ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

НОВА УКРАЇНСЬКА ШКОЛА ВИХОВУВАТИМЕ НОВИХ УКРАЇНЦІВ

Міністерство освіти України представило концепцію «Нова укра­їнська школа». За задумом реформаторів, зміни буде запровадже­но в 2018 році. Проте підготовка до цього розпочинається вже з нинішнього навчального року і буде пов’язана з початковою осві­тою. Оскільки ця тема стосується переважної більшості українців і викликає бурхливі дискусії, «Профспілкові вісті» не могли обійти її увагою.

ВЧИТИ, А НЕ ЗУБРИТИ

Українська шкільна освіта давно застаріла. В голови ма­леньких українців вкладають масу знань, але при цьому вони виходять зі шкіл не підготовле­ними до життя. Міністр освіти і науки Лілія Гриневич зазна­чає, що випускники шкіл не мають цілої низки компетен­цій та вмінь, необхідних сучас­ній людині у XXI столітті. Пе­релік цих умінь та навичок ви­находити не треба: у країнах Європейського Союзу про це подбали.

Отже, формула нової школи, представлена у проекті, містить вісім ключових компонентів.

Перший передбачає, що осві­та базується на необхідних ком­петенціях. Це, зокрема, спілку­вання державною та іноземни­ми мовами, математична ком­петентність, знання природни­чих наук та інформаційних тех­нологій, уміння навчатись упро­довж життя, підприємливість, загальнокультурна та екологіч­на грамотність тощо.

Другий компонент – грамот­ний вмотивований учитель з ви­соким соціальним статусом. Третій – партнерство учня, вчи­теля та батьків. Четвертий – по­стійний процес виховання, який формує у дитини базові ціннос­ті. П’ятий передбачає здобуття реальної шкільної автономії, коли школи самі формують про­грами, складають навчальні плани, обирають підручники та методики навчання.

Шостий компонент – це спра­ведливий розподіл публічних коштів, що має забезпечити рів­ний доступ дітей до якісної осві­ти. Сьомий – нова структура школи, яка дасть можливість краще засвоїти знання та набу­ти необхідних навичок.

І, нарешті, восьмий пункт – так званий дитиноцентризм, тобто орієнтація на потреби учня.

«Усі зусилля мають бути спрямовані на формування ком­петенцій. Це така сума основно­го ядра знань, умінь та навичок, яка дозволяє розв’язувати жит­тєві проблеми. Наприклад, ма­тематика потрібна не лише як гола теорія, а й на практиці: щоб правильно розсадити сад, розра­хувати сімейний бюджет, спрог­нозувати зростання доходів від розміщення грошей у банку тощо. Іншими словами, ми має­мо зберегти основу фундамен­тальної науки, але зробити так, щоб дитина навчилася застосо­вувати ці знання у житті», – по­яснює Лілія Гриневич.

Саме це, на думку авторів но­вовведень, приведе до того, що зі школи випускатимуться все­бічно розвинені особистості, з активною життєвою позицією, здатні до критичного мислення. Іншими словами, конкуренто­спроможними у XXI столітті.

При цьому міністр освіти на­голошує, що остаточно зміни буде впроваджено лише тоді, коли вони будуть закріплені за­конодавчо – у законі «Про осві­ту». Хоч як вмовляла Лілія Гри­невич своїх колишніх колег по парламенту ухвалити законо­проект до літніх канікул, та де­путати так і не спромоглися цього зробити. Утім, у МОН не втрачають надії на швидке ухвалення проекту. У будь- якому разі, час ще є: за задумом Лілії Гриневич, за новою систе­мою дітлахи почнуть навчатися з 1 вересня 2018 року.

ГРАТИСЯ ЧИ ВЧИТИСЯ?

Щоб не чекати два роки до впровадження «Нової україн­ської школи», МОН запрова­джує зміни вже з цього навчаль­ного року. Головна філософія змін – розвантажити учнів 1-х–4-х класів і надати більшої самостійності вчителям.

Зокрема, згідно зі змінами, вчителі зможуть самостійно ви­значати кількість годин, необ­хідних для вивчення тієї чи ін­шої теми. Адже раніше цей нор­матив був чітко закріплений: якщо дві години на тему, отже, дві. І ні хвилиною більше чи менше.

Ще одне суттєве нововведен­ня – зменшення обсягу домаш­ніх завдань для маленьких учнів. Ці завдання не скасують повністю, але трохи полегшать. Так, учням молодшої школи ні­чого не задаватимуть на вихід­ні, свята та канікули.

Окремої уваги заслуговує но­вація про те, що дітям дозво­лять писати олівцями. Адже часто у дитини формується страх зробити помилку через те, що вона пише ручкою. І не мож­на просто виправити помилку – потрібно переписувати або за­креслювати. Своєю чергою, вчи­телям пропонується відмовити­ся від використання червоної ручки для виправлення помилок – це травмує і дітей, і батьків.

Певних змін зазнають про­грами вивчення різних предме­тів. Так, на уроках української мови діти зможуть складати ре­чення не за обмеженою кількіс­тю слів, як це було раніше, а до­вільно. Зміниться і структура текстів, які пропонуються до на­писання: заміть тексту-роздуму або міркування буде новий тип – есе. Це, на думку реформато­рів, привчить дітей до творчого мислення, не обмеженого шаблонами.

Одна із суттєвих новацій сто­сується читання. Скасовується такий критерій, як техніка чи­тання, за якою якість цієї на­вички оцінюють за кількістю слів, прочитаних за хвилину. В результаті діти женуться за швидкістю читання, не вника­ючи у зміст прочитаного. За новими правилами, оцінюва­тимуться виразність читання та розуміння змісту.

Зміни відбудуться і в мате­матиці. Наприклад, табличку множення учні вчитимуть у другому семестрі 2-го класу і дійдуть до «п’ятірки». Під час множення з шести до дев’яти другокласники зможуть під­глядати у таблиці і лише у третьому класі множитимуть без допоміжних матеріалів.

Під час вивчення іноземної мови акцент робитиметься на усне мовлення та вміння вес­ти діалог. Та й навчати ан­глійської вчителі будуть за допомогою пісень та віршів.

Зазнають змін і уроки фіз­культури. Відтепер у школі відмовляться від муштри на кшталт «Рівняйсь! Струнко!», а конкретні спортивні дисци­пліни замінять оздоровчою гімнастикою та рухливими іграми.

Також нововведення тор­кнуться оформлення письма. Якщо до цього дитина могла отримати гіршу оцінку лише за «поганий» почерк або за не­правильний відступ від полів, то тепер ці деталізовані вимо­ги скасовують. Йдеться лише про те, що письмо має бути «акуратним та розбірливим».

«Ми зробимо усе, щоб роз­вантажити програми початко­вої школи від зайвої непотріб­ної інформації та терміноло­гії, яка не відповідає віковим особливостям дітей. Ми вихо­димо з того, що навчання має стати цікавою справою, а не процесом, який постійно трав­мує. Так, дитину потрібно вчити працювати, а це, звісно, що вихід із зони комфорту, проте навчання не має супро­воджуватися постійним стре­сом», – підсумувала Лілія Гриневич.

І ще одне нововведення, яке можна тільки вітати. Віднині оцінювання дітей перестане бути принизливо публічним, коли всі зауваження оголошу­ють на батьківських зборах або вивішують публічно, а стане конфіденційною інфор­мацією.

ЗАПОРУКА УСПІХУ – УЧИТЕЛЬСЬКО- БАТЬКІВСЬКЕ ПАРТНЕРСТВО

Без взаємодії вчителя, бать­ків та дитини жодна реформа не запрацює. Тому багато ува­ги у концепції «Нова україн­ська школа» приділено підси­ленню довіри у рамках цього трикутника.

«Успішні освітні системи ґрунтуються на довірі до вчи­теля. Та разом з тим ця довіра завжди корелюється з рівнем кваліфікації вчителя: коли вчитель настільки кваліфіко­ваний, що ми можемо віддати спокійно йому своїх дітей і знатимемо, що він буде роби­ти все на користь дитині», – зазначає Лілія Гриневич.

Ініціатори реформи усві­домлюють, що легко впрова­дити зміни не вдасться: бага­то хто з учителів-практиків протидіє новаціям. Вони ма­ють неабиякий досвід роботи, і їм досить важко переорієнту­ватися на нові умови. Тим більше, що їх фактично поста­вили перед фактом: ознайоми­тися з новими методичними рекомендаціями педагогам доведеться за лічені дні.

Але в міністерстві зазнача­ють, що розуміють усі ці труд­нощі й намагаються макси­мально йти назустріч педаго­гам. Отже, доки немає мето­дичних розробок, МОН викла­датиме на сайті EdEra.com до­поміжні навчальні матеріали. Крім того, плануються 10-хви­линні відеоуроки для вчителів.

У міністерстві розрахову­ють і на допомогу батьків. Саме вони мають стежити за тим, щоб їхніх дітей вчили за новими розробками. Але це має відбуватися не у формі контролю за педагогом, а у тіс­ній співпраці з ним. Зрештою, усе це в інтересах дитини.

Крім того, в усіх охочих є можливість удосконалити за­пропоновані зміни. За словами авторів концепції «Нова укра­їнська школа», представлений варіант реформи шкільної освіти не є остаточним – свої пропозиції та зауваження можна надсилати на адресу novashkola@mon.gov.ua.

ЗА ПАРТУ НА 12 РОКІВ?

12-річка – це найбільш спір­ний момент у шкільній ре­формі. Адже більшість батьків (за різними даними, від 65 до 80%) та вчителів виступають ка­тегорично проти цього. Мовляв, у нас і так перевантажена програма, щоб її роз­тягувати ще на рік.

Експерти та прихильники реформи пого­джуються лише з тим, що у школі в її ни­нішньому варіанті 12-й рік справді зайвий. Тому й пропонують докорінно ре­формувати всю систему.

За запропонованим варіантом, який теж прописаний у ЗУ «Про освіту», шкільна програма поділена на три розділи. Пер­ший – початкова освіта (1-й–4-й класи), базова середня освіта (5-й–9-й) і про­фільна середня освіта (10-й–12-й класи).

За кожним рівнем закріплені певні періо­ди. 1-й–2-й класи – перехідні, без домаш­ніх завдань та оцінок, уроки подаються в ігровій формі. «Справжнє» навчання почи­нається лише у 3-му–4-му класах.

У середній школі дитина отримує комп­лекс знань, необхідних сучасній людині. При цьому 5-ті–6-ті класи даються на адаптацію, а вивчення основних предме­тів припадає на 7-мі–9-ті класи.

Після 9-го класу, за законопроектом, пла­нується ввести ЗНО, за результатами яко­го буде визначено, у який спосіб учень за­кінчуватиме школу – в професійній чи академічній формі. Якщо він планує після школи здобувати вищу освіту, то останні три роки навчатиметься в академічних лі­цеях. Ті учні, котрі не планують йти до ви­шів, закінчуватимуть школу за професій­ними напрямами в закладах профосвіти.

Цікаво, як змінювалася в Україні трива­лість навчання за останні 100 років. У 1925 році було усього 4 роки обов’язкової освіти, яку, втім, закінчували не всі. У 1930 році запровадили семиріч­не навчання. З 1933 року навчальна 4-річна школа стала обов’язковою для сіл, 7-річка – для міст. Повна 10-річна освіта була необов’язковою.

З 1959 року обов’язкова освіта становила 8 років, повна – 11. З 1964 по 1967 роки повну освіту знову здобували 10 років. З 1999 року Україна перейшла на 12-річну систему. Її скасували 2010 року, при цьо­му було введено обов’язковий рік до­шкільної освіти.

Георгій ТРУХАНОВ, голова Профспілки працівників освіти України:

«Реформи, новації, зміни – це, звичайно, добре. Але сьогодні у більшості ви­падків забувають про якість освіти та навчання, яка неможлива за умови ско­рочення видатків на освіту, звільнення вчителів та урізання стипендій. Відкри­тим питанням залишається фінансування оплати праці працівників бюджетних галузей. Адже дефіцит обсягів освітньої субвенції для фінансового забезпе­чення шкіл, шкільних відділень НВК, дитячих будинків до кінця цього року становитиме 3,7 млрд гривень. Дефіцит видатків на фінансування з місцевих бюджетів – 3,5 млрд гривень. Для фінансування ПТНЗ потрібно ще 1,26 млрд гривень. І це лише частина проблеми. Утім, успіху досягає те суспільство, у якому питання якісної освіти мають пріоритет і державну підтримку».

Володимир БАХРУШИН, головний експерт з реформи освіти «Реанімаційного пакета реформ»:

«Головні системні зміни все-таки будуть у законі «Про освіту». І на його основі далі відобразяться на нових стандартах. А зміни, які відбуваються нині, це ті недоліки, які можна виправляти у рам­ках чинного закону, в рамках діючих стандартів. Головний сенс, який я вбачаю у цьому, це те, що регламентується результат навчання і знімають­ся вимоги до отримання результатів».

Іванна КОБЕРНИК, радник міністра освіти:

«У програмах початкової освіти нарешті відбулася декомунізація і реаль­ний перехід до компетентісного підходу в навчанні. З одного боку, ми знайшли союзників усередині системи, які допомагали нашу енергію й сучасне бачення узгодити з необхідною науковою термінологією та до­кументами. З протилежного боку, все ще чиниться значний супротив частини середньої ланки МОН і деяких наукових консультантів Академії педнаук. Головна їхня аргументація, чому не треба нічого змінювати, не в тому, що так краще для дітей, а в тому, «що так було завжди». Але принципові дискусії позаду, тож на Колегії МОН були затверджені онов­лені програми 1-х–4-х класів».

Василь КРЕМІНЬ, президент Національної академії педагогічних наук України:

«Відповідальність за те, як розвиватиметься країна на­ступні 25 років, лежить на освітянах. Якщо за попере­дні чверть століття країну будували переважно ті, кого вчили ще радянські вчителі, то відтепер більшу відповідальність несуть вчителі незалежної України. Нинішня реформа системи освіти базується на прин­ципі дитиноцентризму, разом із тим ми не повинні за­бувати, що готуємо людину до конкурентного гло­бального світу».

03.09.2016

Раїса ЧИРВА

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини