ЗАКЛАД ВИЩОЇ ОСВІТИ – ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ТА ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ

ЧВЕРТЬ СТОЛІТТЯ – ВІЛЬНА, СУВЕРЕННА, НЕЗАЛЕЖНА

Український народ у двадцять п’ятий раз святкує річницю, відколи збулась його споконвічна мрія – бути господарем на своїй землі. За цей час країна стала частиною європейської спільноти й рівно­правним членом міжнародних організацій. Водночас українська державність постала перед серйозними випробуваннями і викли­ками, пов’язаними насамперед із відстоюванням територіальної цілісності України. Через це нинішню – ювілейну – річницю ми відзначаємо у досить складних умовах. Сьогодні українці змушені ціною свого життя виборювати право жити у вільній державі.

Про здобутки й перемоги, а головне – про шанси незалежної Украї­ни – на шпальтах нашого видання.

БІОГРАФІЯ: ОДНА НА ВСІХ

1991 року Україна – найбіль­ша країна Європи з тисячоліт­ньою історією – здобула неза­лежність. Відтоді українці змі­нили п’ятьох президентів, вісім разів вибирали собі парламен­тарів і навіть встигли провести дві найбільші європейські рево­люції.

Державним святом ця подія стала лише з червня 1992 року, коли Верховна Рада постанови­ла вважати 24 серпня Днем Не­залежності України. Фактично ж перший День Незалежності було відзначено 16 липня 1991-го – у пам’ять про те, що 16 липня 1990 року Верховна Рада Україн­ської РСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України.

Аналітики стверджують, що 24 серпня 1991 року Україна здо­була лише формальну незалеж­ність. Через те, що, попри бага­торічне прагнення до неї, неза­лежність далася нам надто лег­ко, під впливом політичної кон’юнктури, багато хто з укра­їнців її, мабуть, ніколи по- справжньому не цінували. День незалежності в попередні роки – це швидше протокольне свято для чиновників та громадсько- політичних діячів, аніж дата, пронизана специфічним духом і символізмом. Це зовсім не те значення, яке має цей день, при­міром, у США, де незалежність була здобута ціною крові й бага­тьох людських життів. Чи, на­приклад, Національне свято у Франції – День взяття Бастилії, який вважається своєрідним аналогом дня незалежності.

Однак акт проголошення не­залежності України було затвер­джено 1 грудня 1991 року всена­родним голосуванням, коли пе­реважна більшість нації висло­вилась за те, аби збулась багато­вікова мрія нашого народу. Та­кої статистики країна ще не зна­ла: понад дев’яносто відсотків громадян твердо заявили про своє бажання жити у вільній і незалежній країні, цим самим підтвердивши собі і всьому сві­ту, що українці – самодостатня нація.

Не секрет: багато хто передрі­кав, що Україна як незалежна держава виявиться короткочас­ною. Хтось плекав надію, що Україна піде по стопах своїх пострадянських сусідів і відмовиться від принципів демократії. Нато­мість, усупереч цим сподіван­ням, через 25 років після здобуття незалежності Україна функціо­нує як демократична держава, хоча і має низку недоліків.

Україна скористалась можли­вістю виплутатись із пострадян­ської орбіти, позбутися політи­ко-економічного впливу Росії, аби трансформуватись у само­достатню, демократичну і про­цвітаючу державу. Українська громада нізащо не принесе свою державність і незалежність у жертву нікому й ніколи, бо за свої цінності відповідає кожен з українців, хто поставив свій го­лос за незалежність і суверені­тет. Бо біографія найбільшої країни в Європі – це біографія кожного із 42 мільйонів україн­ців. Ніхто із них за жодних умов не повернеться у стійло росій­ської імперії. Навіть під стра­хом смерті. І це довели Герої Не­бесної Сотні. Сьогодні незалеж­ність боронять бійці Національ­ної гвардії на східних рубежах держави.

НАМ Є ЧИМ ПИШАТИСЬ

Нелегкі часи переживає нині Україна. Однак у переддень ве­ликого й світлого свята доречно згадати про найважливіші до­сягнення незалежної України. Найголовніший здобуток, ка­жуть історики, це прийняття Конституції. Ухвалена 1996 року, вона діє й досі. До неї вно­сять поправки і зміни, але сам факт її прийняття вважається найбільшим досягненням за двадцятип’ятилітню історію країни.

Ще один важливий крок – за­провадження національної ва­люти. Гривня нині за своїм ди­зайном перевершила багато сві­тових зразків. Її ослаблення, вважають українці, явище тим­часове. До слова, гривня назва­на на честь стародавньої грошо­вої одиниці. Походить від слова «грива». У давнину вона являла собою злиток срібла.

Колись Україна пишалася тим, що стала без’ядерною дер­жавою, бо сподівалась на мирне існування. Згідно з Будапешт­ським меморандумом 1994 року Київ відмовився від ядерної зброї в обмін на гарантії ціліс­ності й суверенітету країни з боку існуючих на той момент ядерних держав – Росії, США, Великої Британії, Китаю та Франції. Нині тривають суперечки довкола цього моменту у зв’язку з агресією одного з учас­ників меморандуму.

Україна пишається тим, що у неї є людина, яка побувала в космосі. Леонід Каденюк 1997 року на американському кора­блі «Колумбія» здійснив косміч­ну мандрівку з українським си­ньо-жовтим прапором.

Національним святом назва­ли українці перемогу Руслани на Євробаченні у 2004 році. Євро­па оцінила по заслугах талант українки, а нинішнього року успіх Руслани повторила Джа­мала. І світ знову по-іншому поглянув на Україну, захопле­ний її талантами.

Здивував увесь світ і укра­їнський літак із символічною назвою «Мрія». Таким літа­ком можна й треба пишатися, бо він став своєрідною візи­тівкою українських конструк­торів.

Згадаймо рік 2004-й. Неспо­кійний і буремний. Рік Пома­ранчевої революції. Це сьо­годні кажуть, що то був рік втрачених можливостей. Можливо. Головне, що ця по­дія об’єднала людей і змусила увесь цивілізований світ по- іншому поглянути на країну в самому серці Європи.

Не можна оминути увагою і Євро–2012. Не маючи відпо­відної практики, Україна «з нуля» готувалась до цього чемпіонату. Недоброзичливці передрікали повний провал, але спортивна подія вийшла видовищною і грандіозною, а світ оцінив традиційну гос­тинність українців.

Найголовнішим здобутком аналітики нині називають Ре­волюцію Гідності. На превели­кий жаль, уроки першого Май­дану швидко стерлися з пам’яті, тож через десять років українська спільнота проде­монструвала свою силу й непо­хитність. Події Майдану фак­тично переросли у протистоян­ня з Росією, яка прийняла зрад­ника Віктора Януковича у свої обійми та розпочала агресію проти вільної і незалежної України. Більше того, зазіхну­ла на її територіальну ціліс­ність і анексувала Крим. Ці по­дії ще довго досліджуватимуть історики. Та вже зараз вони од­ностайні у висновку, що укра­їнці можуть і вміють самостій­но вирішувати долю свого на­роду. Ціною своїх життів.

НЕ ВТРАТИТИ ШАНСУ

Експерти кажуть, що в дея­кої частини населення з’явились занепадницькі настрої. Економічна криза, непопуляр­ні заходи уряду, девальвація гривні – це те, з чим доводить­ся стикатися щодня. Та незва­жаючи на негаразди, ювілей­ний рік доводить готовність нації не тільки не розчарува­тися в українській незалеж­ності, а й усіма силами і засо­бами її захищати. Українці за­лишаються згуртованими на­вколо своєї країни і нації. Біль­шість населення України (67%) пишається тим, що вони є громадянами цієї країни, і за останній час цей показник зріс на цілих 6%. А патріотичні по­чуття – це головне, що, на дум­ку населення, об’єднує людей в українському суспільстві, причому значення цього чин­ника різко зросло: якщо в 2013 році на нього вказали тільки 8%, то у 2015-му вже 41% укра­їнців відчували дух патріотиз­му. А нинішнього року цей по­казник ще зросте, запевняють аналітики й політологи. Адже на карту поставлена доля кра­їни: або ми обираємо шанс піти європейською стежкою розвитку, або штовхатимемо­ся у сінях «старшого брата» і в такий спосіб втратимо шанс на розвиток і процвітання.

Європейське майбутнє неза­лежної України – не привид, а реальність. Україна має бути в Європі, сповідувати європей­ські цінності. Сповідувати єв­ропейські закони, жити за єв­ропейськими правилами, а не за радянськими чи азійськи­ми. Ми зробили свідомий ви­бір. Однак цього замало. Його треба реалізовувати. І не чека­ти милості від інших країн.

Ми нарешті маємо збагну­ти, що ліміт помилок для України вичерпано. Світ нині стоїть на порозі таких випро­бувань, що найслабші просто будуть гинути, і не в перенос­ному, а в прямому розумінні. Тому після ювілею у двадцять п’ять років Україна має вирі­шити: країна з такою назвою існуватиме на цих територіях, з цим населенням чи її не буде. Нам час навчитись не просто виживати, а розвива­тися, ставати на ноги і показу­вати приклад для інших країн колишнього Союзу.

Можна довго чекати, поки еволюційним шляхом суспіль­ство зміниться, але ворожа Ро­сія, яка проводить агресивну політику стосовно України, спонукає нас до рішучіших дій. До слова, господарі Крем­ля намагаються применшити значення незалежності в Укра­їні. Нині експерти не прихову­ють, що саме на 24 серпня Ро­сія планує свою, як завжди, ци­нічну «постановку» свята. Ніяк не хоче збагнути, що Ре­волюція Гідності, війна за від­стоювання державності на схо­ді України та процес декомуні­зації «перерізали пуповину», що зв’язувала Україну з радян­ським минулим. Кардинально зміцнили незалежність держа­ви. Довели, що вороття до СРСР немає і бути не може, по­при забаганки й наміри «стар­шого брата».

ПЕРШІ ОСОБИ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ

Україна за 25 років існування має п’ятого президента. Із 5 грудня 1991 року по 19 липня 1994 року країною керував Леонід Кравчук. На цьому посту в результаті до­строкових президентських виборів його змінив Леонід Кучма. Він перебував на посаді з 19 липня 1994 року по 23 січня 2005 року. Це поки що єдиний гарант держави, якого обирали і на другий тер­мін правління. Після Помаранчевої рево­люції президентом України обрали Ві­ктора Ющенка. А в лютому 2010 року до влади в країні прийшов Віктор Янукович, якому не судилося добути до кінця пре­зидентського терміну. Після втечі нена­висного тирана виконувати обов’язки глави держави доручили Олександру Турчинову. А 7 червня 2014 року у пер­шому турі перемогу здобув нинішній очільник держави Петро Порошенко.

Головами Верховної Ради України свого часу були Леонід Кравчук, Іван Плющ (дві­чі), Олександр Мороз (двічі), Олександр Ткаченко, Володимир Литвин (двічі), Арсе­ній Яценюк, Володимир Рибак, Олександр Турчинов, Володимир Гройсман. Нині по­саду спікера обіймає Андрій Парубій.

А от на посаді глави уряду змінилося чи не два десятки людей. Хтось каже про чотирнадцять, деякі експерти вважають, що прем’єрів в історії незалежної України було шістнадцять. Треба врахувати, що дехто двічі обіймав високу посаду.

Першим прем’єр-міністром незалежної України був Вітольд Фокін. До обрання прем’єром Леоніда Кучми обов’язки ви­конував Валентин Симоненко. Далі – Юхим Звягільський, Віталій Масол, Євген Марчук, Павло Лазаренко, Василь Дур­динець, Валерій Пустовойтенко, Віктор Ющенко, Анатолій Кінах, Віктор Януко­вич, Юлія Тимошенко, Юрій Єхануров, Микола Азаров, Сергій Арбузов, Арсеній Яценюк, Володимир Гройсман.

Так складалося, що переважна більшість глав українського уряду йшли у відставку на вимогу депутатів Верховної Ради. Не­рідко – з гучними скандалами, пов’язаними з корупцією у вищих ешелонах вла­ди. І тільки одиницям вдавалося знахо­дити спільну мову з чинними президен­тами країни.

Леонід КРАВЧУК, перший Президент України:

«Наближається 25-та річниця незалежності України, ювілей. Люті друзі України як усередині країни, так і за її межами – в нашому випадку в Кремлі – хочуть піднести нам подарунок. З точки зору Кремля, краще було б, якби України взагалі не існувало. Вони вважа­ють нашу країну випадковістю, і такі розмови ходять давно. Тим не менш, ми відсвяткуємо не тільки 25-ту, а й 125-ту річницю незалежності нашої країни».

Євген МАРЧУК, екс-міністр оборони України:

«Не може змиритися Росія з тим, щоб 25-річчя української не­залежності пройшло нормально, щоб до Києва на святкуван­ня приїхали лідери провідних країн світу. Навіть якщо Росія і не ризикне повторити щось на зразок серпня 2014 року, то створювана нею ситуація великої вірогідності серйозної еска­лації буде невідворотно продукувати високу гіпотетичність загрози особистій безпеці поважним гостям. Думаю, що у Ро­сії вже розроблений і задіяний план, як не тільки зіпсувати, а й зірвати святкування 25-ї річниці незалежності України».

Антоніна КОЛОДІЙ, політолог, завідувач кафедри політичних наук і філософії Львівського регіонального інституту державного управління Академії державного управління при Президентові України:

«День Незалежності – головне державне свято, і всі, хто себе вважає україн­цем, мають саме так його сприймати, не домішуючи до цього сприйняття жодного песимізму. Нині у країні чимало нерозв’язаних проблем. Однак осо­бливістю нинішнього моменту є те, що ми ці проблеми усвідомлюємо краще, ніж будь-коли. Наш народ став більш зрілим, тобто в умовах тих труднощів, які ми маємо зараз, українці краще усвідомили свої недоліки і прорахунки».

Григорій ОСОВИЙ, Голова Федерації професійних спілок України:

«Іноді доводиться чути, як Україну називають «колиш­ньою радянською республікою». Така назва не просто ріже слух. Вона крає серце. Може, так воно й було на початку незалежності. Але Революція Гідності, війна за відстоювання державності на сході України, процес декомунізації довели, що Україну більше нічого не пов’язує з колишнім минулим. Більше того, ці події ре­ально зміцнили незалежність держави».

20.08.2016

Раїса ЧИРВА

ДОДАТИ КОМЕНТАР

2000

Ваше ім'я:
Коментар:
	введіть цифри на картинці

Усі новини