ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

Музеї ще можуть здивувати... собою

Для багатьох із нас музеї асоціюються зі шкільними роками і дещо нудними та не дуже вражаючими екскурсіями й експонатами. Так відбувається не через те, що музеї погані, а тому що нас змушували туди ходити, не пита­ючи, цікаво нам це чи ні, – просто треба йти ди­витися і слухати! У більш зрілому віці все ж з’являється бажання дізнатися щось нове, тоді ми йдемо в музей історії чи зброї, музеї, присвя­чені певним подіям (Великій Вітчизняній війні, чорнобильській аварії, голодомору тощо) або ві­домим діячам культури та мистецтва.

Нині ж в Україні існує безліч музеїв на будь-який смак чи вподобання – води, історії туалету, ка­налізації, іграшок, мініатюри, хліба, аптеки, шоколаду, однієї вулиці тощо. Тож напередодні Міжнародного дня музеїв ми вирішили розповіс­ти про найцікавіші з них у столиці.

Музей історії... туалету

Із першого погляду та­кий музей може викликати неоднозначні ставлення та реакцію, однак після його відвідин стає зрозуміло: сюди можна приходити на­віть із дітьми, адже де ви ще дізнаєтесь про історію «народження» туалету, традиції різних народів у його використанні, питан­ня особистої гігієни, куль­туру користування туалет­ними кімнатами.

За словами засновника музею Миколи Богданен­ка, ідея його створення з’явилася жартома:

– 15 років тому я почав займатися сантехнікою і відкрив крамницю пред­метів першої необхідності. А от мої друзі підійшли до цієї події з гумором, пода­рувавши мені сувенірний унітаз – символ нового на­прямку професійної діяль­ності.

Із роками невинний жарт переріс у справжнє хобі, а згодом – у перший в Європі музей історії туа­лету та найбільшу колек­цію сувенірних унітазів. Окрім збирання колекції її власник цікавився й іс­торією виникнення туа­лету. А вже у вересні 2007 року Микола Григорович поділився своїми знання­ми і надбаннями з усіма бажаючими, відкривши приватний музей у Києві. За 3 роки Національний ре­єстр рекордів поповнився новим рекордом – найбіль­шою колекцією сувенірних унітазів. Нині вона претендує на почесне місце в Кни­зі рекордів Гіннесса і має на це всі шанси – залиши­лось зібрати зовсім небага­то екземплярів до колек­ції. «Друзі та рідні знають, що з кожної своєї подорожі вони мають привезти мені тематичну статуетку-сувенір. Із подарунками на свята також ні в кого не виникає запитань, – із по­смішкою розповідає Мико­ла Богданенко. – Бачили б ви здивування продавців у сувенірних крамничках різних країн, коли я почи­наю цікавитися унітаза­ми, нічними горщиками тощо. Я купую в них гаму­зом все, що так чи інакше стосується туалету».

Цікаво й те, що міні-унітази та туалети «з’їхалися» у столичний музей з усього світу.

Під час екскурсії досвід­чений екскурсовод Олена Іванівна розповіла нам про походження парфумів та підборів у Франції... До чого тут це, – скажете ви. А до того, що, за переказами, невід’ємною складовою на­шого життя колись були… нечистоти. Коли у Фран­ції ще не було туалетів, їх заміняли вікна, через які виливали все просто на ву­лиці міста. Щоб не облити перехожих, потрібно було тричі крикнути: «Обереж­но: вода, вода, вода!». Існує думка, що саме ріки нечи­стот на вулицях спонука­ли до створення взуття на підборах та платформах, щоб, ідучи ними, не за­бруднювати ноги. А от пар­фуми виникли «завдяки» неприємному запаху, який стояв на вулицях... і йшов від людей, тож треба було перебити сморід.

Учені припускають, що найдавніший туалет належить до цивілізації Мохенджо-Даро (2500 ро­ків до н. е., територія су­часного Пакистану). А от щодо «народження» уні­тазу, то хрещеник англій­ської королеви Єлизавети I (правління 1558–1603 рр.) сер Джон Харрінгтон по­будував для королеви його робочу модель – із бачком та водним резервуаром. Проте він виявився недо­сконалим – власниця скар­жилася на неприємний за­пах, що йшов із відвідної труби. Знадобилося ще 200 років, щоб цю трубу зроби­ли зігнутою.

