послуг. Можна, звісно, оформити й дорогий
поліс за принципом «все включено», однак таку розкіш можуть собі дозволити лише
дуже багаті люди. Загалом більше половини американців застраховані
роботодавцями.
У Великій Британії страхова медицина практично трансформувалась у
державну, з бюджетним фінансуванням. Надходження від податків становлять 90%
бюджету охорони здоров’я країни.
Для мешканців Туманного Альбіону медичне страхування –
безкоштовне, причому воно покриває всі види медичних послуг та призначені
ліки. Винятки – стоматологія та внесення фіксованої плати за кожен рецепт,
проте велика частина пацієнтів звільнена і від цього платежу. Ця модель досить
близька до радянської системи і може бути ефективною тільки при потужних
можливостях бюджету. До того ж якість британської моделі експерти не вважають
еталонною.
У Польщі уряд пішов шляхом поєднання приватного й
державного страхування, що максимально згладжує негативні сторони обох систем.
Реформування галузі там розпочали ще 1999 року. Було організовано 16
регіональних фондів страхування здоров’я. Однією з основних ідей, на яких
базувалася ця система, було звільнення витрат на систему охорони здоров’я від
політичних домовленостей і особистих преференцій. Однак цієї мети досягти не
вдалося. Нова система зіткнулася із низкою перешкод: недоліки регуляторної
законодавчої бази, нестача ресурсів, необхідних для її функціонування. Відтак у
квітні 2003 року було ухвалено закони, які регламентували створення
Національного фонду здоров’я, який підпорядковується профільному міністерству
країни. Таким чином, роль міністерства в управлінні фінансами у системі
охорони здоров’я було відновлено. Може, саме час нам уважніше придивитися до досвіду
найближчих сусідів? Аби не винаходити власний велосипед.
Павло КОВТОНЮК, заступник міністра охорони здоров’я:
«Українська держава інституційно не здатна регулювати
діяльність приватних страхових компаній, як це роблять Швейцарія або
Нідерланди. Тому це може призвести до того, що велика частина українців просто залишиться
не застрахованою».
Зоряна ЧЕРНЕНКО, головний експерт медичної групи Реанімаційного
пакету реформ:
«Ми повинні провести зміни форми бюджетних установ. Треба
визначити, як будуть платитися гроші – за кожну медпослугу з бюджету,
виплачуватися страховим фондом за страховий випадок або за іншою моделлю? Ми
зможемо запустити страхові фонди, якщо зміни проведуть усі лікарні України.
Тільки тоді ми будемо здатні рухатися далі. Але ми не можемо гарантувати, що
навіть через 5 років після впровадження ОМС у страховому фонді з’являться
додаткові гроші».
Олександра БЕТЛІЙ, експерт Інституту економічних досліджень та
політичних консультацій:
«Насамперед потрібно навчити медичні заклади ефективно
витрачати гроші і тільки потім говорити про медичне страхування. Необхідно
перейти від фінансування закладів до оплати безпосередньо виконаної роботи та
допомоги, яку надала лікарня чи поліклініка. Держава має сплачувати не за
ліжко- місця, а за кількість пролікованих пацієнтів. Фактично це означатиме, що
гроші будуть «ходити» за пацієнтом».
Галина ТРЕТЬЯКОВА, голова Української федерації страхування:
«Медичне страхування має бути підсумком, а не початком реформи
медичної галузі. Спершу треба передбачити пільги для роботодавців і місцевих
органів влади, аби зацікавити їх сплачувати страховки громадянам. Не зайве
опрацювати систему європейських протоколів лікування. Краще, якщо для цього
усі зацікавлені сторони сядуть за круглий стіл і напрацюють спільний
законопроект, а не кожне відомство буде продукувати свої документи, тільки
заплутуючи ситуацію».
22.10.2016
Раїса ЧИРВА
|