УКРАЇНСЬКІ РЕАЛІЇ ГІДНОЇ ПРАЦІ
7 жовтня – Всесвітній день боротьби за гідну працю. Масштаби
та кіль-
кість учасників акцій у різних країнах будуть неоднаковими.
Та навіть
заможні європейські держави підтримують дії за гідну працю.
Для Укра-
їни боротьба за гідну працю почнеться з переорієнтації
зусиль: спершу
на забезпечення людей роботою, а згодом – упровадженням
критеріїв
не будь-якої, а гідної праці. Завдання профспілок –
окреслити реальні
перспективи боротьби за права працюючих. Забезпечення
стандартів
гідної праці, політики зайнятості, безпечних та здорових
умов праці,
соціального діалогу, соціального захисту – це та робота, без
виконання
якої членство України в Євросоюзі може залишитися довічною
мрією.
ЄВРОПЕЙСЬКІ
СТАНДАРТИ ЧИ
АФРИКАНСЬКИЙ
РІВЕНЬ
Парадокс, та більшість укра-
їнців про принципи гідної праці
або мають дуже мізерні відомос-
ті, або жодного уявлення. Про це
свідчать результати постійних
тематичних опитувань, які за-
звичай проводять у переддень
Міжнародного дня боротьби за
гідну працю. Цьогорічне анкету-
вання засвідчило, що трохи біль-
ше 7% респондентів мають уяв-
лення про концепцію гідної пра-
ці. Більше половини респонден-
тів вважає, що сповідувати прин-
ципи гідної праці нам іще зара-
но, бо це неможливо без наявнос-
ті роботи як такої. Показники
безробіття не спонукають до
оптимізму. Люди за відсутності
робочих місць почуваються не-
потрібними своїй країні.
Здавалось би, після Революції
Гідності у нашому житті мали
відбутися зміни на краще. Але ж
не склалося, як гадалося. Заслі-
плені бажанням наблизитись до
європейських стандартів життя,
ми опинилися на рівні найбідні-
ших африканських країн. Украї-
на практично провалила вико-
нання Програми гідної праці на
2012–2015 роки. Теоретично при-
стала на умови аналогічної про-
грами, розрахованої вже на 2016–
2019 роки, але практичних зру-
шень поки що не відбулося. Вла-
да традиційно посилається на
економічну скруту, витрати на
воєнні дії на сході країни, ймовір-
ність дефолту та ще низку
«об’єктивних» причин.
Тож експерти запитують: чи
не стане чергова програма пла-
ном дії на папері, а запевняння
тих, хто має відповідати за її ре-
альне втілення, – черговим попу-
лізмом? Що пропонує оновлена
програма? Головний пріоритет –
це розвиток зайнятості заради
стабільності та зростання. Йдеть-
ся про створення сприятливих
умов для сталого розвитку під-
приємств та забезпечення гідної
зайнятості, розвиток навичок і
компетенції для потреб ринку
праці, прогнозування ринку пра-
ці тощо. Другим пріоритетом на-
звано ефективний соціальний ді-
алог в умовах сучасного розвитку
України. Серед напрямів роботи
– приведення трудового законо-
давства у відповідність до кон-
венцій МОП та директив ЄС, за-
безпечення інституційної спро-
можності соціальних партнерів
та органів соціального діалогу,
удосконалення системи вирішен-
ня колективних переговорів і тру-
дових спорів.
І третій пріоритет – це соціаль-
ний захист та умови праці. Прак-
тичні рекомендації реформуван-
ня системи соціального страху-
вання, оплати праці, скорочення
масштабів неформальної зайня-
тості тощо.
Нічого надскладного – за та-
кими принципами працює увесь
цивілізований світ.
Що більше у нас буде високо-
оплачуваних робочих місць, на
яких працюватимуть ефективні,
прогресивні й цілеспрямовані
фахівці, які постійно вдоскона-
люють свої знання і прагнуть до-
сягти міжнародного рівня, то по-
трібніші вони для суспільства.
Незаперечна істина, чи не так?
Однак її в Україні чомусь ігнору-
ють. І насамперед на рівні влади.
Але у профспілок – принципо-
ва позиція з усіх трьох пріоритет-
них напрямів. Приміром, перший
– розвиток зайнятості заради ста-
більності та зростання. Саме з ре-
алізацією цих завдань проблем
більш ніж досить. Ринок праці у
нас абсолютно не прогнозований.
Ті, хто покликані відповідати за
його стабільність, зайняті черго-
вою реорганізацією структур та
неприхованою імітацією реформ.
У так званих реформах чомусь не
знайшлося місця для аналізу ско-
рочення масштабів неформаль-
ної зайнятості, оплати праці, со-
ціального страхування. Що гово-
рити про неформальну зайня-
тість, якщо Міністерство соціаль-
ної політики не може назвати
точну цифру безробітних у
країні?
ЗАРПЛАТА ЯК
МИЛОСТИНЯ
У Конституції України запи-
сано, що кожен громадянин має
право на працю. І жодного рядка,
навіть натяку, що українці ма-
ють отримувати найнижчу в Єв-
ропі заробітну плату, найнижчу
пенсію і, як закономірний наслі-
док, – найнижчу тривалість жит-
тя. Українці працюють за копій-
ки, а праця в нашій державі не
варта й ламаного гроша. Адже в
країні немає адекватної ціни
праці. А як нема, то й суду нема.
Експерти обурюються, чому у
нас до соціальних виплат зара-
ховують заробітну плату. Вона
не є і ніколи не була соціальною
категорією. Відтак нам платять
не зарплату, а милостиню. При-
кро, що за 25 років незалежності
в Україні не сформувалась така
економічна категорія, як заро-
бітна плата.
Чи не через такі викривлення
кожен четвертий живе за межею
бідності, а мінімальна зарплата
вже давно не виконує ролі соці-
ального стандарту оплати праці.
Тільки Україна може похвалити-
ся «досягненням» – тотальна бід-
ність серед працюючих. Життя
на межі бідності, а часто і за
нею, для багатьох українців не страшний сон, а реалії. І ані
освітньо-кваліфікаційний рі-
вень, ані талант, ані бажання
працювати жодним чином не є
гарантією безбідного життя.
Навіть з точки зору елементар-
ної людяності таке ганебне
явище не має виправдання.
Про те, що найкращий спо-
сіб боротьби з бідністю – висока
зайнятість і гідна оплата праці,
нам змушені підказувати між-
народні експерти. Міжнародна
конфедерація профспілок за-
кликає уряди всіх країн, і на-
шої також, до створення нових
робочих місць. Не задля кіль-
кості, а для якісного їх напо-
внення. Адже подолання соці-
альної несправедливості, наго-
лошують профспілкові діячі,
слід розпочинати з подолання
дефіциту гідної праці. Якби в
Україні панували принципи
гідної праці у повному обсязі,
без будь-яких обмежень та по-
ловинчастих рішень, це сприя-
ло б реальному підвищенню
якості людського потенціалу.
Складається враження, що
впроваджувати принципи гід-
ної праці, попри низку реко-
мендацій, програм з боку між-
народної спільноти, Україна
не поспішає. Стратегічні за-
вдання у сфері зайнятості, со-
ціального діалогу, трудових
відносин влада щоразу норо-
вить відкласти на потім.
Навіть те, що профільне Мі-
ністерство соціальної політи-
ки створене шляхом реоргані-
зації міністерства праці і соці-
альної політики, багато що
прояснює. Із назви відомства
прибрали слово «праця». Дали
зрозуміти, що міністерство
віднині не опікуватиметься та-
кими дріб’язковими проблема-
ми, як праця чи навіть гідна
праця. Воно буде роздавати
милостиню, періодично підви-
щуючи її на 5 чи 10 відсотків.
Залежно від фінансових мож-
ливостей держави.
У ПОШУКУ ЩАСТЯ
ЧУЖИМИ СВІТАМИ
Україна перетворюється на
своєрідний вокзал, звідки укра-
їнці роз’їжджаються по світу.
Хтось знайде себе там, хтось ні.
Але всі вони зважились на від-
чайдушний крок, на те, щоб по-
кинути батьківщину, бо втоми-
лися чекати. Люди готові ри-
зикнути всім, щоб хоча б спро-
бувати смак іншого життя.
Якщо раніше головними
причинами такого рішення
були політична нестабіль-
ність і небезпечна ситуація в
країні, то нині наші співгрома-
дяни хочуть знайти роботу за
кордоном у зв’язку з інфляці-
єю, стрімким злетом цін і зни-
женням рівня життя.
Практично троє з п’яти
українців не бачать свого май-
бутнього в Україні. Кожен дру-
гий не задоволений розміром
зарплати і рівнем розвитку
економіки. Трохи менше поло-
вини вважають неможливим
залишатися в країні, в якій не
дотримуються законів і про-
цвітає корупція. І ще двоє з
п’яти стурбовані нестабільною
політичною ситуацією. Та хоч
би якими були мотиви, голо-
вним залишається те, що це
єдиний спосіб вижити і дати
гідне майбутнє своїм дітям. У
власній країні чимало людей
просто не бачать альтернати-
ви. Попри те, що їх лякають чу-
жиною, незатребуваністю,
мовляв, і своїх там вистачає,
все одно знаходять своє місце
і потроху асимілюються в сус-
пільство, а звикнувши, не ба-
чать сенсу повертатися назад
в хаос, несправедливість та
безперспективність. Показово,
що найбільше їде за кордон у
пошуках гідної праці та до-
стойної зарплати молодь. Екс-
перти підрахували, що 60%
людей, котрі залишили Украї-
ну, молодь від 20 до 30 років.
Чверть молодих українців
не має роботи. Рівень безробіт-
тя серед молоді – найвищий в
Європі. Це визнають і в службі
зайнятості, і в Міністерстві со-
ціального розвитку. Та лише
констатують показники і фік-
сують кількість від’їж-
джаючих у чужі світи. Не по-
дорожувати, а працювати. Да-
леко не завжди відповідно до
своєї кваліфікації, але за при-
стойну зарплату. Звісно, вона
нижча, ніж для своїх, але у
рази вища, ніж на батьківщи-
ні. Чи замислювалась влада
про втрачений потенціал для
країни? Певно, що не дуже, бо
тільки українці своїх же спів-
громадян іменують зневажли-
во – «заробітчани».
Навіть в успішних країнах
роботу розглядають як осно-
вну частину життя людини з
погляду присвяченого їй за-
гального часу, соціального ви-
знання й самоповаги. Гідна
праця – своєрідний елемент
якості життя, а не лише джере-
ло достатків. І тут уже не вини-
кає запитання: хочемо ми
жити гідно чи ні?
08.10.2016
Раїса ЧИРВА
|