Інший винахідник – До­ултон змайстрував бачок, який кріпиться на стіні високо над унітазом. За словами екскурсовода, цей різновид цінується й нині. Зокрема він до вподоби українським політикам, бізнесменам та відомим особистостям нашої краї­ни.

Під час екскурсії ми та­кож дізналися, що навіть біля Лувру справляли по­треби просто на набереж­ній біля Сени... і все це можна було спостерігати з вікон королівського пала­цу. От вам і Париж, от вам і культура! Навіть Леонардо да Вінчі, запрошеного до двору імператора Фран­циска I, настільки вразив паризький сморід, що він спроектував для свого па­трона туалет зі змивом, однак креслення так і за­лишилися на папері...

У музеї історії туалету ми побачили на власні очі найдавніші унітази та гор­щики, що належали пер­шим особам різних країн, а також найкреативніші сучасні моделі унітазів, які частково замінюють душ...

У світі води

Чи не рідним «братом» музею історії туалету є водно-інформаційний центр, відомий у народі як музей води.

Наша екскурсія розпо­чалася з розповіді про вод­ні ресурси, забруднення довкілля, зокрема й води, кожним із нас. Далі, спус­тившись ліфтом під землю, ми мали змогу ознайоми­тися з геологічною будо­вою земної кори, дізнатися, як відбувається фільтрація води, та почули про давні та сучасні методи пошуку й подачі води споживачам – така інформація була ціка­вою як для нас – дорослих, так і для 10-річної малечі, яка була разом із нами на екскурсії.

Чи ходили ви коли-небудь каналізаційним ко­лектором? Якщо ні, то му­зей води надасть вам таку можливість. Зайшовши у каналізацію, під скляною підлогою і у трубах ми по­бачили весь непотріб, який люди викидають у каналі­заційні труби... Діти були здивовані і розповіли, що їхні батьки ніколи так не роблять і їм наказують так не робити. А ще в колекто­рі ми натрапили на його мешканців – величезних щурів (добре, що то були лише їхні макети!).

Після того ми опини­лися у звичайній жилій квартирі, де наочно пока­зано, як люди, не замис­люючись над наслідками, неекономно витрачають водні ресурси: відкритий кран, переповнена водою ванна тощо. Тому кожний тут почує елементарні по­ради, як можна економити воду. Приміром, чи знаєте ви, що якщо під час при­йняття душу, намилюючи себе чи мочалку, закрити воду, можна зекономити 35 літрів води? А якщо, при­ймаючи ванну, наповнити її до мінімального рівня, – навіть 45–55 літрів! Вража­ючі цифри, чи не так?

Від повчань та надзви­чайно важливої інформа­ції стосовно водопостачан­ня, використання води, її економії тощо переходи­мо до цікавинок. Так, ми потрапили до казкового грота з найяскравішими проявами водної стихії. Водоспад, дощ (справжній дощ зі стелі), грім та блис­кавка, виверження гейзера – нікого не залишили бай­дужими.

На ігровому майдан­чику, відкритому для всіх відвідувачів, ми влас­норуч створювали русло ріки (за допомогою піску й лопаток), перевіряли влас­ну силу на водяному на­сосі та насолоджувалися гігантськими мильними бульбашками. А ще кожен охочий міг опинитися все­редині такої бульбашки. І під час нашої екскурсії таких знайшлося чимало. Так її «начинкою» стали не лише діти, а і їхня вчи­телька та наш фотограф Кирило.

К витоку дитинство

Музей іграшки залюб­ки відвідують студенти, педагоги, колекціонери, дітлахи. Хтось розгля­дає експонати з точки зору мистецької цінності, хтось дізнається про істо­рію іграшки як засобу ви­ховання дітей. Проте всі відвідувачі, і ми не були винятком, намагаються відшукати тут іграшку свого дитинства.

Тож під час екскурсії «дитинством», побачивши свій улюблений конструк­тор, ми почали сміятися і згадували, як збирали його колись малими... Наша поведінка аж ніяк не здивувала директора му­зею Людмилу Гладун. За її словами, у цих невеличких кімнатах кожен знаходить «свою» іграшку.

– Я вже нічому не ди­вуюся. Уявіть, сюди при­ходять депутати, солідні бізнесмени і починають розповідати, як вони гра­ли у війну тим чи іншим пістолетом, або регочуть, згадуючи, як запускали у ванній кораблики, – розпо­відає Людмила Валенти­нівна. – Часто спостеріга­ємо, як приходить бабуся з онуком чи онучкою і по­чинає плакати біля своєї ляльки чи ведмедика. Це так зворушливо!

Ідея створення му­зею іграшки в Україні з’явилася ще в 1933 році. А вже у 1936-му в Києві було започатковано унікальну колекцію іграшок, яка на­очно ілюструвала здобут­ки вітчизняної іграшкової промисловості, сприяючи розширенню асортименту підприємств.

Упродовж 70 років було зібрано понад 15 тисяч зразків іграшок. Колекція стала основою музейних фондів Державного му­зею іграшки, створеного у 2005 році. Тут є все: від сучасного конструктора «Лего» та ляльки Барбі до ляльок, яким понад сто років. Не на багато «мо­лодші» ведмедики, потяги, конструктори, човники, калейдоскопи, звірята з улюблених мультфіль­мів і навіть книги (якщо не з нашого дитинства, то дитинства наших бабусь чи навіть прабабусь). У музеї представлені й екс­клюзивні авторські робо­ти лялькарів радянської доби, унікальна бібліотека настільно-поліграфічних ігор, надзвичайна колек­ція народних іграшок різ­них країн світу і навіть дерев’яні іграшки...

Тісна співпраця Дер­жавного музею іграшки та Міжвідомчої ради з ігра­шок при Міносвіти Украї­ни дозволяє максимально задіяти музейні фонди як навчальну базу для ви­робників, активно пропа­гувати кращі вітчизняні розробки.

Гарний настрій, цікава інформація, чудові емоції, спогади – усе це результат відвідування музеїв. Тож завдяки написанню цього матеріалу моє нейтральне ставлення до музеїв змі­нилося – тепер шукатиму, куди ще можна піти, чого і вам бажаю. Адже не лише столиця має чим здивува­ти – кожне місто України має свої унікальні музеї.

ПРОФСПІЛКОВИЙ МУЗЕЙ

Музей праці і професійних спілок України ФПУ – таку на­зву матиме музей, відкриття якого планується вже цього року.

Музей має стати центром поширення знань про зарод­ження і розвиток вітчизняного профспілкового руху. Тут будуть організовані постійно діючі виставки «Історія професійних спілок України», розміщуватимуться експо­нати-реліквії, діаграми, плакатно-ілюстративний ма­теріал, заплановано проведення оглядових і тематичних екскурсій, зустрічей із ветеранами профспілкового руху, а всі охочі матимуть змогу прослухати аудіозаписи – фрагменти доповідей, виступів, «круглих столів» тощо. Також у музеї проводитимуться наукові дослідження, ви­даватимуть науково-методичну, рекламну, сувенірну продукцію, сприятимуть встановленню зв’язків із музея­ми профспілкових об’єднань країн ближнього та далеко­го зарубіжжя тощо. Загалом музейні фонди мають бути важливою складовою інформаційно-пропагандистської роботи ФПУ.

При музеї заплановано створення громадської ради з числа ветеранів профспілкового руху, науковців, експер­тів, політологів, представників ФПУ та її членських ор­ганізацій, а також тут діятиме історичний клуб.

Нині вже створено робочу групу, у складі якої ветерани профспілкового руху, фахівці музейної справи та науков­ці, які спільно працюватимуть над розробленням нової концепції музейної експозиції та виготовленням дизайн-макета проекту з внутрішнього оформлення експозиції, розміщення світла, аудіо- та відеообладнання тощо.

МУЗЕЇ ОН-ЛАЙН

Ми живемо у ХХІ столітті, тож якщо у вас обмаль часу або можливостей побувати у най­видатніших музеях світу – не впадайте у відчай, а просто скористайтеся Інтернетом. Приміром, для того, аби потрапити у Лувр, Ватикан, Кремль, Ермітаж, Третьяковську га­лерею, Національну галерею Шотландії, Ірландії тощо, досить ввести в пошуковик – му­зей он-лайн. Таким чином ви знайдете віртуальні тури (екскурсії) в музеї усього світу, де реально можна ходити коридорами замків, музеїв і навіть наблизити будь-яку картину чи експонат, аби роздивитися їх до дрібниць (звісно, на моніторі вашого комп’ютера!).

19.05.2011

Анна РЄПІЧ, «ПВ»

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини